девіз українська мова

девіз українська мова

За її словами, організатори акції «просто хотіли привернути увагу до цього питання, змусити українців (і їхніх обранців — народних депутатів) замислитися — чому в нас досі не сформована національна атрибутика. Напевне, не тільки в мене у зв’язку з цим виникло запитання. Чи усвідомлюють наші парламентарії її важливість. Мабуть, не усвідомлюють. Зрозуміти це неважко, але прийняти неможливо. Тож, нам аж ніяк не обійтися без найсерйознішого ставлення до суті того, чим займаються там, у верховній раді, українські законодавці. Адже йдеться про створення великого герба україни, складовою якого має бути девіз нашої країни. Те, що в нас їх й досі немає, віддзеркалює непривабливу частину політичної культури наших парламентаріїв, не говорячи про престиж української держави. Що не кажіть, а їхня дивна відсутність в україні — дорого коштує… не треба довго думати, щоб зрозуміти, про що йдеться. З того часу як українська держава набула національної незалежності, більшість із нас, сподіваюсь, з гордістю промовляє два короткі слова. Відповідно, час уже й україні мати свій девіз, а не плентатися у хвості світового співтовариства. і потрібен він нам насамперед як духовно приваблива, об’єднуюча національна ідея. А також для того, щоб люди за кордоном могли переконатися, які цінності ставимо ми для себе на перший план, тобто хто ми є насправді. Все ж не таке це маленьке питання, воно потребує до себе уважного, дбайливого ставлення. Син мого давнього знайомого одного разу запитав у нього. «тату, а який україна має девіз. і товариш мій, який сам відверто мені про це говорив, розгубився. До цього часу в нього залишилося відчуття провини, що не зміг синові тоді відповісти. Але хіба батьки в даному випадку винні, що не можуть без сорому дивитися своїм дітям в очі. Якщо розвивати цю тему, можливо, варто сказати про набутий світовий досвід у сфері державної геральдики. Хто поїздив по світах, знає — у багатьох народів девіз держави по праву вважається символом батьківщини, що розкриває принципи, в які вірять і якими керуються її громадяни. В цьому будь - хто може переконатися, якщо погортає практичні путівники по країнах світу.

Уже з цього видно, що ми маємо чимало прикладів для наслідування. Звичайно, я міг би їх продовжити, оскільки кожна нація, яка поважає себе, давно має девіз своєї держави. Не кажучи вже про те, що в інших країнах народ ним пишається. За реалізацію висловлених у девізі ідеалів і принципів там борються. Звичайно, можна жити й без девізу.

Але це не означає, що ним можна нехтувати. Не важко, думаю, здогадатися, що без свого девізу україна — неповноцінне державне утворення. Хоча і неприємно звучить, але без нього духовно ми виглядаємо в очах іноземців бідним народом, не зовсім цивілізованим. Коли ж, нарешті, народні депутати україни покажуть нам справжню сторону цього питання. Девіз українська мова найцікавіші діалекти україни. Як говорять у харкові, на донбасі, в одесі та галичині. Говорити зі співрозмовником однією мовою — ще не гарантія стовідсоткового розуміння. Як є безліч діалектів, наприклад, англійських, так і в різних регіонах україни існують свої колоритні домішки в українській або російській. Місцеві жителі звикли вживати свої слівця в повсякденній мові, чим можуть дуже здивувати приїжджого, який впевнений, що говорить з ними тією ж мовою. Ампулка, сявка, чинка. Харків не має такого багатого діалекту, як, наприклад, львів чи одеса, але теж може здивувати непідготовленого візитера. Так, заряд з чорнилом для кулькової ручки тут називають не інакше як ампулки. Ну і місцева класика — тремпель, плічки для одягу.

Самі цікаві і актуальні новини рівного. У лексиконі жителів першої столиці воно закріпилося ще в минулому столітті, а всьому виною назва фабрики, що належала пану тремпелю. Щоб поширити товар в маси, він придумав маркетинговий хід і продавав одяг, розвішаний на плічках, де красувався фірмовий знак із назвою компанії. істинно харківським вважають і слово сявка, яке вживають у значенні хуліган, шпана. За легендою, походить воно від назви банди малолітніх злочинців, які здійснювали набіги на фруктові сади, лідером якої вважався якийсь сава. Вже багато років харків янки завивають волосся локонами, а не плойками, як сусідки в інших областях. У мові незвичайне слово з явилося завдяки упаковці для електричних щипців, де красувався розмашистий напис локон. Бритвене лезо тут називають чинкою, а блискавку на одязі не інакше як змійкою. Люди старшого покоління вживають слово марка, називаючи маршрут транспорту.

Сядеш на п яту марку, маючи на увазі транспорт п ятого маршруту.

Молоді харків яни слова в такому значенні вже не знають, — розповідає заступник декана філологічного факультету хну ім. Каразіна, кандидат філологічних наук юрій кохан. Всі ці слова — діалектна лексика. є у харків ян і фонетичні особливості в розмові. Якщо говорити про російськомовних харків ян, то звертає на себе увагу гекання, яке навіть не харківське, а слобожанське, — зазначив кохан. У донецьку, як і в харкові, вкоренилося слово тремпель — плічки для одягу.

А на тротуарах тут не бордюр і не бровка, а поребрик. Уродженці донбасу наполягають, що слово тормозок, яким у багатьох регіонах країни називають прихоплений з дому перекус, суто їхнє, шахтарське.

