підручник pdf українська мова професійного спілкування зоряна мацюк ніна станкевич

підручник pdf українська мова професійного спілкування зоряна мацюк ніна станкевич

Зоряна мацюк, ніна станкевич українська мова професійного спілкування. Основні ознаки літературної мови. Українська мова професійного спілкування в аспекті теорії стилів та культура мовлення. Словники як джерело інформації. Роль словників у підвищенні мовної культури. Культура усного професійного мовлення. Передмова вихід україни на світову арену як незалежної самостійної держави загострив багато проблем – економічних, політичних, соціальних. Невідворотно постало питання про стан і статус української мови, яка століттями перебувала на периферії наукового та офіційного - ділового життя. З наданням українській мові статусу державної реально виникла потреба державних службовців, фахівців різних галузей господарства досконало володіти державною мовою для ефективного виконання посадових обов’язків. Завдання щодо формування та розвитку багатої мовної особистості покладено сьогодні і на вищі навчальні заклади. З цією метою був рекомендований міністерством освіти і науки україни для впровадження у навчальні плани всіх профілів та спеціальностей курс української мови, який має професійне спрямування. Пропонований посібник покликаний послідовно і детально висвітлити питання сучасного ділового мовлення, пов’язаного з економічною сферою. Він містить теоретичний виклад основних положень про суть та функції мови, загальних питань походження та історії розвитку української літературної мови, висвітлює стан і статус української мови сьогодні. Характеристика вимог щодо усного професійного мовлення передбачає виділення основних орфоепічних та акцентуаційних правил, форм і жанрів усного ділового мовлення (публічний виступ, телефонна розмова, ділова бесіда). Аналіз особливостей писемного ділового мовлення пов’язаний з визначенням змісту, структури, порядку складання та оформлення різних видів документів, використання яких зумовлено навчальною та науковою роботою студентів і майбутньою професійною діяльністю. Посібник сприятиме активізації та поглибленню знань граматики, лексики, фразеології та синтаксису сучасної ділової мови, а також розвиткові та удосконаленню вмінь і навичок роботи з текстами наукового та офіційно - ділового стилю в межах сфери професійного спрямування. Словник - довідник, доданий до посібника, допоможе уникнути типових помилок у вживанні слів та побудові словосполучень, поширених у системі ділового мовлення. Зважаючи на відсутність єдиної програми з курсу ділової української мови, схваленої міністерством освіти і науки україни, у посібнику подано програму, затверджену вченою радою львівського національного університету імені івана франка, плани практичних занять, орієнтовну тематику рефератів та перелік програмних іспитових вимог. Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови лексика (від грец. Lexikos – словесний, словниковий)– це сукупність слів будь - якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно - ділової, наукової, виробничо - технічної тощо). Слово – це граматично оформлений звук чи звуковий комплекс, за яким у процесі суспільної мовної практики закріпилося певне значення. Основна функція слова в мові – називна. Відмітна ознака, що впадає в око і яку ми робимо представником предмета. „чуттєве сприймання дає предмет, розум – назву цього предмета”, – стверджував л. Ознака, за якою предмет одержав свою назву, може й не розкривати його справжньої природи. Наприклад, слово атом запозичене з грецької мови і буквально означає „неподільний”, хоч наука довела, що атом ділиться на дрібніші частини. Значення слова співвідносне з поняттям як категорією мислення, що виникає внаслідок відображення та узагальнення у свідомості людини істотних ознак і властивостей предмета, являє собою сукупність людських знань про предмет. Слово матеріалізує поняття і тим самим робить його доступним і для інших людей. Однак слово не тільки матеріалізує поняття, а й формує його. Таким чином, воно – не умовне звукове позначення предмета, а мовний знак, що виникає внаслідок пізнання людиною ознак, властивостей предмета. Здатність слова називати поняття дає можливість у процесі спілкування користуватися порівняно невеликим запасом слів. Усвідомлення нерозривного зв’язку слова і поняття – запорука успішного глибокого оволодіння мовою свого фаху, вміння точно висловлювати думки, добираючи для цього відповідні лексеми. Поняттєвість як основна ознака наукового, професійного мовлення закріплюється і виражається у словах - термінах. У процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, тобто його семантичний обсяг змінюється – розширюється чи звужується. Але в кожний конкретний період семантична структура слова є величиною постійною, інакше неможливим було б мовне спілкування. Здатність слова вживатися в кількох значеннях називається багатозначністю. Багатозначність вважають могутнім джерелом і засобом збагачення словникового складу мови. Нові значення слова виникають на основі перенесення найменування з одних предметів, ознак, дій, станів на інші на основі подібності чи суміжності. Внаслідок цього створюється можливість одним словом позначати два і більше поняття. Так, іменники механізм, приплив шляхом метафоризації набували нового значення „сукупність заходів”, „надходження чого - небудь суцільною масою”, з яким вживаються в текстах професійного мовлення без будь - якого відтінку образності чи емоційності, напр. Кабінетові міністрів україни та національному банку україни розробити та запровадити механізм, який сприяв би припливу коштів населення до ощадного та інших банків україни. В усній формі ділової мови слова в переносному значенні використовують ширше, пор. На біржах встановлюється так звана цінова стеля. інколи ціна руйнує цю стелю. Для ділового мовлення багатозначність – явище небажане, оскільки провокує неточність, двозначність трактувань. В офіційно - діловому та науковому стилях мови слова використовують, як правило, в одному термінологічному значенні, яке не обов’язково є первинним. Наприклад, слово каса має п’ять значень, серед яких значення „назва кредитної установи, організації”, з яким воно функціонує у банківській справі (ощадна каса, депозитна каса, прибуткова каса), словник української мови подає третім. Точно визначити кількість слів, які сьогодні вживають в українській мові, практично неможливо. Відомо, що найповніше засвідчує словникове багатство „великий тлумачний словник сучасної української мови”, який містить близько 170 тис. Слів і словосполучень. Одинадцятитомний „словник української мови” подає тлумачення більше, ніж 135 тис. Щодо термінологічних словників, то вони об’єднують 3–5 тис. Слів, енциклопедичні (загальні чи спеціальні, галузеві) містять 2–3 тис. Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу.

Лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.

^ корінна лексика – це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов’янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів. Розрізняють різні пласти корінної лексики. Ядро її становлять слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропеїзми). Це слова, які й сьогодні вживають в усіх або в більшості індоєвропейських мов і дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр. Мати, брат, сестра, око, дім. Спільнослов’янська лексика – це слова, які виникли в період спільнослов’янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Слів, які успадкувала українська мова від праслов’янської і які вживають тепер, приблизно 2 тисячі, напр. Чоловік, свідок; губа, палець, серце; пшениця, ожина, пиво; душа, пам’ять, відвага, правда, кривда; вікно, борона; боліти, читати, молотити, киснути; розумний, короткий, кислий, жовтий. Вони належать до активного складу сучасної української мови, становлять найважливішу і найдавнішу частину лексики. Спільносхіднослов’янська лексика – це слова, які виникли в період виділення східнослов’янських діалектів зі спільнослов’янської мовної єдності. Крім східнослов’янських, іншим слов’янським мовам не відомі, напр. Батько, дядько, племінник; тулуб, щока; собака, кішка, жайворонок, снігур; гречка, смородина, молочай, хвощ, клюква; мельник, пивовар; зовсім, тепер, спасибі. Варто зауважити, що спільносхіднослов’янські слова не однаково збереглися у східнослов’янських мовах. Наприклад, слово митник відоме сьогодні лише в українській та білоруській мовах, але не вживається в російській. Власне українська лексика – це слова, які виникли на українському мовному ґрунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку.

Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, наприклад. Назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр. Вареник, галушка, борщ, горілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чобіт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно - політичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр. Власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство, промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта. Крім корінних слів у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). Цікавим є процес засвоєння слів з інших мов. Відбувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови, тобто відбувається їх фонетичне, графічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом, особливо давніми запозиченнями чи запозиченнями з інших слов’янських мов, напр. Влада, власний, ганьба, гасло, праця, чекати (з чеської), місто, хвороба, кишеня (з польської), посланник, чиновник (з російської), бадьорий, дьоготь (з білоруської), левада, огірок, м’ята (з грецької), бульба, коляда (з латинської), козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов). Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні ознаки. Афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова. Лексика, псевдонім; суфікси - ад(а), - ид(а), - ід(а). Олімпіада, панахида, піраміда та ін. Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька – це слово або вираз, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад, українське слово прамова постало з німецького ursprache, а слова відмінник, співробітник виникли під впливом російських отличник, сотрудник. Розрізняють кальки лексичні, семантичні, фразеологічні. Калькування є одним із шляхів збагачення словникового складу мови. Однак у багатьох випадках калькування стає причиною порушень мовної норми на лексичному рівні. Наприклад, поширене в українській мові неправильне вживання слів роздивляти, губити у словосполученнях роздивляти закон в першому читанні, губити впевненість замість слів розглядати, втрачати виникло в результаті калькування російських виразів рассматривать закон в первом чтении, терять уверенность. Невиправданим є використання таких кальок з російської мови, як добрий чоловік, рахувати своїм обов’язком, дана проблема, біля тисячі сторінок, не дивлячись ні на що, директор знаходиться у відпустці. Треба прагнути до використання українських слів і конструкцій, зокрема у цьому випадку добра людина, вважати своїм обов’язком, ця проблема, близько тисячі сторінок, незважаючи ні на що, директор перебуває у відпустці. Питання про використання слів іншомовного походження в українській діловій мові є складним і вирішується неоднозначно. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, але надмірне, неправильне їх застосування однозначно оцінюють негативно. Звичайно, безоглядний мовний пуризм, який веде до збіднення лексичного складу, обмеження виражальних засобів мови, не завжди бажаний. Цікаві щодо цього міркування академіка а. Не варто сперечатися про те, звідки взяли слово, а намагання усунути такі іншомовні слова, які вже міцно ввійшли до української літературної мови, є просто зайвим, бо тут нашої філологічної заборони ніхто не послухає ”. Добір, вживання слів іншомовного походження часто диктують обставини, умови та стиль спілкування. Недоречно вжиті слова, не лише з мов віддалених, але й близькоспоріднених, засмічують літературне мовлення. Однаково неприємно чути вирази „ прийняти міри ” чи „ є пропозиція припинити дебати, бо нас лімітує час ”. Різниця полягає в тому, що перше із них є суржиковим, а інше пересичене „заморянами”. Які саме слова іншомовного походження є необхідними в мові. Насамперед ті, які не можна точно перекласти рідною мовою. Здебільшого це загальноприйняті науково - технічні терміни. Серед запозичених слів - термінів виділяють пласт інтернаціоналізмів – міжнародних слів, які вживають з тим самим значенням не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах, і мають греко - латинську основу.

