економіка природокористування підручник

економіка природокористування підручник

Предмет і метод економіки природокористування. Споживання природних ресурсів існувало в світі завжди, а целеполагающее їх використання виникло на зорі людської цивілізації і тільки на відповідних щаблях її розвитку набувало риси природокористування як основи господарської діяльності та способу її ведення відносно того чи іншого природного ресурсу.

із зростанням впливу суспільства на природу у міру розвитку його продуктивних факторів - праці, капіталу і знань - посилювалося прояв негативних наслідків нерегульованого і згубного для навколишнього середовища природокористування. Сучасний етап розвитку земної цивілізації характеризується усвідомленням залежності економічного добробуту людей від стану природи, необхідності переходу від техногенного типу розвитку економіки до стійкого її розвитку на основі дбайливого ставлення до природних ресурсів. Природоохоронні та екологічні завдання стають пріоритетними в господарській діяльності. Задачам раціонального природокористування надається все більшого загальносвітове і державне значення. Шанобливе і гуманне ставлення до природи стає нормою поведінки людей, елементом їхньої свідомості. У своїй сукупності проблеми природокористування, а також пов язані з ним та іншими видами господарської діяльності людей екологічні проблеми, розвиваються в загальну загрозу всьому живому на планеті. У зв язку з цим у світовій та вітчизняній науці все зростаюче увага приділяється дослідженням взаємодії суспільства і природи, його впливу на людину, розвиток суспільства і світової цивілізації, а також самої природи. Суспільство довго не представляло ступенем впливу цивілізації на природу.

Вернадський у своїх працях з природознавства довів, що антропогенні процеси до початку xx ст. По потужності впливу біосферу стали порівняні з геологічними та іншими природними процесами. Зі збільшенням масштабів та інтенсивності діяльності людство в цілому перетворилося на потужну геологічну силу, що зумовило перехід біосфери (земної оболонки існування життя) в якісно новий свій стан - ноосферу.

Це вища стадія розвитку біосфери - сферу розуму.

У ноосферу, як і в біосфері, більше 99% енергії обміну витрачається на підтримання замкнутості кругообігу речовин та збереження якості навколишнього природного середовища. Довгий час люди ставилися до природних ресурсів як до дарам природи і вважалися тільки з витратами праці на їх видобуток. Проте вже в стародавні часи люди освоїли можливості і розробили способи штучного відтворення природних ресурсів (видів тваринного світу, рослин, цінних порід дерев та ін. ), родючості земель, використання природних явищ (течії річок, вітру, дощу і т. Все це вимагало витрат праці у величезних кількостях і зумовлювало соціально - економічний устрій суспільства. Зростання населення і його урбанізація сприяли розвитку ремесел і цехових форм об єднання ремісників, що дало потужний поштовх до винаходу технічних засобів, що заміняють рутинні трудові операції. Надалі винахід машин, механізмів та інших технічних засобів дозволили здійснити перехід до фабричного та заводського масовому виробництву та експлуатувати природні ресурси у все зростаючих обсягах і масштабах. У світовій політиці держав природні ресурси, розподілені на планеті нерівномірно, характеризуються обмеженістю їх обсягів і різноманітністю природних умов експлуатації. Вони є частиною суспільного багатства і придбали стратегічне значення. Забезпечення природними ресурсами становило і становить мети міждержавних відносин, які нерідко виходять з рамок мирного співіснування. В економічному відношенні природні ресурси нарівні з працею і капіталом є основним чинником виробництва. Як об єкт господарської діяльності та предмет торгово - грошових відносин природні ресурси можуть мати властивості товару.

Задоволення сформованих і нових потреб суспільства з урахуванням зростання населення вимагає залучення в господарський оборот все більше природних ресурсів, вдосконалення способів їх видобутку (експлуатації). У цьому сенсі природокористування визначають як сукупність всіх форм експлуатації природно - ресурсного потенціалу та заходів щодо його збереження. Економічну історію суспільства можна розділити на кілька великих періодів (епох) - доаграрного, аграрний, індустріальний, постіндустріальний. З історичним розвитком природокористування пов язують основні типи економіки. У доаграрного період переважав ресурсопотребляющій тип економіки (полювання, рибна ловля, збирання). У період аграрної революції панував першого ресурсовосстановітельний тип економіки. У період індустріальної революції суспільство використовувало другий ресурсопотребляющій тип економіки. Постіндустріальний період характеризується активним переходом до ресурсовоспроізводящіе типу економіки. інтенсивне використання природних ресурсів та сил природи стало джерелом сучасних проблем природокористування. пошук шляхів і способів економічно ефективного використання природних ресурсів; - розробка ефективних методів і засобів охорони надр і навколишнього середовища, які зазнали порушень, супутнім процесам природокористування. Господарська діяльність суспільства по використанню природних ресурсів визначається в широкому сенсі як природокористування, яке включає. дослідження та геологічну розвідку природних ресурсів; - видобуток (експлуатацію) і переробку природних ресурсів; - використання продуктів переробки природних ресурсів; - відтворення та охорону природних ресурсів; - запобігання негативних факторів впливу розробки та використання природних ресурсів на навколишнє середовище; - ліквідацію наслідків негативного впливу процесів експлуатації природних ресурсів на навколишнє середовище; - регулювання, нормування та дослідження процесів природокористування. Проблемам природокористування та охорони природи надається все більшого загальносвітове і державне значення. Наукові основи та принципи господарської діяльності, пов язаної з природою та її ресурсами, становлять зміст природокористування як синтетичної науки, що виникла на стику природознавства, технології та економіки. В економічній теорії до теперішнього часу не склалося однозначного визначення економіки природокористування. У публікаціях наводяться різні підходи до основного матеріалу економіки природокористування. Зокрема, вона визначається. як розділ економічної науки, спрямованої на більш раціональне і комплексне використання природних ресурсів у результаті господарської діяльності людини в цілях недопущення їх виснаження та екологічної безпеки; - як наука, спрямована на одержання і використання нових знань в галузі регулювання все ускладнюються взаємин між соціально - економічним розвитком суспільства і природним середовищем; - як мистецтво ведення господарства, при якому забезпечується гармонійна взаємодія в системі суспільство - навколишнє середовище, тобто вирішується питання. Як раціонально вести господарство з урахуванням екологічних факторів і економічних інтересів суспільства; - як розділ економіки, що вивчає питання економічної оцінки природних ресурсів та оцінки збитку від забруднення навколишнього середовища. Кожне їх наведених визначень відображає основні моменти змісту економіки природокористування виходячи із специфіки і напрямів досліджуваних проблем. Економіка природокористування (грец. управління господарством) - розділ економічної науки про методи управління господарською діяльністю по експлуатації та використання природних ресурсів. Предмет дослідження економіки природокористування як науки (рис. 1) складають економічні відносини, що виникають і розвиваються в процесі використання природних ресурсів на різних історичних етапах розвитку цивілізації, в умовах соціально - економічних систем та з урахуванням особливостей формування суспільної свідомості. Економічні та екологічні проблеми природокористування проявляються і досліджуються на всіх рівнях, а саме.

