освітння і літературна діяльність духневича

освітння і літературна діяльність духневича

Просвітницько - педагогічна діяльність о. Духновича (1803 - 1865) 10. Олександр васильович духнович народився в селі тополя гуменського округу східної словаччини в сім ї священика. Після закінчення ужгородської гімназії (1821) і богословської семінарії (1827) він деякий час працював домашнім учителем, а потім нотаріусом ужгородської консисторії. У багатій єпископській бібліотеці ужгорода він займався самоосвітою, ознайомився з творами ф. Карамзіна та інших, що мали на нього значний вплив. Духнович працював каноніком пряшівської єпархії, де заснував товариство литературное заведение.

Його просвітницько – педагогічна діяльність була різноплановою й сприяла потягу українського населення до освіти і знань. За своїми філософськими поглядами о. Духнович був ідеалістом, але в окремих питаннях пропагував матеріалістичні положення. У суспільних поглядах він стояв на позиціях просвітительства. Освіту вважав найважливішим засобом перетворення суспільства, відкидав революційну перебудову суспільного ладу.

Педагог вірив у творчі можливості народу, боровся за його визволення з - під іноземного гніту, за возз’єднання закарпаття з українськими землями у складі росії. Незважаючи на переслідування з боку влади, в поетичній формі заявляв. „я русин был, есть и буду, я родился русином, честный мой род не забуду, останусь его сыном”. Духнович не тільки сприйняв передові педагогічні ідеї свого часу, але й творчо розвинув їх на принципах народності, демократизму та гуманізму.

Духнович – один з перших професійних вчених – педагогів на західній україні. У 1857 році ним був написаний перший на західній україні систематизований підручник педагогіки для народних вчителів „народная педагогия в пользу училищ й учителейс ельских”. З позицій вірності своєму народові о. Духнович розвивав ідею народності виховання. У своєму підручнику він зазначав. „ на совість учителеві хай буде покладено і те, щоб в дітях збудив народолюбство і в серцях їх засвітив любов до своєї народності, бо людина без народності подібна блукаючому вовкові, для якого всякий ліс, де він їжу знаходить, є батьківщиною” (2. Важливою ознакою народності педагог вважав мову, виступав за те, щоб викладання в школах закарпаття проводилося рідною мовою, щоб там було створено систему виховання відповідно до історичних і національних традицій народу.

На його думку, впливовим засобом у вихованні в дусі народності має бути також народна пісня, що пробуджує й розвиває любов до рідного краю. Народні пісні приносять велику користь. Людина відчуває власне краще чужого і збуджується в ній дух народолюбства. Бо кров не можна приховати, а народ наш є нам найближчим і рідним”. Виховні принципи педагогічної концепції о. Продовжуючи традиції, започатковані такими великими педагогами – гуманістами, як я. Духнович у своїх творах наголошує на природовідповідності навчання і виховання. У 3 розділі підручника педагог наставляє вчителів. „ всяка людина з природної прихильності, або темпераменту, має потяг до певної речі. Так деякі від природи прихильні до музики, інші до живопису.

Дуже щасливою є людина, що за такою внутрішньою прихильністю обрала для себе спосіб життя, але навпаки, нещасна та, яка всупереч природній внутрішній прихильності обирає певний спосіб, до якого немала потягу” (2, с. Принцип природо - відповідності в інтерпретації о. Духновича включає такі ідеї. ідею саморозвитку; ідею вдосконалення людини; визнання того, що в усіх людей – і в кожну людину зокрема – закладено природні задатки; впевненість, що розвиток дитини відбувається за певними законами; вимогу вивчати вікові й індивідуальні особливості дитини. Важливим елементом педагогіки о. Духновича є вимога гармонійного розвитку особистості засобами розумового, морального і фізичного виховання. На думку видатного педагога, у процесі розумового виховання учнів треба озброювати певним колом знань, розвивати їх пізнавальні здібності. Ці знання мають стати в пригоді в майбутній практичній діяльності, бо освіта не самоціль і „лише тоді є корисною, коли вона служить нам засобом для добробуту”. Духнович вважав, що розумове виховання слід тісно пов’язувати з моральним, у процесі якого діти вчаться розрізняти в житті чесне й нечесне.

Відповідаючи на питання. „ на що особливо повинен зважати учитель з погляду добрих звичаїв. ”, педагог пропонує свою програму морального виховання. Нехай намагається розповсюдити і зміцнити між дітьми любов, звертає увагу на те, щоб діти не розлютувалися і один другого не турбували, між собою не сварилися, а ніжно один з другим щоб поводилися; 6. Нехай привчає дітей красиво говорити, стерегтися гидких, безсоромних і сварливих слів, але хай намагаються вимовляти все чесно. Щоб з молодості звикали до мирного співжиття. Духнович був віруючою людиною („перший обов’язок людини є до бога, другий же до свого народу”), тому його ідеї морального виховання звучать у контексті християнського віроучення. Поряд з моральним вихованням вчений розглядає питання статевого виховання („ учителеві слід з особливою ретельністю спостерігати юнацтво обох статей з боку хтивості чи любострастя, або, як кажуть, розпусти. З цього боку учитель мусить спостерігати не тільки в школі, але й поза школою”) й трудового („праця сили зміцнює і розум розвиває”). Духнович показав, що праця – найважливіший фактор становлення особистості, людина поза працею є тягарем для суспільства. Педагогом була сформульована ідея поєднання навчання з сільськогосподарською працею. Важливе місце в роботі школи повинно зайняти фізичне виховання як необхідна умова загартування й підготовки до трудової діяльності. На його думку, цьому має сприяти чітка система фізичних вправ. Природні вправи (біг, лазання, стрибки, купання в річці тощо); ігри, під час яких розвиваються не тільки тіло, а й розумові здібності дітей, а також спеціальні фізичні вправи. Дидактичні положення „народної педагогії в пользу училищ й учителей сельских. Духнович обґрунтував важливі дидактичні положення, викладені, головним чином, у його праці народная педагогия в пользу училищ й учителей сельских. Великого значення він надавав наочності в навчанні, радив використовувати різні натуральні речі, картини, малюнки, карти та ін. Використання наочності в процесі навчання сприяє свідомому й успішному засвоєнню матеріалу, чого не можна досягти, якщо учні не розуміють предметів і явищ, які вони вивчають. Дбаючи про ефективність навчання, вчителі повинні порівнювати ті чи інші предмети або явища, вказувати на їх спільні й відмінні ознаки, аналізувати наведені приклади. Він вважав, що заучування незрозумілого матеріалу завдає великої шкоди духовному розвиткові дітей. За поглядами педагога, навчання повинне бути чуттєвим. „навчання зветься чуттєвим тоді, коли воно сприймається почуттями учнів. Так за цим правилом учитель мусить своє викладання пояснити прикладами, порівняти речі з подібними речами і подати наочно матеріал так, щоб діти не тільки зрозуміли, але й чуттям охопили те, що їм пропонує учитель” (2, с. іншою характеристикою „чуттєвого навчання” о. Духнович називав те, „що певний предмет учні побачать з усіх боків, зрозуміють всі частинки, з яких цей предмет складається, і порівняють з іншим подібним; так наприклад, на урок природознавства можна привести собаку.