Терміни - інтернаціоналізми залишаються єдиними назвами, як правило, тоді, коли були запозичені разом із поняттям, напр. Конус, перпендикуляр, бланк, штраф, аванс. Питання національної чи інтернаціональної основи термінології завжди було дискусійним. Механічне запозичення термінів без врахування особливостей мови - реципієнта призводить до збіднення, ослаблення виражального потенціалу мови, забуваються її власні засоби, які найповніше відповідають внутрішній природі мови. „свої не гірші, за заморян”, – стверджує с. „страшидлом” називає він слова паблік рілейшенс, а також скорочення від нього піар. Англійській ідіомі public relations автор протиставляє український відповідник зв’язки з громадськістю, а скорочення піар пропонує передавати абревіатурою о. (обробка громадської думки), оскільки вважає, що саме на агітаційно - пропагандистській частині поняття наголошують американці. Знання буквального значення слів іншомовного походження допомагає пояснити зміст інших „страшидл”. Утворені за словотвірними моделями української мови, деякі похідні співвідносяться з власними твірними. Наприклад, слово накапати „донести на когось”, вживання якого обмежується розмовним стилем через його несхвальне забарвлення, запозичене з німецької мови kappen, caporen і буквально означає „зраджувати, виказувати, доносити”, і не має формально - семантичного зв’язку з дієсловом капати; так само дієслово лобіювати „впливати на членів парламенту при прийнятті законів” пов’язане не з українським словом лоб, а з англійським lobby „кулуари, коридор”. У новий час кількість запозичень з інших мов збільшується. Про це свідчить словник - довідник д. Мазурик „нове в українській лексиці” 75. Укладений за матеріалами української преси і частково зарубіжних періодичних україномовних видань 1991–2001 рр словник відображає динаміку процесів, що відбуваються в сучасній українській мові, зокрема щодо запозичень. Уперше засвідчені серед неологізмів - запозичень слова акредитувати, антиглобаліст, антидемпінг, ваучер, веб - сайт та ін. При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами. Не вживати слів, які мають українські відповідники (не в термінологічному значенні), напр. Аргумент – підстава, мотив, обґрунтування, доказ. Стимул – поштовх, причина, рушійна сила, заохочення. іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слухає або читає, напр. Апелювати – звертатися. Лімітувати – обмежувати. Вживати слова точно, відповідно до значення. Тоді не доведеться іронічно - жартівливо уточнювати. „ ^ це не ринок, це – базар ”. Зауважимо, що обидва із використаних слів – запозичені. Чи можна замінити слово сервіс українським обслуговування. Ні, оскільки значення його ширше.

Перше пов’язане з діяльністю підприємств та організацій щодо побутового обслуговування на певній території, а друге називає дії, пов’язані із задоволенням чиїх - небудь потреб, запитів. Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і український відповідник – зупинити вибір на одному із них, наприклад. Патент – авторське свідоцтво. Використання сучасної української літературної мови в різноманітних сферах суспільного життя зумовлює функціонально - стильове розрізнення її лексичного складу і виділення двох груп слів. ^ загальновживана лексика, стилістично нейтральна (міжстильова), яка вільно вживається в усіх стилях мови. У зв’язку з підвищенням загального рівня культури, освіти, наукових і технічних знань народу, активною участю його у політичному і суспільному житті та суспільному виробництві, корінних змін у побуті загальновживана лексика поповнюється словами, які впродовж десятиліть складали спеціальну лексику з обмеженою сферою вживання, напр. Радіо, лекція, конференція, ракета, електрика, премія, газ, актив, газета; 2. ^ лексика обмеженого вживанн співвіднесена з функціональними стилями мови, яку поділяють. Розмовну лексику, тобто слова (вирази), поширені в розмовному варіанті усного літературного мовлення. Наприклад, сьогодні в теле - та радіопросторі можна почути дискусії стосовно приватизації металургійних гігантів україни і намагання з’ясувати – це злочин чи елегантна бізнесоперація. Понятійний підтекст, закладений у цих назвах, цілком зрозумілий, а вибір однієї із них певним чином залежить від наміру мовця, ситуації мовлення. З погляду стилістичного забарвлення розмовна лексика не однорідна. Вона включає слова, які не мають додаткового семантичного чи стилістичного навантаження і сприймаються як звичайні в словниковій системі української мови, напр. Ватман (ватманський папір); слова з додатковим стилістичним навантаженням – іронічним, жартівливим, фамільярним відтінком, напр. Професор „центральний процесор комп’ютера”, проїхати „не почути або не зрозуміти сказаного”. існують також слова, які сприймають як знижені, згрубілі або й вульгарні. Вони перебувають на периферії літературної мови і переходять у розряд позалітературних. їх вживання навіть в усному мовленні ділових людей – факт неприпустимий. Зауважимо, що велика кілька такого типу слів – це прямі запозичення з російської мови 76, напр. Облом, бомж, чмо, бидло, козел, прокол. Книжну лексику, тобто слова, що вирізняються на тлі стилістично нейтральної та розмовної лексики літературної мови вузькою сферою вживання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочистості, науковості. Порівняймо книжні слова усвідомлювати, вирушати зі стилістично нейтральними розуміти, піти чи розмовним кумекати, вшитися. До книжної лексики належать слова виробничо - професійної, наукової, суспільно - політичної, офіційно - ділової сфер, а також особливі поетичні слова (розмай, вітровіння, приваба, надхмар’я). Книжну лексику активно використовують у функціональних стилях, що мають писемну форму вияву, – науковому, офіційно - діловому, публіцистичному, художньому.