общепланетарном; - світовому та міждержавному; - макроекономічному (загальнодержавному); - мезоекономічних (міжгалузевому, галузевому, федеральному, міському тощо); - мікроекономічному (всі суб єкти підприємницької діяльності, що відносяться до природокористування - юридичні та фізичні особи, а також домашні господарства). Взаємодія людини і природи походить з давніх часів розвитку людства і цивілізацій. Цей процес характеризується впливом на природу як безпосередньо (біологічний обмін речовин), так і опосередковано (техногенний вплив). Перехід від тваринного стану людини до суті розумного тобто перехід від діяльності пристосування до природи і присвоєння її готових продуктів до діяльності протистояння природної стихії та використання сил і ресурсів природи. Вихідним моментом еволюції людини була природна форма діяльності, а його працю, що включає виготовлення одних предметів (продуктів допомогою інших предметів (знарядь), засвоєнні розвиток досвідченого вміння та знання. В еволюційному сенсі американський вчений і політик. Франклін визначав людину як тварина, що виробляє знаряддя праці. Трудова діяльність людини дала йому колосальну перевагу в боротьбі за виживання, але з розвитком техніки розвивалися і негативні наслідки зростаючої експлуатації природного середовища. Сила негативних змін природного середовища і майбутніх наслідків техногенної діяльності ведуть до руйнування середовища проживання всього живого на землі. Ця небезпека досягла своєї граничної ступеня на рубежі другого і третього тисячоліть нової ери. В умовах науково - технічного прогресу вплив людини на середовище існування посилюється техногенними факторами. Сформовані промислові форми використання техніки і технологічних процесів, орієнтовані на техногенні викиди в навколишнє середовище, порушують природну екологічну структуру.

Всі компоненти системи екосфери (біосфера, атмосфера, літосфера і гідросфера) взаємопов язані. Між ними відбувається постійна взаємодія і круговорот в просторі і в часі. Цільові і побічні результати виробничої діяльності як техногенні фактори роблять різноманітне, у тому числі і негативний, вплив на великі відстані повітряними і морськими течіями, річками і підземними водами. Відомо, що викидаються в атмосферу відходи, що містять оксиди сірки, азоту та інші шкідливі речовини техногенного походження, випадають на землю у вигляді атмосферних опадів, отруюючи при цьому водойми, ліси, сільськогосподарські угіддя. Що відбувається у другій половині xx. і прискорює процес змін у стані навколишнього середовища і планети в цілому, в техніці (розробка технічних засобів з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього середовища з метою усунення виявлених порушень довкілля та запобігання екологічних наслідків) і в науці (розвивається галузь науки про екології природокористування та вирішенні екологічних проблем) характеризується як сукупний і одночасно пізнаваний процес екологічної кризи. Один з основних ознак цього процесу - різке якісна зміна у бік небезпечного для життя стану біосфери. Для техногенного типу економічного розвитку властиві екологічні екстерналії (зовнішні ефекти). У природокористуванні вони характеризуються як еколого - економічні наслідки, які не приймаються до уваги суб єктами господарської діяльності. Енгельс зазначав, що отримані блага від впливу на природу ні в яке порівняння не йдуть з можливими проявами наслідків цього впливу.

Це свого роду помста природи за порушення її балансу.

Загальний стан земної природи й екологічна проблема для всього живого світу поставило людство перед вибором подальшого шляху розвитку, який повинен відповідати можливостям природного середовища та відтворення її ресурсів. Провідні вчені, громадські діячі та організації характеризують сучасну загальнопланетарну задачу з природокористування та екології як іспит людства перед природою та її силами. Екологізація знань пронизує і економічну діяльність, включаючи її в якості еколого - економічної складової при вирішенні технічних, виробничих, господарських та інших завдань. Екологічні питання природокористування вимагають глибокого дослідження і осмислення, так як виникла прикордонна ситуація, при якій. вона відноситься до людства і всього живого в цілому; - незвичайні темпи розвитку наслідків природокористування, які явно випереджають можливості їх пізнання не тільки на буденному рівні, але і на рівні науково - технічного пізнання і мислення; - проблема не може бути вирішена простим застосуванням технічних засобів, її рішення вимагає не стільки нарощування технічної потужності, скільки припинення або обмеження тих видів діяльності, які погіршують ситуацію. За даними всесвітньої організації охорони здоров я (вооз), у світі використовується більш 0500000 видів хімічних речовин, 40 тис. Речовин володіють шкідливими для людини властивостями. Щорічно в світі синтезується більше 250 тис. Нових хімічних сполук, з яких близько 300 використовуються у виробництві і можуть надходити в навколишнє середовище.

На знешкодження (розведення) стічних вод витрачається 40% всіх світових ресурсів стійкого стоку вод. Основним інструментом регулювання та створення режиму ефективного використання природних ресурсів на макроекономічному рівні є ринковий механізм, нормативно - правова та законодавча база, фіскальна і податкова політика, політика цін і доходів з боку держави. Комплексність і багатоплановість проблем економіки природокористування визначили її кореневу зв язок з економічними теоріями і концепціями, а саме з. класичної економічної теорією; - неокласичної і сучасною економічною теорією; - економічною теорією добробуту; - економічною теорією пропозиції; - концепцією інституціоналізму; - концепцією сталого розвитку економіки; - концепцією ланцюжка цінностей та природно - продуктових вертикалей. Крім того, не слід забувати, що економічна наука не повинна займатися суто економічними відносинами, визначальна роль в економіці належить виробнику, а не споживача. Необхідно також враховувати тенденції розширення державного регулювання підприємництва та розвитку соціально значущих галузей. Економіка природокористування включає в себе найважливішу соціально - економічну роль, пов язану з досягненням балансу, при якому суспільство зможе задовольняти свої потреби економічного розвитку без нанесення шкоди для природи та її розвитку.

Це ідеальна мета, але без її стратегічної постановки всі доводи і теоретичні обгрунтування не будуть достатньо ефективними. У теорії та практиці природокористування значна увага приділяється раціональному, у тому числі і комплексному, використанню обмежених і невідновних природних ресурсів, пошуку альтернативних ресурсів та їх замінників. Однак навіть найефективніші способи використання природних ресурсів не є панацеєю, оскільки вони недалеко коштують від грубого споживання природних ресурсів індустріального періоду розвитку економіки. Альтернативою використання природних ресурсів є шлях оволодіння силами природи, міць і ефективність яких непорівнянна з ефектом від існуючих способів застосування природних ресурсів. За великим рахунком суспільство має дбати про створення ноосфери і пов язати з се розвитком існуючу економічну систему природокористування. Методологічно економіка природокористування спирається на теорію і практику пізнання законів природи і суспільства. Як новий розділ економічної теорії економіка природокористування почала формуватися спочатку 60 - хгг. В результаті усвідомлення обмеженості, кінцівки багатьох видів природних ресурсів і необхідності здійснення обґрунтованої еколого - економічної політики в природокористуванні. У сучасний період основи теорії економіки природокористування піддалися певного перегляду.