Великого значення надавав о. Духнович доступності знань для учнів, радив враховувати їх вікові і психологічні особливості при визначенні змісту навчання, застосовувати для міцності засвоєння різні види повторення. Він обґрунтував принцип активності й визначив навчання як двосторонній процес активної діяльності вчителя та учнів. Духнович дав багато порад, як організувати навчальний процес, рекомендував, зокрема, практикувати на уроці групову роботу учнів, поділивши клас на три групи (учні середніх здібностей, найбільш здібні, найслабкіші). На вчителя покладалося завдання працювати з цими групами не тільки фронтально, а й диференційовано, щоб забезпечити належний інтелектуальний розвиток кожного учня. Духновича на особистість учителя та сімейне виховання. Видатний учений і педагог вважав, що успіх у навчальній роботі великою мірою залежить від учителя, який повинен бути обдарованим такими особливими якостями, як. На думку вченого, хто не має цих якостей, той не може й думати про успіхи у своїй роботі. Разом з тим педагог не повинен замикатися в межах своєї професії, а має поширювати знання в масах. У своєму педагогічному творі народная педагогика о. Дух­нович обґрунтував ідею єдності сімейного та шкільного виховання дітей, цілком справедливо вказуючи на те, що ефективність праці вчителя значною мірою залежить і від того, як виховуються діти в сім ї. Духнович називав першими наставниками своїх дітей, на них лежать великі обов язки. Підготувати дітей до майбутньої трудової і громадської діяльності, виховати з них справжніх громадян і патріотів. Саме тому завдання батьків полягає в тому, щоб дбати про фізичний розвиток дітей, прищеплювати їм необхідні гігієнічні навички, виховувати у них любов до праці. Батьки повинні подавати своїм дітям добрий особистий приклад, готувати їх до навчання в школі. За багатогранністю просвітницької і педагогічної діяльності та глибиною наукового обґрунтування педагогічних ідей о. Духнович вважається одним з перших професійних учених - педагогів на західній україні. Дайте характеристику першому в україні підручнику з педагогіки народная педагогия в пользу училищ й учителей сельских о. Розвиток ідеї виховуючого навчання в історії педагогічної думки та практиці україни. Посібник для студентів пед. – харків, хдпу, 1994. Актуальність дослідження. Спадщина олександра духновича не втрата своєї актуальності и сьогодні. Актуальні думки про ті, що школа має буті доступною усім дітям и слугуваті інтересам народу, навчаті рідною мовою. Кож вдосконалення навчально - виховної роботи у школі, дотримуватись у закладах дидактичних принципів. Наочності, доступності, актівності у навчанні, ґрунтовності та міцності знань учнів. Теоретично обгрунтувати та дослідіті можлівість застосування педагогічної системи та конкретних положень в. Духновича у різніх навчально закладах, застосування основних принципів, педагогічних ідей та поглядів. Гіпотеза дослідження. Дані дослідження можут буті вікорістані на уроках та на конфереціях, де йдеться мова про о. Структура та зміст курсової роботи. Работа складається зі вступити, двох розділів, вісновків, списку використаної літератури та додатків. Олександр духнович не був людиною загальноукраїнського, всеслов янського чи європейського значення, альо для закарпатської україни та пряшівщіні він був персоною номер один. За всю історію не було діяча більшого за нього. Загальна повагою народу він корістався галі за життя, а після смерті його ім я стало культом в позитивному значенні цього слова. Духновича об єднуваліся люди різніх культурних, громадський, політічніх та релігійніх орієнтацій. Москвофілі та українофілі, консерватівісті та демократи, радикал та помірковані народовці, православні та греко - католики. Чім була віклікана така загальна повага до цього діяча. Дерло за все тім, що вся його діяльність була пов язана з ріднім народом. Духнович був віхідцем із зубожілої сім ї священика в найубогішій області тодішньої угорщини, де в часи його молодості не було жодної сільської школи, ні одного грамотного селянина ї навіть жодної сільської хати з комин. Втрата 13 - річнім хлопцем батька (а в матері було галі п ятеро дітей, молодших за нього), о. Духнович на власній шкірі пізнав, що таке голод и злідні. Здобувші теологічну освіту (єдину, яка йому була доступна), о. Духнович поклявся, що буде до кінця життя працюваті для цього знедоленого народу и цю клятву з честю виконав. Найбільш характерною рісою о. Духновича є його працьовітість и жертовність. Працював він зранку до ночі, не знаючий відпочинку, а всі свої заробітки віддавав матері - вдовіці та на громадські справи, головним чином, на заснування шкіл, культурних організацій та періодічніх видань. У золотий фонд закарпатоукраїнської літератури (до якої зараховуємо й літературу пряшівщіні), крім віршів та прози о. Духновича, увійшлі такі його твори. Чимало з них було бачено ліше після смерті о. Духновича, а деякі й досі залішаються в рукописах. Духновичу довелось жити й працюваті в дуже складаний и важко умів. Своєю енергією, вінахідлівістю и талантом він, по суті, зберіг закарпатський русінів від тотальної мадярізації, тобто від національної смерті, а в цьому полягає найбільша його заслуга перед народом. Духновича було розпочато виданням грунтовної монографії. У 1965 з нагоді століття від дня смерті о. Духновича було влаштовано дерло міжнародну наукову конференцію, прісвячену життя і творчості будителя. її матеріали булі відані конвенцію збірніком, якому передувало видання тез доповідей. На конференції було вірішено опублікуваті якомога повніше видання спадщини о. Три досі відані томи його творів є найповажнішім внеска пряшівчан у вшанування пам яті найбільшої постаті закарпатоукра - їнської культури. Подібна конференція на пряшівщіні була влаштована з нагоді 125 - річчя від дня смерті о. Духновича в 1990 году.

