джерела інвестицій та умови надання кредитів для здійснення інвестиційних проектів.

джерела інвестицій та умови надання кредитів для здійснення інвестиційних проектів.

Джерела фінансування інвестиційної діяльності. Розвивати логічне мислення студентів, виховувати у них свідоме ставлення до майбутніх професійних обов’язків. Функціонування ринкової економічної системи в україні можливе лише за умови зростання ефективності використання інвестиційних ресурсів у формі фінансових, матеріальних, нематеріальних та трудових, які залучаються для здійснення вкладень в об’єкти інвестування. Фінансові ресурси, зокрема грошові кошти, в інвестиційній діяльності відіграють найбільшу роль. інвестиційні ресурси у вигляді цінних паперів, які вкладаються в об’єкти інвестування, зокрема, у статутний фонд, в україні майже не використовуються. інвестиційні ресурси у формі матеріальних, нематеріальних та трудових вкладаються виключно в процес виробництва. Процес формування усіх інвестиційних ресурсів тісно пов’язаний з початковим накопиченням капіталу або створенням статутного капіталу.

Статутний капітал – це сума внесків (паїв) засновників підприємства для забезпечення його життєдіяльності. Статутний капітал може включати не тільки грошові кошти, але й інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права користування тощо. Початкове накопичення капіталу може здійснюватися як в рамках самого підприємства, так і в масштабах країни в цілому (в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу формується фонд споживання та фонд накопичення, останній у свою чергу, використовується для формування інвестиційних ресурсів). Базою формування інвестиційних ресурсів підприємства може бути і капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій, зокрема, це.

Чистий прибуток, амортизаційні відрахування; кошти, одержані від реалізації капітальних активів; надходження від продажу окремих фінансових інструментів та інші джерела. Принцип урахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності. Загальна потреба в інвестиційних ресурсах підприємства базується на розрахунках загальних обсягів реального та фінансового інвестування. Оптимальна структура забезпечує фінансову рівновагу розвитку підприємства в процесі. Здійснення інвестиційної діяльності, з іншого боку неоптимальна структура — генерує ризики у фінансовій сфері підприємства, тобто приводить до банкрутства підприємства. Принцип забезпечення мінімізації витрат з формування інвестиційних ресурсів із різних джерел. Така мінімізація витрат здійснюється в процесі управління вартістю капіталу, який залучається для інвестиційної діяльності з метою одержання максимальної суми чистого прибутку.

інвестиційні ресурси, які тимчасово не використовуються, можуть втрачати свою вартість із часом. Найважливішою проблемою інвестора в процесі формування інвестиційних ресурсів є визначення їх загального обсягу.

Таким чином, загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів у плановому періоді визначатиметься за такою формулою. Після визначення загального обсягу інвестиційних ресурсів, інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована за рахунок власних коштів, а яка за рахунок позичених чи залучених. Саме в такому розрізі на практиці підприємство сприймає проблему фінансування інвестиційного проекту.

Підприємство з більшою чи меншою точністю може визначити свої внутрішні резерви для фінансування проекту (хоча сьогодні в умовах фінансово - податкової й економічної нестабільності це зробити непросто), і головним заданням для підприємства (проектної команди) є залучення додаткових фінансових ресурсів. Фінансування реалізації інвестиційного проекту може здійснюватися за рахунок різних джерел. У залежності від рівня розвитку економіки та її особливостей може бути та чи інша модель фінансового забезпечення інвестиційних процесів. Слід зазначити, що в жодній країні не вироблено чітких інструкцій щодо співвідношення окремих джерел інвестування. До власних джерел інвестування належить прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства; амортизаційні відрахування; суми, що сплачуються органами страхування у вигляді відшкодування за збитки внаслідок втрати майна; а також інші види активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність). Залученими джерелами інвестування вважається емісія акцій, інвестиційних сертифікатів, внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів у статутний фонд, безоплатне надання державними органами та комерційними структурами засобів на цільове інвестування. Позикові кошти у вигляді міжнародних запозичень (зовнішній борг держави), державних облігацій, боргових товарних та інших позик (внутрішній борг держави). Власні засоби (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані залишки основних та оборотних фондів, нематеріальних активів та ін. Довгостроковий кредит як джерело фінансування інвестицій. Використання кредитної форми фінансування примушують інвесторів корисливіше ставитися до здійснення інвестицій щоб одержати від них найбільшої ефективності, для того щоб забезпечити не лише погашення кредиту, а й сплату відповідних відсотків. Довгострокове кредитування - це кредитування прямих інвестиційних заходів (капітальних вкладень) - витрат на придбання засобів праці (елементів основного капіталу). Будівництва нових підприємств; реконструкції, технічного переозброєння і розширення діючих підприємств; обладнання спільних підприємств; організації випуску нової продукції, придбання науково - технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інших об єктів власності; здійснення природоохоронних заходів. Основні джерела ресурсів для довготермінового кредиту - це власні кошти банків, кошти державного інвестиційного фонду, кошти підприємств і організацій, а також кошти бюджетів, що знаходяться на рахунках у банках, вклади громадян і позички у інших банків. Для розгляду можливості надання довгострокового кредиту позичальник крім стандартного переліку документів (для короткострокового кредитування) по узгодженню з установою банку повинен додатково представити такі матеріали. Проектно - кошторисну документацію; основні техніко - економічні показники проекту; контракт на будівництво; документи на право землекористування; позитивне рішення екологічної експертизи; план технічного переозброєння; бізнес - план. На підставі наданих позичальником матеріалів установа банку проводить комплексну оцінку кредитоспроможності і фінансового стану і попередню інженерно - економічну експертизу довгострокового кредитного проекту.

Визначення кредитоспроможності підприємств і організацій є однією з важливих сторін госпрозрахункової діяльності банків. При цьому спеціалісти банків вивчають доцільність та можливість здійснення інвестицій, а також їх економічну ефективність. Для цього вони аналізують синтетичну та аналітичну звітність про фінансово - господарську діяльність, проектно - кошторисну документацію, плани технічного переозброєння та інші матеріали. Кредитні відносини між банком і позичальником ґрунтуються на умовах забезпеченості, строковості, платності, поворотності і цільової спрямованості, які обумовлюються кредитним договором. Обов язковими умовами довготермінового кредитування на додачу до загальних вимог кредитування є. Статус позичальника як юридичної особи, екологічна безпека об єкту кредитування, дотримання норм тривалості будівництва. Потреба у довготерміновому кредиті визначається або повною вартістю витрат по об єкту (заходу), якщо кредит є єдиним джерелом фінансування, або як різниця між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, спрямованими на цей об єкт. Видача довготермінових позик може проводитись одночасно або поетапно, по мірі виконання будівельно - монтажних робіт, придбання товарно - матеріальних цінностей, верстатів, обладнання і т. Процентна ставка за користування кредитом обумовлюється в кредитній угоді з врахуванням терміну позики, забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше отриманими позиками та рівня ризику.

Процентна ставка повинна бути регульованою (плаваючий процент) за умови щорічного перегляду в бік зростання (знижки) залежно від умов ринку, зміни процентів за депозитами (вкладами), офіційно оголошеного індексу інфляції та інших чинників. Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертається банку.

Термін погашення кредиту встановлюється у межах окупності витрат по проекту.

Важливим заходом було затвердження урядом положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, яке введено в дію з 1 січня 1997 року.

Воно здійснюється за рахунок державних бюджетних коштів. Обсяги державного кредитування, його напрями і об єкти визначаються державною програмою економічного і соціального розвитку україни, виходячи з державної інвестиційної політики. Рішення про надання державного кредиту та про розмір процентної ставки за користування ним приймаються національним банком україни разом з міністерством економіки і міністерством фінансів україни. Після цього між національним банком україни та комерційними банками укладається кредитна угода. У свою чергу, установи комерційних банків та інвестори укладають між собою кредитні угоди. Контроль за цільовим використанням державного кредиту інвесторами здійснює національний банк україни, а за своєчасним поверненням його до державного бюджету - міністерство фінансів, головним управлінням державного казначейства. Однією із нових форм довгострокового кредитування є андерайтинг. Ця операція означає надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів, шляхом повного викупу банком випусків промислових облігацій, які емітуються цими клієнтами. Установам банку надається право здійснювати операції андерайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних галузей україни (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т. ), продукція яких користується попитом на світовому ринку.

Сума ліміту для одного клієнта не може перевищувати 10% власного капіталу банку.

Крім того, андерайтинг надається, як правило, тільки тим підприємствам, які не мають заборгованості за раніше одержаними кредитами. У даному разі банки можуть викупити тільки цінні папери єдиного виду - іменні промислові облігації із плаваючою процентною ставкою, забезпечених договором застави майна позичальника і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають його права з урахуванням інфляційних процесів. Про можливість надання андерайтингу банки приймають рішення після проведеної оцінки надійності облігацій підприємства на основі представлених клієнтом таких матеріалів. Проект проспекту емісії облігацій; розрахунок строку дії облігацій; розрахунок процентної ставки по облігації; проект договору застави на майно та інші матеріали по узгодженню з установою банку.

Винагорода банку за андерайтинг окрім процентних виплат по облігаціях повинна бути в межах 20% загальної вартості облігацій, виходячи з їх номінальної вартості, тобто облігації викуповуються банком по ціні, обов язково нижчій за номінальну вартість облігацій. Впровадження андерайтингу є диверсифікацією інвестиційних операцій комерційних банків, сприяє розвитку ринку цінних паперів в україні, послужить просуванню цінних паперів українських підприємств на світовий ринок. На сьогоднішній день велике розповсюдження отримав метод фінансування інвестиційних проектів, який дістав назву фінансового проектування. Під фінансовим проектуванням в міжнародній практиці розуміють таке фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням для кредитів, які надають банки, являється сам проект, тобто ті доходи, які стримає в майбутньому підприємство, яке будується або проводить реконструкцію. Значна частина інвестиційних проектів повинна фінансуватись за рахунок власних коштів замовників. Така практика відповідає загальному підходу до фінансування нових проектів, яке заключається втому, що витрати і ризики переважно повинні нести замовники проекту, оскільки акціонери мають можливість отримувати великі доходи, в той час як кредитори можуть розраховувати тільки на своєчасне повернення кредитів та процентів. Фінансування, яке основане на життєздатності самого проекту без врахування платоспроможності його учасників, їх гарантій і гарантій погашення кредиту третім особам; фінансування інвестицій, при якому джерелом погашення заборгованості являються потоки грошових коштів, які генеруються в результаті реалізації самого проекту; фінансування, яке забезпечене економічною і технічною життєздатністю підприємства, яке дозволяє генерувати потоки коштів, які достатні для обслуговування свого боргу.

Таким чином з приведених визначень виходить, що проектне фінансування характеризується особливим способом забезпечення, в основі якого лежить підтвердження реальності отримання запланованих потоків коштів шляхом виявлення і розподілу всього комплексу, пов язаного з проектом ресурсів між сторонами, які беруть участь в його реалізації (підрядні органи, постачальники сировини, споживачі кінцевої продукції). Без будь - якого регресу на позичальника. Банк - кредитор приймає на себе весь ризик, пов язаний з реалізацією проекту, і оцінює лише потоки коштів, які генеруються проектом і направляються в погашення кредитів. Без регресу на позичальника в період, що слідує за введенням проекту в експлуатацію. Підрядники гарантують завершення освоєння капіталовкладень, введення об єкту кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної вартості і, при окремих умовах беруть на себе відшкодування збитків, пов язаних із затримкою введення об єкту в експлуатацію. З повним регресом на позичальника. Кредитор в цьому випадку не бере на себе ніяких ризиків, пов язаних з проектом, обмежуючи свою участь наданням коштів під гарантії організаторів проекту або третіх осіб, не аналізуючи генеруючі проектом потоки коштів. Таким чином, перераховані типи проектного фінансування можна звести в три групи по ознаці використання регресу.

З повним регресом на позичальника; без регресу на позичальника; з обмеженим регресом на позичальника. Найбільш розповсюдженою формо проектного фінансування є фінансування з повним регресом на позичальника. Це викликано тим, що дана форма відрізняється швидкістю отримання необхідних інвестору коштів, а також більш дешевою вартістю кредиту.

У зарубіжній практиці ця форма використовується у випадках. Значно рідше на практиці зустрічається проектне фінансування без регресу на позичальника. При цьому виді операції кредитор не має ніяких гарантій від позичальника і бере на себе майже всі ризики, пов язані з реалізацією проекту.

Фінансування по такій схемі є дуже дорогим для позичальника, так як за великий ризик кредитор хоче отримати якнайбільшу компенсацію. По цьому типу фінансуються проекти, які володіють високою рентабельністю. Як правило, цими проектами передбачається випуск конкурентоздатної продукції. Досить розповсюдженою є проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника. При цій формі всі ризики, пов язані з реалізацією проекту, розподіляються між сторонами таким чином, щоб останні могли брати на себе ті ризики, які залежать від них. В результаті розумного розподілу ризиків зменшується ціна фінансування. Для здійснення будь - якого інвестиційного проекту необхідні грошові кошти. Завдання фінансування полягає в тому, щоб на кожному етапі реалізації проекту необхідні фінансові витрати покривалися грошовими ресурсами. Джерелами фінансування інвестиційних проектів є як власні, так і зовнішні ресурси - виділення з федерального, регіонального або місцевого бюджету, отримані на основі безплатності; - іноземні інвестиції, отримані у вигляді фінансового, матеріального або нематеріального участі в статутному капіталі спільних підприємств. • проведення додаткової емісії акцій діючої організації, яка є по організаційно - правовій формі акціонерним товариством. Головним недоліком цього методу є істотні обмеження, такі як час, додаткові витрати, докази фінансової стійкості підприємства та інформаційної прозорості та ін. Наступною формою фінансування інвестиційних проектів є венчурне фінансування (від англ, venture - ризик) - вклади інвесторів, які призначаються для фінансування новостворених, що набирають силу або намагаються зайняти свою нішу на ринку компаній (стартапів). Венчурне фінансування - це довгострокові інвестиційні вкладення які спрямовані в ризиковані цінні папери або підприємства, в очікуванні високого прибутку.