Теорія економіки природокористування звільнилася від догматичних установок, минулого залишилася практика фінансування за залишковим ознакою природоохоронних заходів, характерна для планової економіки. Вона піддалася певній методологічній реконструкції у зв язку зі змінами в базис і надбудову російського суспільства, перехідним періодом до ринкових відносин, інтеграцією російської економіки в світову економіку і міжнародну систему екологічної безпеки. Здійснюється перехід до економічних методів регулювання природокористування, охорони навколишнього середовища, плати за природні ресурси, відшкодування завдається шкоди та реалізації інших форм економічної відповідальності. В економічній теорії природокористування зріс вплив понять і категорій неокласичної економічної теорії. Принцип взаємодії економіки та довкілля знайшов своє відображення в розширеному підході до змісту таких категорій, як інвестиційні витрати, поточні природоохоронні витрати, економічний збиток від природокористування та ін. Економіка природокористування з урахуванням складності об єктів дослідження і поставлених перед нею завдань застосовує різноманітні загальнонаукові і загальноекономічні методи аналізу, зокрема. • системно - структурний метод; • методи моделювання (статичного і динамічного); • балансовий підхід і пов язаний з ним метод витрат - результатів; • сукупність прийомів оптимізації і граничного аналізу; • методи теорії ймовірностей, математичної статистики, прийняття рішень в умовах ризику і невизначеності; • програмно - цільовий підхід; • теоретико - ігрової та ін. Значний розвиток отримали спеціальні методи екологічних досліджень, пов язаних з економікою природокористування. Екологічний менеджмент, екологічний аудит, екологічний моніторинг. Способом пізнання курсу економіки природокористування є діалектичний метод, при якому предмет дисципліни розглядається не тільки всебічно, ної у зв язку з іншими дисциплінами і напрямами розвитку економічної теорії. Рушійним мотивом розвитку будь - якої теорії є наявність тих чи інших проблем, що вимагають дослідження і вирішення. Ключовими моментами розвитку є наявність проблеми критичного характеру, яка характеризується як виникле протиріччя в подальшому розвитку явища. У природокористуванні - це протиріччя між зростанням потреб суспільства і станом природних джерел їх задоволення. Вирішення протиріччя може бути неоднозначним через можливого використання декількох стратегій. Обмежити зростання потреб, більш раціонально використовувати природний ресурс, здійснити заміну аналогічним за властивостями природним ресурсом, здійснити перехід до альтернативних технологій забезпечення зростаючих потреб. Можливо також поєднання стратегій, що ще більш збільшує ймовірність подолання виниклого протиріччя. Замислюючи щось зробити, ми маємо враховувати вплив цієї дії на сім наступних поколінь. (головний закон племені ірокезів). Куражковським у 1959 р. За його визначенням, природокористування — це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров. Реймерс визначає природокористування як сукупність усіх форм експлуатації природно - ресурсного потенціалу й заходів для його збереження (видобуток і переробка природних мінеральних та біологічних ресурсів, їх відновлення, охорона природних умов життя, природних систем тощо). Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів природокористування й темпів забруднення довкілля за одночасного вичерпання природних ресурсів, погіршення здоров. Я працездатного населення, зниження продуктивності праці — все це зумовило формування економіки природокористування — нової галузі науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, кругообігу речовин у природі. Язані з підтриманням цієї рівноваги, йдуть на збереження економічно найсприятливіших умов відтворення матеріальних благ як нині, так і в майбутньому.

Оскільки довкілля виконує такі життєво важливі функції, як забезпечення людей природними ресурсами, природними послугами (рекреація, туризм, естетичні задоволення), поглинання відходів і забруднень, то, реалізуючи заходи з охорони природи й використання її ресурсів, слід знати економічну вартість цього й ціну шкоди, заподіяної природі антропогенними забрудненнями та впливами. Критерієм ефективності людської діяльності до середини xx ст як згадувалося в попередніх главах, було одержання максимальних благ за мінімальних затрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів, а основним принципом ставлення до природи — панування над нею й цілковите н підкорення людині. єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, стало зрозуміло, що принципи природокористування мають бути інакшими, якщо ми хочемо вижити. Забруднення — це насамперед економічна проблема, яку слід визначати економічними термінами. Рафф, американський економіст). Тому провідним принципом природокористування в наш час став еколого - економічний, за якого критерій ефективності господарювання формулюється так. Одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами й мінімальними порушеннями природного середовища. Але це потребує вкладання великих коштів у природоохоронну сферу, що завжди суттєво знижує прибутковість виробництва. Тому, як і раніше, стикаються екологічні та економічні інтереси, й, на жаль, здебільшого другі перемагають. Вирубуванню лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації, розвиткові туристичного бізнесу — над збереженням рідкісного ландшафту чи озера, а морських нафтопромислів — над збереженням морських екосистем і т. При цьому здійснити порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів нині та у віддаленому майбутньому буває досить важко. Сьогодні вартість природних благ і послуг або взагалі не визначено, або її занижують, що часто призводить до прийняття антиекологічних рішень, до спотвореної оцінки економічного розвитку через традиційні показники валового національного продукту, ріст якого часто супроводжується деградацією довкілля. Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід ґрунтується на загальній економічній вартості, в яку входять вартості зруйнування природи, її відновлення та охорони. Для еколого - економічної оцінки проектів і програм будівництва застосовують метод зіставлення затрат і вигод і керуються трьома критеріями. Чистою поточною вартістю, внутрішньою нормою окупності та співвідношенням витрат і майбутніх вигод. Основні завдання економіки природокористування. – визначення збитків, завданих економіці (державі), галузі, підприємству, районові, окремому приватному господарству чи конкретній особі через нераціональне природокористування, порушення законів, норм або правил охорони природи; – визначення розміру затрат, необхідних для ліквідації в найближчому й віддаленому майбутньому наслідків негативних техногенних впливів на довкілля; – оцінка абсолютної та відносної ефективності затрат на охорону й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природоохоронної діяльності й використання природних ресурсів; – розробка економічних методів управління природоохоронною роботою й способів стимулювання природоохоронної діяльності та екологізації виробництва. Треба, щоб економіка природокористування поступово переходила в економіку природозберігання. Природокористування, як згадувалося вище, може бути раціональним і нераціональним. Раціональне природокористування — це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно - ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об. єктів, облагороджує їх. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства й стабільного одержання матеріальних благ. Нераціональним вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання загалом. Це, як правило, екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипас, перезабруднення повітря, води й ґрунтів промисловими, транспортними, енергетичними викидами та отрутохімікатами. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім (наприклад, спустошення, зруйнування чи пожежі, пов. Язані з воєнними діями). Нераціональне природокористування може бути зумовлене планово - економічними й проектними прорахунками, тимчасовими й вимушеними позиками у природи (перехідні періоди будівництва нових держав, великі стихійні лиха, війни тощо), недбалими обліком та оцінкою природних ресурсів, недосконалістю природоохоронного законодавства, вузьковідомчими підходами в розвитку економіки, недосконалістю технологій виробництв, браконьєрством, самовільною забудовою та ін. Що ми позичили в наших дітей. Усе, що успадкували від наших батьків. Мову, якою говоримо і без якої й не були б людьми. Дороги, що ведуть від міста до міста й далі — до інших країн та інших народів. Ліси й гаї ріки, озера, річки й струмки. Язані ми залишити нашим дітям хоча б не менше.