Вона властива, звичайно, і тим стильовим різновидам усного літературного мовлення, що тематично і структурно зближуються зі стилями писемного мовлення, наприклад, наукова стаття, лекція, доповідь, повідомлення, виступи на зборах, ділових нарадах, конференціях, з’їздах тощо. Мова професійного спілкування. Зокрема фахівців з економіки, фінансової справи, передбачає широке використання виробничо - професійної та науково - термінологічної лексики. ^ виробничо - професійна лексика – це слова чи словосполучення, які пов’язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробництва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вирази, притаманні мові певної професійної групи, називають професіоналізмами. Виділяють науково - технічні, професійно - виробничі, просторічно - жаргонні професіоналізми 77. Звичайно вони виступають як неофіційні, розмовні, а тому часто емоційно забарвлені синоніми - еквіваленти до усталеної професійної номенклатури чи слів - термінів і виходять за межі літературної мови. Наприклад, у мові працівників банківсько - фінансової сфери можна почути професіоналізми зняти касу, підбити (прикинути) баланс; користувачі персональних комп’ютерів материнську плату називають мама, а клавіатуру клава; у друкарів та журналістів помилка – це ляп. Лише деякі із них часом входять у нормативне вживання, напр. Двірник „пристрій для очищення вітрового скла”, ліхтарик, боковик „підзаголовок, винесений за поля тексту”. На думку деяких дослідників, „професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвинутої термінології ” 78. Більш виваженою, однак, видається думка про те, що професіоналізми вживаються у певному професійному середовищі з метою „детальнішого членування дійсності в сфері спеціальних інтересів” 79. Виконуючи важливу номінативно - комунікативну функцію, вони сприяють кращому взаєморозумінню. Професійна лексика тісно пов’язана зі спеціальною термінологією окремих галузей науки, техніки, освіти. Вони мають велику кількість спільних елементів, але між ними є й істотні відмінності. При детальній диференційованості назв окремих предметів, їх частин та видових понять у професійній лексиці немає назв для широких категорій однакових чи подібних реалій, а кожна назва за своїм походженням і структурою звичайно ізольовані від інших, виникають стихійно на власній мовній основі, не мають чіткого наукового визначення. У термінології слова, що означають близькі поняття, становлять утворення від однакових коренів, галузеві терміни переважно творяться свідомо, часто з використанням іншомовних слів та словотворчих засобів. Професіоналізми здебільшого застосовують в усному неофіційному мовленні, у писемній мові вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклети, інструкції, поради). Взагалі в офіційно - діловому та науковому стилях професіоналізми використовують з певним застереженням. Чим вищою буде мовна культура і більш організованим колектив, тим рідше з’являтимуться професіоналізми, особливо в діловому мовленні. ^ науково - термінологічна лексика – один з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно - діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об’єднуються в мові загальною назвою „термін”. Термінологічна лексика є важливою категорією лексики кожної мови. Становлення української спеціальної термінології відбувалося у досить складних умовах, викликаних різними обмеженнями суспільного функціонування української мови. Штучне гальмування її в різні періоди історичного розвитку позначилося на формуванні термінологічного словника. Однак, незважаючи на несприятливі попередні умови та завдяки активізації термінологічної роботи сьогодні, українська термінологічна лексика повно відбиває рівень сучасних наукових знань, технічного і суспільно - культурного прогресу.