Походить воно від пригальмувати і поїсти. Тормозок в жодному разі не є синонімом фастфуду.

Тормозок завжди смачний, корисний і поживний. У шахтарів, як правило, він складається з хліба, сала або ковбаси, варених яєць і картоплі, а також цибулі та солі. Правильні тормозки акуратно і щільно загорнуті в газету, щоб на їжу не потрапляв вугільний пил. Сьогодні словом тормозок називають будь - яку їжу, яку беруть на роботу, в школу або на маленькі вилазки на природу.

Ще одне популярне донбаське слово — порожняк. У побуті воно, як правило, вживається в значенні дурниця. Популярність отримало завдяки віктору януковичу, який свого часу заявив. Донбас порожняк не жене.

Зовсім незрозумілим для приїжджих у донбас стане слово бакаї, найчастіше його можна почути на півдні регіону, у маріуполі. Бака називають водойми біля моря. Версій походження слова дві. Від абревіатури бкі — щось велике кар єрне.

Від тюркського або монгольського слова, яке означає бруд, сміття. Купання в баку — затія небезпечна для здоров я, але у маріупольців вони користуються популярністю. А от якщо ви почуєте від донеччан слово лайба — це ще не означає, що вони мають на увазі двощогловий човен з косими вітрилами. Лайба по - донецьки — велосипед. іноді лайба може вживатися по відношенню до автомобіля або навіть шприца, хоча в такому сенсі його можна почути дуже рідко. Ще одне слово з різними смислами — кіндейка. У росії так називають невелику річечку, в донбасі — маленьку кімнатку або тісне службове приміщення. Галицький говір, на думку істинних галичан, — це чиста українська мова з мінімальними вкрапленням польської, німецької та угорської. Хоча для людини, котра володіє тільки літературною українською мовою, галицька мова здасться майже іноземною. Адже іноземні слова, запозичені у сусідів, місцеве населення примудрилося переробити на свій, тільки йому зрозумілий, лад. Однак не будемо настільки суворі до жителів західної україни, адже ввесь їхній словниковий запас — це історичні наслідки завоювання західноукраїнських земель польською, австро - угорською імперією і навіть монголо - татарською ордою. А те, що галичани досі зберегли в повсякденній мові місцевий колорит, тільки додає їм честі або гонору, як вони самі люблять висловлюватися. Ось з любові і почнемо. На галичині не коханки, а любаски. і вони не цілують в губи, а цьомають в бузю. Розлючені суперниці називають цих дам шльондрами або публіками, одне слово — павшими жінками. У відповідь принижені дружини чують від розлучниць. А шляк би трафив цю мантелепу.

Або ромунду, оферму, лейбу.

Коротше, швидше б болячка згубила цю безглузду особу.

Але життя йде, і дружини продовжують своїм благовірним прасувати залізком або желіском (праскою) маринарки, ногавиці і спідні (піджаки, штани, кальсони), варити в баняках зупу і драглі з когута (в каструлях суп і холодець з півня), застеляти столи обрусом (скатертинами), а канапи (дивани) красивими капами (покривалами). Газдині (господині) завішують вікна ладними фіранками (гарними занавісками), смажать на пательні пляцки з бульби (деруни на сковорідці), пуцюють виходок (чистять туалет) і вкривають своїх благовірних теплими коциками (ковдрами). У той же час галицькі любаски, сидячи у зручному фотелі (кріслі), мріють про сличних фацетів (представницьких хлопців), тільки б він не виявився нарваним батяром, вар ятом або вогірем, тобто безшабашним гультіпакою, ненормальним або сексуально стурбованим. Головне, дочекатися години, коли вона зможе зробити фризуру (зачіску), насмарувати писок (намазати губи), взути мешти на обцасах (туфлі на підборах), одягти сукню з відкритими раменами (плечима) і вельон з пацьорками (фату з намистинками). А потім — влаштувати дефіляду (гулянку) і підняти келішки (чарки) за молодят. Але може вийти й так, що зовсім скоро, ликаючи сльози, виданиця (потенційна наречена) розповість коліжанці (подрузі) за філіжанкою гербати (чашкою чаю) в маленькій кнайпі (кафе), що вона в тяжі (вагітна) і страшенно боїться залишитися завидкою (матір ю - одиначкою). Такий ось важкий трафунок (випадок) буває у завидних кобіт (дівчат). Так і за дзігарем (сигаретою) рука потягнеться. Продовжувати ілюстрацію розмови на галицькому діалекті можна до нескінченності. До цих пір ці слова живуть і вживаються в сучасній мові на західній україні. Можливо, не так часто, як зобразили ми, але їх можна почути і в розмові двох городян, і простих сільських тіток. Фармазони і хімині кури. Одеський жаргон прийнято гордо називати одеською мовою — цей вислів є у бабеля, ільфа і петрова, жванецького. Корінні одесити запевняють, що завдяки особливій манері розмови одесити в будь - якій точці земної кулі впізнають один одного буквально з півслова. Вся справа в особливій інтонації і манері побудови речень, — говорить корінний одесит яків. Щоправда, на молдаванці, куди екскурсоводи водять послухати одеську мову, почути її можна вже не так часто. Хвилі еміграції розкидали корінних одеситів по світу, а вік тих, хто залишився, не дозволяє їм багато розгулювати вулицями. Досі брехунів в одесі називають фармазонами. Слово з явилося в xix столітті як спотворене франк - масони і було поширене серед простих людей як зневажливе і образливе.