На закарпатській україні глибше вивчення жіття и творчості о. На відміну від пряшівського видання творів о. Духновича тут його мова прістосована до норм сучасної української мови. Вершини доробки закарпатоукраїнськіх вчених на ніві дослідження просвітніцької діяльності о. Духновича була міжнародна наукова конференція, присвяч 200 - літтю від дня його народження. Вона проходила в ужгороді 24 - 26 квітня 2003 року під патронатом ректора ужгородський національного універсітету володимира сливки та голова закарпатської облдержадміністрації івана різака, який на ній зачитавши головну доповідь. Володимира задорожного, миколи зімомрі, якова штернберга, павла чучки, федора науменка, олекси мишанича, юліяна тамаша, янка рамача, романа мізя, николая цапа та ряду інших. На пряшівщіні вивчення спадщини о. ім я олександра духновича стало складовою частина різніх біографічніх словніків галі в xix столітті. Після закінчення другої світової війни деякі країни надзвичайних мірою спріялі кнігодрукуванню. Внаслідок того з явилося чимало довідніків, передусім в країнах центральної та східної європи гірськолижний, які охоплювалі різні сфери життя населення. Таким чином в словник, що вийшли друків в чехії, словаччині, україні чі угорщині, чітачі малі змогу відносно часто зустрітіся з ім ям о. На жаль, енціклопедічні словнікові видання з інших, ніж наведення держав, помістілі ім я будит. Обґрунтування та дослідження можливостей застосування педагогічної системи та конкретних положень в. Духновича у різних навчальних закладах. Життєвий шлях та літературна творчість о. Характеристика мовного світогляду та педагогічних поглядів. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Життєвий шлях видатного українського філософа, письменника, гуманіста, педагога г. Формування педагогічного світогляду г. Сковороди під впливом народної педагогіки. Формування особистості в педагогічній спадщині. Питання освіти та виховання. Життєвий шлях марії монтессорі і розвиток її педагогічної системи. Технологія саморозвитку.

Зміст, концептуальні положення, мета і завдання, понятійний апарат та вимоги до особистості педагога. Дидактичний матеріал технології будинок вільної дитини. Монтессорі і розвиток її педагогічної системи. Технологія саморозвитку теорії, її зміст і значення на сучасному етапі. Особливості та умови застосування педагогічних напрацювань м. Монтессорі в російській та українській системі освіти. Визначення й характеристика педагогічних здібностей та основних умінь сучасного вчителя фізичної культури. Ознайомлення з головними вимогами до вчителів у процесі реалізації навчальної програми з фізичної культури в загальноосвітніх навчальних закладах. Прискорення процесу оволодіння іноземними мовами та підвищення його якості в україні. Технічні засоби аудиторної та самостійної роботи у вищих навчальних закладах. Розвиток мовної компетенції українських студентів. Впровадження предметно - мовного навчання. Життєвий шлях видатного педагога антона семеновича макаренка в контексті впливу батьківської сім ї на формування поглядів. Організація системи родинного виховання дітей. Роль сім ї у формуванні особистості. Використання педагогічної спадщини а. Песталоцці як видатний швейцарський педагог - демократ, його життєвий та творчий шлях, головні методологічні положення теорії. Основні моменти та принципи педагогічної системи а. Педагогічна теорія й. Гербарта, його ідеї та методи. Дослідження можливості застосування педагогічної системи та конкретних положень о. Духновича у різних навчальних закладах, застосування основних принципів, а також педагогічних ідей і поглядів. Етапи педагогічної діяльності та основні педагогічні ідеї с. Організація навчально - виховної практики у школі - колонії бадьоре життя. Шацького на формування дитячого колективу.

