відпочинку реферат час

відпочинку реферат час

Суть колективного відпочинку.

Главная > реферат >физкультура и спорт. Відпочинок виступає, як логічне завершення того або іншого етапу життя, дає оцінку пройденого шляху й породжує стимули подальшого руху вперед. Відпочинок акумулює повторювані події в житті людини й суспільства, фіксує якісні зміни у формуванні людини. Відпочинок відзначає певні цикли розвитку суспільства, дає можливість людям порівнювати досягнуті результати, визначати цінність створеного з позиції сьогоднішнього дня. Відпочинок служить формою, що дозволяє людині психологічно розрядитися, відновити сили для майбутньої роботи, розширює можливості масового спілкування людей, виступає як реальний канал прояву активності людей. Сучасні вчені нараховують до 500 різних видів і форм відпочинку та дозвілля. Тут і участь в самодіяльній художній творчості, заняття спортом, відвідування театрів, кіноконцертних залів, бібліотек, музеїв, подорожі, кіно - фотоаматорство, колекціонування і багато іншого. Це далеко не повний перелік видів творчої діяльності, від яких залежить духовне багатство і розвиток самої особи. Вона має бути того ж рівня значимості, що й потреба у праці. Якщо ця остання є мотиваційною основою готовності індивіда до інтенсивної трудової діяльності, то перша – також основою до активних форм відпочинку і зростання культурних потреб особистості. Виховне значення відпочинку пов’язане з його якістю, змістом, різноманітністю форм, функціями, мірою прилучення людини до дозвільної діяльності, станом роботи закладів культури. Там, де її зміст лишається бідним, а форми і методи – шаблонними, примітивними, виховне значення клубів, будинків і палаців культури знижується. На жаль, не всі вони ще стали місцем, де кожен може знайти собі заняття до душі, тобто з пасивного глядача і слухача перетворитися на активного учасника заходів, які вони проводять. Колективне проведення відпочинку вимагає спільності захоплень, психологічних контактів між людьми, швидкої адаптації новачків. Воно поєднує у собі видовищність, змагальність, розважальність, інформативність з виховним моментом. Але це — не стихійний процес. Він передбачає цілеспрямовану дію на потреби й інтереси людей, їх смаки, погляди, виховання уміння правильно розпоряджатися своїм вільним часом і, зрештою, формувати духовність у сфері відпочинку.

Колектив — основа соціального життя і відносин, які виникають в процесі сумісної діяльності. Він виступає, як з’єднуюча ланка між особистістю та суспільством, як форма, сфера, умова та передумова індивідуального розвитку, як найважливіший фактор, який визначає формування соціальної орієнтованості особистості. Практика показує, що колективний відпочинок, — в туристичному поході, в таборі відпочинку, в санаторії, пансіонаті люди зближуються набагато швидше, ніж у обстановці повсякденного життя. Будь - який колектив можна зрівняти з робочим механізмом, шестірні якого безупинно обертаються, змушуючи машину рухатися вперед. Кожний новий оборот колеса - черговий крок до подальшого успіху й процвітання цього колективу.

На жаль, вічного двигуна, що працює без зупинки, і не потребує при цьому ніяких втручань ззовні, немає. Тому й колектив не може постійно втримувати високі темпи зростання виробництва, без усякої додаткового заохочення. Людям потрібний поштовх, стимул, для того щоб рухатися далі. У противному випадку, ніяка наявність високих технологій не допоможе зрушити з місця загрузлу в щоденній трясовині машину.

єдність думки й духу, тобто, створення команди - от рятівний еліксир для колективу.

Оскільки лише єдиний, здоровий, цілісний організм, здатний функціонувати повноцінно, продуктивно. На жаль к олективні форми відпочинку збереглися лише в 20% організацій, та й то лише в тих, у яких діють профспілки. їхній професіоналізм, досвід, творча енергія створюють імідж цього колективу.

Ефективність діяльності компанії прямо залежить від взаєморозуміння між співробітниками, їхнього вміння спільно вирішувати поставлені завдання, почуття причетності місії компанії. Як не дивно, завдання по перетворенню розрізненого колективу в злагоджено діючий механізм, у команду, зв язану воєдино загальним баченням і цінностями, може вирішити спільний, колективний відпочинок. Колективний відпочинок дає унікальну можливість членам великого колективу познайомитися в неформальній обстановці, краще дізнатися про один одного, і навіть виявити особисті якості в нестандартних, а часом і екстремальних умовах. Неформальна атмосфера, яка дозволяє всім учасникам розкритись, познайомитись та отримати задоволення від спільної діяльності та досягнутих результатів. Прикладом колективного відпочинку можуть бути спортивні ігри. Всі ми, в якійсь мірі спортсмени. Кожного дня займаємось народними спортивними вправами. Біг на роботу, гонки за клієнтами та багато іншого. Все це призводить до певного виснаження, як фізичного так і морального. Тому найкращий спосіб для виходу із такого стану – не зовсім серйозні спортивно розважальні змагання. і якби не склались змагання учасники неодмінно отримають масу позитивної енергії, спортивну дружбу, із учасниками змагань та хороший настрій. Організація та види колективного відпочинку та свят. Організація колективного свята - гарна можливість підвести проміжні підсумки діяльності й позначити мету на майбутнє, нагородити співробітників, які відзначилися. Однак поза залежністю від того, де проходить свято - у стінах рідної компанії, у ресторані, у будинку відпочинку або на борту теплохода - завдання організаторів не пустити святкування на самоплин, не перетворити його в банальне застілля. Як правило, із цим успішно справляються агентства по проведенню колективних заходів, які роблять весь спектр послуг з організації свят. У їхній компетенції перебувають розробка сценарію свята, підготовка розважальної програми з видовищними феєрверками, оформлення залів, виготовлення сувенірної продукції, транспортне й технічне обслуговування. Разом з тим, у компаніях з високим рівнем колективної культури поступово відмовляються від проведення грандіозних вечірок для колективу на користь спортивних змагань і заходів щодо створення команди, віддаючи перевагу сполученню розваг з формуванням колективного духу.