Зараз означає брехливу, підлу людину, котра намагається урвати куш обманним шляхом. Суто одеським вважається і дивне хімині кури, яке вживалося стосовно ділка, котрий пропонує сумнівну угоду або видає відбраковку за товар вищого гатунку.

Покупець, котрий сумнівається, міг вимовити щось на кшталт. Та це якісь хімині кури. За легендою, на олексіївському ринку в серці молдаванки торгувала хитра рвачиха хіма, яка могла заговорити зуби будь - кому, при цьому кидаючи на ваги з добірним м ясом телячу кістку для ваги, підсовуючи дохлих курей або котятину замість кролятини. Зрештою її товар став ім ям називним, а її прилавок люди почали обходити десятою дорогою. Ані хитрої торговки хіми, ані ринку, на якому вона промишляла, давно вже немає, але пам ять про хіминих курей передається з покоління в покоління. Хоча в одеського письменника валерія смирнова щодо походження цього вислову інша думка. Хіма — у євреїв таке ж поширене ім я, як іван у росіян. Хіміни кури — це своєрідний синонім фрази іван - дурень. У цьому ключі ще використовують ім я шая. Шая з трамвая — така собі простачка, — пояснює письменник. Дуже поширений в одесі термін каструльщик. Для будь - якого городянина зрозуміло, що мова йде про людину, котра займається приватним перевезенням. У києві їх називають граками, в москві бомбилами. Від каструльщика бувають і похідні — каструлити, зловити каструлю, їхати на каструлі. Причому нинішні таксисти дуже ображаються, коли їх теж називають каструльщиками, адже останні — їхні прямі конкуренти. Особливо активні каструльщики вранці і ввечері, в годину пік, коли городяни поспішають на роботу або квапляться швидше потрапити додому.

Як правило, у каструльщиків старі, ще радянські автомобілі, яким давно місце на звалищі, їздити на такому авто те ж саме, що на каструлі з їжджати зі сніжної гірки, шуму і гуркоту багато, а зручності мало, — каже таксист олександр новик. Креветки в одесі іменуються рачками, причому незалежно від розміру та походження, будь то королівські креветки чи виловлені в лимані крихітки. Питання, чому вкоренилася така назва, у торговок викликає щире здивування. Ти що, з сибіру приїхав. Ще скажеш, що кавуни на деревах ростуть. — під дружний регіт подруг кепкує продавщиця з привозу світлана. — навіть дитині зрозуміло, що великий з клешнями — це рак, а маленькі — рачки. Пляшку в одесі теж називають по - своєму — флеш. Але не всяку, а лише зі спиртним. Кажуть, це пішло від німців, яких ще з часів катерини ii в тутешніх околицях було безліч. Ті тримали шинки і спиртні лавки, а flasche німецькою — пляшка. Тки — правописне правило української мови. У чинному правописі вимагає писати в запозичених загальних назвах після 9 - ти приголосних, д, т, з, с, ц, ж, ш, ч, р, перед наступною літерою, що позначає приголосний звук (крім й) літеру и на місці і. С и гнал, д и намо, пр и нтер і т. — а не с і гнал, д і намо, пр і нтер, як у першоджерелі. Якщо за і в іншомовному слові йде літера, що позначає голосний, то правило дев ятки не діє. Д і адема, д і оптрій, т і офен, адаж і о, ч і о - ч і о - сан. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів також пишеться літера і. (але такс и ст), віш і замбе.

Також у власних іншомовних назвах може бути порушення правила дев ятки - після д, т, з, с, р відбувається написання і (д і дро, т і то, з і мбабве, місс і с і пі, гр і мм). існує мнемонічне речення для полегшення запам’ятовування правила дев’ятки. Д е т и з ’ї с и ц ю ч а ш у ж и р. Однак воно дещо відрізняється від подібного правила в сучасній орфографії, бо вимагало написання й не тільки перед приголосним, але й перед й (парт и йний). Але вже у правопису 1919 р. Воно набуло сучасного вигляду.