При нан україни працює комітет наукової термінології, який апробує суспільно - комунікативну вартість наукових термінів. Розв’язання термінологічних проблем має не тільки лінгвістичне, а й державне значення, оскільки наявність термінології є однією з обов’язкових умов розвитку науки, техніки, освіти. Термінологія становить окрему підсистему в складі лексичної системи, „для неї характерний двосторонній зв’язок з лексичною системою, оскільки одночасно вона є й донором, і реципієнтом – збагачуючи певною мірою лексику, вона сама перебуває під впливом тих процесів, що відбуваються у лексиці загальнонаціональної мови” 80. Кількість термінів з розвитком суспільства збільшується, оскільки вони перші фіксують соціально - економічні, державно - політичні, науково - технічні та культурні досягнення усієї людської цивілізації. Важливо також, наголошують мовознавці, сформувати національну терміносистему у найсучасніших галузях, а саме, у галузях комп’ютерної техніки, штучного інтелекту, автоматизованого забезпечення, інформаційної служби, розширити присутність української мови в інтернеті, тобто створити українську термінологічну базу сучасного постіндустріального суспільства 81. У лексичному складі української літературної мови виділяють слова, які виражають не тільки поняття, а й містять у собі відтінок емоційної забарвленості, образності (емоційно - експресивна лексика) або позбавлені цих властивостей (емоційно нейтральна лексика). ^ емоційно - експресивна лексика – це слова, які у своєму значенні містять компонент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негативне сприймання дійсності. Вона характеризує ставлення мовця до того, про що він говорить, до ситуації спілкування, виступає безпосереднім виразником людських емоцій. Експресивна лексика з погляду реального значення і його співвідношення з емоційним забарвленням неоднорідна. Виділяють слова, що виражають емоційну оцінку позитивних або негативних рис людей, предметів, явищ, дій чи станів своїм лексичним значенням, напр. Красень, потвора, радість, журба, веселий, сумний, тішитися, гніватися, радо, слізно. Емоційність деяких слів цієї групи визначається контекстом. В одному вони стилістично та емоційно нейтральні, а в іншому – емоційно забарвлені, напр. Пити воду та пити кров, солдати полку та солдати свободи. Це властиво тим словам, які здатні вживатися в переносному значенні і відповідно набувати оцінного значення. Варто звернути увагу на слова і вирази, які вживають для емоційної негативної характеристики осіб чи явищ, вираження різко осудливого ставлення до них, напр. Тихоня, мудрагель, паскуда, жерти, пащекувати, ляпати, влипнути. Грубі, лайливі слова або звороти називають вульгаризмами. Вони не відповідають нормам літературної мови і є абсолютно неприйнятними в мовленні ділових людей. Вживання їх погано характеризує мовця, створює конфлікт ситуації. Емоційне забарвлення слів може досягатися засобами словотвору, передусім суфіксами пестливості, здрібнілості чи навпаки згрубілості, напр. Матінка, сестричка, тепленький, спатоньки або тюряга, старезний, довжелезний. Експресивна лексика відрізняється своєю стилістичною функцією, передбачаючи існування додаткових стилістичних відтінків та психологічних оцінок у конкретному слововживанні. Вживається в усіх емоційно - експресивних та окремих функціональних стилях мови (розмовному, художньому, публіцистичному). Студенти мають законспектувати відповідну рекомендовану літе­ратуру та уміти пояснити мовностильову різницю художнього, науко­вого, публіцистичного, розмовно - побутового, офіційно - ділового, епі­столярного, конфесійного стилів сучасної української мови. Потрібно опрацювати декілька словникових статей із запропонова­них викладачем словників різних типів, а саме.