Шацького для педагогічної науки. Розгляд філантропізму як соціального феномену і виявлення його передумов. Характеристика педагогічних ідей німецьких філантропістів. Дослідження педагогічних поглядів й. Базедова; опис шляхів творчого використання його досвіду у середній школі. Спадщина олександра духновича не втратила своєї актуальності і сьогодні. Актуальні думки про те, що школа має бути доступною усім дітям і слугувати інтересам народу, навчати рідною мовою. Також вдосконалення навчально - виховної роботи у школі, дотримуватись у закладах дидактичних принципів. Наочності, доступності, активності у навчанні, ґрунтовності та міцності знань учнів. Теоретично обгрунтувати та дослідити можливість застосування педагогічної системи та конкретних положень в. Духновича у різних навчальних закладах, застосування основних принципів, педагогічних ідей та поглядів. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Олександр духнович не був людиною загальноукраїнського, всеслов янського чи європейського значення, але для закарпатської україни та пряшівщини він був персоною номер один. Загальною повагою народу він користався ще за життя, а після смерті його ім я стало культом в позитивному значенні цього слова. Духновича об єднувалися люди різних культурних, громадських, політичних та релігійних орієнтацій. Москвофіли та українофіли, консервативісти та демократи, радикали та помірковані народовці, православні та греко - католики. Чим була викликана така загальна повага до цього діяча. Перш за все тим, що вся його діяльність була пов язана з рідним народом. Духнович був вихідцем із зубожілої сім ї священика в найубогішій області тодішньої угорщини, де в часи його молодості не було жодної сільської школи, ні одного грамотного селянина й навіть жодної сільської хати з комином. Втративши 13 - річним хлопцем батька (а в матері було ще п ятеро дітей, молодших за нього), о. Духнович на власній шкірі пізнав, що таке голод і злидні. Здобувши теологічну освіту (єдину, яка йому була доступна), о. Духнович поклявся, що буде до кінця життя працювати для цього знедоленого народу і цю клятву з честю виконав. Найбільш характерною рисою о. Духновича є його працьовитість і жертовність. Працював він зранку до ночі, не знаючи відпочинку, а всі свої заробітки віддавав матері - вдовиці та на громадські справи, головним чином, на заснування шкіл, культурних організацій та періодичних видань. В золотий фонд закарпатоукраїнської літератури (до якої зараховуємо й літературу пряшівщини), крім віршів та прози о. Духновича, увійшли такі його твори. Чимало з них було видано лише після смерті о. Духновича, а деякі й досі залишаються в рукописах. Духновичу довелось жити й працювати в дуже складних і важких умовах. Своєю енергією, винахідливістю і талантом він, по суті, зберіг закарпатських русинів від тотальної мадяризації, тобто від національної смерті, а в цьому полягає найбільша його заслуга перед народом. Духновича було розпочато виданням ґрунтовної монографії. В 1965 з нагоди століття від дня смерті о. Духновича було влаштовано першу міжнародну наукову конференцію, присвячену життю і творчості будителя. її матеріали були видані окремим збірником, якому передувало видання тез доповідей. На конференції було вирішено опублікувати якомога повніше видання спадщини о. Три досі видані томи його творів є найповажнішим внеском пряшівчан у вшанування пам яті найбільшої постаті закарпатоукра - їнської культури. Подібна конференція на пряшівщині була влаштована з нагоди 125 - річчя від дня смерті о. Духновича в 1990 році. На закарпатській україні глибше вивчення життя і творчості о. Духновича тут його мова пристосована до норм сучасної української мови. Вершиною доробку закарпатоукраїнських вчених на ниві дослідження просвітницької діяльності о. Духновича була міжнародна наукова конференція, присвячена 200 - літтю від дня його народження. Вона проходила в ужгороді 24 - 26 квітня 2003 року під патронатом ректора ужгородського національного університету володимира сливки та голови закарпатської облдержадміністрації івана різака, який на ній зачитав головну доповідь. Володимира задорожного, миколи зимомрі, якова штернберга, павла чучки, федора науменка, олекси мишанича, юліяна тамаша, янка рамача, романа мизя, миколи цапа та ряду інших. На пряшівщині вивчення спадщини о. ім я олександра духновича стало складовою частиною різних біографічних словників ще в xix столітті. Після закінчення другої світової війни деякі країни надзвичайною мірою сприяли книгодрукуванню. Внаслідок того появилося чимало довідників, передусім в країнах центральної та східної європи, які охоплювали різні сфери життя населення. Таким чином в словниках, що вийшли друком в чехії, словаччині, україні чи угорщині, читачі мали змогу відносно часто зустрітися з ім ям о. На жаль, енциклопедичні словникові видання з інших, ніж наведених держав, помістили ім я будителя на своїх сторінках, за нашими інформаціями, лише в тому випадку, якщо мали україністичне спрямування (енциклопедія українознавства, уре). Щоправда, останнім часом на о. Духновича звернули увагу й упорядники російськомовних та англомовних публікацій, які присвячені території, в якій будитель працював. Олександр духнович був і залишається однією з найпопулярніших особистостей серед широких верств населення краю взагалі і верховини зокрема. Свій слід у минувшині закарпаття духнович залишив як літератор, історик, педагог, просвітитель і благодійник. У верховинського селянства його ім я асоціювалося насамперед з поетом і просвітителем - автором неперевершено формули національного самоствердження. Також верховинці неабияк переймалися страдницькою долею олександра духновича, про скрутні умови життя і переслідування якого серед старшого покоління й досі живуть перекази. 1930 року, за рік діяльності общества у селі колочава (округ волове), на кошти верховинців встановлено пам ятник олександрові духновичу із бронзи. Виконала його закарпатська скульпторка олена мондич, котра передала свій твір у колочаву через стефана фенцика (останній був центральною фігурою під час відкриття пам ятника і його доля до смерті буде пов язаною з людьми цього села). ідея спорудження пам ятника просвітителю належала греко - католицькому священику стефану кіралю. Популярність імені олександра духновича, збір коштів серед злиденного населення на вшанування його пам яті, спокушання пробуджених русинів його іменем дозволяє думати, що питання національної ідентичності хвилювали у xx столітті не лише горстку русинської інтелігенції, але й широкі маси селянства навіть в найвіддаленіших закутках. Сьогодні на закарпатті проводиться низка заходів, приурочених до ювілею будителя. Науково - практичні конференції, тематичні уроки, читання творів під час урочистостей. Проте повернення спадщини будителя до народу, задля блага якого він трудився, важко назвати виконаним завданням. Твори духновича в україні досі не включені до шкільних програм. З ними можна познайомитися в бібліотеках - але далеко не в кожній на верховині. Культурно - освітній і церковно - визвольний рух в україні xix - першої третини xx ст. Владно залучав до себе людей активних, творчо наснажених, національно свідомих, які складають гордість і славу української нації. Продовжувачем справи о. Шевченка і багатьох інших товариств, член старої громади, кирило - мефодіївського братства, ради при міністрові і сповідань, учасник археологічних з їздів, запровадження вивчення у подільській духовній семінарії української літератури та історії україни і поділля, рідної мови в церковно - парафіяльних школах, комісії з перекладу четвероєвангелія українською мовою п. Автор понад 250 праць з археології, історії, релігії, мистецтва, архітектури, етнографії, фольклору, досі не перевиданих, відсутні монографічні і дисертаційні дослідження. із суспільної парадигми слов янського національного відродження в центральній європі перед українською інтелігенцією в угорщині випливали такі завдання. Захищати національні права проти урядової мадяризації. Одне з провідних місць серед української інтелігенції зайняв олександр духнович. Ми мало знаємо про відносно короткий період його роботи куди він був висланий пряшівською греко - католицькою єпархією, бо ця його діяльність не вивчена. В суспільно - політичному житті він залишився в тіні адольфа добрянського. В культурному житті, що засвідчують його тексти, став він центральною постаттю українського літературного і культурного життя. Пише прозові та поетичні твори, друкує публіцистичні статті. Його літературні тексти являють собою перехід від старої середньовічної та барокової жанрової системи до нової літератури національного відродження - сентименталізму та романтизму.

В його одах подана застаріла характеристика особистостей за та виявляється й руйнація цього класичного жанру.