Також це правило закріпилось у правописі 1929 року і вціліло після його ревізії у 1933 році. Ар и стотель, ед и п, занз и бар, с и ракузи, місс и с и пі, ц и нц и ннаті, с. Проте така пропозиція не отримала однозначного схвалення серед мовознавців і не була прийнята. Після краху тоталітарного комуністичного режиму в умовах національного відродження й відновлення української державності, цілком природно, значно зріс суспільний інтерес до історії україни й особливо — до походження та історії української мови як основної ознаки нашої нації. Коли йдеться про виникнення української мови, у свідомості переважної більшості зацікавлених громадян вона часто асоціюється із сучасною літературною мовою, тобто тією, яка щодня звучить по радіо й телебаченню, яку вивчають у школах, якою друкують книжки, газети й часописи і т. Проте слід пам’ятати, що національна мова — це не тільки спільна для всієї нації літературна мова, опрацьована майстрами художнього слова, але й мова народна, що має діалектні відмінності на різних територіях україни. Щодо походження сучасної української літературної мови жодних проблем немає. Загальновідомо, що її започаткував і. Вони почали писати свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських говорів. Шевченка в україні були дві літературні мови. Церковнослов’янська, запозичена від болгар разом із прийняттям християнства, і староукраїнська писемно - літературна мова (хііі — хvііі ст. На давній русі також було дві літературні мови. Поряд з церковнослов’янською виникла на її основі також давньокиївська (інша назва — давньоруська) писемна мова зі значним впливом місцевих мовних особливостей. її використовували для світських потреб — у державному управлінні, у князівських канцеляріях, літописах, в оригінальних і перекладних художніх творах тощо. Після занепаду київської русі давньокиївська (давньоруська) мова і далі вживалася на її колишній території, але в українських князівствах вона зазнала ще більших впливів народнорозмовної мови, через що витворився її своєрідний варіант — староукраїнська писемно - літературна мова, що функціонувала в україні аж до кінця хvііі ст. Отже, цілком зрозуміло, що коли ми говоримо про давність української мови і шукаємо її коріння в глибині століть, ідеться не про її давній або сучасний літературні варіанти, а про народне мовлення, тобто про народні діалекти. Сaме в народному мовленні виникли ті специфічні фонетичні, граматичні й лексичні риси, які згодом стали характерними особливостями української мови. Таким чином, дослідити походження української мови — це насамперед з’ясувати послідовність, місце і час виникнення окремих українських діалектних рис, що поступово склали специфічну мовну систему, середньонаддніпрянський варіант якої став основою сучасної української літературної мови. Поява будь - якої мови — це не подія, а тривалий процес, що відбувається протягом кількох століть. Оскільки мова є невід’ємною ознакою етносу, вона формується разом з відповідним етносом. Встановлення науковими методами віку етносу, як і будь - якого суспільно - історичного явища (держави, міста, культурно - історичного регіону тощо) передбачає необхідність довести неперервність його життя від припущуваного часу його виникнення. Сaме завдяки неперервності етнокультурного розвитку зберігається генетичний зв’язок між окремими фазами розвитку культури та мови даного етносу протягом усього його життя. Науково доведена й підтверджена безсумнівними археологічними матеріалами неперервність розвитку матеріальної культури на протоукраїнських землях приблизно від vі ст. Е тобто за останні 1500 років. Отже, й історію українців як окремого етносу та української мови є підстави починати від середини і тис. Ця праслов’янська етномовна спільність поступово занепадала і на середину vі ст. Відтоді почали формуватися окремі слов’янські етноси. Паралельно з цим занепала і колись могутня західна римська імперія, в різних регіонах якої започаткувався й відбувався безперервний розвиток окремих європейських народів — французів, іспанців, англійців, німців, румунів та ін. Разом з утворенням етносів формувалися і їхні мови — часто до появи в них писемності та державності. Отже, історія українців як окремого етносу та його мови розпочалася синхронно із зародженням і формуванням інших європейських етносів з їхніми мовами. На території давньої прабатьківщини слов’ян від вісли й до середнього дніпра після розпаду праслов’янської етномовної спільності спочатку утворилися дві групи слов’янських племен — північна (склавини) та південна (анти). Нащадками склавинів стали відомі нам з літопису племена — дуліби, бужани, волиняни, деревляни, сіверяни, північна частина полян, а нащадками антів вважають південних полян, уличів, тиверців, білих хорватів. Усі вони поступово стали територіальними політичними утвореннями державного типу, мали певні етнічні й діалектні особливості. Унаслідок їхньої подальшої консолідації у іх ст. Виникла східнослов’янська держава русь, яку історики хіх ст. У цій державі, що являла собою нестійкий конгломерат різних слов’янських і неслов’янських племен, вони не втратили своїх етнічних та мовних ознак і не злилися у пропаговану радянськими істориками так звану давньоруську народність з єдиною для всіх давньоруською мовою. Насправді ж такої народності й давньоруської народнорозмовної мови ніколи не було. Виникнення окремих східнослов’янських народностей відбувалося не внаслідок поділу так званої давньоруської народності на три частини, а шляхом консолідації кількох суміжних і близькоспоріднених груп східнослов’янських територіально - племінних об’єднань у компактні культурно - етнографічні масиви, що в результаті їх дальшої консолідації поступово переросли в українську, білоруську та російську народності. Цей процес був об’єктивним і не породжувався феодальною роздрібненістю, а лише стимулювався нею, отже, почався значно раніше — з vі—vіі ст. Діалектні риси нащадків давніх склавинів стали основою дуже своєрідного північного наріччя української мови, а на основі діалектних особливостей нащадків давніх антів сформувалося південно - західне наріччя. Третє наріччя сучасної української мови — південно - східне досить пізнє, воно виникло в хvі—хvіі ст. На базі говірок переселенців з полісся й особливо з волині та поділля. Ці переселенці почали з’являтися на середній наддніпрянщині починаючи з хііі—хіv ст але аж до хvі ст. Сучасні південно - східні українські землі були переважно диким полем. Коли ж виникли найхарактерніші мовні ознаки, які становлять специфіку української мови, і з якого часу можна вважати, що українська мова існувала вже як самостійна мовна система. Виникнення своєрідних фонетичних, граматичних і лексичних особливостей, притаманних українській мові, розтягнулося на тривалий час. Деякі з них з’явилися ще в мовленні давніх східнослов’янських племен, що жили на території сучасної україни у спільнослов’янський (праслов’янський) період, інші сформувалися вже після розпаду праслов’янської етномовної спільності (протягом vі—іх ст. ), ще інші — в епоху київської русі, і значна їх частина — у період нового етапу самостійної історії східнослов’янських мов, тобто після хі—хіі ст. Формування й розвиток конкретної мови, зокрема й української, можна умовно порівняти з життям людини, протягом якого вона переживає різні етапи (дитинство — юність — молодість — зрілість), але при цьому залишається тією самою особистістю. На зорі своєї історії народна українська мова, звичайно ж, істотно відрізнялася від сучасної. На тому етапі в ній ще переважали праслов’янські риси східного ареалу слов’янської прабатьківщини, але поступово з’являлися й нові, які не характеризували жодну з найближчих споріднених з нею мов. Найдавніші особливості української мови перейшли їй у спадщину від праслов’янської мови, а в інших слов’янських мовах вони замінилися іншими. Це — закінчення - у в родовому відмінку однини іменників чол. Роду (солоду, гороху, роду, меду, пороху, гомону), - ові, - єві в давальному відмінку цих самих іменників (богові, ангелові, синові, домові, змієві, духові), кличний відмінок іменників (владико, маріє, учителю, жено, друже, княже, ігорю, брате, земле), закінчення - ої в родовому відмінку прикметників жін. Роду (великої, доброї, святої, пагубної), форми 3 - ї особи дієслів теперішнього і простого майбутнього часів без кінцевого - ть. (живе, иде, може, поучає, убиває, утворяє), закінчення - мо в дієсловах 1 - ї особи множини теперішнього й майбутнього часів (даємо, поставимо, помагаємо, не питаємо) і т. Українська мова успадкувала від праслов’янської також великий лексичний фонд слів, що стосуються природи, довкілля, побуту, різних сфер повсякденного життя й людської діяльності та матеріальної й духовної культури. Значна кількість найхарактерніших мовних особливостей, які становлять специфіку української мови, виникла вже після розпаду праслов’янської етномовної спільності, але місце, час і послідовність цього процесу встановити дуже важко. Річ у тому, що найважливіше джерело таких досліджень — найдавніші писемні пам’ятки, які дійшли до нас, датуються аж другою половиною хі ст. Ні з х, ні з першої половини хі ст. Ніяких писемних джерел ми не маємо, хоч вони, напевне, були, але пропали через війни, грабежі, пожежі і т. У пам’ятках другої половини xi ст. Якщо ці діалектні риси широко засвідчені в давньоруських пам’ятках, значить, вони в другій половині хі ст. Для мовлення тодішніх книжників були вже настільки звичними, що мимоволі, усупереч усім настановам дотримуватися традицій усе ж таки проникали в писемність, а утворювалися вони, звичайно, набагато раніше — десь у період між vі — х ст задовго до того, як були зафіксовані на письмі. Виразні місцеві українські особливості формувалися також у галузі синтаксису й лексики. Так, наприклад, у пам’ятках хі—хіі ст. Вже засвідчено чимало діалектних слів, які згодом стали характерними особливостями лексичного складу української мови. Багно, оболонь, гай, пуща, яр, полонина, гребля, глей, глечик, рінь, багатьє, криниця, сбожьє, жито, кожух, порох (пил), зоря, брехати (гавкати), жадати, тулитися, ховатися і чимало інших. Проте очевидно, що навіть велика кількість усіх цих місцевих регіоналізмів в українських говорах ще не створювала самостійної, завершеної мовної системи. їм ще бракувало цілої низки пізніших особливостей, насамперед фонетичних, що були наслідком занепаду дуже коротких голосних о та е, які на письмі позначалися як ъ, ь (у лінгвістиці їх називають зредукованими). Цей процес збігся з епохою феодальної роздрібненості й справедливо вважається найважливішим фонетичним процесом у східнослов’янських говорах, поворотним етапом їхнього розвитку.