Мієрвалдіс, латиський письменник). Показниками збитків від забруднення довкілля слугують. Підвищення рівня захворюваності населення; зниження продуктивності сільського господарства; прискорення зношування основних фондів та ін. Вартість відновлення природи визначається за необхідними затратами на рекультивацію ландшафтів, відновлення водойм або сільськогосподарських угідь, озеленення тощо. Та при цьому часто неможливо оцінити погіршення соціального клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель від техногенного впливу унікальних геологічних пам. Яток чи ландшафтів, зникнення багатьох видів рослин і тварин. Особливо складно оцінити наслідки антропогенних негативних впливів на природу, коли треба дати довгостроковий прогноз збитків від нераціонального природокористування. Затрати на охорону природи сьогодні можна обчислити досить просто й порівняно точно на підставі чинних стандартів і нормативів із застосуванням низки формул (їх наведено в нових підручниках і посібниках з економіки природокористування). Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект (заощадження витрат на лікування та соціальне страхування хворих, підвищення продуктивності праці, збільшення біопродуктивності, облагородження ландшафту тощо), а й соціальний — поліпшення настрою людей, зменшення їх міграції, стримування конфліктів, зниження злочинності й т. До найважливіших проблем економіки природокористування належить правильна (об. єктивна) оцінка природних ресурсів. Збільшення обсягів виробництва в 10 разів потребує збільшення обсягу знань у 100 разів. Використання газу замість нафтопродуктів на автотранспорті дало б змогу україні щорічно заощаджувати близько 10 мли т палива (тобто близько 20 млн. Т нафти) й істотно знизити забруднення повітря. На утримання звалищ і смітників витрачається близько 25 % вартості виробітку продукції. В україні назбираюся кілька мільярдів тонн металобрухту.

Цього досить, щоб забезпечити роботу підприємств чорної металургії на десятки років (у німеччині близько 75 % сталі виробляють із металобрухту). У японії переробляється більш як 70 % відходів, в україні — 3—5 %. Економічна оцінка природних ресурсів — це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. Треба, щоб ціну мали земля, природні води, ґрунти, повітря, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їхнього географічного положення, поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, можливості утилізації відходів, умов переробки. Для оцінки вартості природних ресурсів використовують такі показники. – трудові затрати на залучення ресурсу в суспільне виробництво (видобуток мінеральної чи біологічної сировини); – ефект використання ресурсу у виробництві (цінність одержаних із ресурсів матеріалів, предметів); – прогнозовані затрати праці на відновлення ресурсу (якщо це можливо); – прогнозовані витрати на погашення збитків, завданих природному середовищу під час освоєння даного ресурсу.

Оцінка ресурсів може бути індивідуальною та комплексною. Розрізняють три види індивідуальних оцінок. 1) оцінки суспільної корисності природних ресурсів; 2) вартісні оцінки (податки, ціни); 3) ринкові ціни (ліцензії). Вони виконуються для кожного окремого елемента довкілля, і їхні значення не завжди збігаються. Виконуючи укрупнені екологічні оцінки негативного впливу людини на довкілля, користуються таким поняттям, як екологічні збитки від забруднення окремих компонентів природи — води, повітря, земельних ресурсів. Екологічні збитки — це зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації (насамперед забруднення). їх обчислюють за сумою різних затрат суспільства, пов. Язаних зі змінами довкілля й поверненням його до колишнього стану, затрат на компенсацію ризику для здоров. Для укрупнених оцінок екологічних збитків вдаються до спеціальних формул, за якими можна з. Ясувати шкоду земельним ресурсам, шкоду від викидів у атмосферу або у водні об. їх наведено в таких документах, затверджених мінекобезпеки україни. – інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища; – методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів; – методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; – методика розрахунку розміру відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті понаднормативних викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря. Плата за природні ресурси — це затрати підприємства, пов. Язані з використанням якихось природних ресурсів, і визначені відповідно до прийнятої в країні методики розрахунку; при цьому ресурси поділяють на ті, що закуповують у когось, такі, що беруть безпосередньо у природи, ті, що є власністю виробництва. Ціна таких ресурсів різна. Екологічні податки бувають кількох видів. – платежі рентного характеру (наприклад, за використання території для відходів); – податки і (або) штрафи за забруднення понад установлену норму; – податки за фактичний обсяг забруднень. При цьому податок за забруднення середовища має бути досить високим, щоб підприємствам було вигідніше охороняти довкілля, ніж забруднювати його. Екологічні ліцензії (ел) — це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах. Ці права можуть продаватися державним органом підприємствам і одним підприємством іншому.

Ціна ел залежить від добового часу, сезону, обстановки в регіоні. Торгівля квотами на забруднення — найгнучкіший з усіх відомих методів економічного регулювання якості природного середовища. Додатком до ел є страхування екологічної невизначеності. Останнім часом уводяться ліцензії на родовища — цінні папери, що дають право на видобування й продаж корисних копалин. У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів передбачається виконання таких процедур. – визначення чистого економічного ефекту; – оцінка варіантів очищення промислових стічних вод; – оцінка варіантів очищення атмосферних забруднень; – оцінка варіантів переробки відходів; – оцінка технологічних рішень; – оцінка конструкторських рішень; – екологічна експертиза проектів; – оцінка ризику аварій. В україні, як і в інших державах, розпочато формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності. – вводяться платежі за використання природних ресурсів та забруднення природного середовища; – створюються екологічні фонди, банки; – розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо. Язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного характеру, а й екологічного, треба враховувати таке.

– ринок може бути використаний для ефективного обмеження руйнування природи; – сам механізм стихійних ринкових попиту й пропозиції не забезпечує захисту природи — необхідне втручання ззовні; – ринкові розцінки на підставі наукових екологічних нормативів можуть використовуватися для регулювання природокористування; – економіку слід розвивати згідно з плановою стратегією, яка передбачає позаринкові форми контролю; – для дійового екологічного управління економічним розвитком потрібні політично організовані сили, які представляють нагальні й довгострокові інтереси всього населення й спроможні протистояти вузьким інтересам підприємців і тих, хто — прямо чи опосередковано — має зиск від виробництв - забруднювачів. Реймерс сформулював 15 законів природокористування, серед яких можна назвати. Раціональне, нераціональне природокористування. Показники збитків від забруднення довкілля. Екологічна оцінка природних ресурсів. Екологічні ліцензії, торгівля квотами на забруднення. Система економічного регулювання природоохоронної діяльності в україні. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Уперше поняття „природокористування” було запропоноване російським екологом ю. За його визначенням, природокористування - це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров я. Витрати, пов язані з підтриманням цієї рівноваги, йдуть на збереження економічно найсприятливіших умов відтворення матеріальних благ як нині, так і в майбутньому.