Венчурне фінансування найчастіше пов язано з інноваційними компаніями. Венчурні інвестори вкладають свої кошти, припускаючи отримати значний прибуток. Для цього вони за допомогою експертів детально вивчають інвестиційний проект, діяльність пропонує його компанії, фінансовий стан, кредитну історію, якість управління, специфіку інтелектуальної власності. Особливу увагу приділяють ступеня інноваційності проекту, яка багато в чому визначає потенціал швидкого розвитку компанії. Венчурне фінансування передбачає покупку частини акцій венчурних підприємств, які не цінуються на біржах, або надання позички. існує кілька механізмів венчурного інвестування, до них відносять різні види капіталів, такі як акціонерний, позичковий, підприємницький. Як правило, венчурний капітал являє собою форму акціонерного капіталу.

Венчурними організаціями є невеликі компанії, діяльність яких пов язана більшою мірою з ризиком просування їх продукції па ринку.

Ці компанії розробляють нові види продуктів або послуг, які ще не відомі споживачеві, але мають великий ринковий потенціал. У процесі свого життя венчурне підприємство проходить ряд циклів, які характеризуються різними можливостями і джерелами фінансування. Ризики в разі венчурного фінансування діляться між інвесторами та організаторами проекту.

Для зниження ризиків венчурні інвестори використовують метод розподілу, тобто розподіляють свої фінансові вкладення між декількома проектами; також один проект може інвестуватися декількома інвесторами. Привабливість вкладень капіталу в венчурні організації обумовлена наступними можливостями. • купівля пакету акцій організації з ймовірністю отримання надвисокої прибутку; • забезпечення суттєвого приросту капіталу (від 15 до 80% річних); • наявність податкових пільг і послаблень. Це відбувається в тих випадках, коли підприємство не може забезпечити свою реалізацію за рахунок власних коштів і емісії цінних паперів. Перевагами даного методу є. • можливість розробки гнучкої схеми фінансування; • відсутність додаткових витрат на реєстрацію і розміщення цінних паперів; • використання ефекту фінансового важеля, який забезпечує збільшення рентабельності власного капіталу; • зменшення оподатковуваного прибутку шляхом віднесення процентних виплат на витрати, що включаються в собівартість. На допомогу фінансуванню інвестиційних проектів можуть виступити системи іпотечного кредитування. Вони передбачають механізм накопичень і довгострокового кредитування йод невисокий відсоток з розстрочкою його виплати на тривалі періоди. істотним критерієм можливості іпотечного кредитування є оцінка майна, що пропонується в якості гарантій. У разі неплатоспроможності підприємство - позичальник буде покривати вартість боргу за рахунок вартості застави, тому точність оцінки застави для банку дуже важлива. У разі сприятливого і досить довгої співпраці банку - кредитора і підприємства - позичальника для фінансування проекту банк може відкрити позичальнику інвестиційну кредитну лінію. інвестиційна кредитна лінія - це юридично оформлене зобов язання кредитора перед позичальником надавати протягом певного періоду часу кредити (транші), в межах узгодженого ліміту по мірі виникнення в них потреби у позичальника. Перевагами кредитної лінії для позичальника є мінімізація додаткових витрат і втрат часу, пов язаних з укладенням кожної окремої кредитної угоди; економія на процентному обслуговуванні сум кредиту.

Для банку - кредитора основним достоїнством відкриття кредитної лінії є полегшення пошуку джерел кредитних коштів і мінімізація ризиків несплати кредиту, так як суми окремих траншів менше суми загального кредиту.

Цільові облігаційні позики - це випуск підприємством - організатором інвестиційного проекту корпоративних облігацій, кошти яких призначаються для фінансування цього проекту.

Випуск цільових облігацій доцільний лише в разі значних обсягів запозичення коштів, а це можуть дозволити собі тільки дуже великі компанії. При невеликих обсягах емісії облігації є недостатньо ліквідними, при цьому випуск облігацій спричиняє значні емісійні витрати. Лізинг (від англ, lease - оренда) - це форма майнових відносин, які виникають при перекладі об єкта лізингу (рухомого та нерухомого майна), на основі його придбання, у тимчасове користування і здачі в довгострокову оренду.

Лізинг є видом інвестиційної діяльності, коли лізингодавець (орендодавець) за договором лізингу (фінансової оренди) повинен купити майно у власність у певного продавця і надати його лізингоотримувачу (орендарю) за плату в тимчасове користування. Особливості лізингу як джерела фінансування інвестицій детально розглядаються в параграфі 5. У зв язку з бурхливим розвитком процесу децентралізації і самоорганізації на сучасних підприємствах необхідно враховувати стратегії розвитку команд, груп і працівників, від яких багато в чому залежить успіх розробки та реалізації стратегічних планів. Головна стратегія, корпоративна. Дана стратегія зростання організації формулюється на вищому рівні ієрархії і є обов язковою для всіх підрозділів організації, незалежно від ступеня їх автономії та децентралізації. Організація може ефективно розвиватися лише за умови чітко сформульованої головної стратегії. У ній відображені загальні показники розвитку компанії, наприклад, загальний прибуток, обсяг продажів. За ключовими видами бізнесу і стратегічним бізнес - одиницям можуть наводитися більш детальні показники результатів діяльності, наприклад, рентабельність, внесок бізнес - одиниці в загальні результати компанії і т. Корпоративна стратегія створюється для забезпечення ефекту синергії. Синергія відповідає за ефективність взаємодії різних підрозділів і бізнес - одиниць компанії, загальний результат при цьому повинен перевищувати суму простих ефектів від їх діяльності. З цього випливає, що головна стратегія є синтезом стратегій розвитку підрозділів, на основі яких слід досягати нового рівня розвитку.

Розробка головної стратегії є основною і найскладнішим завданням стратегічного менеджменту.

На цьому етапі визначається комбінація і масштаби видів діяльності, складається портфель видів бізнесу, вибираються ринки, визначаються головні пріоритети, формулюється ключова ідеологія, підбір і розстановка кадрів. Стратегії бізнес - ліній, або стратегії бізнес - одиниць. Даний вид стратегії використовується тільки в тих компаніях, де мають місце самостійні види бізнесів і автономні або напівавтономні стратегічні бізнес - одиниці. Бізнес - одиниця - его підрозділ організації, яка здійснює повний цикл діяльності організації (маркетинг, виробництво, збут, дослідження, розробки). Бізнес - одиниці мають певну самостійність, їх менеджери визначають стратегії виробництва, ціноутворення і збуту, стимулювання і підбору персоналу, розвитку виробництва. В організації можуть бути встановлені обмеження по тих чи інших питань, що вирішуються менеджерами бізнес - одиниці. Наприклад, самостійні бізнес - одиниці не можуть самі змінювати вид діяльності; продавати обладнання і технології виробництва; брати кредити, сума яких перевищує встановлені в компанії ліміти; звільняти головного менеджера бізнес - одиниці і ключових менеджерів (вони призначаються вищим керівництвом). Функціональні стратегії. Необхідність даної стратегії обумовлена забезпеченням виконання стратегій бізнес - одиниць і компанії в цілому.

При розробці функціональних стратегій головну роль відіграють загальнокорпоративні завдання і завдання розвитку підрозділів в цілому.

Неефективна розробка даної стратегії або відсутність розробки може призвести до неясності того, хто за що відповідає, які завдання потрібно вирішувати в першу чергу і як координувати виконання завдань. Як правило, дані стратегії класифікують за функціональним підрозділам підприємства. Також в кожному функціональному підрозділі компанії розробляють інноваційну стратегію, стратегію організаційних змін, соціальну та ін. Слід зазначити, що кожна стратегія повинна бути інноваційною. Функціональні стратегії розробляються на нижньому рівні, і вони гранично конкретні. Стратегії команд, робочих груп та працівників. В результаті аналізу роботи великих компаній була виявлена наступна закономірність. Компанія буде ефективно працювати тоді, коли загальні стратегічні цілі вищого рівня ієрархії перетворяться в стратегічні цілі працівників нижчих щаблів, від яких і залежить реалізація стратегій. Стратегія визначається на верхньому щаблі управління, як правило, в бюрократичному порядку і механічно передається нижчим східцях управління. У даній ситуації проблеми, пов язані зі стратегією розвитку фірми в цілому і нижчих ланок організації - зокрема, в тому числі і самих працівників, які не вирішуються. Такий стан веде за собою стратегічної розрив, коли стратегічні цілі, поставлені керівництвом, неефективні через відсутність комунікаційної системи між стратегічними цілями вищих і нижніх ступенів управління компанії, тому головною метою стратегічного менеджменту є забезпечення взаємозв язків між стратегічними цілями всіх ступенів управління компанії. В даний час все більше збільшується роль стратегії четвертого рівня - команд, робочих груп та працівників, що зумовлено високим розвитком самоврядування та самоорганізації в компаніях. Джерела фінансування інвестиційних проектів суб’єктами туристичної діяльності україни. Дослідження таких способів фінансування інвестиційних проектів, як власні та позичкові фінансові кошти, податкові пільги та нетрадиційні методи фінансування проекту.

Визначення джерел фінансування інвестиційної діяльності та їх рівень їх застосування. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Затяжна економічна криза та макроекономічна нестабільність в україні призвела до різкого зменшення кількості туристичних підприємств. За даними державної служби статистики україни за 2013 - 2015 рр. Кількість суб єктів туристичної діяльності зменшилась на 37, 25% (з 5071 од. У 2013 році до 3182 од. Однак, у 2016 році результати діяльності туристичних підприємств почали покращуватись, а саме зросла кількість суб єктів туристичного підприємництва на 9, 2% (з 3182 од. Очевидно, що економічне пожвавлення в україні активізувало розвиток туристичного бізнесу та загострення питань пошуку фінансових ресурсів для реалізації перспективних інвестиційних проектів. Важливими залишаються питання модернізації матеріально - технічної бази туризму, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних туристичних продуктів, впровадження нових інформаційно - комунікаційних технологій у процес виробництва та надання туристичних послуг шляхом реалізації перспективних інвестиційних проектів. Тому питання пошуку джерел фінансування проектів є дуже актуальними для розвитку вітчизняного туристичного бізнесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико - методологічні аспекти управління фінансовими ресурсами в проектній діяльності суб єктів підприємництва розглянуті в працях вітчизняних фахівців. Водночас автори здебільшого розглядають теоретико - методологічні аспекти процесу фінансування проектної діяльності, а також вивчають питання управління ресурсами проекту, складання кошторису та проектного бюджету, контролю фінансових ресурсів тощо. Окремі аспекти залучення фінансових ресурсів у реалізацію інвестиційних проектів, у тому числі і туристичних, розглянуті в працях к. Однак, проведений аналіз вищевказаних публікацій засвідчує, що джерела фінансування інвестиційної діяльності висвітлені достатньо фраґментно. По - перше, частково розглянуті власні кошти, позичкові фінансові ресурси та нетрадиційні джерела фінансування проектів. Подруге, практично не вивчений рівень застосування джерел проектного фінансування в практичній діяльності підприємств. По - третє, не дослідженими залишаються питання використання державних податкових пільг як джерел фінансування проектів. По - четверте, зовсім невивчені способи фінансування туристичних проектів. Формування цілей статті. Узагальнення джерел фінансування інвестиційних проектів, які практикуються суб єктами підприємницької діяльності, визначення найбільш перспективних способів залучення коштів у туристичні проекти підприємств сфери туризму, а також аналіз наявних податкових пільг в україні як різновиду фінансового забезпечення проектної діяльності. Виклад основного матеріалу.

власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо); в україні, як і раніше, головним джерелом фінансування проектів залишаються власні кошти підприємств, за рахунок яких у 2016 році освоєно 69, 4% капіталовкладень. За рахунок державного та місцевих бюджетів освоєно 9, 4 % капітальних інвестицій. Натомість частка кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень становила лише 7, 1 %, а частка коштів іноземних інвесторів - 2, 9 % (рис. Причинами такої ситуації є макроекономічна нестабільність та непрогнозованість економічної та політико - правової ситуації в україні, висока вартість комерційних кредитів, складність отримання державної фінансової допомоги для реалізації інвестиційних проектів, високий рівень недовіри іноземних інвесторів до країни. Як результат, інвестиційні проекти в основному фінансуються з власних джерел підприємства. Самофінансування проекту, як вказувалось, передбачає використання власних коштів підприємства - статутного (акціонерного) капіталу, чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, власних заощаджень та резервів. Амортизаційні відрахування - це специфічний вид фінансових ресурсів суб єкта підприємницької діяльності, які накопичуються для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів в амортизаційному фонді й можуть бути залучені для реалізації інвестиційних проектів. Сьогодні в україні діє прискорена амортизація основного капіталу.