Унаслідок занепаду зредукованих ъ та ь виникло чимало фонетичних перетворень, спільних для всіх східнослов’янських діалектів, але значна кількість цих змін у різних діалектних ареалах дала різні результати, що стали новими розрізнювальними особливостями окремих східнослов’янських мов, зокрема, стали притаманними лише українській (деякі — й білоруській) мові. Це перехід о, е в і у нових закритих складах (во - лъ — віл, ко - нь — кінь, пе - чь — піч), розвиток приставних голосних о, і (овруч, олжа, іржа, імла, іржати), поява сполучень - ри - , - ли - у позиції між приголосними (гриміти, дрижати, кривавий, глитати), поява форм типу відкритий, рий, злий, шия, умийся, зміна приголосних л на ў, що позначався літерою в (воўна — вовна, воўк — вовк, тоўстий — товстий), пом’якшення приголосних з, ц, с у суфіксах - зький, - цький, - ський (чорторизький, галицький, польський), подовження приголосних у словах типу життя, зілля, збіжжя, суддя, ніччю тощо. Лише з виникненням цих суто українських (або українсько - білоруських) фонетичних рис українські діалекти набули всіх основних особливостей сучасної української мови як закінченої мовної системи. Отже, заключним етапом процесу формування української мови як самостійної мовної системи був занепад зредукованих ъ та ь. Цей процес у південно - західних українських говорах завершився в першій половині хі ст. В українських північних говорах — протягом першої половини хіі ст а в російських говорах — лише наприкінці хііі ст. З усього сказаного випливає такий загальний висновок. Формування української мови, як і інших східнослов’янських, почалося ще від праслов’янського періоду й розтягнулося на декілька століть, проте процес становлення східнослов’янських мов не був синхронним. Найраніше він розпочався з української мови через те, що майже вся територія нинішньої україни була частиною прабатьківщини слов’ян, а інші східнослов’янські регіони в той час ще були заселені неслов’янськими племенами — балтами та фіно - уграми. Входження праукраїнської етномовної території до слов’янської прабатьківщини спричинилося до того, що українська мова увібрала в себе значну частину праслов’янської мовної спадщини, яка в інших слов’янських мовах відображена меншою мірою або й зовсім зникла. У протоукраїнських діалектах протягом vі—іх ст. Виникло в різний час чимало інших специфічно українських або українсько - білоруських, менше — українсько - російських діалектних особливостей, деякі з них — під впливом інших мов. Цей процес тривав і в епоху київської русі, і в наступний період — від хіv ст. У ході суспільно - економічного і культурно - політичного розвитку різних українських земель тривало дальше зближення окремих регіонів і консолідація їхнього населення, що завершилося утворенням української народності, а потім і нації. Для мене українська мова — це привід для гордості. Чотири роки тому я зовсім не говорив українською, незважаючи на те, що жив у харкові. Саме тоді зародилася ідея соціального експерименту.