Критерієм ефективності людської діяльності до середини xx ст. Було одержання максимальних благ за мінімальних затрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів, а основним принципом ставлення до природи - панування над нею й цілковите її підкорення людині. Після об єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, стало зрозуміло, що принципи природокористування мають бути інакшими, якщо ми хочемо вижити. Вирубуванню лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації, розвиткові туристичного бізнесу - над збереженням рідкісного ландшафту чи озера, а морських нафтопромислів - над збереженням морських екосистем і т. Для еколого - економічної оцінки проектів і програм будівництва застосовують метод зіставлення затрат і вигід і керуються трьома критеріями. Чистою поточною вартістю, внутрішньою нормою окупності та співвідношенням витрат і майбутніх вигід. Визначення збитків, завданих економіці (державі), галузі, підприємству, районові, окремому приватному господарству чи конкретній особі через нераціональне природокористування, порушення законів, норм або правил охорони природи; визначення розміру затрат, необхідних для ліквідації в найближчому й віддаленому майбутньому наслідків негативних техногенних впливів на довкілля; оцінка абсолютної та відносної ефективності затрат на охорону й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природоохоронної діяльності й використання природних ресурсів; розробка економічних методів управління природоохоронною роботою й способів стимулювання природоохоронної діяльності та екологізації виробництва. Раціональне природокористування - це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно - ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об єктів, облагороджує їх. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім (наприклад, спустошення, зруйнування чи пожежі, пов язані з воєнними діями). Та при цьому часто неможливо оцінити погіршення соціального клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель від техногенного впливу унікальних геологічних пам яток чи ландшафтів, зникнення багатьох видів рослин і тварин. Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект (заощадження витрат на лікування та соціальне страхування хворих, підвищення продуктивності праці, збільшення біопродуктивності, облагородження ландшафту тощо), а й соціальний - поліпшення настрою людей, зменшення їх міграції, стримування конфліктів, зниження злочинності й т. Економічна оцінка природних ресурсів - це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. Треба, щоб ціну мали земля, природні води, ґрунти, повітря, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об єкти. Виконуючи укрупнені екологічні оцінки негативного впливу людини на довкілля, користуються таким поняттям, як екологічні збитки від забруднення окремих компонентів природи - води, повітря, земельних ресурсів. Екологічні збитки - це зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації (насамперед забруднення). їх обчислюють за сумою різних затрат суспільства, пов язаних зі змінами довкілля й поверненням його до колишнього стану, затрат на компенсацію ризику для здоров я людей. Для укрупнених оцінок екологічних збитків вдаються до спеціальних формул, за якими можна з ясувати шкоду земельним ресурсам, шкоду від викидів у атмосферу або у водні об єкти, їх наведено в таких документах, затверджених мінекобезпеки україни. Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів; методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; методика розрахунку розміру відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті понаднормативних викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря. Плата за природні ресурси - це затрати підприємства, пов язані з використанням якихось природних ресурсів, і визначені відповідно до прийнятої в країні методики розрахунку; при цьому ресурси поділяють на ті, що закуповують у когось, такі, що беруть безпосередньо у природи, ті, що є власністю виробництва. Податки за фактичний обсяг забруднень. Екологічні ліцензії (ел) - це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах. У зв язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного характеру, а й екологічного, треба враховувати таке.

Для дійового екологічного управління економічним розвитком потрібні політично організовані сили, які представляють нагальні й довгострокові інтереси всього населення й спроможні протистояти вузьким інтересам підприємців і тих, хто - прямо чи опосередковано - має зиск від виробництв - забруднювачів. Економіка природокористування - нова галузь науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, кругообігу речовин у природі. Еколого - економічний аспект - одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами і мінімальним порушенням природного середовища. Раціональне природокористування - це високоефективне екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різних змін природно - ресурсного потенціалу, а підтримує і підвищує продуктивність природних компонентів чи окремих об єктів, облагороджує їх. Екологічні ліцензії - це папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах. Методи стимулювання раціонального використання природних ресурсів. Ліцензування, страхування та система екологічної сертифікації. Раціональне і нераціональне природокористування. Причини виникнення озонових дірок, шляхи покращення стану атмосфери. Природні ресурси як основна категорія природокористування. Значення, види оцінки природних ресурсів. Джерела і екологічні наслідки забруднення атмосфери. Еколого - економічні проблеми використання водних, земельних ресурсів. Оптимизація природокористування. Критерії ефективності економічного механізму екологічного регулювання. Аналіз результативності та конструктивності економічного механізму екологічного регулювання в україні. Пропозиції щодо збору (платежів) за забруднення природного середовища. Види і причини забруднення земельних і водних ресурсів. Оцінка економічних збитків від їх порушень. Структура земельного кадастру і кодекса. Методи планування і економічного стимулювання раціонального природокористування, особливості фінансування. Оцінка економічних збитків від різних видів порушень земельних ресурсів, показники еколого - економічної ефективності природокористування. Відтворення і використання водних ресурсів. Роль водного кадастру, недоліки при плануванні водоохоронної діяльності. Прикладні аспекти екології як науки. Еволюція антропогенної діяльності. Генетичний фонд та надбання людського інтелекту.

Природні та антропогенні забруднення біосфери. Екологічна безпека гідросфери. Раціональне природокористування та ресурсозбереження. Сутність економічного механізму.

Законодавчо - нормативне забезпечення охорони нпс та природокористування. Принципи сучасної еколого - економічної політики. Оцінка природних ресурсів. Сутність рентної оцінки та системи платежів. Платність природокористування. Економіка природокористування підручник природничий фаховий коледж. Економіка природокористування. Метою курсу ”економіка природокористування” є вивчення економічних основ взаємодії суспільства і природи, формування у студентів еколого - економічного світогляду та надання їм відповідних знань, які дозволять майбутнім фахівцям не лише визначити рівень забруднення довкілля, величину завданої йому шкоди, але й вести ефективну цілеспрямовану роботу з його охорони і відновлення. Сформувати у студентів стійкі знання з теорії економіки природокористування; формування у них практичних умінь для оцінки природних ресурсів, здійснення еколого - економічної оцінки об’єктів; отримання студентами вмінь та навичок щодо передбачення масштабів завданого збитку як природним ресурсам, так і суспільству в цілому, а також умінь та навичок щодо відтворювання природних ресурсів, визначення розмірів відшкодування завданих збитків як природним ресурсам, так і виробникам, упровадження моніторингу, розробки системи екологічного управління й економічних методів природоохоронного комплексу в суспільному виробництві. Зробити еколого - економічну оцінку використання господарськими об’єктами природних ресурсів; розрахувати економічний ефект від здійснення природоохоронних заходів; розраховувати збори за використання природних ресурсів; розрахувати платежі за порушення природного середовища; розрахувати збиток від антропогенного впливу на довкілля. Засвоївши знання з дисципліни студент отримує необхідні навички для оцінки еколого - економічної ситуації в регіоні, зможе дати еколого - економічну оцінку природним факторам і природним ресурсам, визначити еколого - економічну доцільність діяльності певних виробництв на даній території, визначити економічну ефективність впровадження природоохоронних заходів. Рекомендована література. Макарова н гармідер л михальчук л. Національна доповідь україни про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. Екологічні основи природокористування. Царенко о нєсвєтов о кабацький м. Основи екології та економіка природокористування. Білявський г бутченко л навроцький в. Джигирей в сторожук в яцюк р. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (екологія та охорона природи). Запольський а салюк а. Мельник л шапочка м. Екологічна економіка та управління природокористуванням. Екологічна економіка. Основні напрямки державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Програма дій ”порядок денний на ххі”. Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою кабінету міністрів україни від 1 березня 1999 р. №303 (в редакції постанови кабінету міністрів україни від 28 березня 2003 р. Управління охороною праці і навколишнього середовища на підприємстві. імітаційні вправи та ігрові заняття з курсу ”охорона праці і навколишнього середовища”. Навколишнє середовище та економіка природокористування. Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності. У підручнику на основі сучасної синергетичної теорії розглядаються фундаментальні основи функціонування, самоорганізації та розвитку економічних систем. Особлива увага приділяється динаміці економічних процесів, трансформаційним переходам, дії зворотних зв язків, конвертації матеріальних, інформаційних та синергетичних факторів. Досліджуються умови сталого прогресивного розвитку соціально - економічних, еколого - економічних та технічних систем. Для викладачів і студентів вищих навчальних закладів, наукових працівників, державних службовців, бізнесменів, а також усім тим, хто цікавиться проблемами сучасної економічної теорії і практики. У підручнику розглянуто сучасні актуальні процеси розвитку підприємств. Правові засади власності, інтелектуальний капітал, мережеві структури, конкурентну політику, трансформацію та реструктуризацію підприємств; проаналізовано інструментарій, що забезпечує порівнянну вартісну оцінку витрат і результатів діяльності; приділено увагу питанням пошуку і реалізації найбільш ефективних напрямів розвитку підприємства в умовах невизначеності. Для викладачів і студентів економічних спеціальностей, для тих, хто вивчає економічні дисципліни на неекономічних спеціальностях, для фахівців і керівників підприємств. У підручнику, що підготовлений ученими й викладачами 19 країн, розглядаються теоретичні й практичні питання формування стійкого розвитку.