Енциклопедичного, тлумачного, термінологічного, перекладного, орфографічного, слов­ника абревіатур, паронімів, синонімів, справочинства та ін. Студент мусить повторити і закріпити зазначені правила відповід­но до українського правопису та уміти застосовувати знання у писем­ному діловому мовленні. Студент мусить опрацювати відповідну літературу і скласти корот­кий конспект основних реквізитів сучасних ділових паперів. Найліп­ше цей конспект подати у вигляді таблиці. Підготуватися до практич­ного заняття 4. Студент має опрацювати відповідну літературу і скласти корот­кий конспект. На вибір потрібно оформити лист ( - прохання, - про­позицію, - вітання, - запрошення, - подяку, супровідний, гарантій­ний та ін. Студент має усно повторити і закріпити основні морфологічні норми відмінювання числівника, скласти короткий конспект про правила поєднання числівника з іменниками. Підготуватись до кон­трольної роботи з теми „відмінювання числівників; на практичному занятті 7. Багаточисленний - численний бактеріоцидний - бактерицидний балувати - розпещувати банкрот - банкрут бархат - оксамит бастувати - страйкувати башня - башта, вежа безалаберний - безладний, нетямущий без всяких підстав - без жодних підстав безграмотний - неграмотний безділля - неробство, ледарство безкорисний - безкорисливий безнаказаний - безкарний безналічний - безготівковий безговорочно - беззаперечно без поняття - нетямущий безпорядок - безлад, безладдя безпризорний - бездоглядний, безпритульний без толку - даремно, марно безтактний - нетактовний, безтактовний безуспішний - невдалий, марний. В залежності від - залежно від взамін - замість в значній мірі - значною мірою взяти на прокат - випозичити взяти себе в руки - опанувати себе взятка - хабар вибачаюся - вибачте мені вибачитися - попросити вибачення виговор - догана. Мовна, мовленнєва, комунікативна компетенції. Оволодіння основами будь - якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв язання професійних завдань 2, тобто оволодіння мовою професійного спілкування. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови. Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки. Лексичні, граматичні, фразеологічні тощо. 1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію; 2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо); 3) професіоналізми; 4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність 3. ^ дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування; ^ знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери; ^ використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючи. Вербальні й невербальні засоби спілкування. Отже, професійна мова - це насамперед термінологія, притаманна тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми. Вона виокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активно функціонує. Термін - слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом. Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи. Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом. Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації. ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм. Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування 4, тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри історії та культури української мови чернівецького національного університету ім. ^ зоряна мацюк, ніна станкевич м 66 українська мова професійного спілкування. Докладно описано особливості усного та писемного ділового мов­лення, види та форми їх реалізації, а також орфоепічні, лексичні, морфологічні, синтаксичні норми мови професійного спілкування. Призначений для студентів вищих закладів освіти різного рівня акредитації, майбутніх фахівців банківської, фінансової, економіч­ної, юридичної та інших галузей, викладачів, усіх, хто бажає під­вищити загальний рівень професійного мовлення. Вихід україни на світову арену як незалежної самостійної держави загострив багато проблем - економічних, політичних, соціальних. Не­відворотно постало питання про стан української мови, яка століття­ми перебувала на периферії наукового та офіційного - ділового життя. З наданням українській мові статусу державної реально виникла потреба державних службовців, фахівців різних галузей господарства доско­нало володіти державною мовою для ефективного виконання посадо­вих обов язків. З метою забезпечити належний рівень володіння навич­ками ділового мовлення міністерство освіти і науки україни впрова­дило для студентів вищих навчальних закладів різного рівня акредитації курс української мови з професійним спрямуванням. Пропонований посібник зорієнтований на формування знань про специфіку усної та писемної форм реалізації ділової української мови (наукового та офіційно - ділового стилів) з урахуванням фахової спря­мованості навчання майбутніх економістів, менеджерів, банківських працівників, фахівців з проблем економічної соціології. Посібник містить виклад основних теоретичних положень про суть та функції мови, загальних питань походження та історії розвитку укра­їнської літературної мови, висвітлює тенденції розвитку української мови на сучасному етапі. Характеристика вимог щодо усного професійного мовлення перед­бачає виділення основних орфоепічних та акцентуаційних правил, форм і жанрів усного ділового мовлення (публічний виступ, телефон­на розмова, ділова бесіда). Аналіз особливостей писемного ділового мовлення пов язаний з визначенням змісту, структури, порядку скла­дання та оформлення різних видів документів, використання яких зу­мовлено навчальною та науковою роботою студентів і майбутньою професійною діяльністю. Посібник сприятиме активізації та поглибленню знань грамати­ки, лексики, фразеології та синтаксису сучасної ділової мови, а та­кож розвиткові та удосконаленню вмінь і навичок роботи з текстами наукового та офіційно - ділового стилю в межах сфери професійного спрямування. Словник - довідник, доданий до посібника, допоможе уникнути ти­пових помилок у вживанні слів та побудові словосполучень, пошире­них у системі ділового мовлення. Зважаючи на відсутність єдиної програми з курсу ділової україн­ської мови, схваленої міністерством освіти і науки україни, у посіб­нику подано програму, затверджену вченою радою львівського націо­нального університету імені івана франка, плани практичних занять, орієнтовну тематику рефератів та перелік контрольних питань. Посібник може бути корисний усім, хто цікавиться проблемами професійного ділового мовлення, а також бажає підвищити загальний рівень культури мовлення. Мова - це єдина, цілісна, складна система знаків. Фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання пред­метів, явищ об єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок. Мова - явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне.

Умова його існування - людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв язок мови й суспільства обопільний. Вона - одна з го­ловних ланок ланцюга суспільна свідомість - праця - мова, що ро­бить людину власне людиною. Мова - найважливіше знаряддя соціа­лізації людини. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміц­нює суспільні зв язки, взаємодіє зі суспільними групами. Мова лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту, вона є „найдосконалішим, незамінним засобом етнічної (національ­ної) єдності (в. Чапленко), „найголовнішим і найміцнішим цемен­том, що об єднує етнографічний народ і перетворює його в свідому націю (і. У ній виявляється генотип нації, досвід її буття, закладено код нації, її ментальність. Мова - найважливіша ознака на­ції і засіб репрезентації її у світі. Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу.

Це одна з найголовніших соціально - практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови. Усе життя людини - це її спілкування з оточенням і взаємний вплив один на одного. Спілкування, стосунки з іншими людьми - життєва доконечна потреба, а водночас і найбільша розкіш, яка дає щастя. Не­можливість спілкуватися означає важку і гнітючу самотність. Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються у сім кіл спілкування, перше з яких - це сім я, де вона народилася, а найширше, сьоме, - спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Поміж ними - стосунки між друзями, партнерами, колегами, „службовими людьми, земляками. У кожному з цих кіл людина формує свою мовну поведінку.

Професійне спілкування - одна з важливих ланок цього ланцюга. Мова - засіб обміну інформацією у всіх суспільно важливих сфе­рах комунікації. Політиці, науці, у галузі економіки, виробництві і ді­ловій сфері, в освіті, культурі та ін. Обслуговуючи потреби суспільст­ва у забезпеченні інформаційних процесів, мова утверджує свою полі - функціональність, повнокровність і силу.

Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується, стає мертвою. Мова - це універсальний засіб спілкування. Описи усіх можливих знакових систем, які спроможні передати інформацію, лише доводять, що це „роди мов, - мова зору, слуху, дотику.

„без розуміння мови немає мови взагалі. Невербальна комунікація є похідною від мовної комунікації, бо всі можливі знаки і сигнали нам щось „промовляють. Мова - це „дійсність думки, „тіло думки. Вона не є відображен­ням світогляду, який склався, а діяльністю, що його становить. Мис­лити - означає оперувати мовним матеріалом, словами, реченнями. Без цього органічного зв язку мовлення і пізнавальна діяльність людини неможливі. Мислення - це внутрішнє мовлення. Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усьо­го навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей про­цес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу.