Чи зможу я вивчити мову самостійно за нашим підручником “українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів із поглибленим вивченням філології” від авторів карамана с. Якщо ви читаєте цей пост, то все склалося. Моя мова ще не ідеальна, та я вже на шляху до істини. Спочатку підручник здавався складнуватим, тому потрібно було приділяти мові багато часу, розбиратися. Я навіть одного разу пожартував, що геніїв філології тільки за цим підручником потрібно готувати. і, уявіть, виявилося, що більшість переможців олімпіад з української мови займаються саме за цим підручником. Тобто підручник авторів карамана с. — це підручник, який дає не просто загальну інформацію, а профільні філологічні знання. Я вирішив, що саме завдяки таким підручникам милозвучній українській мові — бути. Тож прямо зараз учителі з усієї країни можуть обирати, якою саме мовою говоритимуть їхні учні. А я, хоч і є фізиком за фахом, тримаю кулачки саме за вибір підручника с. Карамана та компанії. Команда “ранок” підготувала до вищезазначеного підручника методички, тести, інтернет - підтримку та багато корисного, що полегшить роботу вчителя. Що стосується інших підручників – серед українського освітянства тривають останні дні конкурсу підручників для 8 - х класів. Учителі особисто обирають навчальні посібники, а потім їхній вибір узагальнюється закладом, в якому вони працюють, – школою. Щонайменше 15 000 шкіл з усієї україни беруть участь у конкурсному відборі. Задля того, щоб вибір кожного був свідомим, видавництво “ранок” зібрало відгуки професіоналів та виклало у вільний доступ електронні версії підручників, аби кожен міг із ними ознайомитися. Крім того, протягом останнього місяця щодня проводяться вебінари за участю авторських колективів, учителів - методистів, науковців, експертів - аналітиків — усіх, хто так чи інакше причетний до створення сучасних підручників. У рамках інтерактивної школи творчого вчителя, проходять цікаві маи. Стер - класи з усіх основних предметів шкільного курсу.

Цього року другий етап конкурсу пройшли 10 нових підручників харківського видавництва “ранок”. Це підручники, які успішно прои. Шли експертизу й були високо оцінені експертами мон. Для навчання в закладах загальної середньої освіти. “інформатика” (бондаренко о ластовецький в пилипчук о шестопалов є. ), “всесвітня історія” (гісем о мартинюк о. ), “історія україни” (гісем о мартинюк о. Для закладів загальної середньої освіти з поглибленим вивченням. “інформатика” (руденко в речич н потієнко в. ), “українська мова” (караман с горошкіна о караман о попова л. ), “українська література” (борзенко о. ), “всесвітня історія” та “історія україни” (гісем о мартинюк о. ), “біологія” (задорожний к рудич м. ), “географія” (масляк п даценко л капіруліна с курач т бродовська о. А також 13 оновлених версій підручників, що потребують перевидання. “алгебра” (прокопенко н захарійченко ю кінащук. ), “геометрія” (єршова а голобородько в крижановський о єршов с. ), “російська мова” (баландина. ), “англійська мова” (буренко в. ), “німецька мова” (сотникова с. ), “основи здоров’я” (тагліна о. ), “хімія” (григорович о. ), “біологія” (задорожний к. ), “фізика” (бар’яхтар в довгий с. ), “географія” (довгань г стадник о. ), “українська література” (борзенко о лобусова о. ), “російська мова” (баландіна н крюченкова ю. Мова як суспільне явище.

Значення мови для відновлення української державності в часи срср. Посилення ролі мови після виходу на міжнародну арену незалежної держави. Найхарактернішими рисами, притаманними людині, є суспільна свідомість, суспільна трудова діяльність і мова. Жодна з цих рис не може існувати без двох інших. Особливо тісний зв язок між мовою та суспільною свідомістю. Формами, в яких знаходять вираження всі витвори людської свідомості, є мовні знаки слова, словосполучення й речення. Початок формування мови збігається зі становленням людського суспільства, коли в людей виникла потреба щось скачати одне одному.