Амортизація нараховується в розмірах, що перевищують реальне зношення продуктивного капіталу і є різновидом податкової субсидії для підприємців, оскільки зменшує оподатковуваний прибуток, прискорює оборот основного капіталу та технологічне оновлення виробництва. Відповідно до податкового кодексу виділяється 16 груп основних засобів, для яких встановлено мінімально допустимі терміни їх амортизації (від 2 до 20 років). Безперечно, такі податкові пільги дають змогу не лише швидше модернізувати матеріально - технічну базу туристичного підприємства, а й сформувати певний амортизаційний фонд. На кредитні кошти, як зазначалось, припадає незначна доля капітальних інвестицій (лише 7, 1%). Попри це частка банківських кредитів у структурі капітальних інвестицій також останнім часом стрімко падає. За даними держстату, із 8, 8% у 2014 р. Це пов язано з високою вартістю комерційних кредитів в україні, необхідністю оформлення застави та загрозою значних фінансових втрат через зміни часових меж реалізації проекту.

В україні емісія облігацій підприємств також не знайшла широкого розповсюдження у зв язку з нерозвиненістю фондового ринку, невисокими розмірами статутного фонду багатьох підприємств. Окрім цього, у зв язку із введенням в україні акцизу на купівлю - продаж цінних паперів, облігації підприємств практично втратили своє значення як інвестиційний інструмент. Натомість випуск акцій є більш уживаним методом фінансування інвестиційних проектів в українській практиці, хоча може використовуватись лише підприємствами, які за організаційно - правовою формою є акціонерним товариством та мають право юридичної особи. Так, загальний обсяг прямих інвестицій у вигляді акціонерного капіталу на 31 грудня 2016 р. Склав 37656 млн дол що на 1, 5 млрд дол або на 3, 98%, більше від минулорічного показника. Водночас обсяг прямих інвестицій у 2016 р. Суттєво менший за їх обсяг у 2010 - 2015 рр. Якщо розглядати надходження прямих іноземних інвестицій в економіку україни, то спостерігається негативна динаміка з 2010 р. Відбулось зростання їх обсягу в розмірі 14, 6%. Кредитування інвестиційних проектів в україні. Сутність інвестиційного проекту та кредиту.

Банківське, державне, іпотечне, лізингове та іноземне інвестиційне кредитування. Сприяння капіталізації заощаджень, їх подальшій трансформації в інвестиції. Сприяння для провадження підприємницької діяльності. Проведено аналіз стану інвестиційного кредитування в україні. Для сьогоднішньої ситуації у розвитку економіки однією з найбільш ключових викликів в україні стає активізації інвестиційної діяльності. Причина в тому, що інвестиційна діяльність постає однією з необхідних умов постійного зростання економіки, її конкурентоспроможності, ефективного функціонування та прискореного розвитку підприємств. Втілюється інвестицийний потенціал у формі кредитування окремих інвестиційних проектів. Розвиток економіки країни базується на реалізації інвестиційних проектів, які забезпечують та удосконалюють процес розширеного відтворення, створюють додаткову вартість, робочі місця, новий виробничий і споживчий потенціал. Теоретичні основи та практичні рекомендації щодо інвестиційного кредитування знайшли своє відображення в дослідженнях вітчизняних вчених, серед яких праці в. Вагомий внесок у розробку цієї тематики зробили такі зарубіжні економісти як г. Зростання економіки будь - якої країни базується на реалізації інвестиційних проектів, які є основним фактором, що забезпечують процес розширеного відтворення, створення доданої вартості, робочих місць, нарощування та втілення виробничого і споживчого потенціалу.

Обираючи інструмент акумуляції коштів під інвестиційний проект, варто зважити як позитивні риси, так і притаманні недоліки. Основна різниця між власними та позичковими коштами полягає в тому, що відсоткові платежі нараховуються до податків, тобто включаються у валові витрати, а дивіденди нараховуються з прибутку, який залишається на підприємстві. Це є джерелом додаткової вигоди для підприємства. Зўясування сутності інвестиційного кредитування було предметом дослідження багатьох учених, однак дане питання належить до дикусійних в сучасній теорії кредиту та потребує подальшого теоретичного осмислення. На основі узагальнення підходів до сутності інвестиційного проекту можна дати таке узагальнююче визначення. Усі суб єкти інвестиційного кредитування поділяються на прямих і непрямих. Прямі суб єкти безпосередньо беруть участь у процесі інвестиційного кредитування, і від них залежить можливість сплачення позички кредитору своєчасно та з відсотками. Тому очікувана результативність інвестиційних проектів багато у чому визначається вибором джерел їх фінансування та оптимальним їх поєднанням. Здійснення кредитування інвестиційних проектів підприємств має свої особливості, пов язані з динамікою макроекономічноі кон юнктури, станом техніко - технологічної бази та загальною фінансовою ситуацією в країні. З одного боку, існує необхідність реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на оновлення основного капіталу, а з іншого боку, економіка украіїни перебуває у тривалій структурній кризі, яка періодично поглиблюється і проявляється в різних сферах економіки. Банківське інвестиційне кредитування стосується середньо - та довгострокового кредитування капіталовкладень. Основними завданнями, які постають перед банками при інвестиційному кредитуванні, є. 2) співробітництво з міжнародними організаціями, організаціями іноземних держав, інвесторами з питань інвестиційного кредитування; 3) розробка і здійснення комплексу заходів з організації та реалізації схем кредитування, в яких банк є основним менеджером (агентом) або кредитором. Державний інвестиційний кредит - це сукупність кредитних відносин, в яких кредитором виступає держава, а позичальником - підприємства, які найчастіше належать до державної форми власності. Він надається на капітальні вкладення виробничого призначення шляхом надання бюджетних позик безпосередньо міністерствам та відомствам, іншим державним органам виконавчої влади для фінансування підприємств, організацій та об єднань через банківські установи об єктів, будівництво яких тільки починається, на конкурсній основі, а також для фінансування раніше початих перспективних будов, технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств, які належать до державної власності, за пріоритетними напрямками економіки. Запровадження інвестиційного податкового кредиту не вимагає додаткових кредитних ресурсів, бо в ньому використовується ресурсний потенціал самого підприємства у вигляді прибутку, а саме тієї частини, яка має відраховуватись до бюджету у вигляді податку на прибуток. Особливістю інвестиційного іпотечного кредиту є те, що заставою для його надання може виступати та нерухомість, на купівлю якої він береться. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об єкти іпотеки. Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати. Виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об єктом застави за іншою угодою. Лізинг розглядають як особливу форму фінансування реальних інвестиційних проектів. Банківський державний іпотечний лізинговий. Лізингові відносини є, по суті, кредитними угодами, оскільки лізингоодержувач отримує в тимчасове користування вартість, втілену в машинах та обладнанні, на умовах зворотності та платності. Суб єктами іноземного інвестиційного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно - кредитні організації, підприємства та інші юридичні особи, окремі громадяни - представники різних країн. Фінансова і політична криза значно звузила внутрішні джерела для інвестицій. На сьогодні для економічного розвитку нашої держави обсяг внутрішніх фінансових ресурсів є недостатнім. Тому для всебічних економічних, політичних і соціальних перетворень, що відбуваються сьогодні в україні необхідним є залучення довгострокового капіталу стратегічних іноземних інвесторів. Безпосередньо впливає на основні показники соціально - економічного розвитку країни інвестиційний клімат. Позитивний інвестиційний клімат сприяє вирішенню соціальних проблем, забезпечує високий рівень зайнятості населення, дозволяє оновлювати виробництво, проводити модернізацію й нарощування основних фондів підприємств, впроваджувати новітні технології тощо. Проте міжнародні фінансові ресурси для україни стали практично недоступними. Багато міжнародних інвесторів вимушені обережніше ставитися до ризиків країни. Проблемним на сьогодні залишається й залучення довготермінових кредитів банківських установ, що зумовлено високим ступенем ризику.

Також ситуація ускладнюється відсутністю в україні спеціалізованих інвестиційних банків. За даними держкомстату україни, у структурі джерел фінансування інвестиційної діяльності переважають власні кошти підприємств та організацій, фінансування за рахунок кредитів банків та інших позик є обмеженим, всі ж інші джерела фінансування мають порівняно невелику частку, яка практично не змінюється. Обсяг інвестованих власних коштів підприємств значно скоротився у 2010 році на 29% до 115, 0 млрд грн, що значно нижче показника 2008 року.

Процес відновлення інвестиційної активності підприємств у післякризовий період розпочався у 2011 році - за рік за рахунок власних коштів підприємствами було інвестовано близько 152, 3 млрд. Найбільший обсяг банківських інвестиційних кредитів був в 2011 році і склав 100, 2 млрд грн. У 2014 році загальний обсяг фінансування скоротився на 43, 8 млрд грн що склало 17, 7 %. Підприємства за рахунок власних коштів профінансували 71, 5% капітальних інвестицій, а за рахунок коштів банків лише 8, 8% - менше ніж під час світової фінансової кризи. У січні - грудні 2015р. Підприємствами та організаціями за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 251, 2 млрд. Головним джерелом фінансування інвестиційних проектів залишаються власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких освоєно 67, 4% загального обсягу, тоді як частка кредитів банків склала лише 7, 3 %. За рахунок державного та місцевих бюджетів освоєно 7, 4% інвестицій (рис. В 2015 році ця частка слкала 3, 1%, що відображає відсутність закордоном істотної зацікавленості в інвестуванні в підприємства вітчизняної економіки. Разом за розглянутий період з 2011 по 2014 рік міжнародним банком реконструкції та розвитку, який є найбільшим кредитором, було надано кредит на суму8747, 3 млн. Грн європейським банком реконструкції та розвитку 4697 млн. Грн, європейським інвестиційним банком кредитних коштів на суму 2733, 7 млн. В 2014 році обсяги кредитування з цих установ перевищили показник 2013 року на 453, 21 млн. За 3 квартали 2015 року на інвестиційни проекти булио направлено 4 034, 17 млн. Грн або на 56% більше ніж за аналогічний період 2014 року.

Кошти було направлено зокрема на такі проекти як програма з фінансування заходів підтримки системи кредитування у сільській місцевості, підтримку малих і середніх підприємств для фінансування проектів розвитку за рахунок коштів, залучених державою. Кредитні кошти, що надавалися підприємствам на реалізацію інвестиційних проектів з державного та місцевих бюджетів поступово збільшувалися з 1, 497 млрд. Грн у 2007 році до 6, 825 млрд. У 2010 році відмічено зниження обсягів кредитування на 0, 52 млрд. Грн що склало 10 % у порівнянні з попереднім роком. У 2012 та 2013 роках також відбулося зниження обсягів наданих підприємствам на інвестиційні проекти. У 2012 році кредитів було надано 6, 03 млрд. Грн тобто менше на 12, 6 % ніж у попередньому році, а у 2013 році 5, 9 млрд. Грн що менше за попередній рік на 2 %. Проте у 2014 році інвестиційних кредитів було надано на 0, 912 млрд. Більше ніж у попереднього року, або на 15, 4 % (див. В останні роки збалансування бюджету україни забезпечувалося фактично через обмеження підтримки інвестиційної діяльності суб єктів корпоративного сектору на фоні збільшення видатків переважно на соціальні цілі. На сьогодні україна відстає від більшості розвинених країн майже за усіма макроекономічними критеріями та оцінками і залишається на периферії інвестиційних потоків. Комлексний підхід до покращення інвестиційного клімату є необхідним кроком з реалізації державної політики із забезпечення сталого економічного розвитку, поліпшення бізнес - клімату та залучення інвестицій. Здійснення державою зазначених заходів має призвести до позитивних результатів зростання економіки та добробуту населення. Важливим чинником від якого залежить економічне зростання україни, рівень сучасних технологій і техніки, тенденції розвитку реального сектору є ступінь розвитку банківської системи. Розвиток економіки україни і підвищення її ефективності неможливий без вирішення проблем банківської системи. Проблемним питанням інвестиційного кредитування на сьогоднішній день є також висока ціна на позичковий капітал. інфляційні очікування спричиняють сподівання вкладників отримати від банків високі відсотки за розміщені в них кошти. Це не дає змоги банкам сформувати недорогі кредитні ресурси. Кредитуючи окремі програми, банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників і вартість застави в межах чинного законодавства. Намагаючись убезпечити себе від ризику неповернення кредиту, банки часто завищують процентні ставки за кредитами, бо за позиками ризикових клієнтів необхідно формувати більший розмір резервного фонду, що зменшує прибутки банку.

Однак така політика банків не сприяє ефективному кредитуванню економіки, оскільки підвищення плати за користування коштами не означає, що певний суб єкт господарської діяльності зможе в майбутньому повернути кредит. Для досягнення мети забезпечення подальшого розвитку інвестиційного кредитування корпоративного сектору економіки для оптимізації моделі розвитку вітчизняної банківської системи зазначені напрямами державних заходів є ключовими. Отже, на сьогодні залучення фінансових ресурсів для фінансування інвестиційних проектів є комплексною проблемою, у вирішенні якої мають бути задіяні всі економічні суб єкти. Проблема полягає в тому, що на сьогодні сукупність впливу таких факторів в україні, як високі політичні ризики, фінансова криза, нерозвиненість чи невідповідність сучасним умовам господарювання діяльності юридичних осіб і недостатнє використання ринкових механізмів стримують залучення інвестицій в проекти українських підприємств. Внаслідок зазначених причин слабшають конкурентні позиції вітчизняних підприємств як на національному, так і на міжнародному ринках. інноваційний менеджмент у прикладах і завданнях. іпотечні цінні папери як механізм залучення грошових коштів. Розвиток іпотечного кредитування в україні. Ефективність впровадження нових систем іпотечного кредитування зат янцівський гранітний кар’єр для виконання інвестиційних проектів розвитку.