З другого боку, в нього народжується жанр сентиментального оповідання та кілька нових романтичних жанрів, як романс, простонародна пісня, що були інспіровані усною народною творчістю. Народну пісню він всуває й у текст своїх оригінальних поезій. Мовний дискурс олександра духновича не гомогенний, а гетерогенний. У більшості літературних творів він продовжує стару книжну мовну українську традицію, що йшла від граматики мелетія смотрицького і мала місце не лише на землях україни, але поширювалася й на півночі в росії. Паралельно впливають на нього й засади народної мови, мови краю, в якому він народився. Контекст національного відродження вимагав однозначної мовної практики в народному дусі. Його тексти в цьому відношенні відкриті й незавершені. Ця характеристика при деталізації і поглибленні окремих видів його діяльності залишається в силі й сьогодні. Олександр духнович у зв язках з галичиною (50 - 60 - ті роки xix ст. Духнович і його творча діяльність були ніби перехідним містком від історії нового часу до новітнього з їх різноманітними суспільними, громадсько - політичними, культурно - освітніми, життєвими процесами та рухами. Зауважимо, що багатогранна діяльність о. Духновича тісно пов язана з інтелектуальним світом сучасної йому галичини. Ще і понині у відділі рукописів наукової бібліотеки нан україни у львові зберігається «фонд о. Особливо тісними, творчими, побратимськими були стосунки о. Духновичу належить крилатий вислів - вірш «бо свої то за горами. Розвиваючи висновок своїх попередників - земляків про походження карпатських русинів, о. Духнович аргументовано стверджує, що вони є автохтонами і заселяють територію по обидва боки карпат. Отже, історію закарпаття о. Духнович розглядає у контекстуальному прояві на тлі історії усієї україни - русі, всього слов янського світу.

Це проходить червоною ниткою майже у всіх історичних працях будителя. А вся його творча спадщина пройнята глибоким історизмом. Дослідження теоретичних надбань, щодо освітньої діяльності українського педагога та громадсько - просвітницької діячки - іванни петрів. Огляд значення її спадщини для педагогічної думки. Обґрунтування внеску і. Петрів у розробку шкільних підручників. Теоретичне обґрунтування змісту та своєрідності педагогічної діяльності. Особливості професійної діяльності педагога. Поняття та сутність педагогічної майстерності. Соціокультурний характер цілей педагогічної діяльності в добу демократичних перетворень. Нарис життя та творчості видатного народного педагога, поетеси х. Алчевської, дослідження та оцінка її вкладу в розвиток методики читання, освіти дорослих, зокрема жіночої. Вивчення педагогічної спадщини алчевської та її значення в педагогіці. Завдання технологій соціально - педагогічної діяльності. Педагогічні технології формування відповідального ставлення до здоров я учнівської молоді. Практичне застосування технології проектування у роботі соціального педагога у загальноосвітній школі. Особливості державної політики в україні, національно - культурний рух в кінці xix — першій чверті xx ст. Просвітительство як історичний феномен. Літературно - публіцистична, громадсько - культурна діяльність с. Русової як засоби реалізації просвітницьких ідей. Освітння і літературна діяльність духневича база знаний студента. Реферат, курсовая, контрольная, диплом на заказ. Педагогічні погляди та освітня діяльність о. Духновича — педагогика. Дані дослідження можуть бути використані на уроках та на конфереціях, де йдеться мова про о. Ставлення до мови є інтегральною частиною національної свідомості. Особливо важливе воно в діяльності представників інтелектуальної еліти народу, насамперед його будителів і просвітників, до яких належав визначний письменник, педагог, церковний діяч. У навчальних курсах з історії української мови, які використовуються на філологічних факультетах україни, мовні погляди і уподобання о. Духновича висвітлені скупо, то того ж часом однобоко. Численні статті, присвячені о. Духновичу, в яких порушуються питання мови, не дають цілісного уявлення про цей аспект творчої особистості будителя, до того ж вони незрідка обстоюють діаметрально протилежні позиції. Для об єктивного висвітлення проблеми мовного світогляду о. Духновича потрібно досконало вивчити висловлені ним погляди на основі лінгвістичного змісту в широкому культурно - історичному контексті, а також скрупульозно дослідити його мововживання в поетичних, прозових, драматургічних, публіцистичних, наукових, навчальних та ін. Духнович усвідомлював значення літературної мови для існування руського (малоруського, тобто українського) народу та його поступу.

Основою руської загальнолітературної мови він вважав церковнослов янську, яку потрібно збагачувати словами, зворотами і формами з живої мови (так сформувалася російська літературна мова), не підносячи жоден із діалектів на рівень літературної мови. Саме як діалект він трактував уже вироблену тоді українську літературну мову на середньонаддніпрянській основі, до того ж вважаючи її (слідом за в. Духнович не відчував ні естетичності, ні потенцій писемної мови на наддніпрянській основі. На мовний світогляд о. Духновича вплинуло й москвофільство, зокрема галицьке, яке негативно ставилося до нової української літературної мови. Мова художніх творів о. Духновича структурно і за фактурою ближча до народнорозмовної, ніж його науково - публіцистичних праць. Місцями це не слов яноруська з домішками народної, а навпаки, народна з домішками слов яноруської. існує, однак, до мовних поглядів духновича, в якому побутують протилежні погляди на позицію духновича в ньому, причому залежно від різного висвітлення цього питання протилежно оцінюється значення всієї діяльності духновича і навіть визначення національної приналежності населення всього українського закарпаття. За роки після духновича відбулися величезні зміни в мові (граматиці, правописі) багатьох народів. Тому сьогодні, коротко кажучи, ні пушкіна, ні шевченка, ні штура не друкують так, як вони тоді писали. Подібно змінилися назви територій чи держав. На таку практику вказують дальші автори. «і в галицьких, і в російських изданіях где іздава - лісь єго (духновича - ю. На те саме вказують ф. Отже, тут є причина, чого одна коресподенція духновича надрукована і звучить як українська, а друга - як російська. Не без впливу на мовні погляди духновича був факт, що в гористих карпатах на малому просторі існувала (та існує) значна кількість діалектів тут немає терену, подібного до києво - полтавського, на якому існувала б одна розмовна бесіда. В аналізованому періоді дійшло в житті галицьких та закарпатських русинів - українців до важливих змін в їхніх політичних орієнтаціях. Зразу після революції 1848 - 49 рр. Слов яни австрії та угорщини думали вирішувати свою долю в рамках наведених держав. Після поразки революції (десь уже від 1852 року) замість орієнтації на австрію ті народи починають орієнтуватися на росію. Отже, від австрославізму вони перейшли до москвофільства, а воно перш за все проявило себе переходом на російську літературну мову.