Сучасні мови разом із народами носіями цих мов пройшли довгий, часом тернистий шлях у своєму розвиткові. У вченні про націю як історичну форму спільності людей мова вкупі з територією, економічним життям, культурою та особливостями психології виступає однією з найхарактерніших ознак, що входять у це поняття. (хоч є факти, коли однією мовою розмовляють різні нації, та це виняток, а не правило. ) мова виконує такі функції в людському суспільстві. Спілкування, повідомлення і впливу.

Мова має величезне значення у житті бездержавних народів. Орест) протягом декількох століть бездержавності забезпечувала єдність українського народу, його історичну пам ять і тверду віру у відновлення його політичної держави. Кожна держава постійно тримає в полі зору мовні проблеми суспільства. Наприклад, у китаї від віків міністерство церемоніалу, яке керувало справами освіти і екзаменами на державні посади, опікувалось дотриманням правильної вимови знаків китайського письма. Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус має бути закріплений в основному законі держави — конституції. Державною мовою буває переважно мова корінного населення країни. В однонаціональних державних утвореннях про цей статус мови часто навіть не згадується, позаяк це нормальне явище.

Воно настільки ж природне, як певний ландшафт чи клімат країни. В підневільних та в багатонаціональних країнах питання державності мови є однією з найскладніших суспільно - політичних проблем. Коли, наприклад, у 1883 році була доконана спроба поновити в хорватії в ролі державної угорську мову, це викликало збройне повстання, й угорському урядові довелося відмовитись від своїх намірів. Кривавими конфліктами супроводжувалось запровадження гінді як державної мови індії після звільнення цієї країни з - під англійського колоніального панування. Коли після прийняття брежнєвської конституції почали приймати конституції союзних республік, то до них не було включено статтю про державність мов. Це викликало обурення і масові протести у грузії і вірменії. Внаслідок цього в останні доперебудовні роки в срср серед ста тридцяти рівноправних мов дві мали статус державних. У багатонаціональних державах роль державної мови виконує мова панівного народу.

Тут діє принцип cuius regio, eius lingua — чия влада, того й мова. Проте цей принцип має і зворотне прочитання. Cuius lingu, eiusa regio — чия мова, того й влада. У турецькій імперії — єдиній. — не було обов язкового навчання турецькій мові підлеглих народів. Чи не тому ця імперія у нові часи першою і почала розвалюватись. Молодотурки, прийшовши до влади, намагались використати мовний фактор для врятування рештків імперії. Вони заявляли, що в їхній країні немає різниці між турком, греком або вірменином — всі оттомани, одна нація з однією мовою. Хіба є, ефенді, така мова — турецька. Нема турецької мови, пане, є оттоманська мова. Аж дивно, що за прикладом молодотурків у державі нової історичної спільноти людей — радянського народу російську мову не називали радянською. Від 1 січня 1990 року формально набув чинності закон про мови в українській рср, який утверджує державність української мови. Це означає, що держава бере на себе конкретні обов язки стосовно забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови. На жаль, досягнення нашої держави на цій ділянці більш ніж скромні. Тож не зловживаймо цитуванням рядків. Цей закон прийнято через необхідність захисту української мови, яка виявилася відтиснутою на периферію суспільного функціонування в найбільш важливих сферах життя. Зауважимо, що вперше відчув потребу в цьому митрополит угкц м. Левицький, який ще в 1817 році видав меморіал в обороні державного управлення і самостійності української мови. Не випадково нині боротьба проти української мови стала одним із головних напрямків боротьби проти української державності, а мовний фактор використовується як засіб дестабілізації українського суспільства. Свого часу говорилося. Буде держава — буде й мова (в. Воно так, але, як бачимо, ще в часи м. Левицького розуміли, що якби була мова, то була б і держава. Тож якщо хочемо мати справжню державу, подбаймо про українську мову.

Без української мови не буде української держави. Державність української мови має бути реалізована в галузі народної освіти, діяльності державних та адміністративних органів, у сфері виробництва, науки і техніки, культури і мистецтва, транспорту і засобів масової інформації тощо. Боротьба за державність української мови наткнулася й на опір апарату та реваншистських сил, які раптом вирішили розіграти карту порушення прав людини. Деякі представники русскоязычного населения вбачають порушення своїх прав не лише в тому, що їм буцімто треба буде розмовляти українською мовою, а й у тому, що їм доведеться чути, як інші розмовляють цією мовою. Протиставлення національних прав і прав людини — фарисейське в своїй основі, бо кожна нація має право бути нацією, як і кожна людина— частинкою свого народу.

Національне право особистості — одне з перших у числі прав людини. Які можуть бути права людини без національних прав. Чи може мати права людина, яка належить до безправної нації. Вдумаймося у слова італійського професора р. Піккіо, який на питання чи виживуть українці як нація, чи зникнуть з кону історії. Питання в тому, чи ваші діти знатимуть, вивчатимуть рідну мову, культуру, історію. Ширше— це питання прав людини взагалі, це те, чого у вас немає, право кожного народу на материнську мову, літературу, культуру (пам ятники україни, 1990, № 2. Держава повинна докласти максимум зусиль для підтримання та зміцнення духовних зв язків українців, що проживають за межами україни, з рідним народом. Головним знаряддям підтримання цих зв язків є національна мова, її культивування в діаспорі шляхом створення українськомовних шкіл і класів, бібліотек, преси, радіо - і телепередач, театрів, гуртків самодіяльності тощо. Предметом особливої турботи держави має стати підготовка в республіці українськомовних кадрів вищої кваліфікації для роботи в діаспорі. Держава і суспільство мусять пам ятати і враховувати не тільки національнотворчу, але й людинотворчу роль рідної мови. Від мовного нігілізму до морального виродження — один крок. Плекаючи мову, держава тим самим зміцнює моральне здоров я народу.