Попри однаковість реалій, кожна нація бачить світ по - різному.

Укра­їнська мова - це самобутня мовна картина світу української нації. Українське слово лікарня пов язане зі словами лікувати, ліки, тоді як російське больница асоціюється зі словами болеть, боль; укра­їнське шанувальник має зв язок зі словами шанувати, пошана, а ро­сійське поклонник - зі словами поклоняться, поклонение.

Разом з іншими факторами етнотворення мова формує національний менталі­тет, національну культуру і духовність нації. В основі українського менталітету закладена „природа світовідчуття, оригінальна цивіліза - ційна рефлексія на навколишній світ 2. Омовлені загальнолюдські по­няття існують поряд із національно вагомою лексикою з мовного і со­ціально - культурного простору саме української нації, напр. Лани ши­рокополі, садок вишневий, дівчина як калина, доля стелиться рушниками, чорнобривці посіяла мати, день злуки, тридцятикіло - метрова зона відчуження, скнилівська трагедія, помаранчева рево­люція та ін. Процес омовлення світу можна уявити і як щоденні відкриття ма­лої дитини, яка пізнає світ за допомогою мови. Називання предметів (іменники), дій (дієслова), ознак (прикметники) - ось її перші дотор­кання до усього навколо; і як потужний ніагарський водоспад інфор­мації, що сходить на нас завдяки поступу людства. Назвімо, наприк­лад, нові спеціальності, що з явилися останніми роками на економіч­них факультетах. „менеджмент організацій, „інформаційні системи в менеджменті, „банківська справа, „фінанси і кредит, „економіч­на соціологія, „економічна статистика та ін. Кожна із цих галузей має свою потужну терміносистему.

У пізнанні нового, раніше не відомого мова є обов язковим чинни­ком. „роль думки і мови в пізнанні світу нагадує прокладання тунелю. Думка у мовній формі вгризається в породу невідомого і застигає у вигляді кріплень, без яких тунель обвалився б 3. 3 іванишин в радевич - винницький я. Тези про місце і роль мови в національному відродженні україни. Думки, виражені за допомогою мови, збереглися на камені і глиняній табличці, на пергаменті і папері. „вся людська культура й цивілізація нерозривно зв язані з цим величезним сховищем людських знань і до­свіду, що їх нагромаджено за весь час існування людства як суму знань видатних людей усіх поколінь 4. Вивчаючи інші мови, ми пізнаємо інший світ, іншу культуру і збагачуємо свій досвід і знання. Культурологічна функція. Оволодіваючи мовою, людина опановує і культуру народу.

Мова - „генофонд культури (о. Гончар), „жива схованка людського духу (п. Вона духовно єднає покоління, дає змогу сягнути куль­турних скарбів минулих століть. Мова - це міст між культурами. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури. Українська мова - це ключ до ба­гатої української культури. Естетика мови - це ресурси і можливості мови виступати в кон­тексті мистецтва. Словесне мистецтво - це творення художніх образів у всіх родах і жанрах літератури, у публіцистиці, ораторському слові. Творчість гомера, есхіла, данте, шекспіра, байрона, шіллера, гюґо, бальзака, бічер - стоу, марка твена, пушкіна, льва толстого, достоєв - ського - це сторінки світової величі мистецтва слова, які не залишать байдужими жодного, хто до них доторкнеться. Український фольклор, пісні, мистецьке слово і. Франка, лесі українки, м. Гончара та інших наших великих майст­рів слова - невичерпне джерело естетичної насолоди. Однакове задоволення, позитивні емоції ми маємо від слова писем­ного і живого, якщо митець уповні виявив естетичний потенціал сло­ва або якщо воно звучить досконало. Читання художньої літератури, заучування напам ять улюблених віршів - це виховання відчуття кра­си мови, примноження краси нашого буття. Мову вживають не лише для простого повідомлення, а й для вияву своїх переживань, почуттів, емоцій. Радість, щастя, здивування, сму­ток, гнів, неспокій та глибинні порухи почуттів людини розкриваються для інших через мову.

А вся система мовних засобів, що висловлюють світ емоцій, віддзеркалює неповторність світобачення і світовідчуття української нації, особливості морально - етичних принципів і релігій­них настанов. Вона єднає між собою представників певної нації у часі і просторі. Завдяки мові ми усвідомлюємо себе українцями, відчуваємо свою спіль­ність з тими, хто далеко від нас, із тими, хто жив до нас. Мова - це той „найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв язок, що з єднує від - жилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле.

Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя (к. Мова консолідує націю. „національно - мовна свідомість об єднує народ як у науково - культурному житті, так і в суспільно - політичному, спрямовує його на діяння. Мова - довговічніша за будь - яку форму су­спільної організації. Випливаючи з непізнаних глибин людської при­роди, вона стає цементуючим ферментом нації 5. Ця функція пов яза­на з набуттям національної гідності. Досягається це існуванням сукупності мовленнєвих етикетних фор­мул та настанов щодо їх використання. Ввічливість, чемність, тактов­ність, шанобливість, стриманість - визначальні ознаки українського мовленнєвого етикету.