В науці давно існує думка про те, що людину, як і колектив, треба оцінювати не тільки за заявами, але й за діяльністю людини та колективу.

В дискусії про народну мову духнович друкував і по два матеріали в тому самому числі газети, в той час як в дискусії про російську літературну мову він не надрукував протягом років жодного матеріалу.

В «краткому землеписі. Тому зрозуміло, що в їхніх дискусіях, полеміках чи звадах не було повної єдності, згоди чи порозуміння. Тому інакше як політичними спекуляціями явно протиукраїнського спрямування ті намагання назвати не можна. Дискусія навколо мови о. Духновича точиться вже понад 100 років і не вщухає. Дослідники, а особливо політикани та фальсифікатори творчості закарпатського будителя надають надто велике значення тому, якій саме національній культурі належить творчий доробок цієї непересічної людини. Висновки про мову духновича часто робляться без належного аналізу текстів на тих творах, які о. Духнович узагалі не писав, та на творах, авторство яких дотепер не встановлено, у тому числі й на текстах, які дехто понині кваліфікує як національний гімн підкарпатської русі. Серйозною вадою дотеперішніх публікацій про мову духновичевих творів є те, що предметом їх розгляду є не автографи духновича, навіть не першодруки, які виходили за його життя, а тільки новіші тексти, на мові яких суттєво позначилися мовні смаки заанґажованих редакторів. Деякі духновичезнавці при встановлюванні національної належності мови творів будителя та мови інших його українськомовних праць пред являють вимоги з позицій сучасних загальноукраїнських лексичних, граматичних, а часом навіть правописних норм, а не з мірил, які пред являємо м. Воробкевичу та іншим ровесникам о. Духновичеві, вже давно перевалила за десять назв, причому серед тих мов нерідко називаються й такі, якими письменник належним чином не володів, а отже, й не писав і не перекладав себе, зокрема такі, як російська, чеська, словацька, французька та навіть такі ілюзорні мови, як руська, угорська і русинська. Деякі автори статей при вирішенні поставленого питання провідне значення надають тому, яким означенням користувався духнович при називанні своєї робочої мови. Ще інші, пишучи про мову творів о. Духновича, не завжди враховують жанрово - стильову диференціацію творів будителя та специфіку адресата кожного з них. За нашими спостереженнями, переважну більшість своїх художніх творів о. Духнович писав українською розмовною мовою середини xix ст. (української літературної він ніколи не вивчав), яка спиралася на рідний для нього говір. Російські, церковнослов янські та староукраїнські книжні вкраплення властиві лише частині його творів, та й не всі з них належать духновичеві. Для точнішої характеристики мови духновичевих творів та інших праць будителя необхідно чітко визначити корпус тих текстів, які справді належать його перу, а тоді вже досліджувати, що саме з лексики, з граматики і з фонетики справді є продуктом його творчості, а що належить особам, які всіляко прагнули зробити з духновича прапор руськості, а останнім часом - прапор русинськості на південних схилах українських карпат. Визначну педагогічну діяльність у першій половині та середині xix ст. Проводив на закарпатті олександр васильович духнович (1803—1865). Педагог стверджує, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли вона набуває освіту і виховання. Людина без виховання, на думку о. Духновича, подібна до землі, на якій зростає бур ян. Отже, людині треба надати освіту, повноцінне виховання, тільки тоді вона буде корисною собі та суспільству.

Виходячи з цих позицій, о. Духнович все життя дбав про створення нових шкіл, розширення їх мережі, залучення до навчання в них усіх дітей. Підбиваючи підсумки свого життя, він з гордістю заявив. Я сподорожував усю маковицю, навчаючи і закликаючи народ будувати школи і, слава богу, в 71 селі заснував училища. Олександр духнович у своїх ідеях стояв на позиціях традиційного українського просвітительства, вважаючи, що за рахунок поширення освіти можна значно поліпшити суспільство. Довгий час теоретична спадщина і досвід практичної діяльності самобутнього просвітителя карпатських русинів і всього українського народу о. Духновича по - справжньому не доводились до широкої громадськості, і лише в останні десятиліття xx ст. Поволі, але впевнено, з являються дослідження, розвідки щодо життя та творчості славетного українця. Великою заслугою педагога є написання ним підручників для народних шкіл. Він створює перший буквар на закарпатті книжицю читальну для начинающих, у 1831 р. Пише підручник з географії краткий землепис для молодих русинов, у 1853 р. — сокращенную грамматику письменного русского языка тощо. Вершиною педагогічної творчості о. Духновича є написання ним першого підручника з теорії і практики навчання і виховання молоді народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских у 1857 р. Цей твір став підручником практичної і теоретичної діяльності просвітителя і відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку вітчизняної педагогіки та шкільної справи. Взятися за створення цієї праці просвітителя примусила відсутність систематизованих знань з теорії та практики навчання дітей, підготовки вчителів до наставництва. Це ускладнювало навчальний процес, більшість учителів, не маючи відповідних знань для роботи з дітьми, інтуїтивно вели навчання, часто невміло дбали про розвиток дітей. Духнович систематизував наявні педагогічні знання, використавши власний досвід і подав їх у вигляді підручника для вчителів і тих, хто готується взятися до наставництва. Духнович вважав педагогіку мистецтвом мистецтв, а педагог, на його думку, усіх митців з огляду на звання своє перевищує. Для того щоб, за висловом о. Духновича, людину і людство влаштовувати, необхідно досконало оволодіти педагогічними знаннями, навчитися їх застосовувати. Духнович, як і його попередник г. Сковорода, вважав, що виховання має враховувати природу дитини. Він закликав учителів, батьків глибоко вивчати природні особливості дітей, виявляти сили, надані їм природою, і, не чинячи опору, сприяти всебічному їхньому розвитку.