Необхідно докласти максимум зусиль, щоб подолати відставання в галузі україністики, зокрема перевидати праці визначних українознавців минулого та вчених української діаспори. Держава повинна забезпечити можливість вивчення рідної мови на всіх рівнях освіти — від дитячих дошкільних закладів до останнього курсу вузу й аспірантури. Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв язку із суспільством. Цей зв язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства. Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища — наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяльності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує певні суспільні класи, релігія — окремі групи людей, то мова — всі сфери соціуму як функціонального організму.

Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися без мови. Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також може свідомо впливати на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною політикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в багатомовному суспільстві. Уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і звужувати функціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання, як це мало місце в німеччині, срср, сша. Так, зокрема, внаслідок онімечення у першій половині xviii ст. Зникла полабська мова. З тих же причин і приблизно в той самий період вимерла прусська мова. Така сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у двох округах німеччини (дрезденському і котбуському) розмовляють 100 тис. У сша зникло чимало індіанських мов. Мова — загальнонародне явище.

Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь - що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об єктивними законами. Так, наприклад, тарас шевченко є основоположником сучасної української літературної мови. Однак він створив не більше десятка слів і то переважно складних із уже наявних у мові простих слів (широкополий, хребетносилий, синємундирний тощо). Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити приховані мови, показати, як ефективно можна використати те, що в мові існує. Внаслідок зросійщення за роки панування тоталітарного комуністичного режиму в срср зникло понад 90 мов; деякі й нині перебувають на стадії вимирання. Так, скажімо, водською мовою фінської групи в 1979 р. Розмовляло лише декілька десятків людей старшого покоління в селах лужиці, піски, кракольє і межники ленінградської області, іжорською мовою фінської групи в 1979 р. Розмовляли 244 особи старшого покоління (кингисеппський і ломоносовський райони ленінградської області), хоч ця мова раніше мала писемність, її викладали в школах. Вепською мовою нині розмовляють 3 тис. Осіб (карелія, ленінградська і вологодська області), писемності не має, функції її обмежені побутовим спілкуванням, а отже, і перспективи її неоптимістичні. У часи тоталітарного режиму багато митців не могли реалізувати свій письменницький талант, а тому були змушені виїхати за кордон. Сьогодні понад 5 млн. Осіб українського походження мешкає за межами україни. Вони, з точки зору етнічної свідомості, поділяються на три групи. До першої групи належать ті, предки які покинули україну три, чотири або й п ять поколінь тому.

Як правило вони вже не розмовляють українською мовою та мало контактують з різнями українськими націями до другої групи належать ті, що порвали стосунки з батьківщиною одне чи два покоління тому.

Вони знайомі з українською культурою шанують її, але мало дбають про її збереження. Найактивнішою є третя група до якої входять українці, котрі емігрували після другої світової війни, та їхні діти, а також окремі представники. У 20 - х - на початку 30 - х років xx століття в колишній урср здійснено чимало заходів, спрямованих на те, щоб подолати відставання в розвитку певних стилів української мови. Квітневий пленум цк кп (б) у в 1925 р. Виніс ухвалу про українізацію. Це було одним із важливих завдань культурно - національного будівництва в україні. Українська мова ставала мовою не тільки красного письменства та публіцистики, а й мовою освіти, науки, врядування, проведення різних громадсько - політичних заходів. Особливо бурхливо та плідно розвивався офіційно - діловий стиль, який раніше не мав для цього належних умов. Проте в роки сталінських репресій, а ще більше в добу застою українська мова знову зазнала тяжких випробувань, була витіснена з багатьох сфер функціонування. Виправити становище був покликаний закон про надання українській мові статусу державної, ухвалений 26 жовтня 1989 року.

Державність української мови підтверджена й 10 - ю статтею конституції україни, прийнятої верховною радою 28 червня 1996 року.

24 серпня 1991року була проголошена незалежність україни. Одразу 140 країн визнали її незалежність. Державною мовою стала українська, що було затверджено в 10 статті конституції україни прийнятою верховною радою 28 червня 1996року.

Але українською мовою розмовляють не лише в україні, а й за її межами на всіх суходолах земної кулі, куди доля закинула наших краян. Українською мовою розмовляє наше представництво за кордоном, оскільки мова є обличчям держави. В першу чергу це дипломати, посли, президент, представники нашої держави в різних міжнародних організаціях, українські науковці на конференціях… отже, можна зробити висновок. Спроба заборони української мови стала спробою ліквідації українського менталітету і в подальшому, поштовхом до активізації боротьби за державну незалежність. Відомі українські діячі внесли вагомий вклад в розвиток української мови, зокрема закордоном видавалися книжки українських письменників. Це були перші вогники, перші відомості про українську мову, отже українську націю. Ми знаємо, що в світі є мови міжнародного спілкування, зокрема англійська, арабська, іспанська, китайська, французька і російська. їх вивчають у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах країн. Вступ до мовознавства. Сучасна українська мова.