„етичне в мові, - зауважує. Бабич, - це конкретно - історична сис­тема мовних засобів (ресурсів) відповідно до форми моральної свідо­мості й поведінки людини, що передбачає ефект добра 6. Слово добро­зичливе, добродарне має бути в основі етики спілкування. Фатична комунікація (дослівно - беззмістовна, пуста) - це обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію, „своєрідна мовна гра, яку зобов язані підтримувати члени суспільства, дотримуючись етикетних настанов 7. Йдеться про зачин розмов, стримані відповіді, стереотип­ні запитання про життя, сім ю, справи, здоров я, врожай, як - от. Поетеса ліна костенко порівняла цей обмін репліками з настільним тенісом розмов. Характер цих запитань і відповідей умовний, але для встановлення контакту, підтримання розмови вони дуже важливі. Фа­тична комунікація має національну специфіку, а також відповідає нор­мам народної етики. Без дотримання фатичних ритуалів не буде мати успіху дипломатія, ділові перемовини. Це перелік основних функцій мови. Мова - безмежний океан, який оточує людину.

Кожний порух думки, імпульс почуттів, волі, намір самовираження пов язаний із використанням мови. Охоплюючи усі сфери суспільного життя, мова супроводжує поступ суспільства. Тому функції мови можна розглядати докладніше.

Мова є засобом вираження волі щодо співрозмовника - прохання, запрошен­ня, поради, спонукання. Слово прищеплює моральні припи­си, виховує національно - свідомого громадянина, естетичне світовід­чуття. Йдеться про існування особливої таємни­чої, магічної, гіпнотичної сили слова. Ця сила слова своєю дією може впливати на душевний і фізичний стан, поведінку людини. її викорис­товували в давнину в замовляннях, або заговорах, які мали практичну функцію, але за словесною формою вони були справжніми мистецько - поетичними творами. Колядки, щедрівки, примовляння - це приклади віри українського народу в магічно - дієву силу слова. Магія слова ви­являється і в тому, що воно здатне викликати уявлення, образи пред­метів, істот, які не існують взагалі. Філософсько - світоглядна. Мова прив язує етнос до його природного оточення, ландшафту, предметно­го обжитого космосу, з рослинністю та звіриною включно, який ста­новить неорганічне тіло народу.

Мова є виявом са­морозвитку держави, головним чинником, який консолідує сучасне українське суспільство в націю. Цю функцію мова може виконувати з опорою на всі основні функції, забезпечуючи підвищення авторитету української мови, формування національно - свідомої еліти, культурного, інформаційного, засадничо - ідеологічного суверенітету.

Усі функції мова не виконує окремо, вони взаємодіють між собою, впливають одна на одну або ж близькі за своєю суттю. Скажімо, фатич - на функція випливає з етичної, естетична є складовою культурологіч­ної, нагромаджувальна є результатом пізнавальної, а державотворча функція реальна лише за умови дії усіх. Повнота виконання функцій означає ефективність мовоіснування. 1 мета та завдання навчального курсу 1. 2 автор (автори) курсу 2 учасники 3 графік навчання 3. 1 змістовий модуль 1 3. 1 законодавчі та нормативно - стильові основи професійного мовлення 3. 2 змістовий модуль 2. Професійна комунікація 3. 3 змістовий модуль 3 4 зміст курсу 4. 1 змістовий модуль 1. Законодавчі та нормативно - стильові основи професійного мовлення 4. 1 теоретичний матеріал 4. 2 практичні завдання 4. 3 самостійна робота 4. Основи культури української мови 4. 1 практичні завдання 4. 2 самостійна робота 4. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні 4. Професійна комунікація 4. Спілкування як інструмент професійної діяльності 4. Риторика і мистецтво презентації 4. Культура усного фахового спілкування 4. Форми колективного обговорення професійних проблем 4. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації 4. Документація з кадрово - контрактних питань 4. Довідково - інформаційні документи 4. Етикет службового листування 4. 2 самостійна робота 5 ресурси 5. 1 рекомендована література 5. 2 інформаційні ресурси. Мета та завдання навчального курсу.

Мета є підвищення рівня загальномовної підготовки, мовної грамотності, комунікативної компетентності студентів, практичне оволодіння основами офіційно - ділового, наукового, розмовного стилів української мови, що забезпечить професійне спілкування на належному мовному рівні. Сформувати чітке і правильне розуміння ролі державної мови у професійній діяльності; забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог культури усного й писемного мовлення; виробити навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні; розвивати творче мислення студентів; виховати повагу до української літературної мови, до мовних традицій. Сформувати навички оперування фаховою термінологією, редагування, коригування та перекладу наукових текстів. ґрунтовно засвоїти норми сучасної української літературної мови й практично оволодіти ними; правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до комунікативних намірів; влучно висловлювати думки для успішного розв’язання проблем і завдань у професійній діяльності; сприймати, відтворювати, редагувати тексти офіційно - ділового й наукового стилів; скорочувати та створювати наукові тексти професійного спрямування, складати план, конспект, реферат тощо, робити необхідні нотатки, виписки відповідно до поставленої мети; складати різні типи документів, правильно добираючи мовні засоби, що репрезентують їх специфіку; послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.