Багато колективів мають свої команди й беруть активну участь у турнірах з командами конкурентів і партнерів. Тут все як у великому спорті. На змагання команди приїжджають із власними групами підтримки, у які входять співробітники компанії. Ще одна розвага - на грані спорту й відпочинку — пейнтбол прищеплює навички вирішувати завдання командою, а провокуючи співробітників на прийняття нестандартних рішень у стислий термін, сприяє виявленню в колективі лідерів. Добре відпрацьованим методом для формування командного духу вже стали пригодницькі тури. У які тільки дикі й незвідані місця на землі не закидають свій колектив компанії в надії на знаходження ним горезвісного почуття ліктя. Питання про те, бути разом з усіма або залишитися осторонь, як правило, у таких подорожах не виникають, особливо, коли учасники тура перебувають в одному рафті на сплаві по якійсь гірській ріці. Втім, для багатьох офісних працівників навіть колективна поїздка на сплав по одній з неквапливих річечок закарпаття, необхідність провести ніч у наметі, - вже велика пригода, емоційний екстрим, що має всі передумови для перетворення в ефективний тренінг по навчанню навичкам командної роботи. Особливий вид колективного пригодницького туризму - сюжетні подорожі. їх створюють у кращих традиціях історій про індіана джонса або піратських казок з усіма відповідними атрибутами. Древніми картами й манускриптами, хитромудрими пастками й багатими скарбами. Дотримуючись побажань клієнтів, агентства пригод спеціально підбирають місце для реалізації фантастичних сюжетів. Події можуть розвертатися й у лісі біля рівного, і в камбоджійських джунглях, і на просторах світового океану.

Новим напрямком у колективному туризмі стає занурення в природу при участі професійного тренера - психолога. Повністю відключена від кам яно - бетонної дійсності, людина через сприйняття природи змінює сприйняття себе й свого становища у світі, оцінює свої сильні сторони й зони розвитку.

Це не лікування й не розвага, тренер скоріше допомагає розкритися, ніж учить. Крім того, тренінги вирішують важливе прикладне завдання - у процесі неформального спілкування. Це може бути колективний вихід на ковзанку, або гра у футбол. Активний відпочинок за своєю суттю — розвага, отримання нового або збагачення досвіду.

Активний відпочинок дає можливість, будучи в похідних або комфортних умовах, обрати заняття яке подобається з усіх можливих. Туризм походить від французького “tourisme” – прогулянка подорож – подорожі у вільний час пов’язані з від’їздом за межі постійного проживання, один з видів активного відпочинку, який поєднує відновлення продуктивних сил людини з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та культурними розважальними цілями. В міжнародній практиці до туристів відносять осіб, які тимчасово і добровільно змінили місце проживання з будь – якою метою, крім діяльності, яка винагороджується в місці тимчасового перебування. Туризм залежно від мети подорожі поділяється на спортивний, пізнавальний (екскурсійний), діловий, любительський (мисливський, рибальський), релігійний та інші, залежно від засобів пересування пішохідний, лижний, автобусний, автомобільний, авіаційний, велосипедний, водний, залізничний, комбінований. Виділяють також внутрішній (національний) та іноземний (міжнародний) туризм. Туризм з активними (веслові судна, плоти, велосипед та інші) і пасивними (морські та річкові круїзи, подорожі на автобусах тощо) засобами пересування, організований та самодіяльний. Туристична діяльність пов’язана з переміною місць, організується при любій погоді і пред’являє людині різноманітні вимоги. Одночасно діють три важливі фактори. Чергування оточуючого середовища (обстановка), кліматичних умов і видів діяльності. Регулярна туристична діяльність і участь в туристичних змаганнях являється ефективною компенсацією праці, викликають у людини радість життя, служить загартуванням і збільшують фізичну життєдіяльність організму.

Під час своїх мандрівок і походів, як в межах своєї країни і за кордоном люди знайомляться з країною і її людьми, їхнім життям, знайомляться з національною культурою. Вони розширюють і поглиблюють свої знання в області ботаніки, зоології, геології, географії, метереології, астрономії, сільського і лісного господарства, історії культури і мистецтва. Туризм надає велику допомогу у вивченні історії і формування світогляду, веде до поваги і активного захисту природних багатств. Оскільки туристична діяльність проводиться більшою частиною в колективі, коли один залежить від іншого і в обов’язковому порядку вимагається тактичність, уважне відношення один до одного, коли особисті інтереси не можна ставити вище інтересів колективу, то все це формує такі риси характеру як воля, витримка, самостійність, рішучість і готовність прийти на допомогу.

Для подорожей у відпустку з використанням громадського або особистого транспорту, в яких головне місце займають розмови і відпочинок, також підходить словосполучення колективний туризм. Колективний туризм складає частину фізичної культури і спорту, оскільки він служить проявом здорового способу життя, розвитку, досконалістю і збереженням фізичної працездатності і всесторонньої підготовки. В туристичній діяльності в центрі уваги знаходяться різні форми планомірних і організованих колективних туристичних походів, вело туризм, подорожей на човні і лижних походів. Крім того, туризм пов’язаний з культурними цінностями. Особливо важливе значення колективного туризму заключається в організації дозвілля для молоді. Створюються молодіжні табори відпочинку та молодіжні туристичні бази – це державні організації з приміщеннями для ночівлі, перебування і харчування, а також установи для культурної, спортивної і туристичної діяльності. Тут молоді люди знаходяться протягом певного часу, де існують свої правила та традиції. В таких установах молодь вчиться спілкуватися, культурно збагачуватися, знаходити ключі до розуміння один одного, які знадобляться їм у дорослому житті. Колективний туризм – це екскурсії, походи і подорожі в яких відпочинок поєднується з пізнавальними і освітніми цілями. По призначенню і формами проведення колективний туризм поділяється на плановий (екскурсійний) і самодіяльний. В самодіяльному туризмі подорож будується повністю або частково на самообслуговуванні. Тут туристи самі намічають маршрути і спосіб пересування, забезпечують собі харчування, нічліг і місце відпочинку, намічають місця для екскурсій. Колективні святкування. А суть їх у тому, що торжество це стосується строго певного кола осіб, колективу.

Типові приклади колективного свята - весілля, ювілей. Дуже тісне поняття колективного свята переплітається з поняттям свят сімейних. Розглянемо причини появи й розвитку колективних свят. Перше — сімейні події, святкові дати, традиції. Друге — пам ятні дати, зустрічі попросту колективу друзів, однодумців. Перша група колективних свят це свята сімейні, іменини, хрестини, весілля та ін. інша група колективних свят – зустрічі старих друзів, випускників, дні народження. Третя група колективних свят — банкети, торжества корпоративні вечірки, свята зв’язані з роботою. Колективний відпочинок необхідний. Але колективний відпочинок не повинен бути банальним застіллям. Такий вид відпочинку дає унікальну можливість членам великого колективу познайомитися в неформальній обстановці, а деяким його членам - виявити кращі особисті якості. Саме тому справжній колективний відпочинок - активний, діяльний. Колективний відпочинок має бути організованим, адже не секрет, що при недостатньо чіткій організації, відпочинок може мати негативний ефект і може залишити у людини почуття глибокої незадоволеності. Прагнення колективу до відпочинку або свята, ще не є сам відпочинок. Його обов’язково потрібно організувати, створити, зробити це тонко та розумно. Це особливо важливо сьогодні, коли збільшується потреба у колективному відпочинку.

Колективний відпочинок не повинен бути випадковим, в ньому завжди повинні бути ціль і прагнення до чогось. Зміни в сфері колективного відпочинку повинні бути направлені на перехід від простих до більш складних потреб. Від фізичних — до духовних, від пасивної діяльності — до активної і т. Туристично - краєзнавчі дослідження. Матеріали iii всеукр. практичної конференції «туризм в україні. Фп україни, ін - т туризму, 1998, ч. Відпочинку реферат час час відпочинку.

Час відпочинку — це встановлений законодавством час, протягом якого працівники вільні від виконання трудових обов язків і який вони можуть використовувати на власний розсуд. Основними видами відпочинку є. — перерви протягом робочого дня; — щоденний відпочинок (перерви між робочими днями); — щотижневі дні відпочинку; — святкові й неробочі дні; — відпустки. Перерви протягом робочого дня і щоденний відпочинок. Відповідно до законодавства працівникові протягом робо­чого дня може надаватися перерва для відпочинку й харчу­вання тривалістю не більше 2 годин, яка не включається в ро­бочий час. Вона має надаватися, як правило, через 4 години після по­чатку робіт. Час початку й закінчення перерви встановлюєть­ся статутом, колективним договором або правилами внутріш­нього трудового розпорядку.

Працівники можуть використо­вувати час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть також відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де за умовами виробництва перерву вста­новити не можна, працівникові має бути надано можливість приймання їжі протягом робочого часу.

Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспіл­ковим органом підприємства, установи, організації (ст. На практиці перерва для відпочинку і харчування встанов­люється, як правило, тривалістю від зо хвилин до 1 години залежно від конкретних умов для цього та графіків змінної роботи, що діють на підприємстві. Напередодні святкових, неробочих і вихідних днів за по­годженням власника або уповноваженого ним органу з проф­спілковим органом роботи тривалістю більше ніж 6 годин мо­жуть виконуватися без перерви для відпочинку і харчування. Для деяких категорій працівників, крім цього, встановлю­ються перерви, що мають спеціальне призначення і вклю­чаються в робочий час із відповідною оплатою їх. До них на­лежать перерви. Перерви в роботі для обігріву і відпочинку надаються, як правило, працівникам, які працюють на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам і деяким іншим категоріям працівників. Власник або уповно­важений ним орган зобов язаний обладнувати помешкання для обігріву й відпочинку працівників. Перерви для обігріву застосовуються залежно від температури повітря й сили вітру на місці роботи. Порядок надання перерв для обігріву і відпо­чинку регламентується колективним договором або правила­ми внутрішнього трудового розпорядку.

Перерви, пов язані зі шкідливими умовами праці, встанов­люються правилами з техніки безпеки і виробничої санітарії. Такі перерви надаються на роботах у каналізаційних мере­жах, місцях, пов язаних з вібрацією, і т. Щоденний відпочинок — це відпочинок між робочими дня­ми (змінами). Щотижневий безперервний відпочинок. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не меншою 42 годин (ст. При підсу­мованому обліку робочого часу тривалість безперервного щотижневого відпочинку за визначений відрізок часу може бути більшою або меншою 42 годин, однак у середньому за об­ліковий період не може бути меншою 42 годин. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5 - денному робочому тижні, якщо це не встановлено за­конодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, узгодженим із профспілковим органом підприємства (організації) і, як правило, має надаватися під­ряд із загальним вихідним днем (ст. Якщо вихідний день збігається з установленим законодавством святковим або неробочим днем, він переноситься на наступ­ний день після святкового або неробочого. Працівники, які перебувають у відрядженні, користують­ся вихідними днями відповідно до режиму роботи того під­приємства, установи, організації, куди їх відряджено. На підприємствах, в установах, організаціях, роботу яких не може бути перервано в загальний вихідний день у зв язку з необхідністю обслуговування населення (музеї, театри та ін. ), вихідні дні встановлюються місцевими радами народних де­путатів. Якщо підприємства, установи, організації, що виконують роботи з обслуговування населення, працюють щодня, то для їхніх працівників, як правило, встановлюється інший вихід­ний день, суміжний із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, припинення роботи яких неможливе у зв язку з виробничо - технічними умовами або в інших випадках, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників відповідно до графіка змінності, що підтверджується власником або упов­новаженим ним органом за погодженням із профспілковим органом підприємства, установи, організації (ст. Графік змінності регулярно змінюється з таким розрахун­ком, щоб вихідні дні кожної групи працівників по черзі при­падали на різні дні тижня. Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового органу підприємства, установи, організації лише у виняткових випадках. — для запобігання суспільному або стихійному лихові, ви­робничій аварії і негайного усунення їхніх результатів; — для відвернення нещасних випадків, загибелі або псу­вання державного чи суспільного майна; — для виконання невідкладних, заздалегідь не передбаче­них робіт, від негайного виконання яких залежить надалі нормальна робота підприємства, установи, організації в ціло­му або їхніх окремих підрозділів; — для виконання невідкладних вантажно - розвантажу­вальних робіт із метою запобігання або усунення простою ру­хомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлен­ня і призначення. Притягнення працівників до роботи у вихідні дні прова­диться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (ст. — вагітних жінок; — жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176 кзпп україни); — працівників, які не досягли 18 років (ст. Робота вихідного дня може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. Грошова компенсація за роботу у вихідний день випла­чується працівникові тільки в разі неможливості надання йому дня відпочинку у формі відгулу, зокрема при його звіль­ненні з невикористаним відгулом і т. Святкові і неробочі дні. — 1 січня — новий рік; — 7 січня — різдво христове; — 8 березня — міжнародний жіночий день; — 1 і 2 травня — день міжнародної солідарності трудящих; — 9 травня — день перемоги; — 28 червня — день конституції україни; — 24 серпня — день незалежності україни; — один день (неділя) — великдень; — один день (неділя) — трійця. За поданням релігійних общин інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в україні, керівництво підпри­ємств, установ, організацій надає особам, які сповідують від­повідні релігії, до 3 днів відпочинку протягом року для свят­кування їхніх великих свят із відпрацьовуванням за ці дні. У святкові й неробочі дні допускаються. Робота, призупи­нення якої неможливе у зв язку з виробничо - технічними умо­вами (безперервно діючі підприємства, установи, організації); роботи, викликані необхідністю обслуговування населення; невідкладні ремонтні та вантажно - розвантажувальні роботи (ст. На безперервно діючих підприємствах, а також на тих підприємствах, в установах, організаціях, у яких застосо­вується підсумований облік робочого часу, робота у святкові й неробочі дні включається в місячну норму робочого часу з оплатою в подвійному розмірі. Якщо робота в ці дні провади­лася понад місячну норму робочого часу, то працівник має право на відгул. Відпочинку реферат час робочий час. Піклування про здоров я людини, її культурний і фізич­ний розвиток є важливою функцією нашої держави. Частко­во вона реалізується з допомогою норм трудового права, об­меженням робочого часу, встановленням часу відпочинку, нормативів щодо охорони праці тощо. Робочим часом вважається час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов язки згідно з діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним, трудовим договором. 50 кодексу законів про працю україни нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Але підпри­ємства й організації при укладанні колективного дого­вору можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу, тобто менше 40 годин на тиждень. Скорочений робочий час установлюється для окремих категорій працівників. До них відносяться не­повнолітні віком від 16 до 18 років, яким установлена тривалість робочого часу - 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учні віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) - 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної трива­лості робочого часу (24, 36 годин) для відповідного віку.

Робочий час робітників та службовців, зайнятих на роботах зі шкідливи­ми умовами праці, має складати не більше 36 годин на тиждень. Скорочений робочий час встановлений і для деяких категорій працівників, діяльність яких пов язана з підвищеною інтелектуальною і нервовою напру­гою. До них, зокрема, належать. Учителі, яким у серед­ньому встановлено шестигодинний робочий день; лікарі, наприклад стоматологи, лікарі поліклінік, станцій, кабіне­тів — установлено 5, 5 - годинний робочий день; лікарям ліка­рень, середньому медичному персоналові лікарень, інших стаціонарних лікарських закладів, спеціалізованих санаторі­їв, лікарям ясел та деяким іншим установлено 6, 5 - годинний робочий день. Скорочена тривалість робочого часу може вста­новлюватись за рахунок власних коштів на підприєм­ствах і організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину - інваліда. За угодою між працівником і власником або упов­новаженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Цей вид робочого часу відрізняється від поперед­нього тим, що сторони самі домовляються про час робо­ти, який не закріплений у законодавстві, й оплата за працю проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

У цьому випадку робо­чий час менший, ніж передбачений законодавством для таких працівників. Неповний робочий час викори­стовується для більш повного використання праці людей, які не можуть з різних причин працювати весь робочий день. Ці працівники прирівнюються до працівників з нормальною тривалістю робочого часу в трудо­вих правах. При встановленні режимів праці з неповним робочим днем тривалість робочого дня, як правило, не може бути меншою за чотири години, а робочо­го тижня — меншою за 20—24 години відповідно при п яти - і шестиденному тижні. Залежно від конкретних виробничих умов на підприємстві може вста­новлюватися інша тривалість робочого часу.

Трудове законодавство надає керівникам усіх підприємств право вводити неповний робочий час за домовленістю з працівником (стаття 56 кзпп). Коло осіб, для яких він може бути встановлений, нічим не обмежене.

У законі особ­ливо обговорено, що на прохання вагітної жінки або жінки, що має дитину у віці до 14 - ти років (у тому числі яка перебуває на її піклуванні) або здійснює догляд за хворим членом родини, відповідно до медичного висновку вста­новлюється неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Цими пільгами користуються і батьки, що виховують дітей без матерів, а також опі­куни (попечителі) неповнолітніх. За бажанням жінки в період перебування її у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповно­го робочого часу або вдома. При цьому за нею зберігається право на одержан­ня допомоги в період частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною. Зазначеною пільгою можуть скористатися також батько дитини, бабуся, дід або інші родичі, що фактично здійснюють догляд за дитиною і перебува­ють у відпустці для догляду за нею. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне для працівників якихось обмежень тривалості щорічної відпустки, вирахування виробничого стажу й інших трудових прав (стаття 56 кзпп). Записи про те, що працівника прийнято на роботу з неповним робочим часом, у трудовій книжці не робиться. Також існує нормований робочий час - це коли існує певна норма виробітку, і ненормований робочий час, який встановлюється для окремих категорій пра­цівників, праця яких не завжди, у зв язку із специфікою і характером їх роботи, вкладається в рамки нормаль­ного робочого дня. Цей вид робочого часу, як правило, допускає роботу понад нормальний робочий день і тиждень, за що ці працівники користуються додатко­вою відпусткою. Проте законодавство допускає випад­ки, коли за роботу в умовах ненормованого робочого дня окремим працівникам може проводитись доплата. Оскільки ненормований робочий день є винятком із загальних правил регулювання робочого часу, то він установлюється для обмеженого кола працівників. До таких працівників відносяться, як правило, управлінсь­кий персонал, працівники правоохоронних та інших державних установ. Надурочний робочий час - це робота, яка викону­ється працівниками понад нормальний робочий день і тиждень, якщо вона виконувалась за письмовим чи усним розпорядженням власника або уповноваженого ним органу чи з його відома. Такі роботи, як правило, заборонені законодав­ством. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати їх у виняткових випадках, передбачених законодавством, і лише з дозволу профкому.

Перелік підстав залучення до надурочних робіт, установлених законодавством, є вичерпним (наприклад, під час про­ведення робіт, необхідних для оборони країни, для відвернення громадського або стихійного лиха, виробни­чої аварії). Загальна кількість надурочних робіт для кожного працівника не може перевищувати чотирьох годин про­тягом двох днів підряд, 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік над­урочних робіт кожного працівника. Певні категорії працівників не дозволяється залу­чати до надурочних робіт. Зокрема, до надурочних ро­біт забороняється залучати вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та ін­ших осіб. Жінки, які мають дітей від 3 до 14 років або дитину - інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. інваліди можуть залучатися до над­урочних робіт також за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям. Нічним робочим часом вважається час з 22 години до 6 години ранку.

Під час роботи в нічний час встанов­лена тривалість роботи скорочується на одну годину.

Проте це правило не поширюється на працівника, для якого вже передбачено скорочення робочого часу.

Тривалість нічної роботи прирівнюється до денної в тих випадках, коли це необхідно для умов виробниц­тва, зокрема, у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при 6 - денному робочому тижні з одним вихідним днем. Згідно з законодавством до роботи в нічний час забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та дея­ких інших осіб. Відпочинку реферат час реферат. Робочий час режим праці та відпочинку.

Робочий час є загальною мірою кількості праці загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва. Згідно з кодексом законів про працю україни нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу.

У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. На тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину - інваліда. Для працівників здебільшого установлюється п ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня. На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. За тижневої норми 40 год 6 год. — за тижневої норми 36 год. — за тижневої норми 24 год. П ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою народних депутатів. Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку.

Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку.

Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 1), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах. Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок. Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін. Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) кодексу законів про працю україни (1995). Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх елементи. Виробнича операція — це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Елементами операції є. Установка, технологічний і допоміжний переходи, позиція. Установка — це одноразове закріплення оброблюваної заготовки або деталі. Позиція характеризується фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування. Перехід — це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.

Трудовий рух — це одноразове переміщення робочого органу людини — руки, ноги, корпуса тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти інструмент). Трудова дія — сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів і засобів праці (наприклад, взяти деталь). Трудовий прийом — сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції (наприклад, установка заготовки в пристосування). Отже, сукупність прийомів, об єднаних з урахуванням технологічної послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання (наприклад, установка деталі в пристосування і зняття її після оброблення), утворюють комплекс трудових прийомів. Залежно від особливостей виробництва об єктами нормування можуть бути. Обсяг роботи за певний період часу — годину, зміну, місяць (наприклад, на видобувних та апаратурних процесах, допоміжних роботах на промислових підприємствах); зона обслуговування (для багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні); чисельність персоналу (обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо). Структура змінного робочого часу (тзр) являє собою співвідношення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу.

Час роботи (тр) — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (трп) і часу непродуктивної роботи (трн). До непродуктивної роботи належить усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо. Продуктивна робота характеризується виконанням обов язків, передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо - завершальну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця. Під час підготовчо - завершальної роботи виконуються певні завдання на початку та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання та нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення робочих креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здавання матеріалів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, встановлення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх наприкінці зміни; випробування обладнання та оброблення пробних деталей; здавання готової продукції або роботи. Оперативна робота — це безпосереднє виконання змінного завдання. Витрачений на неї (топ), складається з часу виконання основних прийомів (то) і допоміжних (тд). Допоміжні прийоми (допоміжний час) полягають у таких діях. Працівник установлює предмет праці на верстат або стіл для оброблення, знімає його звідти; управляє обладнанням та здійснює переходи, пов язані з виконанням завдання; вимірює предмети праці тощо. Час обслуговування робочого місця (тоб) складається з часу організаційного обслуговування (торг) та часу технічного обслуговування (ттех). Час організаційного обслуговування використовується для огляду робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та змащування обладнання. Час технічного обслуговування використовується на догляд обладнання у процесі виконання певної конкретної роботи, зокрема підналадка обладнання, заміна зношеного інструменту тощо. Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов затрати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно - технічних причин, підготовчо - завершальний час. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно - калькуляційним часом (tшк), досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на виконання окремих елементів операції, а також структуру затрат часу протягом робочої зміни або її частини. Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо. Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо - завершального часу, а також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є. Хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів. Виділяють три способи проведення хронометражу.

Безперервний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3—5 сек. За індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду часу.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування — це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обгрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома). Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами. Один спостерігає за робітниками, другий — за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження. Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу.

Метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень. Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани. Правові питання часу відпочинку.

Чинним законодавством про працю передбачені такі види відпочинку.

Перерви в робочому дні; щоденний (міжзмінний) відпочинок; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні неробочі (святкові) дні; щорічні відпустки. Протягом робочого дня робітникам і службовцям повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування відповідно до ст. Весь час, який знаходиться поза межами робочого часу, вважається часом відпочинку працівника, що перебуває у трудових відносинах. Основними видами часу відпочинку є. перерви протягом робочого дня, - щоденний відпочинок, - вихідні дні, святкові і неробочі дні, - відпустки. Порядок роботи підприємств, встановлення початку і закінчення зміни. Тарифікація професій і посад з шкідливими умовами. Умови застосування скороченого робочого часу.

Визначення режимів праці для інвалідів. Реформування законодавства з питань зайнятості. Скачать быстро - дипломную работу по теме правове регулювання робочого часу і часу відпочинку.

Тут найдется полное раскрытие темы - правове регулювання робочого часу і часу відпочинку, загружено. Час відпочинку — час, протягом якого працівники вільні від обов’язку працювати і вправі використовувати його на свій розсуд. Офіційно визначений в главі v час відпочинку кодекс законів про працю україни. Законодавець до нього відносить. Перерва для відпочинку і харчування (ст. 67, 68); святкові і неробочі дні (ст. 73); щорічні відпустки (ст. 74, 75, 76); творча відпустка (ст. 77); відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст 77 - 1). Робочий час та його правове регулювання. Поняття і значення правового регулювання робочого часу.

Види робочого часу і методи його регулювання. Робочий час за межами його нормальної тривалості. Режим і облік робочого часу.

Робота в режимі гнучкого робочого часу.

Право на відпочинок та види часу відпочинку (перерва, щоденний, щотижневий, святковий, щорічні відпустки та їх оплата). Відпустки у зв язку з навчанням, творчі та соціальні, відпустки без збереження заробітної плати. Додаткові відпустки за законом. Поняття та види часу відпочинку.

1 право на відпочинок та види часу відпочинку.

2 перерва протягом робочого дня. 3 щоденний відпочинок. 4 щотижневий відпочинок. 5 святкові і неробочі дні. Реферат робочий час і час відпочинку.

Робочий час і час відпочинку.

Поняття та види робочого часу.

Ненормований робочий день. Порядок надання відпусток. Тематика правового регулювання робочого часу та часу відпочинку традиційно цікавить як зарубіжних, так і вітчизняних вчений в галузі трудового та суміжних галузей права. Зокрема, вказані проблеми у своїх наукових доробках піднімали такі вчені як акопова є барабаш а баранюк ю башмаков в болотіна н гаврилюк о. Час відпочинку - це частина календарного часу, протягом якого працівники звільняються й від виконання трудових обов язків і може використати його на власний розсуд. По трудового законодавства у складі вільного з посади часу різняться. Ii перерви протягом робочого дня. Види часу відпочинку.

Перерва для відпочинку і харчування встановлюється тривалістю не більше 2 - х годин; час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вона надається, як правило, через 4 години після початку роботи та у робочий час не включається (ст. Щотижневий безперервний відпочинок – його тривалість встановлена законодавством не менше 42 годин (ст. 70 кзпп) час відпочинку - це частина календарного часу, протягом якого працівники звільняються від виконання трудових обов язків і можуть використовувати його на власний розсуд. За трудовим законодавством у складі вільного від роботи часу розрізняються. 2 час відпочинку - час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов язків і який він може використовувати на свій розсуд. Перерви протягом робочого дня (зміни); щоденний (міжзмінний) відпочинок; вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок); неробочі святкові дні; відпустки. Перерви бувають двох видів. Перерва для відпочинку і харчування (обідня), який в робочий час не включається. Його тривалість - не більше двох годин і не менше 30 хвилин. Tвоп — час на відпочинок та особисті потреби; tпр — час нормованих перерв з організаційно - технічних причин; tпз — підготовчо - завершальний час на одиницю продукції. Бесплатно найти реферат. Регулювання робочого часу та часу вiдпочинку за законодавством україни. Не виступають предметом даного дослiдження i не розкриваються в межах даної роботи питання надання соцiальних вiдпусток, оскiльки вони можуть виступати предметом окремого дослiдження. Метою написання дипломної роботи є дослiдження особливостей законодавчого регулювання як робочого часу та часу вiдпочинку в цiлому, так i окремих їх видiв. Робочий час і час відпочинку викладач. Поняття і види робочий час - це час, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових чи службових обов язків і вправі використовувати його на свій розсуд. Відпочинку реферат час поняття та види часу відпочинку.

Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку.

Праця обов язково повинна чергуватись з відпочинком. Адже без відпочинку людина втрачає здатність плідно працювати. Тривала безперервна праця виснажує людину.

Саме тому у законодавстві україни суттєву уваги приділено врегулюванню питання щодо реалізації права людини на відпочинок. Особливо звертається увага на законодавчі та підзаконні нормативні акти, якими реалізується право громадян на відпочинок в україні, зокрема кодекс законів про працю україни від 10. №322 - viii (зі змінами та доповненнями), закон україни про відпустки від 15 листопада 1996р. (зі змінами та доповненнями) тощо. Право на відпочинок закріплено в конституції україни. Так, у статті 45 конституції україни зазначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Трудове законодавство не дає визначення поняття часу відпочинку, але як і щодо робочого часу таке визначення вироблене наукою трудового права. Саме так він і визначається у правничій літературі як час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов язків, і має право використовувати його на власний розсуд. Ця перерва не включається до робочого часу, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. Вони мають право відлучатися з місця роботи. Така перерва для відпочинку і харчування має надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Початок перерви, її тривалість і час закінчення встановлюється безпосередньо на підприємстві у правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Законодавством встановлено лише максимальну тривалість перерви — до 2 годин. Мінімум її визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку.

На практиці тривалість перерви коливається переважно в межах від 30 хвилин до однієї години. На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість для приймання їжі протягом робочого часу.

В цьому випадку роботодавець за погодженням з профспілкою визначає перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі. Як правило, зазначені переліки містяться або у колективному договорі, або ж у спеціальному локально - правовому акті. Тобто все, що лежить за межами робочого часу протягом доби, складає час щоденного відпочинку.

До щоденного відпочинку включаються також і перерви між змінами. Відповідно до статті 59 кодексу законів про працю україни тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (разом з перервою для відпочинку і харчування). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. Мінімальна тривалість безперервного щотижневого відпочинку не може бути меншою 42 годин. До щотижневого відпочинку належать вихідні дні. Відповідно до статті 67 кодексу законів про працю україни при п ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному — один вихід ний день. Другий вихідний день при п ятиденному робочому тижні, якщо він не встановлений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, і, як правило, він має надаватися підряд із загальним вихідним днем. Тобто ним може бути субота або понеділок. Останнім часом з метою більш раціонального використання електроенергії та інших енергоносіїв, особливо в зимову пору року, окремі підприємства другий вихідний день зміщують на будь - який інший; день тижня. Місцеві органи державної виконавчої влади здійснюють при цьому безпосереднє коригування другого вихідного дня на підприємствах регіону.

Аналогічно надаються вихідні дні працівникам на безперервно діючих підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо - технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно - розвантажувальних роботах, пов язаних з рухом транспорту.

Тут вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації. Але на практиці ця норма рідко дотримується через її невідповідність вимогам часу та законодавству про місцеве самоврядування. і лише у визначених випадках з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства окремі працівники можуть бути залучені до роботи у вихідні дні. Виняткові випадки, при яких можна залучати працівників до роботи у вихідні дні, подаються у статті 71 кодексу законів про працю україни. Згідно положень цеї статті залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках. 1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно - розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Отже перелік екстраординарних випадків, коли допускається залучення працівників до роботи у вихідні дні, має вичерпний характер і розширеному тлумаченню не підлягає. Більше того, наказ або розпорядження про роботу у вихідні дні не завжди погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації, що є грубим порушенням чинного законодавства. Відповідно до статті 72 кодексу законів про працю україни робота у вихідні дні компенсується за згодою сторін або ж наданням іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному розмірі. У святкові і неробочі дні допускається проведення робіт, припинення яких неможливе через виробничо - технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно - розвантажувальні роботи. У випадку, коли відповідний святковий день припадає за календарем на один з вихідних днів, згідно статті 67 кодексу законів про працю україни, вихідний день автоматично зміщується на наступний день після святкового дня. При цьому зберігаються гарантії для працівників на встановлену кількість вихідних і святкових днів у календарному році. Вона надається, як правило, за відпрацьований робочий рік і при цьому зберігається місце роботи, і у передбачених законом випадках — заробітна плата. Робочий рік обчислюється з дня укладення трудового договору.

Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та інші. Нарівні з громадянами україни право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працюють на умовах неповного чи скороченого робочого часу.

Не мають права на відпустку особи, які працюють на умовах цивільно - правового договору, а також особи, засуджені до позбавлення волі або до виправних робіт без позбавлення волі. Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку.

Право працівників на щорічну основну відпустку не залежить від місця роботи, від виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки необхідний лише один юридичний факт — перебування з роботодавцем у трудових відносинах протягом передбаченого законодавством часу.

За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна основна відпустка від усіх інших видів відпусток. Робочий рік відрізняється від календарного тим, що він рахується з дня укладення трудового договору тим чи іншим працівником, а тому кожному працівнику відповідає тільки для нього визначений робочий рік. При умові відпрацювання працівником повного робочого року його відпустка не може бути менше за встановлену законом мінімальну відпустку.

Щодо відпустки сезонним і тимчасовим працівникам, то вона надається їм тривалістю, пропорційною відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою ніж 24 календарні дні. Для деяких категорій працівників законом встановлені щорічні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для неповнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 календарний день, інвалідам і і ii груп незалежно від причин інвалідності — 30 календарних днів, інвалідам iii групи — 28 календарних днів. Працівникам вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також особам, зайнятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар єрів і рудників, на будівельно - монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні, але при цьому за кожних два відпрацьованих роки на зазначених роботах відпустка їм збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки для цих працівників не може перевищувати 28 календарних днів. Закон передбачає також надання відпустки більшої тривалості працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, тривалістю не менше 28 календарних днів незалежно від стажу роботи. Якщо ж працівники зайняті на роботах в розрізах, кар єрах і рудниках глибиною до 150 м, то відпустка надається їм тривалістю 24 календарних дні. При наявності стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшується на 4 календарні дні. Відпустки більшої тривалості надаються також воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин. Передбачається, що їх щорічна основна відпустка не може бути меншою 30 календарних днів. Невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин відпустка надається тривалістю 24 календарні дні, але за кожних два роки стажу на зазначених роботах відпустка збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки цим категоріям працівників не може перевищувати 28 календарних днів. існують подовжені відпустки також для працівників лісозаготівельних, лісогосподарських, лісозахисних, лісовпорядних підприємств і виробничих об єднань, що займаються заготівлею воску і добуванням живиці, а також для працівників підприємств агролісомеліорації, міжгосподарських лісгоспів, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, лісопунктів, лісництв і лісозаготівельних дільниць, а також лісництв, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, для яких щорічна основна відпустка надається тривалістю 28 календарних днів, при умові, що вони зайняті на роботах, посадах і за професіями, зазначеними у списку, затвердженому постановою кабінету міністрів україни від 9 червня 1997 р. Постійними лісозаготівельними дільницями, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, праця в яких дає право на зазначену відпустку, є виробничі підрозділи щорічної дії, які мають плановий обсяг заготівлі і вивезення деревини не менше ніж 4 тис. Правом на відпустку тривалістю 28 календарних днів не користуються працівники деревообробних підприємств, цехів (крім шпалорізних цехів і цехів з виробництвом технологічної дранки), житлово - комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, які діють як самостійне виробництво, так і в складі лісогосподарських підприємств і об єднань. Керівним, педагогічним, науково - педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка надається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання відпустки зазначеним категоріям працівників затверджений постановою кабінету міністрів україни від 14 квітня 1997 р. Право на таку відпустку мають працівники дошкільних закладів освіти, позашкільних закладів освіти, середніх закладів освіти, закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, вищих закладів освіти, закладів післядипломної освіти, навчально - методичних центрів і кабінетів, науково - дослідних та інших наукових установ і організацій, науково - дослідних та наукових підрозділів установ, організацій, підприємств, якщо їхня посада передбачена у названій постанові кабінету міністрів україни від 14 квітня 1997 р. Щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 вказаного закону, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів. Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті. Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються. 1) жінкам - перед відпусткою у зв язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину - інваліда; 5) особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання; 7) працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою; 8) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації; працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менш як 12 календарних днів) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь - який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Власник або уповноважений ним орган зобов язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам. 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність закону україни про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; керівним, педагогічним, науковим, науково - педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою. Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах. Працівникам художньо - постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлено постановою кабінету міністрів україни від 8 лютого 1995 р. Відповідно до положень вказаної постанови обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. № 1290 (в редакції постанови кабінету міністрів україни від 13 травня 2003 р. Конкретна тривалість відпустки визначається колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умови праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Проте цією ж постановою від 13 травня 2003 р. Право на цю щорічну додаткову відпустку мають лише ті працівники, які виконують роботи, передбачені вищезгаданим списком. Зазначений список складається з п яти книг. Кожна книга поділена на розділи за галузями економіки. У тому випадку, коли виробництво зазначене без переліку конкретних професій чи посад, то правом на вказану додаткову відпустку користуються всі працівники, які там працюють. Зазначена додаткова відпустка надається працівникам, які працюють у цих умовах не менше половини робочого дня. Тривалість вказаної відпустки встановлюється пропорційно фактично відпрацьованому часу в цих умовах і зазначається в колективному договорі. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці для працівників відповідного підприємства встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці. Оскільки максимальна тривалість такої відпустки для конкретного виробництва чи професії визначена вже згадуваною постановою кабінету міністрів україни від 13 травня 2003 р то міністерство праці та соціальної політики україни не мало достатніх підстав, аби передбачати тривалість відпустки більшу ніж передбачено цією постановою. Проте, з огляду на ч.