Щоб сили людські, тілесні і духовні, природою людині надані, з молодості. Зберегти і удосконалювати. У зв язку з тим, що діти не однакові за природою, вони потребують індивідуального підходу, адже від натури деякі діти схильні суттю на деякі витівки. У такому разі педагог зобов язаний вживати засобів, якими б розвивалися бажані й гальмувалися негативні якості. При цьому духнович застерігає вихователя від того, щоб пристрастями тими не нашкодив, але ще примножив і збільшив в учневі такому.

Розглядаючи природу як чинник, що визначає природні нахили людини, її задатки до фізичного та інтелектуального розвитку, педагог підкреслює, що сам розвиток значною мірою залежить від системи вправ і наставляння, або виховання. Останнє має враховувати природу дитини і сприяти саморозвиткові, вдосконаленню природних обдарувань. Обстоюючи принцип природовідповідності, о. Духнович дбає про рівномірний розвиток фізичних і духовних сил дитини, наголошує на тому, щоб ці сили завжди в рівномірності були. Настанови, — писав о. Духнович, — прямий кінець або прямий напрямок хай буде людство, або, як мовиться, людськість, людинолюбство. Поскільки людство в цивільному житті є найбільша доброчесність. Таких людей може виховати рідна школа, духовно багата сім я. Школа має бути доступною усім дітям і слугувати інтересам народу.

У ній учні мають навчатися рідною мовою, яка всебічно розвиває природні сили. Навчання чужою мовою є протиприродним і затримує розвиток здібностей дітей, воно безсиле й гальмує поступ особистості й народу.

Рідна мова в народній школі має становити предмет головний, центральний, що входить до всіх інших предметів і збирає до себе їх результати. Забезпечити повноцінне тілесне і духовне зростання дітей може народна школа, головним завданням якої є виховання високоморальної, працьовитої, добродійної людини. Саме тому серцевиною педагогіки о. Духновича є ідея народності, яка полягає в тому, щоб виховувати - в дітях людяність, людинолюбство, доброчинність. Також мова має сприяти розумовому, моральному та естетичному вихованню дітей. Педагог вважав, що у процесі навчання діти мають засвоювати реальні знання. Сільські діти мають користатися ними у своїй праці на землі, при опануванні певними ремеслами і видами діяльності. Духнович обстоював реальні знання, але водночас дбав і про те, щоб у процесі пізнання у дітей розвивалися пізнавальні можливості. Цій меті були підпорядковані розроблені педагогом навчальні плани для першого і другого класів початкової школи, а також зміст згаданих вище підручників. Укладаючи їх, як і весь зміст початкової освіти, о. Духнович дотримувався дидактичних принципів. Наочності, доступності та посильності, активності в навчанні, ґрунтовності та міцності знань тощо. Навчаючись у школі, діти мають засвоїти релігійну і народну мораль, яка зміцнює духовні сили, прищеплює любов до рідної землі й не дозволяє вихованцеві вбиратися у чуже пір я. Духнович щиро вірив у те, що шляхом поширення освіти поліпшується мораль людей, а це, у свою чергу, робить суспільство гуманнішим і веде до злагоди та згоди в ньому.

Джерелами і засобами морального удосконалення дітей педагог вважав вітчизняну історію, народні пісні, звичаї народу, гідні для наслідування приклади дорослих, доцільно підібрані заохочення та покарання тощо. У процесі виховання, на думку о. Духновича, повинен мати місце широкий вибір методів впливу в гармонійному їх поєднанні, бо слова вчать, а приклади приваблюють. Особливу роль у зростанні молоді він надає прикладу старших. Батьків, учителів, яких застерігає від необачних вчинків, закликає до мудрості та виваженості в діях. Духнович наводить сентенцію про те, що діти розбещених батьків теж розбещеними бувають, а розбещений учитель всіх дітей розбещеними зробить і замість доброчесності розплодить злонравність і розбещеність у цілому суспільстві. Педагог надіється на усвідомлення дорослими свого призначення в родині, школі, у цілому в житті. Виховання передбачає засвоєння дітьми звичаїв свого народу шляхом вправ і наставляння. Першими наставниками і вихователями дітей є їх батьки. Звертаючись до батьків, о. Дай сину твоєму здоровий розум, дай йому добрий норов, дай йому науку, здібності; працьовитість, добре серце.

Як важливий засіб виховання педагог розглядав залучення дітей до праці, через яку вони набували реальних знань. Він визначає широке коло трудових обов язків дітей, виконання яких узгоджується із їхніми фізичними можливостями (робота в саду, на городі, у дворі тощо). Землеробство для людини є природною вправою, воно. Сили зміцнює, розум розвиває, також приносить користь людині. Для того також потрібно їсти, щоб всюди до школи належала більша загородка (город) або сад, в якому діти могли привчатися до науки правильного землеробства впражнялися. Духнович слідом за г. Сковородою приділяв увагу проблемі зайнятості дітей. На його думку, вони повинні завжди займатися корисними справами, дозвілля їхнє має бути доцільним і розумним, інакше неробство призведе до пустослів я, ліні, непокори, злих вчинків тощо. Отже, виховання має здійснюватися продумано й за певною системою. Особливо важливу роль у зростанні громадянина о. Духнович надавав народному вчителеві. Вчитель повинен всебічно знати і розвивати особистість учня. Для цього він має добре знати анатомію і фізіологію дитини, її вікові особливості й можливості, закономірності їхнього розвитку.