Розкриваються змістовні основи й різні форми подачі матеріалу для забезпечення дисциплін зі стійкого розвитку.

Бізнес - адміністрування. Основну увагу приділено дослідженню факторів внутрішнього та зовнішнього середовища фірм, шляхів ефективного використання наявних резервів та ресурсів, маркетингових, виробничих, правових, інвестиційних, інноваційних та інших аспектів підприємницької діяльності в транзитивній економіці тощо. Подано тлумачення спеціальних термінів та понять, розкрито найважливіші закономірності та взаємозв язки в розвитку механізмів управління підприємницькою діяльністю. Розглянуто особливості інноваційного розвитку та екологізації бізнесу в україні та розвинених країнах на сучасному етапі. У підручнику, підготовленому вченими 15 країн, розглядається інструментарій (теоретичні положення та методи практичної реалізації), який може бути мобілізований для створення реальних передумов сталого розвитку.

Підручник побудований так, щоб увести читача в коло проблем управління процесами забезпечення стабільності й змінюваності компонентів триєдиної системної сутності. Для викладачів і студентів усіх спеціальностей. Книга також може використовуватися науковцями, фахівцями підприємств і установ, учасниками неурядових організацій. Пiдручник є базовим для забезпечення еколого - економiчних дисциплiн у вищих навчальних закладах україни. На вiдмiну вiд традицiйного навчального матерiалу циклу економiки природокористування, сконцентрованого на розв’язаннi екологiчних проблем у межах iснуючої виробничої системи, пропонований пiдручник має на метi формування принципово нових напрямкiв трансформацiї економiки на основi екологiзацiї життєвого циклу продукцiї. Крiм теоретичних положень, читач знайде фактичнi i нормативнi матерiали сучасного екологiчного законодавства україни. Пiдручник має глосарiй. Для викладачiв i студентiв рiзних спецiальностей; буде також корисним для спецiалiстiв в якостi довiдника. Гриф надано мiнiстерством освiти i науки україни. У посiбнику на прикладi процесiв i явищ у природi i суспiльствi розглядаються закономiрностi розвитку вiдкритих стацiонарних систем, а також взаємозв’язки енергетичної та iнформацiйної характеристик трансформацiйних процесiв. Формулюються передумови прогресивного розвитку природних i суспiльних систем. Для викладачiв, студентiв i аспiрантiв вищих навчальних закладiв рiзних рiвнiв акредитацiї. Екологічна економiка та управлiння природокористуванням. Матерiал, викладений у пiдручнику, присвячений основоположним аспектам екологiї довкiлля. У книзi розглянуто загальнi питання екологiї, основнi законодавчi засади природокористування в українi; наведено економiчнi механiзми i принципи управлiння у природокористуваннi; проаналiзовано iнструментарiй економiчної оцiнки природних ресурсiв; дослiджено економiчну природу i вплив на екосистеми екологiчних ризикiв; запропоновано ефективнi напрями удосконалення механiзмiв i iнструментiв у природокористуваннi в нових умовах господарювання. Для викладачiв i студентiв усiх спецiальностей. Книга може бути використана спецiалiстами та фахiвцями неурядових органiзацiй екологiчного напряму.

Книга призначена як базовий пiдручник для забезпечення еколого - економiчних дисциплiн у вузах україни. На вiдмiну вiд традицiйного навчального матерiалу циклу економiки природокористування, сконцентрованого на розв’язаннi екологiчних проблем в межах iснуючої виробничої системи, пропонований пiдручник має на метi формування принципово нових напрямкiв трансформацiї економiки на основi екологiзацiї життєвого циклу продукцiї. Призначений для викладачiв i студентiв рiзних спецiальностей; пiдручник буде також корисним для спецiалiстiв як довiдник. На вiдмiну вiд традицiйного навчального матерiалу циклу економiки природокористування, сконцентрованого на розв’язаннi екологiчних проблем в межах iснуючої виробничої системи, запропонований пiдручник має на метi формування принципово нових напрямкiв трансформацiї економiки на основi екологiзацiї життєвого циклу продукцiї. Призначений для викладачiв i студентiв рiзних спецiальностей, пiдручник буде також корисним для спецiалiстiв як довiдник. Соціально - економічна оцінка стану навколишнього природного середовища на сучасному етапі, його головні етапи та значення. Система екологічного законодавства україни. Ринкові механізми в природокористуванні. Методи контролю над природокористуванням. Економісти і менеджери завжди повинні опиратися на ресурсний потенціал, і чим ефективніше він буде використовуватися, тим кращим спеціалістом є економіст чи менеджер. Тому економіка природокористування займає важливе місце у системі дисциплін, якими повинні оволодіти майбутні економісти чи менеджери. Чому ж економіка природокористування займає таке визначне місце.

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по - господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів. В зв язку з цим раціональне використання і відтворення природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково - технічного прогресу.

Комплекс природоохоронних заходів і екологічних програм має перш за все відповідати інтересам охорони довкілля і здоров я людини та забезпечувати максимальний загальноекономічний ефект, складовими якого є екологічний і соціально - економічний рівні природоохоронної діяльності. Тобто одночасно з економічним результатом господарювання - задоволення потреб суспільства в товарах та послугах - отримується й екологічний результат, а саме.

