порядок та умови організації дозвілля соціального педагога з дітьми

порядок та умови організації дозвілля соціального педагога з дітьми

Особливості роботи соціального педагога навчально - виховного закладу з дітьми - інвалідами. Особливість роботи соціального педагога з дітьми з обмеженими функціональними можливостями полягає у створенні таких соціально - педагогічних умов, які сприятимуть внутрішньому розвитку такої дитини, досягненні нею своїх цілей, реалізації різних типів поведінки, гнучкої адаптації. Треба створити атмосферу безпеки, в якій відсутнє зовнішнє оцінювання. Але соціальний педагог не може вирішувати за дитину з обмеженими функціональними можливостями її проблеми, він повинен допомогти особистості визначити особисту позицію, сформовану незалежно від зовнішнього впливу, навчити спиратися на себе, тобто допомогти самоактуалізуватись у подоланні перешкод. Дитина з обмеженими функціональними можливостями, що адекватно оцінює своє становище і усвідомлює свою самоактуалізацію, досягає душевного і психічного здоров‘я, стає соціально повноцінною особистістю. У практиці соціальної роботи соціально - педагогічна і психологічна допомога ще й досі ототожнюється із соціальним захистом. Частково це пояснюється відсутністю загальноприйнятих теорій співвідношення соціальної допомоги і соціального захисту.

Водночас виокремити деякий стійкий інваріант розуміння цих понять, а саме.

Однак при такому розумінні понять залишається широке поле для їх взаємопроникнення. Так, відстоюючи права окремої людини, ми тим самим допомагаємо їй адаптуватися в складних умовах життя. Особистість дитини з обмеженими функціональними можливостями розвивається у відповідності із загальними закономірностями розвитку дитини, а дефект, стан чи хвороба визначають вторинні симптоми, що виникають опосередковано протягом аномального соціального розвитку.

Хвороба, яка спричинює, насамперед, порушення у біологічній сфері людини, створює перешкоду для соціально - психічного розвитку.

Це стосується інвалідів із дитинства з порушенням зору, слуху, опорно - рухового апарату, комплексу порушень психофізичного розвитку.

У разі відсутності своєчасної допомоги відбуваються відхилення від стадії вікового розвитку, тобто особливості дизонтогенезу спричинено патологічним процесом у біологічному розвитку та його наслідками. Ці фактори повинен враховувати соціальний педагог, який працює в умовах навчально - виховного закладу.

Кожна дитина має право навчатися і здобути освіту.

Звичайно, соціальний педагог намагається приділити кожному увагу.

Дивлячись на те, до якої категорії відноситься дитина. Важковиховувана, сирота чи інвалід, соціальний педагог будує певну стратегію роботи з такою дитиною. Дитина - інвалід, що навчається у школі, це учень, який повинен бути завжди під пильним, але не помітним для самої дитини, наглядом. Провідним компонентом соціально - педагогічної роботи з даною категорією дітей та молоді у зош є формування індивідуальності, її соціалізація з урахуванням потенційних можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взаємозв‘язку молодого інваліда з мікро - і макросередовищем, розвиток його збережених психофізичних можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілкування, організацією дозвілля, творчої та ігрової діяльності. Завдання соціального педагога полягає в тому, щоб створити такі соціально - педагогічні умови, які сприятимуть внутрішньому розвитку індивіда, досягнення ним своїх цілей, реалізації типів поведінки, гнучкої адаптації. Треба створити атмосферу безпечності, ситуації, у якій відсутнє зовнішнє оцінювання. Тільки за таких умов людина може виявити себе нестандартно, по - новому, тобто творчо. Завдяки творчій адаптивній поведінці вона діє продумано, прагне до самостійності, гармонійності, а коли спрямовує свої зусилля на досягнення власних цілей, то діє продумано. Разом із тим самоактуалізація не може бути реалізована без емпатійного розуміння і прийняття іншої людини, тобто взаємодії з нею. Соціально - педагогічна реабілітація молодих інвалідів допомагає їм досягти і підтримати оптимальний рівень своєї самостійності та життєдіяльності. Навчаючись у звичайній школі, діти з обмеженими функціональними можливостями більш гостріше, ніж їх ровесники, переживають вікові кризи. Робота з даною категорією клієнтів важлива на кожному віковому періоді. В умовах динаміки сучасних економічних і соціальних процесів постійно збільшується навантаження на школярів, яким необхідний повноцінний відпочинок. Проблему оздоровлення та повноцінного відпочинку дітей ефективно вирішують дитячі оздоровчі табори. Однак в літній період важливим є не тільки рішення задач оздоровлення та відпочинку дітей, але і організація виховного процесу, оскільки безперервність виховання дозволяє підвищити ефективність виховних впливів. Тому організація виховного процесу в умовах дитячого оздоровчого табору, якої активно займаються вихователі, психологи і соціальні педагоги, розробка методик роботи з дітьми, сьогодні стає все більш актуальною. Дитячі оздоровчі табори сьогодні є установами, що забезпечують здобуття позашкільної виховання і навчання. Також в цьому положенні викладені організаційні основи діяльності установи, пристрій і організація життєдіяльності в дитячих оздоровчих таборах. Питаннями організації дозвілля дітей займалися а. Крупська, які перебували біля витоків становлення і розвитку діяльності дитячих таборів. В даний час теоретичними і методологічними основами діяльності позашкільних закладів займаються в. Васюти розкривають життєдіяльність дитячого оздоровчого табору.

Сучасні основи педагогіки дитячих канікул можна простежити у таких авторів, як т. Так як в даний час від педагога потрібно все більше високий рівень професіоналізму в роботі з дітьми, вміння організувати спілкування, вибудувати відносини з кожною дитиною таким чином, щоб сприяти його духовному розвитку та вихованню, а цього можна досягти тільки комплексно використавши накопичений матеріал вище зазначених авторів. Реалізація ідей цих авторів не просто виявляє додатковий педагогічний потенціал, але й орієнтує на пошук нового змісту педагогічного процесу дитячого табору, нових принципів в організації життєдіяльності всього табірного співтовариства, нових підходів до забезпечення умов, необхідних для самовизначення і саморозвитку особистості. Педагог, який працює в якості організатора дитячого колективу, перебуває в постійному пошуку творчого наповнення всієї організації його життя і діяльності. Робота соціального педагога в літніх оздоровчих таборах нова для нашого суспільства. Соціальний педагог працює з дітьми та підлітками в освітніх установах різного типу, центрах дозвілля і творчості дітей і підлітків, установах літнього відпочинку, в дитячих таборах та оздоровчих центрах, дитячих громадських організаціях, клубах за місцем проживання, установах додаткової освіти, дозвільних установах - вихователем, педагогом - організатором, методистом; в дитячих будинках і спеціалізованих школах - інтернатах для дітей з проблемами. Метою діяльності соціального педагога є створення умов для психологічного комфорту і безпеки дитини, задоволенні його потреб за допомогою соціальних, правових, психологічних, медичних, педагогічних механізмів попередження і подолання негативних явищ у сім ї, школі, таборі, найближчому оточенні та інших соціумах. Завдання діяльності соціального педагога - допомога у взаємодії дитини з суспільством, допомога в його розвитку, вихованні, освіті, професійному становленні, а також не маловажним є формування соціального середовища в літньому оздоровчому таборі. Виявлення педагогічних умов формування виховного середовища дитячих оздоровчих освітніх установ в сучасних умовах обумовлено рядом обставин. Перше, зміна характеру соціально - екологічних відносин в суспільстві, яке сталося останнім десятиліття, призвело до зміни соціальних пріоритетів в освітній політиці суспільства і громадян, що викликає нагальну потребу пошуку нових шляхів розвитку систем освіти, виховання, дозвілля і відпочинку дітей. В цьому ряду досить рельєфно проглядається необхідність визначення принципово нових підходів, а, отже, і самої методики роботи соціального педагога, в системі організації вільного часу дітей в період шкільних канікул. Друге, криза колишньої організації дитячого дозвілля та відпочинку, що охопив останнім часом практично всю систему літнього відпочинку дітей, поширюється на всю інфраструктуру ресурсного забезпечення діяльності таборів, зміст і форми оздоровчо - освітньої роботи. Намітилася стійка тенденція до зростання потреби в якісній зміні умов фізичного, інтелектуального, емоційного, духовного, морального розвитку особистості кожної дитини. Третє, аналіз запитів дітей, підлітків та їх батьків про форми відпочинку і діяльності в канікулярний період свідчить про різке падіння престижу таборів колишньої (піонерської) спрямованості. Четверте, в умовах намітилося переходу у вихованні дітей від парадигми педагогічного впливу до парадигмі створення умов для саморозвитку дитини велике значення в організації педагогічного процесу набуває спеціально формована педагогічна середу як комплекс умов, необхідних для самореалізації дитини. П яте, наявні в сучасній теорії і практиці виховання суперечності. Між державною і громадською потребою в радикальній зміні виховної практики, наявністю реальних передумов для її перетворення і неготовністю більшості педагогічних колективів до використання системних уявлень про вдосконалення і оновленні процесу виховання дітей; між ймовірнісної сложноорганизованной природою виховних систем і жорстко детермінованим, утилітарно - механістичним характером дій практиків. Враховуючи все вище викладене, нами здійснено вибір теми дослідження. Узагальнення та розкриття особливостей змісту, методів, прийомів, форм і засобів роботи соціального педагога у літньому оздоровчому таборі. Вивчення та аналіз літератури з проблеми дослідження, аналіз документації соціального педагога, бесіда, соціально - педагогічна діагностика. Порядок та умови організації дозвілля соціального педагога з дітьми соціально - педагогічна діяльність соціального педагога в роботі з родиною. її мета, завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім єю. Провідний методологічний принцип соціальної педагогіки в роботі з сім єю є таким. Сім я – це головний осередок суспільства, де здійснюється базисна соціалізація дітей за рахунок посилення всіх її основних функцій, і в першу чергу – виховної, рекреативної (фізичної, матеріальної, моральної, психологічної взаємодопомога, організації дозвілля), регулятивної та феліцітологічної (відчуття щастя в сім ї). До проблем, що становлять зміст соціально - педагогічної роботи з сім єю, належать. Систематизація та оновлення найбільш доцільних форм і методів роботи з сім єю; пошук нових шляхів взаємодії сім ї з відкритою школою, із залученням всіх елементів мікросередовища; опора в співробітництві з сім єю на діяльність соціального педагога з метою посилення ролі сім ї в соціалізації дітей та юнацтва. Основними об єктами соціальної роботи є сім ї, які мають проблеми у сімейному вихованні, за особливостями своєї життєдіяльності погребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. Це сім ї неблагополучий багатодітні, студентські, мігрантів та біженців, з дітьми і батьками - інвалідами, з нестандартною дитиною, бідні й малозабезпечені, одиноких та неповнолітніх матерів та інші. Соціальна робота з сім єю – це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім ї, спрямована на поліпшення матеріально - побутових умов життєдіяльності сім ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно - творчого процесу.