Теоретичні концепції кредиту.

Поняття та ознаки кредиту.

Об’єкти та суб’єкти кредиту.

Форми, види та функції кредиту.

Основи банківського кредитування. Принципи банківського кредитування. Економічна сутність споживчого кредиту.

Кредитування населення на потреби поточного та капітального характеру.

Використання зарубіжного досвіду споживчого кредитування в практиці фінансових установ в україні. Нові види та форми споживчого кредитування. Форми, види й етапи кредитування. Принципи кредитування фармацевтичних організацій. Оцінка кредитоспроможності аптек - позичальниць. Доцільність отримання кредитів аптечним підприємством на прикладі пп конекс. Критерії ефективності інвестиційного проекту.

Види іпотечного кредитування та особливості його функціонування, нормативно - правова база. Дослідження показників іпотечного кредитування банками україни та темпів його розвитку.

іпотечне кредитування під житло. Шляхи оптимізації іпотечного кредитування. Методи і форми фінансування інвестицій. У науковій та навчальній літературі зустрічається також поняття форми фінансування. Деякі автори ототожнюють його з поняттям методи фінансування. У даній роботі під формою фінансування розуміються зовнішні прояви сутності методу фінансування. O самофінансування; o емісійне фінансування; o кредитне фінансування; o лізинг; o змішане фінансування; o проектне фінансування. Самофінансування інвестицій. У його основі лежить фінансування виключно за рахунок власних (внутрішніх) джерел (чистого прибутку, амортизаційних відрахувань і внутрішньогосподарських резервів). Величина чистого прибутку (в частині, що спрямовується на виробничий розвиток) як джерела фінансування інвестицій залежить від багатьох факторів. O обсягу реалізації продукції; o ціни реалізації одиниці продукції; o собівартості одиниці продукції; o ставки податку на прибуток; o політики розподілу прибутку на споживання і розвиток. O від первісної або відновної вартості основних виробничих фондів; o видової структури основних виробничих фондів. Чим більше частка активної частини основних виробничих фондів, тим більше величина амортизаційних відрахувань; o вікової структури основних виробничих фондів. Чим молодший структура, тим більше величина амортизаційних відрахувань; o амортизаційної політики підприємства; та ін. З усіх методів самофінансування інвестицій є найнадійнішим. Тому великі інвестиційні проекти, як правило, фінансуються за рахунок не тільки власних, але і позикових джерел. Кредитне фінансування інвестицій. Кредитне фінансування може виступати в таких формах. Кредиту; залучення позикових коштів населення (для організацій споживчої кооперації). Під кредитом розуміється позика в грошовій або товарній формі на умовах повернення і звичайно з сплатою відсотка. Кредити, використовувані на фінансування інвестицій, групуються за різноманітними ознаками, основна класифікація яких наведена в табл. O терміновий кредит, що передбачає надання кредиту на певний термін і подальше його погашення; o контокорентний кредит, що передбачає ведення поточного рахунку підприємства банком - кредитором з оплатою банком розрахункових документів і зарахуванням виторгу.

При цьому банк кредитує недостатні для погашення зовнішніх зобов язань підприємства суми в межах, обумовлених кредитним договором, з наступним відшкодуванням з боку підприємства - позичальника; o онкольний кредит, який подібний контокоррентному кредиту, але оформляється під заставу товарно - матеріальних цінностей або цінних паперів; o обліковий кредит, наданий банком шляхом покупки (обліку) векселя підприємства до настання терміну платежу; o акцептний кредит, який використовується, як правило, у зовнішній торгівлі і надається шляхом акцепту банком виставлених на нього експортером витрат. До позитивних моментів можна віднести високий обсяг можливого залучення кредитів і значний зовнішній контроль над ефективністю їх використання. До негативних - складність залучення та оформлення, необхідність надання відповідних гарантій або застави майна; підвищення ризику банкрутства у зв язку з несвоєчасним погашенням отриманих позик і втрат частини прибутку від інвестиційної діяльності в зв язку з необхідністю сплати позикового відсотка. Порядок надання, оформлення і погашення довгострокового кредиту (на термін понад один рік) регулюється правилами банків та кредитними договорами з позичальниками. O сума видаваного кредиту; o строки і порядок його використання; o процентні ставки та інші платежі по кредиту; o форми забезпечення зобов язань (застава майна, поручительство та ін. ); o перелік документів, що подаються банку для оформлення кредиту.

O окупність витрат за рахунок чистого прибутку позичальника; o платоспроможність підприємства; o рівень кредитного ризику; o можливості прискорення оборотності кредитних ресурсів. O бухгалтерський баланс на останню звітну дату; o звіт про прибутки і збитки; o техніко - економічні обгрунтування і розрахунки до них, що підтверджують ефективність і окупність витрат по заходів і проектам (найчастіше позичальник надає бізнес - план). Суми отриманих кредитів в рублях зараховуються на розрахунковий рахунок або спеціальні рахунки в банках, а також на валютний рахунок (при отриманні кредиту в іноземній валюті). За рахунок довгострокового кредиту оплачуються проектні та будівельно - монтажні роботи, постачання обладнання та інших необхідних ресурсів для будівництва. Повернення позикових коштів по знову починаємо будівництво та об єктам відбувається після введення їх в експлуатацію у строки, встановлені в договорі. По об єктах, що будуються на діючих підприємствах, повернення кредитів починається до введення їх в дію. Відсотки за користування кредитними ресурсами нараховуються з дати їх надання відповідно до укладеного договору між підприємством і банком. Погашення відсотків за користування позиковими коштами здійснюється. А) по знову починаємо будівництво та об єктам - після здачі їх в експлуатацію у строки, визначені в кредитному договорі; б) по об єктах, що споруджуються па діючих підприємствах, - щомісяця з дати отримання цих коштів. є всі підстави припускати, що в міру одужання економіки росії, зниження рівня інфляції і ставки рефінансування банку росії (до 6% і нижче на рік) частка довгострокового кредиту у фінансовому забезпеченні капітальних вкладень значно збільшиться. іпотечне кредитування. Особливе місце серед форм фінансування інвестицій займає іпотечне кредитування, тобто заставу нерухомого майна. іпотечний кредит являє собою кредит, що видається банком під заставу нерухомого майна, яке надходить у заставу банку, як гарантія повернення кредиту.

1) земельні ділянки; 2) підприємства, а також будівлі, споруди та інше нерухоме майно, що використовується у підприємницькій діяльності; 3) житлові будинки, квартири і частини житлових будинків і квартир, що складаються з однієї або кількох ізольованих кімнат; 4) дачі, садові будинки, гаражі та інші будівлі споживчого призначення; 5) повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання і космічні об єкти. Нерухомість - комплексне поняття. Як предмет застави нерухомість повинна відповідати таким критеріям. Прийнятність і достатність. Прийнятність - це стійкість споживчих характеристик нерухомості протягом досить тривалого часу, сприятливі для учасників кредитної угоди тенденції зміни цін на неї, відносна простота контролю за збереженням, можливість швидкої реалізації у разі труднощів у виконанні зобов язань позичальником. Достатність означає, що вартість нерухомості повинна бути достатньо високою, щоб компенсувати не тільки прямі витрати кредитора за основним боргом та позичкового відсотка, а й непрямі витрати, пов язані з процесом реалізації нерухомості та відшкодуванням інших втрат кредитора за угодою (наприклад, судові витрати). А) об єкт нерухомості зберігає свої основні якості тривалий час, що дозволяє організувати кредитування клієнта під заставу нерухомості на період до 10 - 30 років; б) ціни на нерухомість в довгостроковій перспективі, як правило, збільшуються, а в умовах інфляції - більш високими темпами, ніж по іншим товарам. Дана тенденція сприяє більш повної гарантії інтересів кредиторів і захисту їх від втрат у процесі кредитування; в) при іпотеці забезпечується додатковий захист прав банка - заставодержателя за допомогою державної реєстрації застави нерухомості, це дає можливість простежити наступні застави майна та інші зміни, що відбуваються з ним і загрозливі інтересам кредитора; г) відносна простота і доступність організації контролю за збереженням предмета застави позбавляє кредитора - заставодержателя від зайвих витрат на здійснення контрольних функцій. Зазначені особливості роблять іпотечне кредитування привабливим для комерційних банків в умовах ринкової економіки та опрацьованості відповідної законодавчо - правової бази. У якості кредиторів і позичальників при іпотечному кредитуванні можуть виступати фізичні та юридичні особи, в тому числі комерційні банки. Надання позичальниками необхідного пакету документів. У нього входить набір документів, що характеризують позичальника, його фінансовий стан (установчі документи, ліцензії на право діяльності, бухгалтерський баланс і звіт про прибутки і збитки за останні три роки та останній квартал та ін. ), які дозволяють оцінити кредитоспроможність позичальника. Оцінка вартості майна. її виробляють фахівці банку або оціночні фірми. Отримана в результаті оцінки вартість нерухомості повинна бути узгоджена з заставодавцем - власником об єкта. Узгодження умов договору з позичальником (терміни, рівень і порядок обчислення відсотків, сума позички і порядок повернення). Зокрема, сума позики розраховується виходячи з вартості можливої реалізації об єкта в майбутньому при невиконанні позичальником зобов язань за договором. При цьому враховуються. O зміна кон юнктури ринку нерухомості протягом щонайменше двох місяців до моменту завершення договору.

O відсотки за користування позикою; o потенційні витрати, пов язані із зверненням стягнення на предмет нерухомості, - не менше 7 - 10% суми кредиту (з урахуванням тривалості звернення стягнення); o сума оплати всіх обов язкових за законом податків від доходу, отриманого від реалізації закладеної нерухомості; o платоспроможність позичальника. Загалом сума зобов язань по кредиту, у тому числі за відсотками, не повинна перевищувати 70% розрахованої вартості можливої реалізації об єкта. Це дозволить, в разі необхідності, відшкодувати банку непередбачені витрати. З іншого боку, порядок погашення заборгованості необхідно встановити таким чином, щоб сумарні платежі за позикою (з урахуванням відсотків) не перевищували 30% величини доходу позичальника за відповідний період часу.

інакше позичальник буде поставлений в ситуацію, коли він буде не здатний здійснити діяльність в колишніх розмірах або підтримати сформований рівень життя, що збільшує ризик неповернення кредиту.

O з являється можливість довгострокового кредитування оборотних коштів під низькі відсотки; o для застави не потрібно вилучати кошти з обороту; o не ускладнювати процедура отримання кредиту.

Важливу роль іпотечне кредитування відіграє і для фізичних осіб, і, насамперед, для поліпшення житлових умов через розвиток житлового будівництва. Емісійне фінансування інвестицій. Таке фінансування включає в себе дві форми. Випуск пайових цінних паперів - акцій і боргових цінних паперів - облігацій. Найбільш поширеною формою емісійного фінансування є емісія акцій. Розглянемо цю форму фінансування більш детально. Застосовувати акціонерне фінансування можуть лише акціонерні товариства. Застосування даного методу в основному для фінансування великих інвестиційних проектів пояснюється тим, що витрати, пов язані з проведенням емісії, перекриваються лише великими обсягами залучених коштів. Залучення інвестиційних ресурсів в рамках даного методу здійснюється за допомогою додаткової емісії звичайних акцій. Термін додаткова емісія став використовуватися після прийняття федерального закону від 26 грудня 1995 № 208 - фз про акціонерні товариства, раніше використовувався термін вторинна емісія. Акціонування зазвичай є альтернативою кредитному фінансуванню. і хоча використання додаткової емісії звичайних акцій пов язано з меншими витратами (при великому обсязі залучених коштів), кредит як метод фінансування інвестицій на практиці використовують частіше.

Пояснюється це тим, що при частому застосуванні акціонування може виникнути ряд перешкод, що обмежують його застосування. По - перше, акціонерне товариство отримує інвестиційні ресурси лише по завершенні розміщення випуску акцій, а таке розміщення вимагає часу.

До того ж випуск не завжди розміщується в повному обсязі. По - друге, звичайна акція - не боргова, а часткова цінний папір. Так, прийняття рішення про додаткову емісію може привести до розмивання пропорційних часток участі колишніх акціонерів у статутному капіталі та зменшення доходів колишніх акціонерів, оскільки додаткова емісія звичайних акцій веде до збільшення статутного капіталу, що, у свою чергу, може збільшувати число акціонерів і зменшувати розмір дивіденду на акцію. Подібна перспектива викликає побоювання в колишніх акціонерів, які можуть почати продавати акції. Щоб уникнути подібної ситуації, в статуті акціонерного товариства може передбачатися переважне право на купівлю нових акцій старими акціонерами. При реалізації такого права акціонер може купити акції нового випуску в розмірі, пропорційному його фактичної долі в капіталі акціонерного товариства. O при великих обсягах емісії низька ціна залучених коштів; o виплати за користування залученими ресурсами не носять безумовний характер, а виплачуються залежно від фінансового результату акціонерного товариства; o використання залучених інвестиційних ресурсів не обмежено по термінах. Недоліком акціонування є те, що для зрілих, давно працюючих підприємств нова емісія акцій розцінюється зазвичай інвесторами як негативний сигнал, що, у свою чергу, може несприятливо позначитися на курсі акцій підприємства. Другий недолік - можлива втрата контрольного пакета акцій. Всі розглянуті вище особливості акціонування свідчать про те, що додаткова емісія, здійснювана з метою фінансування інвестицій, використовується не так часто, як залучення кредиту, проте даний метод знаходить застосування на практиці, оскільки володіє незаперечними перевагами. Емісія привілейованих акцій як форма акціонування пов язана з виплатою власникам акцій фіксованого відсотка, не залежного від результатів господарської діяльності акціонерного товариства. Номінальна вартість випущених привілейованих акцій повинна бути не більше 25% статутного капіталу товариства. Цей джерело фінансування інвестицій є більш дорогим у порівнянні з емісією звичайних акцій, оскільки за привілейованими акціями виплата дивідендів акціонерам обов язкове.

O надання державних гарантій; o фінансова підтримка високоефективних інвестиційних проектів; o фінансування в рамках цільових програм; o фінансування в рамках державних зовнішніх запозичень. Надання державних гарантій. Дана форма державного фінансування здійснюється на основі порядку надання державних гарантій на конкурсній основі за рахунок коштів бюджету розвитку російської федерації (затв. Постанови уряду рф від 3 вересня 1998 № 1 024). Так, згідно з цим документом основною метою надання державних гарантій є стимулювання інвестиційної активності та залучення коштів інвесторів для розвитку національної економіки. Державні гарантії за рахунок бюджету розвитку рф є поручительством уряду рф і надаються російським інвесторам на конкурсній основі під позикові кошти для реалізації інвестиційних проектів. Для фінансування інвестиційних проектів вартістю до 250 млн руб. Власні кошти інвестора повинні становити не менше 20% вартості проекту, для проектів вартістю понад 250 млн руб. не менше 10% їх вартості, для проектів лізингу вартістю від 1 млрд руб. не менше 5% їх вартості. До розгляду приймаються інвестиційні проекти підприємств, які мають стійке фінансове становище і здатні повернути позикові кошти (з відсотками) у встановлені терміни. В якості основного критерію відбору інвестиційних проектів виступає дохід, який отримає держава в результаті їх реалізації (податкові та інші обов язкові платежі). Фінансова підтримка високоефективних інвестиційних проектів. Постановою уряду рф від 22 листопада 1997 № 1 470, в ред. Постанови уряду рф від 20 травня 1998 р № 467). При відборі високоефективних комерційних проектів необхідно враховувати те, що термін їх окупності не повинен перевищувати двох років з початку їх реалізації, а частка власних коштів повинна бути не менше 20% кошторисної вартості. 1) виділення коштів з бюджету розвитку рф за умови повернення наданих коштів протягом двох років з моменту їх отримання і зі сплатою відсотків за користування ними; 2) надання державних інвестиційних ресурсів на умовах закріплення в державній власності частини акцій створюваних акціонерних товариств, які реалізуються на ринку цінних паперів після закінчення двох років з початку отримання прибутку від реалізації проекту.

При цьому розмір державної підтримки, яка надається за рахунок коштів бюджету розвитку, встановлюється залежно від категорії інвестиційного проекту.

Виділяють наступні категорії проектів. O категорія а - проекти, що забезпечують виробництво продукції, яка не має зарубіжних аналогів, за умови захищеності її вітчизняними патентами. Розмір державної підтримки - не більше 50% кошторисної вартості проекту; o категорія б - проекти, що забезпечують виробництво експортних товарів несировинних галузей, які мають попит на зовнішньому ринку на рівні кращих світових зразків. Розмір державної підтримки - не більше 40% кошторисної вартості проекту; o категорія в - проекти, що забезпечують виробництво імпортозамінної продукції з більш низьким рівнем цін на неї в порівнянні з імпортованої. Розмір державної підтримки - не більше 30% кошторисної вартості проекту; o категорія г - проекти, що забезпечують виробництво продукції, яка користується попитом на внутрішньому ринку.

Розмір державної підтримки - не більше 20% кошторисної вартості проекту.

Фінансування в рамках цільових програм. Згідно з порядком розроблення та реалізації федеральних цільових програм і міждержавних цільових програм, у здійсненні яких бере участь росія (затв. Постановою уряду рф від 26 червня 1995 № 594), федеральні цільові програми та міждержавні цільові програми, у здійсненні яких бере рф, представляють собою ув язаний за завданнями, ресурсів і термінів здійснення комплекс науково - дослідних, дослідно - конструкторських, виробничих, соціально - економічних, організаційно - господарських та інших заходів, що забезпечують ефективне вирішення системних проблем у галузі державного, економічного, екологічного, соціального і культурного розвитку рф, а також інноваційний розвиток економіки. O характеристика проблеми; o основні цілі та завдання; o інвестиційний проект; o обгрунтування ресурсного забезпечення програми; o механізм реалізації програми; o оцінка соціально - економічної та екологічної ефективності програми. Підготовлена цільова програма надається на розгляд в мінекономрозвитку росії, де проходить первісна оцінка інвестиційного проекту.

У разі позитивної оцінки цільової програми інвестиційний проект, після узгодження із зацікавленими структурами, надається на затвердження уряду рф. Затверджені цільові програми реалізуються за рахунок коштів бюджетів різних рівнів, а також коштів позабюджетних джерел (кошти приватних та іноземних інвесторів). Фінансування проектів в рамках державних зовнішніх запозичень. Державними зовнішніми запозиченнями рф є залучаються з іноземних джерел (іноземних держав, їх юридичних осіб та міжнародних організацій) кредити (позики), за якими виникають державні фінансові зобов язання рф як позичальника фінансових коштів або гаранта погашення таких кредитів (позик) іншими позичальниками. Державні зовнішні запозичення росії формують її державний зовнішній борг. Змішане фінансування інвестицій. Даний метод фінансування інвестицій досить поширений на практиці і передбачає одночасне використання не одного, а декількох методів фінансування. Наприклад, поряд з акціонерним фінансуванням може використовуватися кредитування. При змішаному фінансуванні необхідно контролювати частку власних джерел фінансування інвестицій. Рекомендоване значення показника - не нижче 0, 51 (51%). При більш низькому значенні (наприклад, 0, 49) підприємство втрачає фінансову незалежність по відношенню до зовнішніх джерел фінансування (позикових і залучених коштів). Проектне фінансування інвестицій. Фінансування інвестицій може здійснюватися методом проектного фінансування. Його можна укрупненно охарактеризувати як фінансування інвестиційних проектів, при якому сам проект є способом обслуговування боргових зобов язань (тобто за надання фінансування надається право на участь у розділі результатів реалізації проекту). Фінансують суб єкти оцінюють об єкт інвестицій з точки зору того, чи принесе реалізований проект такий рівень доходу, який забезпечить погашення наданих інвесторами позики, позик або інших видів капіталу.

Проектне фінансування прямо не залежить від державних субсидій або фінансових вкладень корпоративних джерел. У розвинених країнах цей метод використовується вже десятиліття. У росії цей метод почав застосовуватися недавно, з виходом федерального закону від 30 грудня 1995 № 226 - фз про угоди про розподіл продукції (в ред. Від 18 червня 2001 № 75 - фз). Угода про розподіл продукції є договором, відповідно до якого росія надає інвестору на оплатній основі і на визначений термін виняткові права на пошук, розвідку, видобуток мінеральної сировини на ділянці надр, зазначеному в угоді, і на ведення пов язаних з цим робіт, а інвестор зобов язується здійснити проведення зазначених робіт за свій рахунок і на свій ризик. Основною особливістю проектного фінансування на відміну від акціонерного та державної є облік і управління ризиками, розподіл ризиків між учасниками проекту, оцінка витрат і доходів з урахуванням цього. Проектне фінансування називають також фінансуванням з визначенням регресу (регрес - це вимога про відшкодування наданої в позику суми). 1) з повним регресом на позичальника, тобто наявність певних гарантій або вимога певної форми обмежень відповідальності кредиторів проекту.

Ризики проекту в основному падають на позичальника, зате при цьому ціна позики відносно невисока і дозволяє швидко отримати фінансові кошти для реалізації проекту.

Фінансування з повним регресом на позичальника використовується для малоприбуткових і некомерційних проектів; 2) без права регресу на позичальника, тобто кредитор при цьому не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе всі ризики, пов язані з реалізацією проекту.

Вартість такої форми фінансування досить висока для позичальника, оскільки кредитор сподівається отримати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику.

Таким чином, фінансуються проекти, мають високу прибутковість і дають в результаті реалізації конкурентоспроможну продукцію. Проекти такої форми фінансування повинні використовувати прогресивні технології виробництва продукції, мати добре розвинені ринки продукції, передбачати надійні домовленості з постачальниками матеріально - технічних ресурсів для реалізації проекту та ін 3) з обмеженим правом регресу.

Така форма фінансування проектів передбачає розподіл усіх ризиків проекту між його учасниками так, щоб кожен учасник брав на себе залежні від нього ризики. У цьому випадку всі учасники приймають на себе конкретні комерційні зобов язання, а ціна фінансування помірна. При цьому всі учасники проекту зацікавлені в ефективній реалізації проекту, оскільки їх прибуток залежить від їх діяльності. Проектне фінансування з об єктивних і суб єктивних причин в російській федерації знаходиться на початковій стадії свого розвитку.

Колективні форми фінансування інвестицій. Ці організації поряд з банками зазвичай відносять до інституційним інвесторам. У міжнародній практиці існує тенденція зниження частки банківського сектора і збільшення питомої ваги інституційних інвесторів при розподілі грошових ресурсів на ринку інвестицій. Особливої популярності набули так звані колективні інвестори. Під колективним інвестуванням розуміється усвідомлене і цілеспрямоване вкладення коштів (заощаджень) дрібним інвестором в окреме підприємство (фонд) у розрахунку на наступні колективні прибуткові вкладення акумульованих коштів. O особи, які надають свої грошові кошти фінансовому посередникові, самі несуть інвестиційні ризики; o при об єднанні коштів в інститутах колективного інвестування відбувається знеособлення внесків і усереднення ризиків, пов язаних з інвестуванням; o приватний інвестор може сам обрати схему інвестування у відповідності зі своїми вподобаннями. В різних країнах з ринковою економікою, в першу чергу в сша, стали поширюватися такі особливі форми фінансування інвестиційних проектів, як лізинг і форфейтинг. Лізинг з явився на початку 1950 - х рр. В сша, а з 1960 - х рр. в країнах західної європи. Його виникнення обумовлено потребою в інвестиціях в умовах нтп і неможливістю їх повного задоволення за рахунок традиційних методів фінансування - використання власних, позикових та інших засобів. В даний час лізинг отримав досить широке поширення не тільки в сша, але і в інших країнах. Так, в японії на умовах лізингу в даний час фінансується до 25% загального обсягу інвестицій. На європейському ринку лізингові операції проводяться вже більше 30 років, і сьогодні їх частка становить 15% загального обсягу інвестицій. У російській федерації лізингові операції стали здійснюватися з 1990 р, і в міру створення нормативної бази лізинг нашій країні отримує все більш широке поширення. Під лізинговою діяльністю розуміється вид інвестиційної діяльності по придбанню майна і передачі його в лізинг. Під лізингом у загальному сенсі розуміється довгострокова оренда машин і устаткування, куплених орендодавцем для орендаря. У федеральному законі від 29 жовтня 1998 № 164 - фз про фінансову оренду (лізингу) дається таке визначення лізингу.

Лізинг - це сукупність економічних і правових відносин, що виникають у зв язку з реалізацією договору лізингу, зокрема придбанням предмета лізингу.

O підприємства як майнові комплекси; o будівлі; o споруди; o транспортні засоби; o машини та обладнання. Лізингодавець - фізична або юридична особа, яка за рахунок залучених і (або) власних коштів набуває в ході реалізації договору лізингу у власність майно і надає його як предмет лізингу лізингоодержувачу за певну плату, на певний термін і на певних умовах у тимчасове володіння й у користування з переходом або без переходу до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу.

В якості лізингодавця, як правило, виступають компанії, для яких лізингова діяльність є основною. Вони поділяються на спеціалізовані та універсальні. Спеціалізовані компанії, як правило, мають справу тільки з одним видом товару, наприклад автотранспортні засоби. Такі компанії мають власний автопарк і стежать за його експлуатаційним станом. Універсальні компанії пропонують в оренду широкий асортимент засобів виробництва. Вони можуть запропонувати лізингоодержувачу самостійно вибрати постачальника, а самі виступають у ролі посередника, який фінансує угоду.

O банківський кредит, якщо передане за договором лізингу майно придбане лізингодавцем за рахунок банківського кредиту; o власні кошти, якщо передане за договором лізингу майно придбане за рахунок власних коштів лізингодавця; o банківський кредит і власні кошти лізингодавця, якщо предмет договору лізингу придбаний за допомогою двох джерел. Лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка відповідно до договору лізингу зобов язана прийняти предмет лізингу за певну плату, на певний термін і на певних умовах у тимчасове володіння й у користування відповідно до договору лізингу.

Продавець - фізична або юридична особа, яка відповідно до договору купівлі - продажу з лізингодавцем продає лізингодавцю в обумовлений термін майно, що є предметом лізингу.

Продавець зобов язаний передати предмет лізингу лізингодавцю чи лізингоодержувачу відповідно до умов договору купівлі - продажу.

Продавець може одночасно виступати в якості лізингоодержувача в межах одного лізингового правовідносини. До непрямим суб єктам відносять. Комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії та інші посередницькі фірми. 1 - заявка на обладнання; 2 - оплата обладнання; 3 - продаж обладнання; 4 - укладання договору лізингу; 5 - поставка обладнання; 6 - лізингові платежі. 1 - заявка на обладнання і укладення договору лізингу; 2 - укладення кредитного договору та отримання кредиту; 3 - оплата обладнання та укладення договору купівлі - продажу; 4 - поставка обладнання; 5 - страхування устаткування; 6 - лізингові платежі; 7 - виплати по кредиту; 8 - страхова премія. Лізингові платежі - це загальна сума платежів за договором лізингу за весь термін дії договору лізингу, в яку входять відшкодування витрат лізингодавця, пов язаних з придбанням і передачею предмета лізингу лізингоодержувачу, відшкодування витрат, пов язаних з наданням інших передбачених договором лізингу послуг, а також дохід лізингодавця. У загальну суму договору лізингу може включатися викупна ціна предмету лізингу, якщо договором лізингу передбачено перехід права власності на предмет лізингу до лізингоотримувача. Відповідно до методичних рекомендацій щодо розрахунку лізингових платежів (затв. Мінекономіки росії 16 квітня 1996 року) загальна сума лізингових платежів розраховується за наступною формулою. Де ат - величина амортизаційних відрахувань, належних лізингодавцю в поточному році; пк - плата за використовувані кредитні ресурси лізингодавцем на придбання майна - об єкта договору лізингу; кв - комісійна винагорода лізингодавцю за надання майна за договором лізингу; ду - плата за додаткові послуги лізингоодержувачу, передбачені договором лізингу; пдв - податок па додану вартість, який сплачується лізингоодержувачем по послугах лізингодавця (якщо лізингоодержувач є малим підприємством, в загальну суму лізингових платежів податок на додану вартість не включається). Де кр - кредитні ресурси, використовуються на придбання майна, плата за які здійснюється в розрахунковому році; стк. ставка за кредит, % річних. При цьому мається на увазі, що в кожному розрахунковому році плата за використовувані кредитні ресурси співвідноситься із середньорічною сумою непогашеного кредиту цього року або середньорічний залишковою вартістю майна - предмета договору.

Де q - коефіцієнт, що враховує частку позикових коштів у загальній вартості майна. Якщо для придбання майна використовуються тільки позикові кошти, то (q = 1; осн, оск - розрахункова залишкова вартість майна відповідно на початок і кінець року.

У суму виторгу включаються. Амортизаційні відрахування, плата за використані кредитні ресурси (пк), сума винагороди лізингодавцю (кв) і плата за додаткові послуги лізингодавця, передбачені договором (ду). Розмір щоквартального лізингового внеску, якщо договором лізингу передбачена щоквартальна виплата, обчислюють за такою формулою. Ця функція проявляється в тому, що одержувач предмета лізингу звільняється від одночасної і повної оплати устаткування і як би отримує довгостроковий кредит. Вона полягає в тому, що лізингоодержувач не витрачає величезні гроші на купівлю обладнання (або іншого майна), а бере його в оренду на строк коротше терміну його служби. Це дозволяє лізингоодержувачу використовувати у своєму виробництві новітнє обладнання, яке відповідає нтп. Ця функція проявляється в тому, щоб за допомогою лізингу розширити коло споживачів нової техніки і технологій. Функція податкових та амортизаційних пільг. Вона проявляється в тому, що держава надає учасникам лізингових відносин амортизаційні і податкові пільги, а саме для обладнання, яке придбане в лізинг, може застосовуватися механізм прискореної амортизації (з коефіцієнтом 3), а це дозволить лізингоодержувачу, в перші роки, знизити виплати по податку на прибуток. Для обліку, аналізу, планування та підвищення ефективності лізингу необхідна його класифікація. Лізинг можна класифікувати за такими ознаками (рис. O чистий, тобто всі витрати по обслуговуванню предмета лізингу приймає на себе лізингоодержувач; o повний, коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по обслуговуванню предмета лізингу; o частковий, коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна. Роздільний лізинг в основному виступає як форма фінансування складних і великомасштабних об єктів із залученням декількох компаній постачальників, лізингодавців кредитних установ і страхових компаній. Зворотний лізинг являє собою систему відносин, при якій власник майна продає це майно лізингодавцю з одночасним оформленням угоди про довгострокову оренду своєї колишньої власності на умовах лізингу.

O лізинг рухомого майна (устаткування, техніка, автомобілі, судна, літаки тощо), в тому числі нового і вживаного; o лізинг нерухомого майна (будівлі, споруди). Фінансовий лізинг передбачає, що термін договору лізингу дорівнює терміну служби устаткування і відбувається повна амортизація майна. Оперативний лізинг передбачає, що термін договору лізингу коротше ніж термін служби устаткування і відбувається часткова амортизація майна, і окупається лише частина його. Необхідно відзначити, що комерційні організації можуть придбати необхідне обладнання в кредит. Тоді виникає питання, а навіщо потрібен лізинг і ефективний він. Для відповіді на дане питання необхідно порівняти основні особливості лізингу та кредиту (табл. Економія на відрахуваннях при сплаті податку на майно. Якщо балансоутримувачем є лізингоодержувач, економія виходить за рахунок прискореної амортизації майна. Таким чином, лізинг, як метод фінансування інвестицій для підприємств, більш привабливий і ефективний у порівнянні з кредитом і тому останнім часом він використовується все частіше.

Факторинг і форфейтинг. Різновид торговокоміссіонной операції, що поєднується з кредитуванням оборотного капіталу, називається факторингом. Основною метою факторингового обслуговування є інкасування факторинговою компанією дебіторських рахунків своїх клієнтів і отримання належних на їх користь платежів. Отримання факторингових послуг в якійсь мірі вирішує проблеми, пов язані з пошуком джерел фінансування оборотного капіталу, оскільки дозволяє перетворити продаж з відстрочкою платежу на продаж із негайною оплатою. У факторингових операціях мається три учасники. Перший - факторингова компанія (фінансовий агент), другий - постачальник (клієнт кредитор) і третій - боржник (покупець). При здійсненні факторингових операцій між підприємством - постачальником і факторингової компанією укладається двосторонній договір. У рамках цього договору факторингова компанія купує у підприємства - постачальника рахунки фактури (дебіторську заборгованість) на умовах негайної оплати 80 - 90% вартості відвантаження, тобто відбувається авансування оборотного капіталу постачальника. З моменту покупки платіжних документів факторингова компанія бере на себе зобов язання (інкасує) затребувати з покупця оплату поставленої йому продукції. У росії факторингові операції почали проводитися в 1989 р деякими відділеннями колишнього промбудбанку.

У цивільному кодексі рф факторингові операції носять назву фінансування під відступлення грошової вимоги. Страховий резерв - це частина вартості дебіторської заборгованості, яка залишається у факторингової компанії до моменту оплати боржником платіжних вимог (її величина зазвичай становить 10 - 20%). Якщо платник виявляється не здатний розрахуватися за своїми зобов язаннями, то сума страхового резерву постачальнику не відшкодовується. У такому випадку збитки діляться між постачальником (в частині страхового резерву) і факторингової компанією (частина решти неоплаченими платіжних вимог). Комісійна винагорода - це плата факторингової компанії за ведення для клієнта бухгалтерського обліку і проведення розрахункових операцій. Відсотки за користування факторинговим кредитом - це плата на користь факторингової компанії за покупку нею платіжних вимог. Тут мають місце кредитні відносини, так як постачальник отримує аванс в 80 - 90% вартості платіжних вимог до настання по ним строку платежу.

Де к - комісійна винагорода; сп до - ставка відсотків за факторинговий кредит; т - термін договору факторингу (дорівнює терміну погашення платіжних вимог). Застосування даної формули припускає, що комісійна винагорода й відсоток стягуються факторингової компанією в момент видачі авансу (при покупці дебіторської заборгованості). Пo завершенні терміну договору факторингу за умови, що боржник виконує свої зобов язання, факторингова компанія повертає постачальнику величину страхового резерву рстр. Отже, вартість факторингу для постачальника може бути визначена за формулою. У сучасних умовах, коли багато комерційні організації мають значну дебіторську заборгованість, у тому числі терміном більше одного року, розвиток факторингу в російській федерації сприятиме поліпшенню їх фінансового стану, а, отже, стабілізації та підйому вітчизняної економіки. Форфейтирування набуло поширення з розпочата 1960 - х рр. У зовнішній торгівлі під впливом посилення конкурентної боротьби між експортерами за ринки збуту продукції. Однак цей вид фінансової операції може бути використаний для здійснення торговельних операцій і всередині країни. Aforfai - цілком, загальною сумою) є формою трансформації комерційного кредиту в банківський; застосовується він у тому випадку, коли у покупця немає достатніх коштів для придбання будь - якої продукції. Покупець (інвестор) шукає продавця товару, який йому необхідний, і домовляється про сто поставці на умовах форфейтинга, але цього недостатньо. Необхідна згода третього учасника - комерційного банку.

Кожна зі сторін, що беруть участь в угоді, має свої цілі, які визначаються розміром одержуваного доходу, і знаходять відображення в укладається контракті. У ньому обумовлюються всі умови і зобов язання сторін. Після укладення контракту покупець (інвестор) виписує і передає продавцю комплект векселів, загальна вартість яких дорівнює вартості продаваного об єкта з урахуванням відсотків за відстрочення платежу, тобто за наданий комерційний кредит. Терміни платежів за векселями рівномірно розподілені в часі. Зазвичай кожен вексель виписується на півроку.

Однак термін може бути збільшений і до одного року.

Продавець товару (об єкта), у свою чергу, передає отримані ним векселі від одержувача (інвестора) комерційному банку без права обороту на себе і відразу отримує гроші за реалізований товар. Формулювання без права обороту на себе звільняє продавця від майнової відповідальності у випадку, якщо банк не зуміє стягнути з векселедавця зазначені у векселях суми. Таким чином, фактично комерційний кредит надає не сам продавець, а банк, який погодився врахувати комплект векселів та взяв весь ризик на себе.

Якщо покупець не є першокласним боржником, то банк, що враховує векселя з метою зниження фінансового ризику, може зажадати додаткової безумовної гарантії платежу від іншого фінансового інституту по здобувається борговими зобов язаннями. У цьому випадку інвестор (покупець) з метою отримання цих гарантій закладає свої активи у банку, що гарантує оплату платежів. Мета продавця - реалізувати товар і отримати дохід з найменшим ризиком; мета банку - отримати гарантований дисконтний дохід від обліку векселів. Покупець має можливість кредитного фінансування свого інвестиційного проекту.

1 - відвантаження продукції; 2 - виникнення дебіторської заборгованості, передача векселя на суму боргу; 3 - звернення в банк з приводу продажу векселя та стягнення заборгованості, оскільки продавцю необхідні гроші; 4 - передача платіжних документів на суму боргу; 5 - отримання готівки за вирахуванням належних відсотків; 6 - повідомлення про продаж вимог; 7 - оплата боргу.

Венчурне фінансування інвестицій. Перехід нашої країни на інноваційний шлях розвитку вимагає і нових методів фінансування інвестицій. Одним з таких методів є венчурне фінансування, яке досить успішно застосовується у розвинених країнах. Поняття венчурне фінансування (від англ. Venture - ризик) означає фінансування, пов язане з високим ризиком, а саме вкладення коштів у проекти, пов язані з високим рівнем ризику, до яких можуть відноситися компанії на ранній стадії реалізації або дослідження, високотехнологічні проекти, винаходи, конструкторські розробки, тобто компанії, фінансові результати яких досить важко спрогнозувати. Оскільки такі проекти в мить свого зародження не мають ні кредитної історії, ні доходів, ні іншого майна для забезпечення, то вони і неліквідні на даній стадії. Тому отримати кошти з традиційних джерел (банківський кредит, облігаційну позику, лізинг та ін. ) неможливо і доводиться вдаватися до допомоги венчурних інвесторів. Вони ж, приймаючи на себе досить високі ризики, вимагають і відповідної прибутковості. На відміну від банківського кредиту при венчурному фінансуванні не вимагається повертати отримані гроші, виплачувати інвестору відсотки або дивіденди па вкладений капітал. Комерційний інтерес фонду полягає в тому, щоб фірма успішно розвивалася і підвищила через кілька років (зазвичай 3 - 5) свою вартість і вартість своїх акцій в 5 - 10 разів, забезпечуючи, таким чином, в середньому близько 40% щорічного зростання. Це дозволяє фонду на певному часовому відрізку продати свої акції самій фірмі або зацікавленої в цьому третій стороні. У підсумку фонд отримує повернення своїх інвестицій і прибуток від інвестованого капіталу тільки при виході з бізнесу.

Метою венчурного капіталу є отримання високого доходу від інвестицій. При цьому інвестори отримують доходи, як правило, не у вигляді дивідендів, а у вигляді повернення коштів на вкладені інвестиції при продажу своєї частки компанії після декількох років успішного розвитку.

Компанію продають партнерам по бізнесу, на відкритому ринку або великої компанії, що працює в тій же області, що і розвивається фірма. O венчурне фінансування пов язане з пайовими вкладеннями в акції, тобто з ризиком і біржовою грою; o венчурний інвестор вкладає свої кошти не безпосередньо в компанію, а в її акціонерний капітал, іншу частину якого становить інтелектуальна власність засновників нової компанії; o інвестиції здійснюються у компанії, акції яких ще не котируються на фондовій біржі; o венчурний капітал направляється в малі високотехнологічні компанії, орієнтовані па розробку і випуск нової наукоємної продукції; o венчурний капітал надається новим високотехнологічним компаніям на середній і тривалий термін і не може бути вилучений венчурним капіталістом за власним бажанням до завершення життєвого циклу компанії; o венчурне фінансування надається переважно компаніям з потенційною можливістю зростання, а не компаніям, вже приносить високий прибуток; o венчурний капітал спрямовується на підтримання нетрадиційних (нових, а іноді і цілком оригінальних) компаній, що, з одного боку, підвищує ризик, а з іншого - збільшує ймовірність отримання надвисоких прибутків; o вкладення венчурного капіталу саме в ексклюзивні малі високотехнологічні компанії продиктовано прагненням отримати не тільки вищі, в порівнянні з інвестиціями в інші проекти, доходи, а й бажанням створити нові ринки збуту, зайнявши па них панівне становище; o венчурні інвестиції надаються не назавжди, а лише на певний час; o венчурне фінансування - це своєрідний позику новим компаніям, довгостроковий кредит без отримання гарантій, але під більш високий, ніж у банках, відсоток; o венчурний капіталіст, направляючи інвестицію в нову малу компанію, повинен заздалегідь вирішити, яким чином він збирається реалізувати своє право на отримання прибутку, тобто визначити, як буде виходити з інвестацій наприкінці життєвого циклу профінансованої компанії (через 5 - 7 років); o у міру розвитку компанії збільшуються її активи і ліквідність як за рахунок появи попиту на що не котируються акції, так і у зв язку з виникає конкуренцією між охочими придбати новий прибутковий бізнес; o успішність розвитку проінвестованої малої компанії визначається зростанням ціни на се акції, реальністю прибуткового продажу компанії або її частини, а також можливістю при реєстрації компанії на фондовій біржі з наступною прибутковою купівлею - продажем акцій на фондовому ринку; o взаємний інтерес засновників компанії та інвесторів в успішному і динамічному розвитку нового бізнесу пов язаний не тільки з вірогідністю отримання високих доходів, але і з можливістю стати учасником створення нової прогресивної технології, стимулюючої. Країни; o роль інвестора в успішному розвитку нової компанії не обмежується лише своєчасним наданням венчурного капіталу, а включає в себе одночасно інвестування свого досвіду в бізнесі і ділових зв язків, які сприяють розширенню діяльності компанії, появі нових контактів, партнерів та ринків збуту.

O можливе залучення коштів, коли не доступні інші джерела; o не потрібно ніякого забезпечення; o кошти надаються в мінімальні терміни; o немає періодичних виплат; та ін. O досить проблематично знайти інвестора; o інвестору виділяється значна частка в капіталі; o інвестор може вийти з проекту в будь - який момент, тобто продавши свою частку третім особам; o інформація розкрита в повному обсязі; o інвестор може втручатися в процес управління підприємством; та ін. У нашій країні на відміну від багатьох зарубіжних країн система венчурного кредитування в повному обсязі ще не сформувалася, а це негативно позначається на розвитку національної економіки. Однак після світової фінансової кризи, в тому числі і на ринку цінних паперів, даний метод фінансування інвестицій починає поступово розвиватися. 1) не повною мірою сформована інфраструктура, яка забезпечує розвиток інноваційних підприємств, здатних стати привабливим об єктом для прямого (венчурного) інвестування; 2) вітчизняні інвестори не вкладають свої грошові кошти у венчурні фонди, а це один з факторів привабливості країни для іноземних інвесторів; 3) не повною мірою розвинений фондовий ринок, а це позначається на ліквідності венчурних інвестицій; 4) не приділяється належної уваги інформаційній підтримці венчурного бізнесу; 5) відсутня кваліфікований персонал, який може управляти венчурними фондами; та ін. Тому для їх вибору повинна бути проведена велика аналітична робота з метою мінімізації середньозваженої ціни капіталу та інвестиційного ризику.

Джерела фінансування інвестицій. Поняття і класифікація. Найбільш важливою проблемою реалізації інвестиційних проектів є їх фінансування. Фінансування - це витрачання грошових коштів на придбання елементів, необхідних для здійснення інвестиційного проекту.

Ці кошти можна взяти з різних джерел. Бюджетне фінансування, використання власних коштів підприємств, кредитних ресурсів, залучених коштів населення й окремих фірм) та ін. Від того, які джерела буде обрано, залежить не тільки ефективність інвестиційної діяльності, але й майбутня життєздатність інвестора, його фінансова стійкість. Фінансування інвестицій передбачає вирішення двох завдань. З одного боку, необхідно забезпечити своєчасні грошові надходження, які необхідні для послідовної реалізації всіх етапів проекту.

У процесі їх надходжень має вирішуватися і друга задача - здійснення контролю за цільовим використанням вступників ресурсів, забезпечення їх ефективності. Причому необхідно зазначити, що фінансування передбачає залучення не тільки грошових коштів, але і інших цінностей. Основних і оборотних фондів, майнових прав, нематеріальних активів та інш. Перш ніж визначати конкретні джерела фінансування, необхідно для кожного проекту скласти фінансовий план. Потребу у фінансових і інших ресурсах багато в чому залежить від складу інвесторів. Тому при складанні плану фінансування необхідно визначити коло інвесторів і переконатися в зацікавленості кожного з них у реалізації проекту.

В той же час всі інвестори повинні розуміти, що інвестування завжди пов язано з ризиком, тому загальний ризик необхідно розподілити на усіх інвесторів, і довести до кожного рівень покладається на нього ризику.

Одночасно кожен інвестор може мати певні податкові переваги, що також має враховуватися при складанні фінансового плану.

При складанні плану необхідно враховувати не один, а кілька реальних альтернативних джерел фінансування, визначити вартість залучених ресурсів по кожному джерелу і вказати терміни погашення заборгованостей. Складання такого плану допомагає уникнути ризику створення умов, що заважають виконанню проекту, заздалегідь визначити всі відносини з податковими органами, уникнути ризику несплати заборгованостей і неможливості завершити будівництво. На закінчення складаються графіки надходження фінансових ресурсів, капітальних витрат, погашення заборгованостей і підписуються угоди між учасниками проекту та інвесторами на виконання певних робіт. Найчастіше, розглядаючи джерела фінансування, виділяють фінансування з бюджету (централізоване) і позабюджетне (децентралізоване), внутрішнє і зовнішнє, власне та позикове.

Причому важливо виділити особливості фінансування на мікро - і макрорівнях. На макрорівні внутрішніх джерел фінансування відносять кошти державного бюджету, заощадження населення, фонди накопичення організацій і підприємств, кошти інвестиційних фондів і компаній, недержавних фондів страхових фірм та ін. У свою чергу, вони поділяються на централізовані і нецентралізовані джерела. До централізованих джерел належать кошти федерального бюджету, бюджету суб єктів федерації, муніципальних бюджетів і кошти позабюджетних фондів (фондів соціального страхування, пенсійного та ін. Для цього щорічно приймаються закони і правові акти місцевого самоврядування про розподіл коштів з цих джерел. Всі інші джерела відносяться до нецентрализованным, а разом з централізованими вони формують внутрішні джерела. Зовнішніми джерелами виступають іноземні інвестиції, іноземні кредити і позики. Все частіше значну роль у багатьох країнах починають грати репатриируемые капітали. Особливе значення це джерело набуває для росії. За роки реформування економіки щороку за кордон йшли мільйони доларів. За найскромнішими оцінками 20 - 25 млн дол. Щорічно, тому за кордоном скупчилися величезні капітали. Звичайно, в основному вони вкладені в нерухомість, але і вільних грошових коштів достатньо. Ці кошти можуть повернутися в росію у вигляді капітальних вкладень. В принципі, процес вже розпочався, а активізувати його можна за рахунок податкової амністії, надавши пільгову ставку оподаткування при зарахуванні на рахунки національних банків повертаються капіталам. Світова практика підтвердила ефективність цього заходу.

Завдяки амністії в 2002 р. В італії повернулося близько 55 млн дол казахстан в 2001 р. Повернув протягом місяця 480 млн дол. Фінансування інвестицій з іноземних джерел здійснюється за рахунок вкладень міжнародних організацій, окремих держав і приватних коштів нерезидентів. Серед міжнародних організацій найбільш активні міжнародний банк реконструкції і розвитку та європейський банк реконструкції та розвитку.

іноземні держави вкладають кошти в тому випадку, якщо вони володіють зарубіжної власністю або орендою, і в цьому випадку вони направляють кошти в основному в розвиток інфраструктури. Але найбільш часто використовуються кошти окремих суб єктів зарубіжних країн - фізичних та юридичних осіб. На мікрорівні власними вважаються ті кошти підприємств, які не підлягають поверненню. Вони формуються за рахунок нерозподіленого прибутку, амортизаційних відрахувань та коштів власників цього підприємства. Відсутній для інвестицій обсяг грошових коштів формується в основному за рахунок зовнішніх джерел. Кредитів і позик, емісії і розміщення власних цінних паперів. Можуть бути використані також можливості бюджетного фінансування та інші залучені кошти. Причому випуск акцій та їх продаж дають підприємству кошти, які перетворюються у власні. Основою власних коштів є капітал підприємства представлений його статутним фондом. Статутний фонд формується в процесі створення підприємства за рахунок коштів його засновників. На цей період він є основним і єдиним джерелом інвестицій цього підприємства. Величина цього фонду оголошується при створенні фірми, надалі цей фонд визначає мінімальний розмір майна підприємства і служить гарантією для його кредиторів. У процесі функціонування підприємства величина статутного фонду може збільшуватися в основному за рахунок додаткової емісії акцій або прийому нового великого учасника, який вкладає значну суму в статутний фонд. Джерелом коштів підприємств для інвестицій може служити і додатковий капітал, тобто сума капіталу, що відображає приріст вартості позаоборотних активів у результаті переоцінки основних фондів та інших матеріальних цінностей. Періодична переоцінка проводиться з метою приведення балансової вартості основних фондів до сучасних цінами та створення підприємств стимулів для активного оновлення фондів. До складу додаткового капіталу входить також і емісійний дохід, тобто сума перевищення фактичної ціни розміщення акцій над їх номінальною вартістю. Резервний капітал може створюватися на підприємстві, якщо його створення передбачено в установчих документах або визначено законодавчими актами. В обов язковому порядку такі резервні фонди створюються відкриті акціонерні товариства або на підприємствах з іноземним капіталом. Згідно з федеральним законом про акціонерні товариства їх величина повинна бути не менше 5% від статутного капіталу.

Витрачання коштів цих фондів можливе за рішенням зборів акціонерів на покриття збитків підприємства, на погашення облігацій суспільства і на викуп власних акцій, якщо інших коштів у підприємства немає. Головний джерело, який може бути використаний підприємством на інвестиції, - це його прибуток. Після її отримання, виплати податків і обов язкових платежів залишається чистий прибуток, яка за рішенням загальних зборів акціонерів може бути використана на виплату дивідендів, формування різних фондів, на інвестиції, покриття збитків минулих років і т. Та частина прибутку, яка спрямовується на інвестиції, акумулюється у фонді накопичення (або фонд розвитку). Визначення частки прибутку, яка повинна піти на інвестиції, багато в чому залежить від політики власників підприємства, від тих цілей, які вони переслідують. Взагалі прибуток завжди розглядається як головне джерело розширеного відтворення, вона завжди забезпечує зв язок фінансування інвестицій з майбутніми результатами функціонування виробництва, з його майбутніми доходами. Розмір коштів, що виділяються з прибутку на інвестування, багато в чому залежить від величини отриманого прибутку.

Так як прибуток є різниця між валовим доходом (виручкою) і затратами (собівартістю), то відповідне збільшення виручки і зменшення собівартості ведуть до зростання прибутку.

У зв язку з цим, всі фактори, які впливають на величину собівартості і величину валового доходу, у кінцевому рахунку можуть вплинути і на величину інвестицій. Крім того, чистий прибуток, з якої формується фонд нагромадження, залежить ще й від розміру податкових платежів. Завдяки йому підприємство має можливість протягом певного терміну збільшувати фінансування інвестицій, зменшуючи свої платежі по податку з подальшою їх поетапної сплатою та нарахуванням відсотків. Важливим власним джерелом, що дозволяє збільшувати фінансування інвестицій, служить використання на ці цілі амортизаційних відрахувань. Амортизаційні відрахування - це перенесення частини вартості основного капіталу на вартість новостворюваного товару.

Ці суми повертаються до виробника після реалізації продукту і призначені для простого відтворення основного капіталу.

Але в умовах науково - технічного прогресу просте відтворення не може забезпечити виробникові стабільність на ринку і високі доходи, для цього потрібно постійно вдосконалювати технічну базу.

У зв язку з цим кошти амортизаційних фондів використовуються для проведення модернізації обладнання, реконструкції виробництва, впровадження нових технологій, тобто ці кошти обслуговують реалізацію багатьох інвестиційних проектів. У росії використання амортизаційних відрахувань на інвестування відбувається поки недостатньо активно, що знижує ефективність інвестицій, благо використання власних коштів не завжди вигідно для підприємства, ніж позикових. Але заважають кращому використанню амортизаційних відрахувань два моменту.

Перший - це тривалий термін амортизації основного капіталу, в основному це терміни від 5 - 7 до 15 - 20 років. Тому, щоб зібрати потрібні суми, необхідний досить великий період часу.

А в цей час, що характерно для росії, утримуються досить високі темпи інфляції і перелічені в амортизаційні фонди кошти постійно знецінюються. Тому втрачається сенс в нагромадженні великих коштів, всі перераховані відрахування протягом року необхідно швидко витратити, поки вони не знецінилися. Зараз у росії дозволено використовувати нелінійні методи нарахування амортизації, коли більшу частину вартості основних засобів (до 60 - 75%) можна амортизувати протягом першої половини терміну їх використання. Це дозволяє скоротити втрати від недовозмещения основного капіталу у разі заміни основних фондів при моральному зносі і, відповідно, збільшувати частку вкладень амортизаційних відрахувань на інвестиції. Одночасно необхідно посилити контроль за цільовим використанням амортизаційних фондів, не допускати їх використання на інші цілі, не властиві економічній природі амортизації. Підприємству необхідно розробляти і проводити в життя амортизаційну політику, що передбачає завдання розширеного відтворення основного капіталу, удосконалення методів обчислення амортизації, вибір пріоритетних напрямків використання амортизаційних фондів. Використання власних коштів для фінансування інвестицій має досить серйозні переваги. Насамперед, ці кошти власник підприємства може сам направити на інвестиції, не погодивши своє рішення з іншими господарюючими суб єктами та вищестоящими організаціями. Суми, якими володіє підприємство, будуть збільшуватися, так як при використанні власних коштів частина прибутку, яку потрібно було б віддати кредиторам за користування їхніми капіталами, залишається у розпорядженні підприємства - інвестора. Ці моменти забезпечують фінансову стійкість підприємства, його платоспроможність, стабільне положення на ринку і зниження ризику неплатежів і банкрутства. Але як будь - яке явище використання власних коштів для інвестування має і негативні сторони. Насамперед, ці кошти обмежені, і тому в періоди сприятливої ринкової кон юнктури підприємство не зможе вкладати великі суми в розвиток, а отже, подальше вдосконалення виробництва опиниться під загрозою. Так як при фінансуванні інвестицій кошти можуть відволікатися від покриття інших економічних потреб підприємства, то їх вартість у порівнянні з альтернативними позиковими коштами виявляється вище.

Позикові кошти - це грошові ресурси, отримані на певний термін і підлягають поверненню зазвичай з виплатою обумовлених відсотків, хоча можливі й інші умови повернення позики. Вони включають в себе різні види кредитів, а також кошти, отримані в результаті випуску облігацій і інших боргових зобов язань підприємства. У нормальних умовах функціонування ринкової економіки позикові кошти виявляються більш дешевим джерелом фінансування інвестицій, так як відсотки за кредитами і позиками зазвичай завжди менше, ніж рівень рентабельності виробництва, що робить більш вигідним використання на потреби виробництва власних коштів, а на інвестиції - позикових. Для фінансування інвестицій використовуються різні форми кредиту.

Комерційний, банківський, кредит і позики з бюджетних джерел. Комерційний кредит - це товарний кредит, що передбачає відстрочку платежу за поставлені для потреб інвестиційного процесу матеріальні та інші цінності. Банківський кредит передбачає отримання в користування сум, необхідних для інвестиційної діяльності. Він може бути отриманий в банківських організаціях на особливо обумовлених умовах. В окремих випадках, коли розвиток підприємства вирішує загальнонаціональні завдання і сприяє розвитку всієї економіки країни, інвестору надається кредитив бюджетів різного рівня. Такі кредити зазвичай надаються на задоволення першорядних потреб соціальної сфери та розвиток виробничої інфраструктури. Одним із способів отримання позикових коштів є випуск корпоративних облігацій. Цим способом інвестиції залучаються тимчасово вільні кошти населення та інших суб єктів ринкової економіки. Термін дії таких облігацій повинен бути трохи більше, ніж передбачуваний термін реалізації інвестицій, щоб кошти на погашення цієї позики можна було отримати з доходів від використання реалізованих інвестицій. Для розміщення таких позик потрібно, щоб вони були привабливими для потенційних інвесторів. Для цього необхідно сформувати такі умови, які були б для них досить вигідними і забезпечували ліквідність облігацій на ринку цінних паперів. Залучення інвестиційних коштів шляхом випуску облігацій дозволяє підприємству використовувати грошові ресурси дрібних інвесторів, які практично не втручаються у діяльність підприємства і не заважають йому реалізувати свої цілі, працювати на визначених принципах. Крім того, процентна ставка, яку отримують ці інвестори, фіксована і менше ставки банківського кредиту.

Це дозволяє підприємствам точніше прогнозувати свої доходи і витрати, зменшує ризик виникнення критичних ситуацій. Недоліком з точки зору цього ресурсу є система регламентації емісії облігацій з боку органів управління ринком цінних паперів і практична відсутність вторинного ринку облігацій. і все ж таки в сукупності зовнішні джерела мають велику перевагу.

Вони значно збільшують можливості інвестування на підприємстві через залучення додаткових коштів, особливо якщо підприємство володіє хорошою репутацією, може забезпечити заставу або представити впливових поручителів. Але найчастіше залучення позикових коштів - це тривалий і досить складний процес. При використанні позикових коштів різко зростає ризик неплатоспроможності та банкрутства підприємства, внаслідок чого можливі варіанти, коли інвестор може втратити свою власність, і з збільшенням питомої ваги позикових коштів в інвестиційних витратах цей ризик зростає. При використанні позикових джерел фінансування інвестицій зменшується маса прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, так як з прибутку виплачуються відсотки за кредит та всі інші пов язані з кредитом платежі. В окремих випадках при укладенні довгострокових договорів на кредитування вони стають невигідними, коли знижується ставка відсотка на кредитному ринку, а інвестор повинен як і раніше, брати кредити під раніше обумовлену високу ставку.

і нарешті, позикові кошти завжди треба повертати, і тому основна частина доходу, отримана від реалізації інвестиційних проектів, буде йти на виплату боргів. У підприємства - інвестора є ще одна можливість залучення коштів, які можуть перетворитися у власні кошти підприємства - це формування так званих залучених коштів. Вони також мають кілька джерел. Широко використовується для цих цілей додатковий випуск акцій. Додаткова емісія акцій дозволяє залучити акціонерному товариству додатковий капітал. Розміщується новий випуск як серед старих, так і серед нових акціонерів. Переважне право купівлі мають діючі акціонери пропорційно того пакету акцій, якими вони володіють. Це дозволяє підтримувати визначену структуру акціонерного товариства, а окремим акціонеру зберегти свою частку у капіталі, контролюючи при необхідності роботу акціонерного товариства. Якщо коштів діючих акціонерів не вистачає, акції продаються стороннім покупцям. У цьому разі гроші, виручені від продажу акцій, стають власними капіталом компанії і можуть бути витрачені на інвестиції. Основною перевагою такого способу фінансування інвестицій є менший ступінь ризику, ніж при використанні позикових коштів. Загальна сума боргових зобов язань компанії не змінюється, залучення додаткових коштів не вимагає яких - небудь гарантій або застави. Причому потрібно мати на увазі, що в цьому випадку немає ніяких зобов язань по поверненню капіталу, а виплата дивідендів не гарантована компанією. Тому якщо немає прибутку, можна не виплачувати дивіденди, і навіть за наявності прибутку розмір дивідендів може бути мінімальним, або за умови прийняття рішення зборами акціонерів вони якийсь термін можуть навіть не виплачуватися. У той же час у цього способу є і недоліки. Емісія і розміщення акцій завжди вимагають додаткових трансакційних витрат, які можуть бути досить високі. При продажу великої кількості акцій нових акціонерів існує ризик втрати контролю над капіталом компанії, і, звичайно, вся ця діяльність щодо додаткової емісії можлива лише в рамках, визначених органами управління ринку цінних паперів. В окремих випадках можливо залучення коштів зі сторони на безоплатній основі. Таких джерел може бути декілька. Насамперед, це, звичайно, бюджетні кошти. Вони можуть бути доступні при інвестиціях у сфери виробництва, що мають загальнонаціональне значення. Але ці галузі потребують великих капітальних витрат, які часто не в змозі здійснити представники приватного бізнесу.

Крім того, ці вкладення малопривабливі в силу високого ризику і віддаленій економічної віддачі. У зв язку з цим практично у всьому світі рахунок бюджетних коштів фінансуються інвестиції в розвиток соціальної та виробничої інфраструктур, створення нових прогресивних підприємств, які визначають науково - технічний прогрес у національній економіці або удосконалюють структуру національного господарства. Здійснюючи ці вкладення, держава стимулює економічне зростання і впливає на господарську кон юнктуру в країні. Кошти, що виділяються з бюджету, призначаються для об єктів, включених у федеральну цільову програму.

При виборі цих об єктів враховуються соціальні пріоритети і значимість об єкта для розвитку національного господарства. Велике значення для вибору об єктів стало запровадження часткового бюджетного фінансування та проведення конкурсів серед інших інвесторів. Програма бюджетного фінансування розробляється і приймається в обстановці гласності, вона обов язково повинна бути опублікована у відкритій пресі, так само як і звіт про її виконання. Виділені кошти носять строго цільовий характер, їх використання контролюється державою. Практика показала, що до 70% інвестиційних ресурсів федерального бюджету можуть бути використані на соціальний розвиток, на підтримку охорони здоров я, науки та культури, близько 10% витрачається на об єкти виробничої інфраструктури (будівництво доріг, портів, об єктів зв язку, енергетичних підприємств і ін. Кошти, що залишилися, використовуються на стимулювання приватних інвестицій, як національних, так і іноземних, вкладених у розвиток виробничої сфери. У відповідності з федеральним законом від 25 лютого 1999 року № 39 - фз про інвестиційної діяльність у російської федерації, здійснюваної у вигляді капітальних вкладень бюджетне фінансування можливе у двох формах. Пряме, безповоротне фінансування і у формі бюджетних кредитів та державних гарантій. Бюджетний кредит надається юридичній особі на підставі договору на умовах оплатне™ і гарантії повернення кредиту.

Ці гарантії можуть надаватися банками або під заставу майна у вигляді акцій, цінних паперів і паїв на всі 100% наданого кредиту.

Отримати такий кредит мають право тільки ті юридичні особи, які не мають заборгованості за раніше наданими бюджетними кредитами. Одержувач кредиту зобов язаний виплачувати проценти й повернути кредит у встановлені терміни та на першу вимогу надавати інформацію про використання отриманих коштів контролюючим органам. Всі платежі за цим кредитом прирівнюються платежів у бюджет. Державні гарантії не повинні охоплюють всі 100% ризику і можливі при наданні інвестором зустрічних гарантійних зобов язань, у тому числі і застав. інвестиційний податковий кредит дозволяє платнику податків зменшити суми необхідних податків протягом певного строку, а потім відшкодувати ці суми з виплатою відсотка. Такий кредит може бути наданий з податку на прибуток, а також за регіональним і місцевим податкам на строк від одного року до п яти років. Недоплачені по збору податків суми і будуть складати суму кредиту, на яку нараховуються відповідні відсотки. Вони сплачуються за ставкою у межах від 0, 5 до 0, 75 ставки рефінансування центрального банку рф. Дія договору про такий кредит може бути припинено, якщо позичальник достроково виплатив всю отриману суму кредиту і належні відсотки. В майбутньому передбачається відмова від використання коштів державного бюджету для кредитування підприємств і надання їм фінансових гарантій внаслідок передачі цих функцій спеціалізованих агенцій, страхових компаній і банків з державною участю. Можливі й інші джерела одержання коштів для інвестицій на безоплатній основі. Якщо підприємство є складовим ланкою фінансово - промислової компанії або іншої форми об єднання підприємств, то вона може отримати кошти на інвестиції в цілях розвитку з централізованих фондів цього об єднання. Можливі виділення коштів з централізованих позабюджетних фондів. Так, пенсійний фонд може фінансувати створення об єктів для пенсіонерів. Використовуються для фінансування і благодійні фонди, і пожертвування приватних осіб. Як видно з попереднього, джерел фінансування інвестицій досить багато, тому при виборі конкретного джерела необхідно керуватися чіткими принципами. Насамперед необхідно враховувати особливості виробничої діяльності підприємства і його розміри. Як правило, підприємства з високою часткою необоротних активів мають низький кредитний рейтинг і не можуть розраховувати на великі кредити. Вони можуть мати тільки власними джерелами інвестицій. Також з труднощами отримують кредити і невеликі підприємства, і крім того, їм важче розплачуватися за користування кредитами, тому вони орієнтуються в основному на власні кошти. Бюджетне фінансування, цільові пільгові державні кредити можуть отримувати тільки окремі, найбільш значимі підприємства, для інших вони просто недоступні. Необхідно також враховувати рівень оподаткування і коливання ставки за кредит на ринку капіталів. При їх зміні також доводиться переорієнтуватися на інші джерела. Для збільшення обсягів вкладень та активізації інвестиційного процесу держава може використовувати політику стимулювання інвестицій. Для залучення іноземного капіталу велике значення набуває створення вільних зон, у яких діє режим пільгового оподаткування та інші пільги.