Задоволення потреб людей в умовах життєдіяльності і забезпечення належного рівня якості навколишнього природного середовища. А разом вони сприятимуть підвищенню життєвого рівня населення, ефективності суспільного виробництва, збільшенню добробуту і національного багатства країни. Багато видів природних ресурсів є не лише предметами праці, але і її результатом. До того ж як предмет праці одні й ті самі ресурси мають багато корисних властивостей, а ефект від їхнього використання різний. Тому й існує потреба в економічній оцінці природних ресурсів. Оцінка повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов язані з використанням, скільки значення природних ресурсів для народного господарства. В умовах товарно - грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів (еопр) набуває вартісної форми. Правильно виконана еопр забезпечує. Поряд із грошовою оцінкою суспільство може розрахувати, які витрати праці потрібно понести для придбання (одержання) тих чи інших елементів навколишнього середовища. Отже, для проведення економічної (вартісної) оцінки природних ресурсів можуть бути використані декілька підходів. 1) затратний підхід (трудова оцінка ресурсів) складає оцінку, рівну затратам необхідних ресурсів на освоєння і підтримку об єктів природокористування в стані, здатному для експлуатації; 2) результатний, відповідно до якого оцінка проводиться на базі вартості продукції, отриманої з одиниці природного ресурсу (або при використанні одиниці ресурсу). 3) рентний підхід, оскільки загальноприйнятим критерієм еопр є диференційна рента. Цей показник акумулює в собі оцінку таких факторів, як якість і місце розташування ресурсів, відмінності та особливості використання оцінюваного та альтернативних ресурсів; 6) затратно - збитковий - платежі підприємств за допущене забруднення повинні відповідати розміру нормативної економічної оцінки збитків, що дорівнюють витратам на проведення відповідних природоохоронних заходів; у випадку перевищення нормативів викидів сума платежів повинна відповідати економічному збитку, що заподіяло понаднормативне забруднення. дозволяє частково або повністю відшкодувати економічні збитки від забруднення навколишнього середовища і витрати, які потім підуть на фінансування природозахисної діяльності і компенсацію негативного впливу забруднення навколишнього середовища; - враховує реальні фінансово - економічні особливості регіону - платоспроможність підприємств і можливості органів, які контролюють природоохоронний фонд; - забезпечує високий стимулюючий ефект і об єктивну залежність суми платежів від регіональних факторів і стану природоохоронної роботи на підприємстві. При еопр важливо забезпечити комплексний підхід - врахувати роль природних ресурсів у соціально - економічному розвитку суспільства, їх властивості, відмінну якість, умови відтворення й охорони, вартість їх видобутку та використання, зовнішні ефекти та інші макро - і мікроекономічні показники щодо їхнього використання. Слід враховувати також місце та значення ресурсів у загальному природному комплексі, вплив на них антропогенної діяльності та вартість природоохоронних заходів. Під економічною оцінкою землі розуміють оцінку якості землі як основного засобу виробництва. Для цього використовується рентний підхід. Це не тільки оцінка родючості земель, але й оцінка ринків збуту продукції, адміністративних центрів, транспорту тощо. З іншого боку, для отримання однакової кількості продукції на землях різної якості необхідно понести різні витрати. Самі по собі відмінності характеру та якості ґрунтів не зумовлюють виникнення рентних відносин. Причина ренти - відносини в суспільстві з приводу розподілу тих чи інших ресурсів, природних благ. Увага, яка приділяється правовому забезпеченню природоохоронної діяльності, має сенс з двох позицій - морально - етичної і прагматичної. У першому випадку етичний бік проблеми полягає в закономірному бажанні дотримуватись принципів розподілу ризиків і вигод відповідно до соціальних норм правосуддя. Прагнення до справедливості звичайно доповнюється прагненням до економічно ефективних дій. Прагматичний вимір підкреслює відносини між розподілом (тягарем) загальних витрат та ймовірністю, додаючи впевненості, що екологічне законодавство забезпечить справедливість у безальтернативній формі. Ті заходи, які не забезпечують справедливого розподілу, мають менше шансів на успіх, навіть коли вони спрямовані на досягнення сталого розвитку і одержання більших доходів в перспективі. Дотримання відповідних норм екологічного законодавства дозволяє визначити ресурси і вибрати такі програми дій, які спрямовані на досягнення бажаного справедливого розподілу витрат і вигод. В економіці, як і в інших дисциплінах, норми соціального правосуддя не визначені, жодний з економічних критеріїв не бездоганний в цьому сенсі. Проте існують певні загальні механізми, які відповідають нашим вимогам. Ці механізми умовно можна поділити на дві групи - горизонтальні і вертикальні. Забезпечення сталого розвитку країни має супроводжуватися підтримкою безпечного стану навколишнього природного середовища для життєдіяльності людини. Приймаються нормативно - правові акти, які регулюють раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища від забруднення, спрямовані на захист життя і здоров я населення. Так, поступово складається система однорідних правових норм і правових інститутів, яка дістала назву екологічного права. Законодавство в галузі регулювання відносин щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і екологічної безпеки має надати розвиткові правовідносин формальної визначеності, загальнообов язковості. Воно сприяє всебічному врегулюванню та подоланню різних колізій, створює правову основу для своєчасного застосування до юридичних і фізичних осіб щодо їх юридичної відповідальності за екологічні правопорушення таких важелів. Первинним елементом та підставою для виникнення екологічно - правових відносин є екологічно - правові норми. Екологічне законодавство україни виходить з того, що сучасний стан соціально - економічного розвитку в країні характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на місцевому, регіональному і національному рівнях. Тому значна частина норм екологічного законодавства спрямована на попередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ та негативного антропогенного впливу.

Правові акти про охорону природи та навколишнього середовища мають спільні предмет, об єкт, принципи, цілі та інші ознаки, які утворюють природоохоронне законодавство і поле правовідносин. Від природоохоронних (регулювання навантаження на середовище, викиди, відходи тощо) відрізняються правові акти й норми, що пов язані з раціональним використанням і відтворенням природних ресурсів. Такі правові акти і норми об єднані в систему ресурсного законодавства. Предметом екологічного права як галузі юридичної науки є дослідження екологічних проблем, норм, інститутів та екологічних правовідносин. Об єктами екологічного права є навколишнє природне середовище та його елементи. Земля, надра, води, ліси, атмосферне повітря, тваринний світ, природні комплекси та ін. Суб єкти - юридичні та фізичні особи. Юридичною основою для екологічного права є екологічне законодавство. Екологічне законодавство складається із загальнодержавних та галузевих актів, що регулюють споріднені суспільні відносини в екологічній сфері, а саме.

Екологічне право також ґрунтується на принципах, що поділяються на загальноправові та спеціальні. Серед загальноправових розрізняють принципи народовладдя, гуманізму, соціальної справедливості, законності тощо. До спеціальних принципів належать такі. За останні роки систему національного екологічного законодавства було удосконалено. Вона включає такі основні блоки законодавчого та підзаконного регулювання. Незважаючи на досконалість інженерних методів охорони природи та природоохоронного законодавства, підприємства не будуть їх використовувати, якщо це буде їм невигідним. Слід зауважити, що власне природоохоронна діяльність не дає прибутку підприємствам, за винятком утилізації відходів, отриманих внаслідок процесу очищення стічних вод та газів, що викидаються в атмосферу.

Більшість вловлених речовин є цінною сировиною (сірка, пил кольорових металів тощо) і можуть бути використані при виробництві продукції, сприяючи отриманню додаткового прибутку.