Духнович вважав вчителя тією особою, яка ростить і формує патріота свого народу і краю. Тому вчитель, на його думку, має у дітях народолюбіє возбудити і в серцях їхніх закріпляти любов до своєї народності. Для цього треба використовувати всі засоби. Поетичне слово, історичні твори і бувальщину, народну пісню, що збуджує любов до рідного краю, тощо. Духнович називає просвітителями народу, його сіллю. Діяльністю вчителя має бути знищено зло і процвітати доброчинність. На думку педагога не кожна людина може бути наставником. Ним є той, хто має природні нахили, добре знання предметів та навчання дітей. У народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских о. Духнович виставляє такі вимоги до вчителя. Хто цих властивостей, від природи дарованих, не має, той не принесе у педагогічній сфері ніякої користі, і краще йому відмовитися від цієї служби, ніж коли - небудь жахливо відповідати за недоліки і бути навіки покараним. Педагогічна спадщина олександра духновича була неодноразово предметом дослідницьких зацікавлень упродовж другої половини xix - хх століть. її значимість зростатиме, власне, незалежно від відстані з добою, на яку припала багатогранна діяльність церковного, громадсько - культурного діяча, письменника, видавця, а в нашому контексті - визначного педагога, знаного в устах народу під благородно дібраним кодовим поняттям - будитель. Своїми творіннями автор «народної педагогії. Як і його сучасники - м. Духнович реально спричинився до активного й животворного поступу ідеї, що націлювала та зумовлювала всебічне культурне відродження українського народу на його етнічних землях, його мови, духовних змагань та історії загалом. Вони невіддільні від того європейського річища, що позначений іменами шафарика, коллара, ґанки, караджича, гердера, гумбольдта, міцкевича, петефі, прешерна. Саме цей контекст містить познаки усвідомлення сприйняття духновичем європейського рівня ідейних і художніх устремлінь, характерних для епохи передусім 30 - х - 50 - х років xix ст. Та її культурно - освітніх стандартів. Вони і зумовили науковий інтерес, зокрема, академіка едуарда вінтера (1896 - 1982) до педагогічної спадщини творця «хліба душі. Перші спроби видатного німецького вченого осмислити концептуальні засади духновича - педагога припадають на початок 20 - тих років минулого століття. У сполуці з названою темою першорядного значення набуває такий примітний факт, як перебування едуарда вінтера у місті лева, особиста зустріч з багатьма львівськими вченими у стінах наукового товариства імені т. Шевченка та національного музею (1924), а також - чи не в першу чергу - в закарпатті від 4 - го липня до 5 - го серпня 1925 року.

Особливий вплив на розгортання дослідницьких пошуків едуарда вінтера щодо теми нашої доповіді спричинили його контактні зв язки з а. Вінтер працював професором карлового університету і водночас читав лекції у стінах вільного українського університету, що функціонував у празі. Саме тут відбулося його становлення як дослідника різних аспектів українознавства. Це засвідчують передусім такі його праці. Однак висновок, що педагогічна спадщина олександра духновича високо оцінювалася едуардом вінтером, стає закономірним, бо в його основі - аргументовані висловлювання вченого, які містяться на сторінках його численних праць. Як нам вдалося встановити, винятково важливу роль у справі прилучення е.

Вінтера до наукового опрацювання педагогічної спадщини о. Духновича відіграв дмитро чижевський (1894 - 1977), якого пов язувала з німецьким славістом багаторічне творче співробітництво. Олександр духнович постає явищем, носієм безпомильної української традиції як в його художній творчості, так і в педагогічній спадщині; обидві домінанти творять цілісність, яку слід вивчати в контекстуальному розумінні - річищі кращих надбань світової культури. Досліджували переважно її дидактично - педагогічний та мовний бік, менше уваги приділяли вони її літературно - художньому змісту.

Майже всі дослідники позитивно оцінювали її значення для дальшого підвищення освіти і культури в нашому краю. Духновча займає своєрідне місце серед книг подібного типу.

Духнович, пишучи свою «книжицю. Духнович як літератор - поет був обізнаний з класичною поезією, мадярською і ширше слов янською літературами. Він розвивав на наших теренах принципи класицизму, сентименталізму і навіть проромантизму, як твердить багато дослідників. Я гадаю, що його «книжицю. Духнович, маючи певний педагогічний досвід та знаючи принципи я. Коменського, правильно виходив із засади, що початкову освіту треба починати передусім з рідної мови і тому «книжицю. Духнович не був сильно обдарованим поетом, але знав, яку велику силу має художнє слово, який великий вплив справляє на почуття дитини поетичне слово та й ще римоване художнє слово, тому правильно обрав собі для написання своєрідних правил поведінки для дитини саме віршовану форму.

Оскільки на перше місце він ставив педагогічні завдання і був змушений брати до уваги вікові, дитячі інтереси і потреби, то не міг використовувати складні художні образи. Духновича - цікаве, з тодішнього погляду оригінальне літературне явище, яке ані сьогодні не втратило свого історико - пізнавального значення і свідчить про те, які широкі інтереси та здібності мав духнович. Культурно - освітна діяльність о. Духновича різноманітна та багата. Всі його праці свідчать про те, що все своє життя він був письменником та видавцем. У букварі подані основні матеріали для учнів - початківців, про що свідчать слова, пов язані із школою. Книжка, школяр, лекція та інші. Книжка написана народною мовою. В аналізованому творі зустрічаємо ряд загальноукраїнських літературних слів. Це свідчення того, що о. Духновичу українська мова не була чужою. Порівняно значне місце займають русизми. Болше, дело, было, рождает та інші. Олександр духнович не був людиною загальноукраїнського, всеслов янського чи європейського значення, але він користувався загальною повагою народу ще за життя, а після смерті його ім я стало культом в позитивному значенні цього слова. Москвофіли та українофіли та його просвітницька та педагогічна діяльність була пов язана з рідним народом. Духновича є його працьовитість і жертовність, він працював зранку до ночі, не знаючи відпочинку, а всі свої заробітки віддавав матері - вдовиці та на громадські справи, головним чином, на заснування шкіл, культурних організацій та періодичних видань. У духновича сформувався певний мовний світогляд, він усвідомлював значення літературної мови для існування руського (малоруського, тобто українського) народу та його поступу.

Олександр духнович у своїх педагогічних ідеях стояв на позиціях традиційного українського просвітительства, вважаючи, що за рахунок поширення освіти можна значно поліпшити суспільство. Зберегти і удосконалювати особливо педагог наполягає на врахуванні вікових особливостей і будови тіла учнів при залученні їх до фізичної і, зокрема, аграрної праці. Отже, олександр духнович зостався в історії українознавства передусім як невтомний плугатар на ниві просвітництва, суспільно - громадської праці. Як справедливо зауважив ю. Бача, духнович безперечно належить до людей всеукраїнського виміру, він саме в цьому вимірі жив, творив і залишається для нас не для того, аби згадати це високе ім я з нагоди ювілею. Духнович, важливі для нинішніх і прийдешніх поколінь саме тому, що на прикладах їхнього життя і діяльності маємо вчитися безкорисливо служити найвищим ідеалам рідного народу.

1 життєвий шлях та літературна творчість о. 2 характеристика мовного світогляду о. Духновича розділ іі педагогічні погляди о.