Мета соціальної роботи з сім єю – це соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна реабілітація, надання їй соціально - психологічної, психолого - педагогічної, соціально - медичної, юридичної, інформативно - консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життєдіяльності. Завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім єю – надання конкретної індивідуальної допомоги сім ї й молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі - та позасімейного спілкування, планування сім ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім ї з навколишнім середовищем, навчання раціонального розв язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота щодо запобігання розлучень та ін. Одним із важливих принципів роботи з сім єю є принцип самозабезпечення, тобто надання соціальної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть вирішити власні проблеми. Соціальна робота з родиною спрямовується на всю сім ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, інших членів родини). У процесі такої роботи вирішується питання раціональної організації внутрісімейного спілкування, нормалізації життєдіяльності і відпочинку сім ї та окремих її членів, спілкування з навколишнім середовищем, допомога надається у раціональному розв язанні складних сімейних колізій, конфліктів, знімаються стреси. Родина являє собою систему соціального функціонування людини, один з основних інститутів соціалізації, її функції трансформуються не тільки під впливом соціально - економічних умов, але й у силу внутрішніх процесів свого розвитку.

Сучасна родина переживає складний етап – перехід від традиційної моделі до нової. Поряд із традиційними функціями, зв язаними з народженням і вихованням дитини, з рішенням повсякденних проблем, родина покликана бути надійним психологічним укриттям, що допомагає людині виживати у важких, що швидко змінюються, умовах сучасного життя. Сім я забезпечує своїм членам економічну, соціальну і фізичну безпеку, турботу про малолітніх, старих і хворих, умови для соціалізації дітей, молоді і, що найважливіше – поєднує своїх членів почуттям любові, спільності і дає можливість розділяти з іншими труднощі і радості життя. За останні роки спостерігається скорочення складу і структури родини (збільшення кількості розлучень, народження дітей самотніми матерями й т. Нині переважний тип сім ї – це проста нуклеарна родина, що складається з чоловіка і жінки з дітьми або без них. Значну частку складають неповні родини. У гнітючому числі випадків це родини самотніх матерів, розлучених жінок і вдівців. У більшості цих сімей одна, рідше дві дитини, без матеріальної підтримки держави бідує більшість родин самотніх матерів. Аналогічні труднощі випробують сім ї військовослужбовців термінової служби; родини, у яких один з батьків ухиляється від сплати аліментів; з дітьми - інвалідами; з батьками - інвалідами; родини, які взяли дітей під опіку (піклування); багатодітні; з малолітніми дітьми (у віці до трьох років). В особливому положенні знаходяться студентські сім ї з дітьми. У більшості випадків забезпечують їх батьки. До родин, що бідують і особливо потребують підтримки держави, відносяться родини біженців і змушених переселенців, родини безробітних, що мають неповнолітніх дітей. До особливої категорії відносять девіантні родини. Це сім ї алкоголіків, наркоманів, правопорушників і ін. Згідно листів управління освіти і науки від 26. Пріоритетні напрями психологічного забезпечення освіти, як системи заходів, спрямованих на вирішення актуальних завдань освіти засобами та методами фахівців психологічної служби (соціальних педагогів) у 2012 - 2013. Сприяння залученню до співпраці та координації зусиль організацій, установ, громадських об єднань, які здійснюють свою діяльність у сфері психологічного супроводу та соціально - педагогічного патронажу освіти; здійснення соціально - психологічного супроводу та моніторингу умов навчальної діяльності учнів у зв язку з переходом на новий державний стандарт початкової та загальної середньої освіти; реалізація превентивних заходів щодо різних форм узалежнень серед учнівської молоді у тому числі соціально небезпечних ігор, фізичного насильства та агресивної поведінки в соціальних мережах; надання необхідної соціально - психологічної підтримки дітям із особливими освітніми потребами; запровадження соціально - психологічних програм і проектів, спрямованих на профілактику асоціальних явищ у дитячо - молодіжному середовищі (алкоголізму, наркоманії, соціального сирітства тощо), труднощів під час адаптації, навчання і виховання, порушень у поведінці. Основними задачами діяльності психологічної служби міста на 2012 - 2013. є подальша реалізація комплексу практичних заходів, а саме.

Удосконалити психологічний супровід у початковій ланці з метою створення оптимальних стимулюючих умов для успішної адаптації першокласників; забезпечити психологічний та соціально - педагогічний супровід інклюзивної освіти; удосконалити психологічне забезпечення навчально - виховного процесу (профілактика дезадаптації учнів під час переходу з однієї ланки навчання на іншу, супровід профільного навчання, робота з обдарованими учнями та дітьми з творчими здібностями, соціально - психологічний супровід дітей, схильних до асоціальної поведінки, превентивне виховання, профілактика бродяжництва, безпритульності, незаконних форм дитячої праці; допомога в організації соціально - педагогічної реабілітації учнів, які зазнали різних форм насильства, які з тих чи інших причин не відвідують школу, підпали під вплив псевдо релігійних культів, знаходяться у скрутному життєвому становищі тощо). Діяльність соціальних педагогів загальноосвітніх навчальних закладів має враховувати таки напрямки. В умовах закладів інтернатного типу особливої актуальності набувають питання формування позитивного мікроклімату, соціальної компетентності вихованців, уміння встановлювати і підтримувати конструктивні стосунки з іншими; підготовка до самостійного життя. Поступово вступає в дію новий державний стандарт початкової загальної освіти (затверджено постановою кабінету міністрів україни від 20 квітня 2011 року № 462), тому соціальний педагог приділяє особливу увагу адаптації учнів до умов колективного навчання, створенню позитивного клімату, ранньому виявленню дітей, що потребують посиленої психолого - педагогічної уваги. На виконання концепції розвитку інклюзивної освіти (наказ мон україни від 01. № 912) передбачено реалізацію наступних завдань щодо психолого - педагогічного супроводу інклюзивного навчання. Створити банк даних про дітей – інвалідів, що навчаються у закладі; запровадити індивідуальні карти обліку на учнів з особливими освітніми потребами; організувати та проводити заходи у напрямку формування психологічної готовності учасників навчально - виховного процесу (учнів, батьків, вчителів, представників адміністрації) до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами. Приймати участь в розробці та запровадженні індивідуальної програми (індивідуальний навчальний план) розвитку учня з особливими освітніми потребами, враховуючи індивідуальні особливості навчально - пізнавальних можливостей дитини; створювати сприятливі умови для взаємодії учнів - інвалідів з соціальним середовищем з метою попередження виникнення або усунення вже існуючих дестабілізуючих розвиток факторів та формування стійкості до ситуацій дазадаптації; залучати дітей - інвалідів (у разі потреби) до соціально - перетворювальної роботи в напрямку розвитку навчальної мотивації, збереження психофізичного здоров’я, пошуку та реалізації траєкторії оптимального розвитку, формування позитивної мотивації та стимулювання інтенцій до розвитку; проаналізувати і переглянути діагностичний і психокорекційний інструментарій щодо використання з учнями – інвалідами відповідно особливостям психофізичного розвитку дитини, пристосувати стимульні матеріали відносно потенційних можливостей дитини; враховувати алгоритм діяльності практичного психолога і соціального педагога, в умовах інклюзивної освіти (згідно листа мон, молоді і спорту україни від 26. Основне завдання соціального педагога в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами полягає у прилаштуванні освітнього середовища до потреб дитини, забезпечення соціальних потреб дитини з урахуванням її особливостей і можливостей. Основні види робіт соціального педагога у цьому напрямку.

Ознайомлення з особовою справою дитини, історією та особливістю протікання захворювання, співбесіда з представниками пмпк. У разі наявності у дитини статусу інваліда, соціальний педагог має відстежувати своєчасність виконання заходів, що зазначені у індивідуальній програмі реабілітації дитини - інваліда. Бесіда з дитиною та батьками. Визначення можливостей дитини. Надання батькам консультативної допомоги із захисту прав дитини. Оцінка освітнього середовища відповідно до потреб і можливостей дитини, організація відповідних змін. Діагностика особистісних особливостей дитини. У разі потреби соціальний педагог ініціює проведення психолого - педагогічний консиліум з питань розробки індивідуальної програми супроводу дитини, розробки єдиних рекомендацій щодо його навчання. Організація проведення зустрічей з батьками та учнями класу, педагогами з метою формування психологічної готовності до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами. У разі потреби соціальний педагог організує корекційну роботу з дитиною. Відстежується соціально - психологічний клімат в колективі та статус дитини в групі однолітків. Соціальний педагог сприяє соціальній інтеграції дитини, через залучення до позакласної і позашкільної діяльності з урахуванням інтересів та можливостей дитини. Моніторинг рівня адаптованості та інтегрованості дитини, забезпечення дотримання прав дитини та своєчасного надання необхідних пільг та соціальних послуг. Обов язковим є координація зусиль під час планування та реалізації заходів між практичним психологом та соціальним педагогом. Своєчасність обміну необхідною службовою інформацією. №1 фахівці психологічної служби виконують наступні заходи. Проаналізувати акти законодавства з питань попередження насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми. Приймають участь у просвітницько - профілактичних заходах для учасників навчально - виховного процесу з метою підвищення обізнаності у напрямку захисту прав дитини, вирішення конфліктних ситуацій, гармонізації дитячо - батьківських відносин. За формою № 2 форма №1. Порядок та умови організації дозвілля соціального педагога з дітьми діяльність соціального педагога дозвіллєвої сфери. Розгляд видів (фізична, практична, соціальна), функцій (рекреаційна, комунікативна, творча, виховна) та принципів культурно - дозвіллєвої діяльності. Визначення ролі педагогічної майстерності в управлінні та організації дитячого та підліткового дозвілля. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Діяльність соціального педагога дозвіллєвої сфери. Напрями організації, функції та види дозвіллєвої діяльності в позашкільних навчальних закладах. 1 види позашкільних закладів. 2 види та функції дозвіллєвої діяльності. 3 принципи культурно - дозвіллєвої діяльності. Сфера вільного часу являє собою унікальну й неповторну галузь культурно - дозвіллєвої діяльності, що відрізняється як широкою розмаїтістю зв язків з дійсністю, так і особливою складністю відносин компонентів своєї внутрішньої структури. Над проблемою розумного, дбайливого використання кожної години нашої великої цінності - часу - замислювалося багато умів людства всіх епох і часів, у тому числі й стародавні філософи. Час пригноблював людей своєю швидкоплинністю, тому вони прагнули зрозуміти його природу, якось приборкати, приручити його, з користю використовувати. Вивчення культурно - дозвіллєвої діяльності в її динамічному розвитку сприяє більш глибокому проникненню в сутність цього явища, допомагає побачити події сучасності як закономірний результат руху людського суспільства від низьких форм до вищих. історичний підхід дозволяє виявити в культурно - дозвіллєвій діяльності загальне, що є присутнім в усі історичні епохи, та особливе, специфічне, що характерне для кожного відрізку часу.

історичне минуле являє собою джерело багатющого досвіду, який накопичений багатьма поколіннями в організації вільного часу, елементи якого з успіхом можуть бути використані в сучасній практиці. Дозвілля як соціальне явище має глибоке історичне коріння. Творча діяльність на дозвіллі та людське уявлення поклали початок мистецтву, науки та техніки. Печерний живопис, можливо, є одним з перших видів мистецтва. У зарубіжній науці відлік пізнання явища дозвілля починається з платона та аристотеля. Платон з його естетичним баченням світу сприймав гру й дозвілля як щось прекрасне та цінне само по собі, тому закликав жити, граючи, відповідно до властивостей своєї природи. Будучи в цілому спрямованим на всебічний гармонійний розвиток особистості, вільний час у кожному конкретному випадку виконує свої специфічні функції. У перекладі з латинської мови слово функція означає обов язок, коло діяльності, призначення ролі. Тема дозвілля, дозвіллєвої діяльності в нашій країні не втрачає своєї актуальності. Навпаки, ця проблема обростає все більшими протиріччями й ускладнюється. Загальні проблеми організації культурно - дозвіллєвої діяльності та дитячого дозвілля визначені в низці фундаментальних наукових досліджень. Це, зокрема, праці, що стосуються культурно - дозвіллєвої роботи та організації дозвілля - в. Бочелюк дозвіллєзнавство,. Яременко дозвіллєзнавство, петрової і. Дозвілля в зарубіжних країнах, також праці, присвячені особливостям виховання дітей у традиційній українській сім ї, щ їх вивчав учений в. Постовий - це духовність. Потреби й інтереси дітей, батьків, сім ї, з ясуванню місця і ролі культурно - дозвіллєвої діяльності у духовному розвитку людини - ю. Стрельцов культурология досуга та багато інших вітчизняних і зарубіжних джерел літератури, які приділяють багато уваги цьому питанню, адже воно дуже актуальне на сьогодні. Водночас це питання потрібно постійно досліджувати, бо форми дозвілля, а особливо дитячого, постійно еволюціонують і залежать від соціальної, політичної, культурної, економічної політики конкретної країни. Мета курсової роботи - на основі дослідження сутності, функцій, видів і форм культурно - дозвіллєвої діяльності відобразити зміст та проблему організації дитячого дозвілля. Висвітлити напрями організації, функції та види дозвіллєвої діяльності в позашкільних навчальних закладах; і. Педагогічні функції вільного часу школярів окреслюють те коло виховних завдань, що можуть і повинні вирішуватися під впливом видів діяльності, котрі його наповнюють, і при наявності розумного цілеспрямованого педагогічного керівництва. Чітке визначення, осмислення й аналіз виховних можливостей вільного часу має велике значення для визначення доцільності, розумності, ефективності бюджету часу учнів, для його подальшого вдосконалення й чіткої організації. Соціально - виховне значення дозвіллєвої діяльності для становлення і розвитку молодого покоління відбито в державних документах, що визначають освітню політику україни і політику стосовно прав дітей і молоді. Серед таких документів. Національна програма освіта (україна xxi сторіччя) (1993 p. ), національна програма діти україни (1996 p. ), декларація про загальні основи молодіжної політики в україні, закони і законодавчі акти, про освіту (1991 p 1996 p. ), концепція позашкільної освіти і виховання (1996 p. ), закон україни про позашкільну освіту (2000 p. ), положення про позашкільний навчальний заклад (2000 p. ), програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002 - 2008 pp. Усі вони спрямовані на реалізацію в україні основних положень конвенції про права дитини, проголошеної генеральною асамблеєю організації об єднаних націй. Конвенція про права дитини тісно пов язана з іншим документом оон - загальною декларацією прав людини. В її основу покладені ідеї про те, що. Зазначені вище документи гарантують право людини на вільний час, викладені в них положення спрямовані на створення в соціумі умов для гармонійного розвитку особистості у вільний час. Оздоровчі заклади для дітей та молоді. Заміські, профільні, праці та відпочинку, санаторного типу, з денним перебуванням; туристські бази. Початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання. Музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші); 7. Центр, палац, будинок, клуб художньої творчості дітей, юнацтва та молоді; 10. Центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, туристсько - краєзнавчої творчості учнівської молоді, станція юних туристів; 12. Дитяча бібліотека, дитяча флотилія моряків і річковиків, дитячий парк, дитячий стадіон, дитячо - юнацька картинна галерея, дитячо - юнацька студія (хорова, театральна, музична, фольклорна тощо), кімната школяра, курси, студії, школи мистецтв, освітньо - культурні центри національних меншин. Позакласні заклади мають невичерпні можливості в організації дозвілля. Екскурсії, читацькі конференції, предметні вечори, читання науково - популярної літератури, технічна творчість і робота в гуртках - ці та багато інших форм творчої діяльності у сфері вільного часу.

Звичайно, позашкільні заклади працюють нерозривно із школою, бо мають спільні інтереси - організація вільного часу школярів. і саме соціальні педагоги відіграють в цьому неабияку роль. Соціальний педагог повинен поєднувати в собі якості психолога, організатора, керівника. і в той же час намагатися максимально наблизитися до дитячих душ, зрозуміти їх та завоювати неабиякий авторитет. Головне, про що повинні пам ятати педагоги, це те, що психологічні особливості шкільного віку роблять значущою орієнтаційну функцію вільного часу.

Домінуючим мотивом поведінки й діяльності підростаючої особистості є прагнення визначити своє місце в житті. У структурі орієнтаційної функції вільного часу учнівської молоді можна виділити два якоюсь мірою самостійних аспекти. Соціальна орієнтація школярів і професійна орієнтація школярів. Шляхи та методи здійснення першого аспекту у сфері дозвілля дуже численні. Бесіди, диспути, зустрічі, активне включення в суспільно - трудову, суспільно - політичну роботу тощо. Основними напрямками у сфері дозвілля щодо другого аспекту професійної орієнтації є зустрічі з цікавими людьми, робота в гуртках технічної творчості, майстернях, учнівських кооперативах. Серед видів і функцій дозвіллєвої діяльності, виділяють такі. практичну дозвіллєву діяльність, спрямовану на вільний вибір різних видів зайнятості і поширену серед усіх верств населення незалежно від віку та соціальної приналежності; - культурну діяльність, метою якої є інтелектуальний розвиток особистості, залучення людини до естетичних цінностей суспільства (вчений підкреслює, що саме у сфері культурного дозвілля чітко простежуються розбіжності між окремими соціальними групами населення); - соціальну дозвіллєву діяльність, ключовим змістом якої є і міжособистісне спілкування та встановлення психоемоційної рівноваги. Рекреаційна функція спрямована на зняття виробничої перевтоми, психологічної перенапруги, відтворення фізичних, інтелектуальних, емоційних сил людини, на зміцнення здоров`я шляхом здійснення об`єднання ігрових, оздоровчих, розважальних, спортивних, туристично - екскурсійних програм та ін. Ця функція є однією з провідних для сучасних дозвіллєвих закладів, її мета - сприяти відпочинку, неформальному спілкуванню. Комунікативна функція дозволяє розширити можливості для спілкування, подолання самотності, знаходження нових друзів. Вона виявляється в таких формах дозвілля, як диспути, дискусії вечори відпочинку, конференції, конкурсні та розважальні програми, просвітницькі акції тощо. Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна особистість мала власну гідність, могла знайти зміст свого існування, сприяє інтеграції людини в суспільство. Ця функція набуває особливого значення на сучасному етапі, коли людина соціально розчарована, емоційно загублена, духовно принижена, не вірить у майбутнє, цинічна по відношенню до минулого, втрачає повагу до великих моральних цінностей та норм. Творча функція спрямована на створення умов для вияву й розвитку творчого потенціалу особистості за межами професійної трудової та сімейно - побутової діяльності шляхом участі особистості у виставках, творчих вечорах, в різноманітних гуртках, хобі - групах, у роботі майстерень, літературних, музичних, народознавчих віталень, художніх салонів. Творча функція дозвілля забезпечує не просто відпочинок та розваги людини, а й самовдосконалення у вільний час. У своїй пізнавальній функції дозвілля постає складовим компонентом неперервної освіти, підкреслюючи важливість самовдосконалення й самоосвіти, духовного збагачення особистості. Ця функція дозволяє задовольнити потреби в додатковій інформації, в поширенні та набутті нових знань. Однак процес розвитку особистості буде інтенсивнішим, якщо пізнавальна функція дозвілля поєднуватиметься з ціннісно - орієнтаційною. У цьому випадку сприйняття нових подій, фактів, процесів, органічно пов`язується з оцінкою тієї інформації, яку отримала людина. Ціннісно - орієнтаційна функція полягає у формуванні системи. Ціннісних уявлень та орієнтацій особистості, мотивів, ідеалів, переконань, життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда до навколишнього середовища, до інших людей, до самого себе.

Сприймаючи певні події, факти, предмети, наукові концепції, поведінку інших людей, навколишній світ, людина завжди оцінює та формує певне ставлення до них. Оцінювання, сприйняття та розуміння людиною будь - чого відбиває її ставлення до певного явища і впливає на активність особистості. Ціннісно - орієнтаційна функція дозвілля передбачає використання досвіду народного, сімейного, релігійного та шкільного виховання. Виховна функція дозвілля має специфічні особливості, які полягають у добровільному включенні людини в дозвіллєву діяльність і виявляється в цілеспрямованому розвитку особистісни потенціалів (пізнавального, ціннісно - орієнтаційного, творчого, комунікативного). Дозвіллєвий заклад часто постає в ролі додаткової школи як паралельне з навчальною установою джерело знань, набуття певних навичок і розширення культурно - дозвіллєвих інтересів. Розвивальна функція припускає вирішення ще одного важливого завдання - формування морального складу учнівської молоді. Визначення основних функцій дозвілля дозволяє правильно окреслити головні напрями дозвіллєвої діяльності, конкретизувати його завдання, піднести його соціальну значимість. Сукупність функцій відбиває основний зміст дозвілля, сутність видів дозвіллєвої діяльності. Під принципами культурно - дозвіллєвої діяльності прийнято розуміти основні вимоги, яким слідують соціальні педагоги, соціальні працівники в її організації. Найважливішим принципом культурно - дозвіллєвої діяльності є її нерозривний зв язок з життям, практичними завданнями реформування нашого суспільства. Наступний принцип - це принцип диференційованого підходу до різних верств населення. Цей принцип означає організацію вільного часу з урахуванням специфічних особливостей й інтересів, потреб і питань учнівської молоді. Принцип індивідуалізації полягає в розкритті діалектики соціального й індивідуального, що сприяє виявленню значення культурно - дозвіллєвої діяльності. Процес функціонування культурно - дозвіллєвої діяльності можна представити як взаємодію двох тенденцій соціалізації й індивідуалізації. Перша полягає в розумінні особою своєї соціальної сутності, а друга - сприяє виробленню в неї індивідуального способу життєдіяльності, завдяки якому вона дістає можливість самовдосконалення згідно з власними природними задатками й суспільними потребами. Особливо цінним є принцип доступності в культурно - дозвіллєвій діяльності, який здійснюється на основі врахування психологічних особливостей особистості, їх соціально - демографічних і соціально - політичних особливостей, необхідно враховувати рівень розвитку здібностей школярів. Принцип послідовності полягає в конкретизації цілей культурно - дозвіллєвої діяльності, у вибудовуванні її системи, у визначенні завдань та її реалізації. Принцип послідовності здійснюється на основі вивчення низки умов. Від відповідності занять рівню інтересів і здібностей школярів; від тимчасової тривалості й від схеми перемикання з одних занять на інші. Цей принцип ураховує характер занять, а також підрозділяє їх за ознаками зростаючої активності й самостійності. Оцінка можливостей включення особистості в ту або іншу форму колективного або індивідуально організованих занять дозволяє виділити принцип системного підходу до вирішення культурно - дозвіллєвих завдань. Вибудовування структури занять на основі раціонального використовування вільного часу дозволяє підняти рівень соціальної й індивідуальної активності школярів. Поліпшується система педагогічного керівництва процесом самовиховання через форми культурно - дозвіллєвої діяльності, в індивідуальних видах занять, відбувається процес переходу керівництва в самокерівництво. Таким чином, педагогічна сутність вільного часу учнівської молоді полягає в необхідності надання їй фактичної волі проведення вільного часу, волі зміни занять, у рухливості й мінливості до змісту вільного часу, у чітко вираженій спрямованості на творчу діяльність, у діалектичній єдності педагогічного виховання й самодіяльності учнів. В освіті урахування індивідуальності означає розкриття можливості розвитку кожної дитини та підлітка, створення соціокультурної ситуації розвитку, виходячи з визнання унікальності й неповторності психологічних особливостей учня. індивідуальний підхід до освіти вимагає порівнювати не одну людину з іншою, а одну й ту ж людину на різних етапах її життєвого шляху.

Організоване дозвілля навчає учнів цінувати й організовувати свій вільний час, обирати заняття за інтересами, потребами, за їх значенням у житті; бути організатором себе та інших, лідером і підлеглим, творцем і виконавцем; жити серед людей, поважати їх індивідуальність, цінувати чужі інтереси, радіти успіху кожного, зберігати дружні зв язки. Саме в дозвіллєвій діяльності переважна більшість учнів шукають емоційне задоволення, сприймають дозвілля як одну з головних сфер самореалізації та самоствердження. Роль і значення дозвілля в житті людини є значними і, безсумнівно, будуть зростати з підвищенням матеріального, економічного рівня її життя й суспільства в цілому.

Звідси зрозумілий підвищений інтерес до одержання вищої професійної освіти, пов язаної з культурно - дозвіллєвою діяльністю. Важливе значення у зв язку з цим мають організаторські, творчі, цивільні та моральні якості фахівця культурно - дозвіллєвої діяльності. Професійна майстерність цього фахівця за своєю природою також унікальна. Вона визначається високим рівнем майстерності художнього й морального впливу на особистість, колектив, великі й малі групи людей в умовах дозвілля. Професійна майстерність фахівця культурно - дозвіллєвої діяльності - чи то соціальний педагог, вихователь, організатор позашкільної роботи - являє собою сукупність теоретичних знань і практичного досвіду, отриманого в результаті професійної, часом тривалої, діяльності. Отже, проблеми формування засад професійної майстерності фахівця необхідно пов язувати, з одного боку, з опануванням теоретичних знань, а з іншого - з оволодінням методами й прийомами, уміннями й навичками професійної діяльності. Синтез теоретичних професійних знань, практичних умінь і навичок у сукупності зі здібностями та якостями особистості є базовою основою професійної майстерності фахівця, необхідної для успішного вирішення різнопланових професійних завдань культурно - дозвіллєвої діяльності. Методикою формування професійної майстерності фахівця культурно - дозвіллєвої діяльності передбачається розвиток професійних якостей майбутнього фахівця. Мотиви діяльності, спонукання фахівців культурно - дозвіллєвої сфери являють собою складне психологічне явище.

По - третє, психологічними властивостями фахівця. Це визначає й набір засобів, за допомогою яких фахівець включає людей у різні види діяльності у сфері дозвілля. У процесі розробки різних заходів, вміти приміняти раніше набуті знання, вміння і навички з навчальних дисциплін педагогіка, психологія, соціальна педагогіка, соціальна психологія, методика виховної робота. Методику підготовки і проведення ігор, конкурсів, свят як основних форм дозвілля з учнівською молоддю та ї іншими верствами населення; підготовка фахівців для культурно - дозвіллєвої сфери здійснюється за визначеною системою. Мережа внз дає можливість готувати кадри з вищою освітою. Разом з тим, швидко змінювана соціально - культурна ситуація, нові шляхи й пріоритети в суспільному розвитку змушують внз шукати нові методи навчання. Треба відзначити, що кожен вищий навчальний заклад має свої власні наукові й методичні знахідки, позитивний досвід, своє бачення перспектив у підготовці фахівців для сфери дозвілля, свою унікальну особливість. По - іншому бути й не повинно, тому що процес навчання є процесом творчим, а творчість завжди індивідуальна. Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог в різних сферах діяльності, особливе значення посідають такі професійні вміння. Організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу з колективом, володіти культурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводити різноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах. Застосування вище перелічених знань та вмінь на практиці, можна відобразити на прикладі роботи соціального педагога з творчим колективом. Специфіка професійної діяльності соціального педагога з вихованцями в культурно - дозвіллєвій сфері виявляється в таких її особливостях. По - перше, вона має нерегламентований характер і, по - друге, засобами виховання є мистецтво та художня творчість. Специфіка роботи соціального педагога визначається також і особливостями організації конкретного виду художньо - творчої діяльності (написання сценарію свята, наприклад день святого валентина (див. Додаток 1) або організацію проведення свята 8 березня (див. Додаток 2) тощо, проведення репетицій, керівництво творчим колективом чи гуртком. Крім основних професійних знань і вмінь соціальний педагог повинен знати основи різних видів мистецтв (музики, літератури, живопису, хореографії), знати закони психології творчості та виховання, методику проведення занять і репетицій як в індивідуальній, так і у груповій формі. Соціальний педагог як організатор, керівник, режисер - постановник в художньо - творчій діяльності ставить за мету залучати молодь до творчої діяльності, до мистецтва, створювати оптимальні умови для її духовного росту та реалізації творчих умінь, виступає організатором різного роду свят, які розширюють кругозір школярів, сприяють їх всебічній обізнаності, наприклад свято книги для учнів - старшокласників читай и богатей (див. Важливим також є визначення рис, притаманних соціальному педагогу як творчому керівнику, і того, чим відрізняється його діяльність від інших педагогічних і творчих спеціальностей. Наприклад, основна відмінність полягає в нерегламентованості, у відсутності офіційно закріпленої структури внутрішньої організації колективу та взаємостосунків між його членами. Творчий колектив організовується на добровільних началах, в основі його створення лежать особистісні бажання, добровільність та інтереси; дотримання й урахування принципів зацікавленості та демократичності посідають тут чи не найголовніше місце.

Другою важливою ознакою є те, що соціальний педагог як організатор, керівник, режисер - постановник організовує творчу аматорську діяльність, яка не регламентується трудовим чи якимось іншим законодавством, на відміну від такої у школі чи внз. і, по - третє, основним предметом, навколо якого вибудовується художньо - творча діяльність, є мистецтво, художня творчість. В інших закладах та установах ці засоби використовуються частіше за все як допоміжні. У роботі ж соціального педагога з творчим колективом вони є головним, домінуючим. Адже творчість - діяльність, яка породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й суспільно - історичною унікальністю. Творчість специфічна для людини, оскільки завжди передбачає творця - суб єкта творчої діяльності; у природі відбувається процес розвитку, але не творчості. Отже, творчість притаманна тільки людині. Соціальна творчість визначається потребами суспільства, які, у свою чергу, зумовлюють відносини людей у суспільстві, а також ставлення до навколишнього середовища. Соціальній творчості притаманне усвідомлення важливості своєї діяльності. Людина повинна розуміти мотиви, причини своєї соціальної творчості, координувати свої зусилля. Соціальна творчість задовольняє потреби суспільства тільки тоді, коли людина усвідомлює свою належність до цього суспільства, якщо соціальні проблеми хвилюють її, як власні. Ті, хто діє, розуміючи необхідність змін у житті суспільства, будуть сприяти тільки позитивним зрушенням. У педагогічній науці є велика кількість досліджень про підготовку фахівців різних профілів. Проте наукових досліджень, узагальнень досвіду роботи соціального педагога з творчим колективом проведено недостатньо. При розгляді даної проблеми, насамперед, слід зазначити основні завдання, які визначаються соціальним педагогом у роботі з творчим колективом. Колектив покликаний під керівництвом соціального педагога за допомогою різних видів діяльності виховувати своїх учасників, надавати їм широкі можливості для реалізації творчих поривань. Функція популяризації та поширення даного виду діяльності в цьому випадку є другорядною, на перше місце виступає функція виховна. Виховний аспект у професійній діяльності соціального педагога з учасниками колективу характеризується складністю, багатогранністю. Колектив - відносно компактна соціальна група, яка об єднує людей, зайнятих розв язанням конкретного суспільного завдання; створюється на спільності цілей, принципів співробітництва, поєднує інтереси індивіда й суспільства. Отже, у роботі із творчим колективом є свої специфічні особливості. Перша особливість виявляється в тому, що виховна діяльність соціального педагога повинна бути свідомо організованою та систематичною, з чітким визначенням мети, методів і прийомів. Друга особливість проявляється в тому, що соціальний педагог, на відміну від професійних і культурно - масових працівників, які працюють із професійними художніми колективами, сам створює колектив та організовує всій творчий процес. Третя особливість - виконавська майстерність учасників колективу.

Слід зазначити, що рівень виконавських умінь окремих учасників і творчого колективу в цілому прагне досягнути високопрофесійного. і це схвально, але порівнювати, наприклад, виступи аматорських творчих колективів із професійними не треба, бо перед ними ставляться різні завдання та цілі. Найголовнішими в даному питанні є проблеми методичної підготовленості соціального педагога, оволодіння ним формами та прийомами передачі знань, навчання дітей і молоді конкретним навичкам і вмінням. Як показують досвід і практика, в одних випадках соціальний педагог як керівник може бути сильніше підготовленим як виконавець, в інших - як методист чи як педагог. Але володіння кожним з цих умінь відіграє важливу роль в організації творчої діяльності. Четверта особливість діяльності соціального педагога обумовлюється тим, що заняття, репетиції, проведення свят повинні враховувати елемент відпочинку.

Учасники творчого колективу не можуть займатись художньою творчістю стільки, скільки часу вони приділяють своїй основній діяльності. Тому на заняттях творчих колективів, на репетиціях так необхідно поєднувати виконавські виховні моменти з елементами розваг і відпочинку.

Перераховані вище особливості діяльності соціального педагога визначають і специфіку його педагогічної, психологічної та професійної підготовки. Професійна діяльність соціального педагога як керівника творчого колективу вирізняється особливою складністю й багатогранністю. Вона важко піддається регламентації, визначенню єдиних структурних форм організації. Одним з головних аспектів у діяльності соціального педагога є розуміння ним самим важливості та необхідності постійного оволодіння спеціальними знаннями та навичками, розширення та збагачення свого педагогічного інструментарію. Творчий і виховний процес буде ефективним у тому випадку, якщо він проводиться цілеспрямовано, планово і якщо він керований та контрольований. Соціальний педагог як керівник у процесі проведення знань, репетицій, виступів на святі тим самим забезпечує виконання своїх функцій перед колективом, установою, в якій він працює, і врешті - решт перед суспільством. Соціальний педагог як керівник творчого колективу повинен постійно оволодівати спеціальними знаннями та навичками, збагачувати та вдосконалювати свою педагогічну техніку, прийоми впливу на особистість і колектив. Це і постановка голосу, мистецтво інтонування, погляду, рухів. Однією з важливих педагогічних характеристик керівника творчого колективу є здатність вибудовувати художньо - творчий процес із визначеною заздалегідь перспективною метою та основними завданнями. Для соціального педагога в художньо - творчій діяльності важливим є не тільки визначити мету виховання, а й віднайти адекватні форми та засоби для її досягнення. Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиліття, виховання перетворилося б у примітивне наглядання, вихователь - у неграмотну няньку, педагогіка - у знахарство. Треба науково передбачати - у цьому суть культури педагогічного процесу.

Наступною педагогічною рисою соціального педагога як керівника творчого колективу є вміння аналізувати й ураховувати педагогічну ситуацію, запобігати виникненню конфліктних моментів у стосунках із колективом, створювати в ньому стійкий позитивний мікроклімат. Труднощі, які трапляються у практичній діяльності, досить часто обумовлюються дефіцитом часу.

В умінні миттєво оцінити ситуацію, яка виникла, і полягає висока професійна майстерність соціального педагога. Професійна діяльність соціального педагога в дозвіллєвій сфері базується на його постійному прагненні до більш поглибленого пізнання учасників, виявлення їх психологічних, професійних, вікових, соціальних особливостей. Це пізнання повинно протікати в динаміці, у розвитку, бо кожний день, кожна репетиція, кожне свято збагачують учасників, змінюють їх внутрішній світ. Слід також зазначити, що вивчення соціальним педагогом вихованців повинно бути цілеспрямованим і систематичним. Воно здійснюється з метою вдосконалення всіх сторін діяльності творчого колективу та досягнення максимального ефекту.

Діяльність соціального педагога базується на реалізації певної програми психологічного розвитку його учасників. Тут важливу роль відіграють, якщо так можна висловитись, зовнішні психологічні фактори. Настрій учасників, їхня налаштованість на творчість, емоційний стан. Уміння соціального педагога створити в колективі відповідний морально - психологічний мікроклімат, самому бути в емоційно - психологічному відношенні зразком для наслідування (бадьорий настрій, оптимізм, життєрадісність) є чи не найголовнішими його якостями. Варто сказати, що окремі психологічні властивості та якості, які є спільними для всіх керівників, мають загальні механізми дії в умовах адміністративної діяльності. До таких рис відносяться. Стійкість нервової системи, здатність до довготривалої роботи, сильна воля, твердість, сміливість і рішучість у своїх діях; адекватна реакція на зовнішні впливи, уміння приймати правильні рішення в умовах дефіциту часу, стресових ситуаціях; витримка, терплячість; оптимізм, наполегливість, ініціативність, цілеспрямованість. Відома в науці загальна технологія стилю керівної діяльності (авторитарний, ліберальний, демократичний) певною мірою стосується і соціального педагога як керівника творчого колективу в культурно - дозвіллєвій сфері діяльності. Досвід і практика доводять, що найбільш оптимальним для соціального педагога в роботі з творчим колективом за своїми якостями є демократичний тип керівництва. Соціальний педагог як керівник творчого колективу керує художньо - творчим процесом, виконавською діяльністю, процесом створення витворів мистецтва та реалізацією педагогічної програми, тобто вихованням учасників. Це означає, що, крім наявності загальних рис керівника, йому необхідні специфічні психологічні якості творця, організатора мистецтва - артистизм, сценічність, здатність до перетворення (емпатія), уява, творче мислення. Артистизм і сценічність соціального педагога дають можливість надавати своїм діям, словам у процесі роботи високохудожньої змістовності; не хвилюватись на сцені, не тушуватись, упевнено почувати себе на людях, зосереджувати їх увагу на собі як на творці. Здатності до емпатії останнім часом у науковій і науково - публіцистичній літературі приділяється велика увага. Емпатія - це здатність педагога, художника ідентифікувати себе з учнем (з іншою особою), стати на його позицію, розділити його інтереси, радощі, розчарування, побачити його очима виниклі проблеми. Емпатія - це здатність розуміти внутрішній світ іншої людини. Уява, творче мислення, емпатія допомагають соціальному педагогу краще розуміти учасників свого колективу.

Що їх хвилює, що вони відчувають у кожній конкретній ситуації, наскільки їх інтереси збігаються з вирішуваними завданнями. А це у свою чергую призводить у кінцевому результаті до взаєморозуміння. Взаєморозуміння - спосіб відносин між людьми, соціальними групами, колективами, організаціями та країнами, коли осмислюється й ураховується точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Об єктивно основою взаєморозуміння є спільність інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів, а також взаємна поступливість певними інтересами. Воно досягається обміном думками та цінностями, вивченням реальної суті справи та нагромадженого досвіду.

У практичній роботі соціального педагога особливе місце обіймають довірливі контакти з учасниками як на заняттях, репетиціях, так і на вечорах відпочинку, спортивних змаганнях. У цих природних умовах, пізнаючи інтереси, внутрішній світ, психологічні особливості учасників, спосіб їхнього життя, соціальний педагог, з одного боку, глибше розуміє їх, а з іншого - оцінює себе, аналізує свої вчинки, методи та прийоми впливу.

Не претендуючи на вичерпність і безапеляційність висвітлених положень, які стосуються професійної діяльності соціального педагога як керівника творчого колективу, важливо підкреслити, що при підготовці майбутніх фахівців особливу увагу слід приділяти специфіці їх діяльності в культурно - дозвіллєвій сфері, а також формуванню в них специфічних умінь і навичок, які сприятимуть здійсненню художньо - творчого процесу на високому професійному рівні та творчому вихованню майбутнього молодого покоління. і тому, щоб досягти позитивних результатів у підготовці фахівців у сфері дозвілля, необхідно керуватися не застиглими прийомами й методами навчання, а спиратися на методичні засади навчання професійної майстерності. Вони полягають у слідуючому.

навчання професійної майстерності фахівця культурно - дозвіллєвої діяльності спрямоване на підготовку соціальних педагогів, працівників, організаторів позакласної роботи з дітьми різного віку в їх вільний час; - основи професійної майстерності фахівця культурно - дозвіллєвої діяльності закладаються в процесі як організаторсько - утворюючої, так і художньо - творчої діяльності; методичні засади навчання професійної майстерності фахівця культурно - дозвіллєвої діяльності також включають постановку й обґрунтування мети навчання, виходячи з тієї чи іншої моделі фахівця й спеціалізації, виявлення необхідного взаємозв язку теоретичної та спеціальної підготовки в умовах конкретної діяльності, визначення ролі, значущості та корисності навчальних дисциплін у процесі навчання, змісту навчальних дисциплін і налагодження міжпредметних зв язків. Логічна наступність і послідовність у вивченні як окремих дисциплін, так і їх циклів, що складають основу професійної майстерності; 3. Таким чином, основу навчання професійної майстерності фахівців культурно - дозвіллєвої діяльності складають два найважливіших методичних положення. По - перше, воля творчості педагога й студента; по - друге, відтворення культурних норм і цінностей. Обидва ці положення гармонійно сполучають у цій моделі навчання професійної майстерності фахівця культурно - дозвіллєвої діяльності й залишають простір для її подальшого розвитку.

Одним з головних завдань методичної роботи є вдосконалення професійного рівня спеціалістів культурно - дозвіллєвої діяльності, підвищення їх кваліфікації та рівня загальнокультурного розвитку, розширення наукового кругозору.

Питання про перепідготовку кадрів завжди актуальне.

Розвиток суспільства й підвищення компетентності фахівців є поняттями нероздільними й залежить від того, наскільки швидко й глибоко кожна людина переймається розумінням необхідності радикальних змін, наскільки компетентно вона буде працювати на своїй ділянці. Ці проблеми торкаються й культурно - дозвіллєвої діяльності, стосуються працівників сфери дозвілля. Ця категорія працівників завдяки творчому характеру своєї праці, її багатофункціональності, мінливості форм і змісту роботи більше, ніж інші, має потребу в постійному збагаченні новими ідеями, свіжими думками, передовим досвідом. Одним із діючих механізмів, здатних вирішити це завдання, є система підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів. Удосконалення професійної майстерності спеціалістів сфери дозвілля, що мають професійну підготовку; професійна профорієнтація й навчання професійної майстерності кадрів, які мають неспеціальну підготовку чи досвід роботи в інших галузях; засвоєння професійних навичок і введення в професію частини кадрів, які не мають ніякої професійної підготовки. Система підвищення кваліфікації повинна відповідати таким вимогам. Постійне зростання професійної майстерності; різнобічність, тобто підвищення не тільки професійної майстерності, але й загальнокультурного рівня кадрів; диференційованість; розмаїтість форм і методів навчання. Ця система містить у собі різні рівні й форми підвищення кваліфікації. Це інститути, факультети, курсі (очні, заочні), стажування, семінари, школи передового досвіду, творчі школи тощо. Здебільшого в інститутах і на курсах підвищення кваліфікації основними формами навчання є семінари, ділові ігри, обмін досвідом, стажування на базі позашкільних закладів, лабораторні й практичні заняття, розбір конкретних проблемних ситуацій. Основним чинником, що забезпечує в системі підвищення кваліфікації застосування активного методу навчання, виступає примусова активізація мислення, коли людина ставиться перед необхідністю самостійного ухвалення рішення найшвидшого оволодіння навичками колективної діяльності, іншими практичними питаннями. Це відповідає й особистісній установці слухача, його цільовим завданням - заповнити існуючі вади в знаннях і практичних навичках. З іншого боку, застосування методів активного навчання створює умови для наукового аналізу ділових якостей соціальних педагогів, працівників, організаторів позакласної роботи, для правильного підбору й розміщення, створення резерву керівного складу кадрів. Для того, щоб цікаво й змістовно проходили заходи з учнівською молоддю у їх вільний час, організатор позакласної роботи, соціальний педагог, працівник повинні оволодіти навичками написання сценаріїв, а також режисера - постановника. Безпосередньо з цією роботою вони пов язані тоді, коли створювана ними педагогічна ситуація припускає тимчасово стабільну спільність учасників, дозвіллєва діяльність яких протікає в умовах обмеженого простору - на вечорах, ранках, виставах, конкурсах і т. Приступаючи до роботи над сценарієм, необхідно перш за все мати уявлення про те, для кого і з якою метою проводитиметься захід. З метою розваги, освіти або надання безпосереднього виховного впливу.

Передбачуваний склад учасників і педагогічне завдання обумовлює вибір форми організації масової дозвіллєвої діяльності. Так, вирішуючи завдання залучення підлітків до знання образотворчого мистецтва, можна піти шляхом популярної лекції й екскурсії в художній музей. Далі слід мати уявлення про те, де й коли буде проводитися захід, його тривалість, яка кількість людей буде задіяна, яких фінансових витрат воно зажадає, який потрібен буде реквізит. Наступний етап роботи над сценарієм - це його композиційне рішення, тобто побудова, розташування складових дії компонентів, установлення між ними смислової й хронологічної залежності - порядок їх включення в дію. Композиційно сценарій може бути побудований як монтаж окремих блоків, епізодів, кожний з яких сюжетно самостійний і об єднаний лише місцем, часом і темою. Окрім загального композиційного рішення, у сценарію розробляються й композиції кожного з вхідних у нього елементів - конкурсів ігор, концертів, вистав, атракціонів, оскільки кожна форма масової дозвіллєвої діяльності є дією організованою, то ця дія будується на основі загальних драматургічних принципів. Сценарій повинен мати зав язку, розвиток, кульмінацію, яка фактично є фіналом, розв язкою дії, його вищою емоційною точкою. Окрім опису сюжетного ходу, складових компонентів та їх наповнення, сценарій включає тексти ведучих. У практиці організації й проведення масової діяльності у створенні сценарію особливо важливий другий етап роботи над сценарієм - розробка постановного плану.

Постановний план складається з двох частин. Перша містить розробку структури й змісту вузлових блоків дії, ігрових майданчиків, послідовність епізодів, світла, звукопартітури. Друга частина - віддзеркалення загальних, таких, що відносяться до всього вечора в цілому, моментів. Оформлення приміщення, музичний супровід, розробка запрошень, якщо це необхідно, а також розподіл обов язків кожного. і при задумі заходу, і при створенні його сценарію необхідно уявляти собі майбутній обсяг роботи й кількість часу, що потрібно витратити на його підготовку.

Необхідно врахувати, що той, хто прийшов на вечір, не повинен бути свідком організаційної суєти, доробок. Сприяє цьому монтажний лист, у якому похвилинно розписується хід заходу, тобто скільки часу виділяться на кожен епізод. У сучасній педагогіці організатори позакласної роботи та соціальні педагоги, організовуючи дозвілля школярів, обов язково використовують ігрову позицію. ігрова позиція педагога тому перетворює гру на виховний чинник, що сприяє гуманізації взаємин учитель - учень. Організатор гри - соціальний педагог, здатний регулювати ігрові процеси, - виходить на реальний досвід індивідуальних або колективних переживань, на природжений демократизм дітей, на їх здатність або нездатність прояву організаторських даних, особисту ініціативу, уміння стримувати свої егоїстичні пориви, поступатися партнерам по грі, на самовладання, солідарність, відповідальність за свої дії й дії товаришів. Керівництво грою, перш за все, є управління ставленням дітей до дійсності. Завдання соціальних педагогів, організаторів полягає в тому, щоб не стримувати емоції дітей під час гри, а управляти вміло, не нав язуючи при цьому своєї думки громадській думці колективу.

Необхідно враховувати й віковий склад тих, хто грає. В одних випадках спілкування дітей молодшого і старшого віку необхідне для підтримки ігрової атмосфери, розвитку міжколективних зв язків, в інших - небажане, оскільки заважає розвитку духу змагання, творчої розкутості. Щоб соціальному педагогу ввійти до значення стати близьким у колективі, у його неформальну сферу спілкування, а неформальна сфера - свого роду святая святих дитинства, їх інтимний світ, у цій сфері групуються й зберігаються моральні цінності дітей, їх правила життя, їх дійсне ставлення до себе, товаришів, до дорослих, необхідна взаємна довіра. Якщо неформальна сфера спілкування дітей створюється тривалим спільним спілкуванням або єдністю уявлення про світ, про речі, єдністю ставлення до того, що оточує, то ігрова сфера спілкування є результатом об єднання неформальної сфери спілкування з формалізовано - ігровою. Характер взаємодії дітей і дорослих у грі визначається самою її природою як діяльності самостійної, добровільної, творчої. Тут виключена авторитарна форма спілкування й показана спільна, колегіальна діяльність, співпраця. Порядок та умови організації дозвілля соціального педагога з дітьми робота соціального педагога з дітьми - сиротами. Сирітство – це соціальне явище, поява якого обумовлена наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків у результаті позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми. Диференціювати форми опіки дітей - сиріт; знати особливості соціалізації дітей в закладах інтернатного типу; розуміти сутність та види прояву соціального сирітства в україні. Сирітство - це соціальне явище, поява якого обумовлена наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків у результаті позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми. Згідно з конституцією україни утримання і виховання дітей - сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, покладається на державу (стаття 52). Сирота - дитина, що тимчасово чи постійно перебуває поза сімейним оточенням внаслідок втрати батьків, а також дитина, яка не може з певних причин чи з власних інтересів залишатися в сімейному оточенні і потребує захисту та допомоги з боку держави. Усиновлення (удочеріння) - є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки (стаття 101 кодексу україни про шлюб та сім ю). Усиновителем може бути кожен повнолітній дієздатний громадянин. Між усиновителем і усиновленою дитиною повинна бути різниця у віці не менше 15 років. За наявності поважних причин цю різницю може бути скорочено під час розгляду заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами різниця у віці між усиновителями та усиновленими до уваги не береться. Позбавлені батьківських прав; які подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення; які бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди; які вже були усиновителями, і якщо з їх вини усиновлення було скасовано або визнано недійсним; які перебувають на обліку у психоневрологічних та наркологічних диспансерах або лікуються в зазначених установах; які на час усиновлення не мають постійного заробітку або інших установлених законом доходів. Усиновлення є найкращою формою влаштування долі дитини - сироти і досі єдиною, в результаті якої дитина вибуває з системи державної опіки та піклування, по збуваючись статусу дитини - сироти чи такої, що лишилася без батьківського піклування. Опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли п ятнадцяти років; піклування віком від п ятнадцяти до вісімнадцяти років. Спільним для усиновлення і опіки є те, що вони покликані гарантувати створення сприятливих умов життєзабезпечення дитини. З метою повноцінного розвитку дитини при встановленні опіки правовий зв язок дитини з біологічними батьками та близькими родичами не припиняється. Ця обставина значно спрощує умови передачі дитини під опіку, робить таку форму влаштування дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, більш доступною для створення оптимальних умов виховання у сім ї. Опікуни, як правило, обираються із осіб, близьких підопічному.

Такий підхід має історично сформовані традиції та виважений характер, розрахований на збереження дитиною наявних родинних зв язків. Причому для встановлення опіки необхідна згода опікуна. Ця вимога носить суто педагогічний аспект, оскільки виключає можливість примусового встановлення опікунських обов язків і підтверджує виваженість рішення та прийняття зобов язань щодо виховання дитини. Завдання опіки над дитиною формулюються як право та обов язок опікуна виховувати підопічного, піклуватися про його здоров я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати до праці, здійснювати захист його прав та інтересів. При визначенні особи опікуна враховується не тільки його бажання, а й готовність та спроможність здійснювати відповідні обов язки у процесі соціального виховання дитини - сироти. Як і при усиновленні, встановлено ряд обмежень щодо осіб, які не можуть призначатися опікунами (піклувальниками). Зазначені особливості встановлення опіки (піклування) пов язані із необхідністю виконувати основне завдання опіки - створити найбільш сприятливі умови сімейного життєзабезпечення дитини, яка через певні причини позбавлена можливості виховуватися у власній родині. Прийомна сім я - це сім я, яка добровільно взяла з закладів для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у родині не повинна перевищувати п яти чоловік. До осіб, які е потенційними прийомними батьками, висуваються певні медико - педагогічні вимоги, які певною мірою можна розглядати як гарантію створення у родині необхідних умов повноцінного виховання та розвитку прийомної дитини. Кандидатура батьків розглядається експертними комісіями при органах опіки та піклування, до складу яких входять психологи, педагоги, працівники освіти, органів опіки та піклування. Як і у випадках оформлення інших форм сімейного утримання, тут також встановлено певні обмеження щодо кандидатів на виховання дітей. Однією з умов формування доброзичливого клімату в родині з приходом дитини - сироти, встановлення сімейних контактів з усіма її членами є надання письмової згоди усіх неповнолітніх членів сім ї на влаштування прийомної дитини. Фінансування на утримання дітей у прийомній сім ї гарантоване державок). Воно здійснюється за рахунок місцевого бюджету.

Щомісячно виділяються кошти на харчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення, придбання для них одягу, взуття, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книжок, інвентарю та обладнання, на культурно - масову роботу, а також кошти на оплату комунальних послуг за нормами і тарифами, що діють у даній місцевості, пропорційно до кількості прийомних дітей. інститут прийомної сім ї розрахований також на тимчасову опіку над дітьми (на короткий, обумовлений термін - від кількох тижнів до двох - трьох років, доки батьки перебувають в ув язненні, на лікуванні тощо). Така форма опіки дає змогу здійснювати соціальний захист інтересів і прав дитини, яка тимчасово позбавлена батьківської опіки, порівняно з опікою, що, як правило, встановлюється до повноліття дитини. Функціонування такого типу сімей потребує, безперечно, психологічної підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації інтересів саме дитини, а не вирішення якихось власних потреб. Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім я бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей - сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонування дитячих будинків сімейного тину визначається державними документами, зокрема положенням про дитячий будинок сімейного типу, затвердженим постановою кабінету міністрів україни від 27 квітня 1994 р. У 1998 році до положення були внесені певні зміни. Дитячий будинок сімейного типу може отримати свій статус у тому випадку, коли на виховання приймається не менше п яти дітей, позбавлених батьківської опіки. Безперечно, така умова сприяє влаштуванню у родині більшої кількості осиротілих дітей. Але, враховуючи перш за все психологічний і педагогічний аспекти, кількість дітей у сім ї, як рідних, так і прийомних, не повинна перевищувати десяти осіб, зважаючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного виховання та розвитку.

У родині може виховуватися більше десяти дітей, якщо дозволяють житлово - побутові умови і є бажання батьків - вихователів. Але обстеження функціонуючих дитячих будинків сімейною типу свідчать. Порушення обмежень щодо дітей, які перебувають на вихованні, трапляються досить часто. Це пояснюється тим, що місцеві органи влади прагнуть влаштувати якомога більше дітей - сиріт. Однак, така практика негативно виливає на оптимальний розвиток вихованців, оскільки збільшується навантаження на батьків - вихователів як у фізичному, так і психолого - педагогічному плані. Кандидат на роль батька - вихователя має пройти експертну комісію, до якої входять спеціалісти (психологи, юристи, педагоги, лікарі). Останні оцінюють особисті якості майбутнього вихователя, його здатність замінити батька не одній, а кільком дітям, як правило, обтяжених вадами розвитку, педагогічно занедбаних, які пережили втрату близьких тощо. Перевага надається сім ям або одиноким громадянам, які мають досвід виховання дітей чи вже є на даний час опікунами або піклувальниками і сумлінно виконують свої обов язки. Укладання угоди між місцевими органами влади і батьками - вихователями накладає на представників обох сторін певні права та обов язки. Орган виконавчої влади зобов язаний виділяти кошти на утримання вихованців, надавати всіляку допомогу сім ї, виплачувати батькам - вихователям грошове утримання. Водночас представники органів виконавчої влади контролюють умови виховання, утримання дитини і, якщо вони не виконуються, мають право розірвати угоду з батьками - вихователями, якщо вони порушують норми угоди. Батьки - вихователі зобов язані передусім виховувати прийомних дітей, піклуватися про їхнє здоров я, розвиток. Вони повинні особисто виховувати неповнолітнього, якому заміняють батьків. Батьки - вихователі мають право також вимагати від місцевих органів влади дотримання вимог угоди. Прийомні діти у дитячих будинках сімейного типу перебувають на повному державному утриманні. За дітьми - сиротами зберігається право на майно та житлову площу, яка їм належить, за їх збереження до повноліття дитини несуть відповідальність органи опіки та піклування. Таке нормативне врегулювання покликано полегшити проблему подальшого влаштування долі дитини після досягнення повноліття, оскільки вирішується проблема забезпечення житловою площею. За прийомними дітьми зберігаються пільги, визначені законодавством для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.