Однак обладнання для вловлювання цих речовин та підготовка їх до подальшого використання часто вимагають таких видатків на придбання, монтаж та експлуатацію, котрі перевищують весь прибуток від продажу виготовленої продукції. іншою причиною відсутності зацікавленості підприємств в природоохоронній діяльності є часта розбіжність часу забруднення або завдання шкоди навколишньому середовищу в іншій формі з моментом відшкодування збитків. Наприклад, надмірний вилов риби або перерубування деревини найсильніше відіб ються на економіці галузі в майбутньому, а в поточному році навіть можуть дати прибуток. Забруднення повітря, води та продуктів харчування, особливо радіаційне, може відбитися на нашому здоров ї через декілька років або десятиріч. А люди схильні більше клопотатися про нинішній день, ніж про майбутній, не замислюючись, що для усунення збитків в майбутньому будуть потрібні кошти, котрі набагато перевищують прибуток, отриманий шляхом порушення законів екології. Це явище має назву принципу віддаленості подій. Ще однією важливою причиною того, що підприємства не дуже зацікавлені реалізовувати заходи з охорони навколишнього природного середовища, є неузгодженість між підприємствами - отруювачами та підприємствами - реципієнтами, котрі зазнають найбільших збитків від забруднення навколишнього середовища. Основними забруднювачами є хімічна, нафтохімічна, металургійна, целюлозно - паперова галузі, енергетичний комплекс тощо. Разом з тим найбільших збитків зазнають охорона здоров я, комунальне, сільське, лісове та рибне господарства, оскільки зростають видатки на лікування хворих, ремонт будівель, висаджування дерев замість загиблих, знижується врожайність та якість продуктів рослинництва, продуктивність тваринництва. Галузі - забруднювачі також зазнають збитків, при наймі через зростання захворюваності своїх працівників, однак вони значно менші, ніж видатки, котрі необхідні для здійснення повноцінної природоохоронної діяльності, з одного боку, та збитки, що завдаються підприємствам - реципієнтам - з другого. В зв язку з цим поряд з покращанням екологічного виховання та освіти важливим завданням держави є створення таких умов діяльності підприємств, щоб вони були змушені займатися природоохоронною діяльністю або були матеріально зацікавленими у реалізації заходів у цій галузі. Перший шлях стосується адміністративного механізму управління, котрий базується на встановленні норм, стандартів, правил природокористування та відповідних планових показників підприємствам з охорони навколишнього природного середовища та покарань від догани до тюремного ув язнення або зняття з роботи та виплати штрафів підприємством та його керівниками. Однак цей шлях дорогий та малоефективний, оскільки вимагає постійного контролю та значного числа контролерів. Отже, адміністрування, не пов язане з матеріальною зацікавленістю, не може змусити підприємство постійно, ефективно і дбайливо ставитись до довкілля. З другого боку, економічні методи, не підсилені безпосереднім примусом у найбільш важливих екологічних проблемах, теж не завжди забезпечують необхідний якісний рівень та терміни здійснення природоохоронної діяльності. При цьому слід врахувати, що деякі адміністративні та економічні методи переплітаються. Наприклад, штраф - це і адміністративний, і економічний захід, а встановлення лімітів користування та забруднення природних ресурсів спирається на такий адміністративний захід, як нормування. Тому найкращих результатів досягають при розумному поєднанні економічної зацікавленості з достатньо жорстким контролем та позаекономічним примусом (рис. Ринковий механізм охорони навколишнього природного середовища містить цілий ряд інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств та окремих працівників. Лімітування природокористування - дієвий елемент механізму охорони навколишнього природного середовища. існують підприємства, котрі з екологічної точки зору краще було б закрити або перепрофілювати, тобто перевести на випуск іншої продукції, що завдавало б менше шкоди навколишньому середовищу.

Наприклад, целюлозопаперовий комбінат можна перепрофілювати в меблеву фабрику.

Проте з економічної точки зору, а часом і з соціальної, це не завжди реально, оскільки підприємство може бути постачальником потрібних суспільству товарів та робочих місць. В цьому випадку його діяльність у галузі природокористування деякий час регулюється не нормативами гдс та гдв, а індивідуальними лімітами, тобто тпв. Довгий час природокористування в країні було безкоштовним, тобто підприємства використовували землю, воду та інші природні ресурси, а також забруднювали навколишнє природне середовище безкоштовно. Лише у випадку сильного забруднення з катастрофічними наслідками для навколишнього середовища підприємства виплачували штрафи, але не завжди. Така безвідповідальність зумовлювала нераціональне використання природних ресурсів. З метою заохочення дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат на охорону та відновлення природних ресурсів навколишнього середовища, з 50 - х років поступово впроваджується плата за окремі види ресурсів, котрі вилучаються з природи. На початку 90 - х років була запроваджена платність природокористування, що передбачає плату за практично всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розташування в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в межах встановлених нормативів (лімітів). Однак внесення плати за використання та забруднення не звільняє природокористувача від виконання заходів з онпс та відшкодування збитків. Одним з важливих методів економічного управління є фінансування, тобто надання грошових коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Джерелами фінансування можуть бути бюджетні кошти, власні кошти підприємств (собівартість продукції або прибуток), банківські кредити та різні екологічні фонди. Створення екологічних фондів також є одним з економічних методів управління в природокористуванні. Під фондами слід розуміти установи, покликані надавати будь - яку матеріальну допомогу, та самі грошові матеріальні кошти, а також їх джерела. Наприклад, в екологічні фонди надходять платежі всіх підприємств за природокористування. А потім ці кошти видаються на проведення невідкладних та дорогих природоохоронних заходів. Крім цього, підприємства можуть робити внески у фонди екологічного страхування. Важливим економічним методом управління є правильне застосування матеріального стимулювання - забезпечення зацікавленості, вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування не лише заохочувальних заходів, але й покарань. встановлення податкових пільг (сума прибутку, з котрого стягається податок, зменшується на величину, що повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам; - застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефективно здійснюють онпс (зниження процента за кредит або безпроцентне кредитування). запровадження спеціального додаткового оподаткування екологічно шкідливої продукції та продукції, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій; чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по - господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про не відновлювані енергетичні ресурси. Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність. Планомірність стосовно використання природних ресурсів - економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання планової системи взаємопов язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. А використання штрафів, санкцій, та інших видів покарань дозволить стимулювати порушників до виконання правил та законів. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи. Яцюк; мін - во освіти і науки україни. Університетська книга, 2004. Екологія і економіка. Колотило; мін - во освіти і науки україни, київський нац. Методичні підходи до економічної оцінки природних ресурсів. Критерії екологічного оцінювання стану навколишнього природного середовища. Використання ринкових механізмів в природокористуванні та охороні довкілля. Поняття й властивості екосистем. Державне управління природокористуванням і природоохороною в україні. Державний контроль дотримання природоохоронного законодавства. Стандартизація та нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища. Методи адміністративно - правового механізму охорони навколишнього середовища. Джерела екологічного права і державні органи охорони навколишнього середовища. Екологічний контроль в росії. Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища. Політико - правове, організаційне підґрунтя для адаптації екологічного законодавства україни до законодавства європейського союзу.

Загальнодержавна програма. Передумови для національного законодавчого поля для входження україни в європейський союз. Понятійно - категоріальний апарат системи інвестицій, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища. Методологічний базис економіко - екологічного моніторингу.

Методи оцінки ефективності інвестиційної діяльності в сфері природокористування. Екологічний контроль як функція державного управління природокористуванням. Контроль як гарантія ефективності механізму охорони навколишнього середовища. Цілі державної екологічної експертизи. Екологічний моніторинг, його форми і методи проведення. Смислове значення понять. Охорона природи, охорона навколишнього середовища, природокористування та екологічна безпека. Природоохоронна діяльність у росії. Здійснення міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища.