медична класифікація погоди

медична класифікація погоди

Медична класифікація погоди за і. Тиші погоди характеристика погоди вельми сприятливий стійка погода, частіше зумовлена антициклоном, відсутність істотної хмарності, опадів. Атмосферний тиск — більше 760 мм рт. Атмосферний тиск — 760 - 755 мм рт. Атмосферний тиск — 754 - 745 мм рт. Атмосферний тиск — до 745 мм рт. Ст перепад тиску — понад 14, 0 мм рт. Центральний методичний кабінет з вищої медичної освіти. Вінницький державний медичний університет ім м і пирогова. Тернопільська державна медична академія ім і я горбачевського. Если вам нужно дополнительный материал на эту тему, или вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ. Что будем делать с полученным материалом. Все темы данного раздела. Ознайомитися з лікувальними. Структура та зміст заняття у ході заняття студенти ознайомлюються з лікувальними та дієтичними властивостями окремих харчових продуктів, що поширені у дієтологічній практиці, оволодівають методикою гігієнічного обґрунтування. З урахуванням їх лікувальної дії 1 група — продукти, що мають щадний вплив на слизовуоболонку шлунково - кишкового тракту.

До таких продуктів відносять крупи для дитячого і дієтичног. Структура та зміст заняття у ході заняття студенти вивчають особливості аліментарної регуляції діяльності органів травлення, стратегію і тактику дієтотерапії при захворю­ваннях шлунково - кишкового тракту, обґрунтовують конкре.

Гігієнічні основи аліментарної регуляції обмінних порушень та профілактики ожиріння методика визначення нормальної маси тіла як узагальнені критерії нормальної маси тіла використовують показники брока та бонгарда. Показник брока розраховують за ф. Основні розвантажувальні дієти 1. Кожні 2 - 2, 5 години по 200 мл кефіру, ацидофіліну або молока (всього 1, 2 - 1, 5 л). 400 - 600 г нежирного сиру на 4 - 5 прийомів, 2 склянки кави або. Гігієнічні основи аліментарної регуляції обміну жирів та вуглеводів гігієнічні основи аліментарної профілактики атеросклерозу до провідних аліментарних факторів виникнення атеросклерозу слід віднести підвищену енергетичну цінність харчування, гіпокінезію, надлишок. Гігієнічні основи нутрнціологічної профілактики передчасного старіння в основі організації раціонального харчування з метою профілактики передчасного старіння лежать такі принципи. Забезпечення енергетичної збалансованості раціону харчування за рівнем факт. Таблиця 4 кількість енергії, білків, жирів та вуглеводів, що рекомендується для вживання для чоловіків різних груп за інтенсивністю праці(на 1 день) таблиця 5 кількість енергії, білків, жирів та вуглеводів, що рекомендується для вживання для жінок різних груп за інтенсивністю праці (на 1 день) структура та зміст заняття у ході заняття студенти ознайомлюються з основними етапами покращання якості питної води на водопровідній станції, розраховують дозу хлорного вапна для обробки води в джерелах місцевого водопостача. Методика санітарного обстеження джерела водопостачання санітарне обстеження джерела водопостачання проводиться за такою схемою. Населений пункт (назва), район, область та місцезнаходження джерела водопостачання (в населеному пункті або за йо. Методика розрахунку кількості хлорного вапна для проведення знезараження води у криниці розрахунок необхідної кількості хлорного вапна для знезараження водну криниці проводиться таким чином. Нехай маємо шахтну криницю розміром 2x2 м, висота водного стов. Структура та зміст заняття у ході заняття студенти ознайомлюються із загальною методикою вивчен­ня впливу навколишнього середовища на здоров я населення, вивчають методи вибору зон спостереження, визначення індексів здоров я. Зміст та структура заняття у ході заняття студенти ознайомлюються з найбільш поширеними методами і методиками психофізіологічних та психогігієнічних досліджень, вивчають особливості процесів формування та розвитку провідних. Методики дослідження особливостей формування та розвитку психофізіологічних функцій визначення швидкості зорово - моторної реакції. Для визначення швид­кості простої зорово - моторної реакції використовують методику хронорефлексометрії. Методики психогігієнічних досліджень дослідження властивостей темпераменту.

Гігієнічна оцінка індивідуально - типологічних особливостей організму, передусім характеристик темпераменту, дозволяє визнач йти л. Оцінка одержаних результатів екстраверсія. 22 - 26 — дуже висока екстраверсія 17 - 21 — висока екстраверсія 12 - 16 — середня екстраверсія 7 - 11 — висока інтроверсія 0 - 6 — дуже висока інтр. Основні види професійної патології, зумовленої впливом шкідливих виробничих чинників 1. Професійна патологія, зумовлена дією шуму.

• втома слуху; • шумова хвороба; • професійна глухуватість і глухота; • шумова травма. Структура та зміст заняття під час заняття студенти вивчають методичні підходи, спрямовані на вивчення ступеня токсичності й небезпеки хімічних сполук, ознайомлюються та оволодівають методикою проведення токсикологічного екс. Структура та зміст заняття у ході заняття студенти ознайомлюються з основними видами практичної діяльності лікаря, які потребують гігієнічних знань, розробляють та обґрунто­вують комплексні рекомендації щодо профілактики зах. Схеми 7 карта гігієнічної оцінки умов перебування в лікарні та реабілітації хворого 1. Методика визначення та гігієнічної оцінки геліометеотропних реакцій до ритмічних зрушень характеристик клімату іпогоди, що пов язані зі зміною дня і ночі, пори року, людина, загалом, за час свого еволюційного розвитку пристосувалася. Профілактика геліометеотроппих реакцій до основних напрямків запобігання негативному впливу погоди на організм людини необхідно віднести. Запровадження здорового способу життя, загартовування, нормалізацію мікроклімату в приміщеннях тощ. Більшість людей сприймають такі. Структура та зміст заняття у ході заняття студенти ознайомлюються з гігієнічними основами усунення наслідків катастроф та надзвичайних екстремальних ситуацій, вивчають методичні підходи щодо запобігання їх виникненню. При надзвичайних ситуаціях у районах катастроф та стихійного лиха, місцях тимчасового розселення евакуйованого населення та розміщення рятівників може виникнути несприятлива санітарно - гігієнічна й епідеміолог. Методи та методики гігієнічних досліджень, що використовуються у гігієні дітей та підлітків методики вивчення чинників навколишнього середовища методики вивчення реакцій організму у відповідь на вплив чинників навколишнього. Гігієнічна оцінка фізичного розвитку дітей та підлітків фізичний розвиток дітей та підлітків оцінюють на підставі визначення стоматоскопічних (антропоскопічних), соматометричних (антропометричних) та фізіометричних показників. Оцінка фізичного розвитку центильним методом центильний метод, на відміну від традиційних, які орієнтовані на оцінку ознак фізичного розвитку, що варіюють за законом нормального розподілу, є ефективним непараметричним способом стислого. Методика аналізу захворюваності дітей та підлітків для характеристики стану здоров я дітей та підлітків використовують медико - статистичні показники захворюваності — загальної, інфекційної, з тим часовою втратою працездатності, з госпіталіз. Оцінка функціональної готовності дітей до вступу в школу оцінка функціональної готовності дітей до вступу в школу передбачає проведення експрес - аналізу функціональних можливостей організму та поглибленого психофізіологічного обстеження ви. Гігієнічна оцінка режиму дня, розкладу занять та уроку із метою гігієнічної оцінки режиму дня дітей і підлітків використовують методи анкетування, інтерв ювання та хронометражних спостережень. У ході досліджень необхідно отримати інформ. Гігієнічна оцінка дитячих іграшок санітарна експертиза дитячої іграшки зумовлює необхідність визна­чення загальних відомостей про іграшку, її розміри, масу, форму та міцність, матеріал з якого вона виготовлена, література 1. С формують стан здоров я дітей належить до важливих та чутливих динамічних показників, які можуть суттєво змінюватися внаслідок впливу факторів навколишнього середовища, в тому числі радіаційного забруднення, що проживають на радіаційно забруднених територіях ураховуючи вищевикладене, для забезпечення багаторічного контролю за етапом здоров я дітей, що постраждали внаслідок аварії па чорнобильській аес, організована структура національно. Теми для реферативних робіт субординаторів 1. Основні завдання гігієнічної науки в сучасних умовах. Наукові основи (принципи) гігієнічного нормування. Міжнародне співробітництво в царині охорони довкіл. Сезонний чинник в патології людини. Гелиометеотропние реакції і їх профілактика. Погода визначається станом атмосфери над даною територією і в даний період часу.

Погода мінлива і характеризується сукупністю таких метеорологічних чинників, як сонячне випромінювання, температура, вогкість, швидкість, напрям руху і іонізація повітря, атмосферний тиск, прозорість атмосфери, характер хмарності і наявність осадків. Розрізнюють періодичні і неперіодичні зміни погоди. Періодичні зміни погоди відбуваються поступово, наприклад, на протязі доби; вони зумовлюють добовий ритм фізіологічних процесів. Різкі, неперіодичні зміни погоди залежать від руху повітряної маси. Повітряна маса, що володіє певними фізичними властивостями, витісняючи повітря, що знаходилося раніше над даною територією, викликає на ній зміну погоди. Особливо різкі зміни погоди з коливаннями температури повітря до 10 - 15° спостерігаються при проходженні фронту, т. Прикордонного шара повітряної маси. Різко і на тривалий час змінюється погода при проходженні циклонів. Антициклони приносять стійку малохмарну і суху погоду, жарку літом і холодну взимку.

У медичному прогнозуванні різноманітність погодних умов ділиться по сумі і динаміці на чотири медичних типи погоди. Вельми сприятлива, сприятлива, несприятлива, особливо несприятлива. У основу цієї класифікації встановлено три порядки атмосферних чинників. Комплекси електрометеорологических елементів, чинники синоптичного ряду, гелиофизические процеси в атмосфері. Два перших типи погоди характеризуються стійким станом атмосфери, стабільністю фізичних процесів з сонячною або малохмарною, сухою, жаркой або помірно морозною погодою, з відсутністю вітру або слабими освіжаючими вітрами (бризи, фени). Несприятлива і особливо несприятлива погода супроводяться крайніми показниками і констрастами кліматичних явищ. Дуже жарка або дуже морозна, зайво суха або дуже волога, сильні вітри, похмура, дощова, з туманами або грозами, зливами, буранами, шквальними вітрами, запорошеними бурями і т. Сезонний підйом захворюваності найбільш характерний для більшості інфекційних хвороб, хоч спостерігається і при деяких неінфекційних захворюваннях (добре відомо, наприклад, що взимку відбувається підвищення захворюваності сердечно - судинними, цереброваскулярними, захворюваннями дихальних шляхів і деякими іншими захворюваннями). Гелиометеотропние реакції биосистеми (організму) - структурно - функціональні зміни його життєдіяльності, в розвитку яких ведуче значення мають гелиогеофизические і метеорологічні чинники. У процесі еволюції в організмі людини, що пристосовувалася до впливів зовнішньої середи, формувалися різні системні регуляторние механізми, здатні компенсувати цей вплив. У медичній практиці більш відомі метеотропние захворювання, метеопатические реакції або дезадаптационние метеоневрози. Але оскільки метеотропность - універсальна властивість всіх біологічних систем, то у визначення даного поняття потрібно включати все стану - від норми (через напруження - адаптацію) до патології. Частіше за все гелиометеотропние реакції реєструються в ранкові години при переході від відпочинку до активного рухового режиму і у другій половині дня, в передгрозові дні, в періоди підйому сонячної активності. Біологічні реакції можуть виникати як при зміні окремих гелиометеорологических елементів, так і при фронтальних процесах з різкими зсувами стану всієї атмосфери. У механізмі гелиометеотропних реакцій мають значення. Підвищена реактивність (конституциональная або придбана) і ослаблення (розлад) адаптационних механізмів. При цьому важливе значення має природа і відносна сила подразника. Дві сторони кліматичних впливів (неспецифічна і специфічна), знаходячись в нерозривній єдності, народжують різноманітні реакції у відповідь організму з розвитком як загальних, так і специфічних реакцій і виявом їх на загальному фоні, характерному для окремих климатогеографических зон. Гелиометеотропние феномени часто спостерігаються при переїзді людини в нову климатогеографическую зону.

Глибоким циклонам, магнітним бурям і т. Метеотропние реакції звичайно виявляються загальною разбитостью, погіршенням самопочуття, зниженням працездатності, головними болями, головокружінням, поганим сном, болями в серці, суглобах, м язах. іноді розвиваються виражені зміни в організмі у вигляді гіпертонічного криза, приступів стенокардії, бронхіальної астми, появою задишки і інших розладів. У основі механізму виникнення метеотропних реакцій лежить дія електромагнітних імпульсів, під впливом яких спостерігаються функціональні порушення цнс, тонусу судин і обміну речовин, а також підвищення рівня холестерину, протромбина в кров, пониження активності каталази і інш. У період магнітних бурь збільшується число викликів швидкої медичної допомоги з приводу обострений гіпертонічної хвороби, інсультів і інфарктів міокарда. Несприятливий вплив погоди можна попередити проведенням відповідних заходів. З них особливої уваги заслуговують загартування організму, правильний вибір одягу, поліпшення житлово - побутових умов і умов труда, нормалізація мікроклімату у виробничих, лікарняних і інших приміщеннях, заходи, що зменшує вплив погоди. При роботах на відкритому повітрі, відповідні лікувально - профілактичні заходи відносно хворих. Всю різноманітність заходів медичної профілактики можна звести до трьох груп. А) підвищення неспецифічної стійкості організму, особливо в несприятливі сезони року, шляхом загартування, профілактичного опромінювання ультрафіолетовою радіацією, раціоналізацією живлення і вітамінізація, раціональною організацією труда, побуту і відпочинку; б) щадячі заходи, які включають постільний або інший щадячий режим, перенесення планових операцій або втомливих лікувально - діагностичних процедур; напрям амбулаторних хворих в профілакторії, зміна клімату в несприятливий сезон року (використання відпуску), переклад хворих підвищеного ризику в спеціальні палати з штучним мікрокліматом (биотрони), поліпшення микроклиматических умов в палатах звичайного типу шляхом використання кондиціонерів і аероионизаторов і інш в) планові 10 - 15 - денні профілактичні курси лікування при несприятливому місячному прогнозі погоди і термінові на основі оперативної інформації про биотропной погоду на найближчі дні. При цьому використовуються як неспецифічні, так і специфічні лікарські засоби, физиотерапевтические міри і інш. Характеристика погоди з медичної точки зору характеристика синоптичної ситуації стінка індиферентна погода малорухомий антициклон без атмосферних фрон­тів нестійка погода з переходом індиферентної у погоду спастичного типу руйнування антициклону.

Наближення відрога, гребеня, безградієнтної області підвищеного тис­ку.

Наближення холодного фронту або фронту оклюзії за типом холодного погода спастичного типу встановлення відрога, гребеня, безградієнтної об­ласті підвищеного тиску.

Проходження холодного фронту або фронту оклюзії за типом холодного нестійка погода спастичного типу з елементами погоди спастичного типу віддалення холодного фронту або фронту оклюзії за типом холодного. Наближення циклону, сідло­вини, улоговини, безградієитної області знижено­го тиску.

Наближення теплого фронту або фронту оклюзіїза типом теплого погода спастичного типу віддалення циклону, сідловини, улоговини, безградієитної області зниженого тиску.

Проходжен­ня теплого фронту або фронту оклюзії за типом теплого нестійка погода спастичного типу 3 і елементами погоди гіпоксичного типу встановлення циклону, сідловини, улоговини, безградієитної області зниженого тиску.

Віддалення теплого фронту або фронту оклюзії за типом теп­лого. Наближення відрога, гребеня, безградієнтної області підвищеного тиску перехід погоди спастичного типу в стійку індиферентну стаціонування антициклону слідом за холодним фронтом. Формування місцевого антициклону.

Медична класифікація за в. – набряк легень (нл) (підтверджений при рентгенографії грудної клітки – рис. 13) – тяжкий респіраторний дистрес - синдром, який супроводжується вологими хрипами в легенях, ортопное і, як правило, зниженням насичення артеріальної крові киснем нижче 90 % до початку лікування. Провідним механізмом розвитку нл є недостатність лівого шлуночка, що зумовлює підвищення в ньому діастолічного тиску і, відповідно, артеріального тиску в судинах легень. У патогенезі нл беруть участь такі фактори. Зміна проникності капілярної стінки, активація симпатикоадреналової системи, зниження осмотичного тиску крові та ін. інтерстиціальним нл називають у тих випадках, коли внаслідок пропотівання рідини через стінку капілярів підвищується її вміст в тканинах легень. Клінічно він проявляється нападом серцевої астми. При цьому спочатку з являється характерне відчуття нестачі повітря, яке в подальшому може перейти в тяжку ядуху.

Хворий прагне зайняти сидяче положення. Він неспокійний, відчуває страх. Часті симптоми серцевої астми – легке покашлювання та гучне дихання – свідчать про набряк слизової оболонки бронхів. Підвищений гідростатичний тиск у системі малого кола кровообігу призводить до подальшого пропотівання рідини з інтерстиціальної тканини в альвеоли та розвитку альвеолярного нл. При цьому характерне утворення надзвичайно стійкої білкової піни, що затоплює альвеоли, бронхіоли і бронхи. Клініку альвеолярного нл характеризують ортопное, інспіраторна (рідко – змішана) задишка; число дихальних рухів понад 30 на хвилину, кашель з пінистим харкотинням, в особливо тяжких випадках харкотиння пофарбоване еритроцитами; дифузний ціаноз слизових і шкірних покривів, велика кількість вологих хрипів у легенях, часто чутних на відстані. Шкірні покриви вкриті рясним холодним потом, виявляється тахікардія, вислуховується ритм галопу.

Прогноз при нл незалежно від його форми, як правило, несприятливий. Хворий може померти протягом декількох хвилин в результаті прогресуючої асфіксії. – кардіогенний шок – клінічний синдром, який характеризується гіпоперфузією тканин через серцеву недостатність, що зберігається після корекції перед на вантаження. Централізація кровообігу супроводжується гіпоперфузією мозку, нирок, шлунково - кишкового тракту, м язово - рухової системи, що призводить до розвитку загальмованості свідомості, олігоанурії, ацидозу тощо. Відносно параметрів гемодинаміки немає чітких визначень даного стану, клінічні прояви залежать від швидкості змін показників. Зазвичай спостерігають артеріальну гіпотонію (систолічний at нижче 90 мм рт. Або зниження середнього at на зо мм рт. Лівошлуночкова недостатність із симптомами застою крові може бути наслідком дисфункції міокарда при хронічному захворюванні, гострої ішемії та інфаркту міокарда (ім), дисфункції аортального і мітрального клапанів, порушень ритму серця, при пухлинах лівих відділів серця, а також ряду несерцевих причин (тяжка артеріальна гіпертензія, високий серцевий викид при анемії або тиреотоксикозі, пухлина або травма головного мозку). Крім того, причиною низького серцевого викиду може бути недостатній тиск заповнення шлуночків серця. Тяжкість симптомів варіює від стомлюваності при навантаженні до розгорнутої картини кардіогенного шоку; – правошлуночкова недостатність – це синдром низького серцевого викиду в поєднанні з підвищеним тиском у яремних венах, збільшенням печінки та артеріальною гіпотензією. Правошлуночкова недостатність із симптомами застою крові пов язана з патологією легеневої артерії та правих відділів серця, зокрема, загострення хронічного захворювання легень із легеневою гіпертензією, гостре тяжке захворювання легень (масивна пневмонія, тела), гострий інфаркт правого шлуночка, дисфункція трикуспідального клапана (травма, інфекція); – крім того, гсн може розвинутися на тлі гострого або підгострого захворювання перикарда, прогресування тяжкої недостатності лівих відділів серця із втягненням правих відділів, а також декомпенсації тривало існуючої уродженої вади серця. Несерцеві причини включають. Нефрит, нефротичний синдром, термінальну стадію захворювання печінки, пухлини, що секретують вазоактивні пептиди. Правильна і своєчасна діагностика гсн, оцінка причини розвитку гсн і вибір тактики лікування, з огляду на клінічну ситуацію, можуть сприяти швидкій адекватній і стійкій компенсації стану при мінімальних затратах. Федоровим (1956) у системі охорони здоров я гігієна як основна профілак­тична наука посідає одне з пріоритетних місць, насамперед завдяки тому, що її основним завданням є вивчення законо­мірностей позитивного або негативного впливу чинників на­вколишнього середовища на здоров я людини з метою обґрун­тування та запровадження у практику діяльності санітарної служби та повсякденну діяльність лікарів загальної практики і сімейних лікарів, а також середніх та молодших медичних фахівців відповідних запобіжних і оздоровчих заходів, які за­безпечують збереження та зміцнення здоров я людей різних вікових, професійних і соціальних груп, населення в цілому.

Гігієнічна наука та санітарна практика виникли й розвива­ються в тісному контакті з численними галузями медичної науки, а також із багатьма природничими, технічними та гу­манітарними дисциплінами, такими як кліматологія та метео­рологія, архітектура та будівництво, геологія та астрономія, психологія та педагогіка, економіка та ергономіка, харчова технологія та технологія різних виробничих процесів тощо. Слід відзначити, що сучасний стан історичного розвитку людства характеризується суттєвим посиленням ступеня не­гативного впливу навколишнього середовища та соціальних умов життя на основні критерії і показники стану здоров я людини та середовища її перебування. Проте якщо раніше головними об єктами наукового пізнання і практичної діяль­ності гігієністів були переважно санітарно - технічні аспекти охорони здоров я та оздоровлення навколишнього середови­ща, то в нових умовах найбільш актуальними стають завдання щодо вивчення та гігієнічного регламентування впливу на здо­ров я населення як окремих чинників навколишнього середо­вища, так і їх комплексу.

Виробництво і використання нових хімічних речовин та сполук зробило необхідним вивчення закономірностей мігра­ційних процесів цих речовин у біосфері, виявлення особливо­стей канцерогенного, мутагенного, алергенного та інших видів їх впливу на здоров я людини. Надзвичайно актуальною стала проблема гігієнічного нормування вмісту різноманітних речо - иип як природного, так і антропогенного походження в ат­мосферному повітрі, ґрунті, воді та продуктах. Останніми ро­ками отримав стрімкого розвитку такий розділ гігієни, як ра­діаційна гігієна. Об єктами поглиблених гігієнічних досліджень стали електромагнітні випромінювання, шум та вібрація, пести­циди, вплив погодних та кліматичних умов тощо. Отже, в центрі уваги сучасної гігієнічної науки і санітарної практики стоять такі актуальні питання, як складні екологічні проблеми охорони навколишнього середовища та здоров я населення від комплексного, поєднаного та комбінованого впливу цілої сукупності несприятливих чинників природного та техногенного характеру, активна первинна та вторинна профілактика серцево - судинних, онкологічних, алергічних, бронхолегеневих, нервово - психічних захворювань, туберку­льозу та інших поширених соціально значущих недуг. Велика роль у вирішенні цих проблем належить медичним працівникам як вищої, так і середньої та молодшої ланок охо­рони здоров я, в тому числі фельдшерам та медичним сест­рам, які під час виконання своїх професійних обов язків одни­ми з перших стикаються з негараздами повсякденного життя, питаннями та проблемами профілактичного змісту й характе­ру.

Таке становище вимагає надзвичайно глибокого володін­ня уміннями та навичками не лише з медичних дисциплін ліку­вального профілю, але й з дисциплін, знання основних зако­нів, постулатів, принципів, методів та засобів, з яких надає можливість вірно і правильно розуміти та адекватно оцінюва­ти стан навколишнього середовища і ступінь впливу його чин­ників на здоров я населення в цілому, здоров я кожної люди­ни зокрема. Ці питання і вивчає наука, ім я якої — гігієна. Здоров я людини — визначальний критерій громадського розвитку суспільства, суттєвого підвищення його демографіч­ного, культурного та соціального потенціалу.

і тому ефектив­на охорона здоров я як нагальну потребу зумовлює адекватне впровадження науково розроблених та спрямованих на його збереження та зміцнення профілактичних заходів, що вима­гають ґрунтовного знання гігієни. Мета підручника, що представлений вашій увазі, — ознайом­лення студентів вищих медичних закладів освіти і і ii рівнів акредитації з основними положеннями та пріоритетами гігієнічної науки, прикладними аспектами її використання в повсякденній практичній діяльності медичних працівників. Необхідно підкреслити, що означена мета цілком адекватно реалізована завдяки поєднанню традиційних підходів до вик­ладення навчального матеріалу та сучасних тенденцій розвит­ку основних гігієнічних дисциплін. Саме тому підручник включає у свою структуру такі роз­діли, як методологія та історія гігієни, гігієна навколишнього середовища, гігієна житлових та громадських будівель, гігієна харчування, гігієна праці, радіаційна гігієна, гігієна лікуваль­но - профілактичних закладів, гігієна дітей і підлітків, особиста гігієна, гігієна екстремальних станів, соціальна гігієна та органі­зація охорони здоров я і гігієнічне виховання. Авторський колектив підручника вдало характеризує поєд­нання багаторічного досвіду навчально - педагогічної та науково - методичної діяльності, глибинне знання тенденцій сучасної науки, а також міцний зв язок з практичною діяльністю санітар­ної служби й практикою підготовки молодших медичних працівників. Бардов — доктор медичних наук, професор, член - кореспондент амн україни, завідувач кафедри пропедевтики гігієни, військової та радіаційної гігієни національного медичного університету ім. Богомольця, лауреат державної премії україни. Що далі просувається наука у вивченніпричин хвороб, то більш актуальним стає те загальне положення, що запобігти розвитку хвороб значно легше, аніж лікувати їх. Споконвічно колективний досвід багатьох поколінь і осо­бисті долі людей призвели до однозначного розуміння того, що пріоритетною цінністю людини є її здоров я. Добре здоро­в я — вихідна передумова нормального перебігу вагітності матері, народження та розвитку дитини, подальшого формуван­ня її як повноцінного біологічного та соціального члена суспіль­ства, високої творчої працездатності, тривалого щасливого життя та здоров я нащадків. З давніх - давен турбота про збереження здоров я, запобіган­ня різним захворюванням та їх лікування привертають вели­ку увагу як кожної людини окремо, так і суспільства в цілому.

Практична реалізація і втілення цієї уваги зумовили виник­нення, розвиток і диференціацію двох головних, тісно пов я­заних між собою напрямків медичної діяльності — лікуваль­ного і профілактичного. Це знайшло своє відображення і в історичних пам ятках. За однією з легенд, син міфічного бога аполона асклепій (еску­лап) мав двох дочок — панакею і гігією. Перша вважалася покровителькою лікувальної медицини, друга — покровитель­кою медицини профілактичної. Вважають, що саме за її ім ям отримала свою назву і головна профілактична наука — гігієна (нгухпеіпоз (грец. ) — той, хто приносить здоров я). Гігієна об єднує різноманітні дані теоретичних і клінічних дисциплін у галузі профілактики, інтегрує знання про комп­лексний вплив середовища на здоров я людини, розробляє принципи та системи профілактичних заходів. Так, один з основоположників сучасної гігієни ф. Творець російського тлумачного словника в. Даль (1898) дав таке визначення. Гігієна — це наука, яка вивчає закономірності впливу (по­зитивного й негативного) чинників зовнішнього та навколиш­нього середовища на здоров я людей, а також фізіологічної, побутової та виробничої діяльності людей на зовнішнє та нав­колишнє середовище.

Отже, гігієна — це наукова дисципліна та практична галузь медичної науки, яка досліджує закономірності впливу навко­лишнього середовища на організм людини і громадське здо­ров я з метою обґрунтування гігієнічних нормативів, санітар­них норм і правил та профілактичних заходів, реалізація яких забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності людини, збереження і зміцнення її здоров я та запобігання виникнен­ню різноманітних захворювань. У давні часи людина була погано захищена від впливу не­сприятливих умов життя. Високої та низької температури по­вітря, стихійних лих, відчувала нестачу їжі, її постійно чатувала небезпека поранень, ушкоджень або укусів отруйних тварин. Пов язаний із цим спосіб життя сприяв виникненню харчових отруєнь, різноманітних захворювань, травм і навіть ранньої смерті. Життєвий досвід, який накопичувався поколіннями, вже в стародавні часи став основою для зародження емпіричної, на­родної гігієни. Провідними її елементами стали рекомендації обмежувального характеру, які торкалися проживання в тій чи іншій місцевості, вживання окремих продуктів, викорис­тання питної води. Подальший розвиток емпірична гігієна одержала в рабо­власницьких країнах стародавнього сходу, які мали великий вплив на розвиток світової культури та науки. Устрій життя в цих країнах в основному складався під впливом релігійних приписів, багато з яких містили раціональні вимоги профілак­тичного характеру.

Відображенням цього є численні законодавчі документи та історичні пам ятки ассиро - вавилонської держави, стародав­нього єгипту, стародавньої індії, стародавнього китаю. Вони охоплюють багато питань, що стосуються вживання різних харчових продуктів, питної води, планування та санітарно­го облаштування житлових приміщень, особистої гігієни тощо. Значний розвиток одержали гігієнічні знання та рекомен­дації в стародавній греції та стародавньому римі. Розвиткові гігієнічних знань та навичок, елементів санітарного законо­давства сприяли загальний розвиток техніки і матеріалістичні погляди багатьох стародавньогрецьких філософів та вчених (зокрема, демокріта і арістотеля) на зв язок між здоров ям і середовищем існування. У цей період з явилися перші медичні наукові праці, які дійшли до наших днів і мали суттєвий вплив на розвиток профі­лактичного мислення в медицині. ), містяться різноманітні наукові мірку­вання стосовно здоров я людини, навколишнього середовища та особливостей зв язку між ними. У системі гігієнічних заходів, які набули поширення в старо­давній греції, особливу увагу приділялося фізичній культурі, особистій гігієні, здоровому способу життя. існували в старо­давній греції й елементи громадської санітарії — санітарний нагляд за продажем продуктів та напоїв, розміщенням та буді­вництвом споруд. У містах - державах споруджувалися водо­проводи (наприклад, у мегарі в vii ст. ) та каналі­заційні мережі (зокрема, в афінах у vi ст. ), під час забудови міст дотримувалися певних правил планування тощо. Ще значніший розвиток одержали гігієнічні знання в ста­родавньому римі. Видатним пам ятником будівельної техніки стародавнього риму є знамениті римські водопроводи та кана­лізація. Водопроводи риму (їх було понад зо, перший із них побудовано в 614 р. ) забезпечували місто гірською дже­рельною водою (в середньому 500—1000 л на одну людину). Стічні води збиралися у великий каналізаційний колектор). Поширеними в стародавньому римі були лазні, які викори­стовувались і для санітарних, і для спортивно - оздоровчих цілей. Римські лікарі розглядали гігієну тіла, гімнастику та інші еле­менти індивідуальної гігієни як важливу умову збереження здоров я та найшвидшого видужання хворих. Видатний лікар - учений стародавнього риму гален вважав, що гігієна має ста - новити окрему фундаментальну галузь медичної науки. У період раннього середньовіччя центр медичної науки пе­ремістився в країни сходу.

Серед учених цих країн особливо значний внесок у розвиток гігієни зробив видатний узбець­кий лікар абу алі ібн сіна (авіценна, 980—1037 рр. Разом із тим, у європейських країнах рівень санітарної куль­тури у середні віки, особливо в xii—xv ст значно знизився. Цьому сприяли безперервні феодальні війни, гніт інквізиції, поширення забобонів, релігійна проповідь аскетизму, скуп­чення населення у містах, що не мали водопроводу і каналі­зації, занедбання особистої гігієни. Саме в цей історичний період значного поширення набули величезні епідемії чуми, холери, віспи, інших інфекційних захворювань. Високою санітарною культурою для свого часу відзначалася київська русь. Рукописні та інші джерела, що дійшли до наших днів, у яких описано побут населення київської русі, відзнача­ють увагу, яка приділялася питанням гігієни. Так, онуці воло­димира мономаха євпраксії (xii ст. ) належить медичний трак­тат, який містить 29 розділів. Поміж ними привертають увагу такі. У києві, суз­далі, новгороді та інших містах були споруджені дерев яні бру­ківки, в ряді монастирів (троїцько - сергієвському, києво - пе­черському, соловецькому) і міст (новгороді, пскові) діяли во­допроводи. Значно поширеним у київській русі було миття в лазнях. Зародження капіталістичного виробництва у західній європі, пошук нових ринків, великі географічні відкриття дали поштовх до розвитку медичної науки та гігієнічної культури. Левенгук (1632—1723) створює мікроскоп, д. З являється твір відомого лікаря та вченого г. Агріколі про професійні захворювання гірників. Значною віхою в історії гігієни стала праця італійського ліка­ря. ) і характеристи­ки симптомів, які розвиваються внаслідок формування про­фесійної патології. Значно посилилась увага до профілактичних аспектів охо­рони здоров я населення і в російській імперії, до складу якої в ті роки належала і україна, особливо в період державних пере­творень, що здійснювалися петром і та після епохи його царю­вання. Великий внесок у цей напрям суспільного життя зробив м. ) та в ряді інших праць порушував широке коло питань громадської та особистої гігієни. Подальший розвиток ідей профілактики знайшов відображення в наукових працях та практичній діяль­ності таких учених - медиків, як. Амбодик - максимович, с. Розвиток профілактичного напрямку в історії вітчизняної медицини в періоди пізнього середньовіччя та допромислово - го капіталізму пов язаний також з іменами відомих учених - просвітителів та лікарів з україни. До їх числа належать п. Котермак - дрогобич, x. Борсук - мойсєєв та ба­гато інших. Могила (1596—1647) — відомий діяч православної церкви та просвіти, заснував києво - могилянську академію (1633 р. ), у стінах якої її вихованці здійснювали і медичну підготовку, приділяли велику увагу дотриманню правил гігієни, про що навіть було внесено відповідні вказівки до статуту цього навчального закладу.

Саме в ці роки в економічно розвинутих країнах європи з являються лікарі та адміністратори, котрі розуміли значен­ня санітарно - оздоровчих заходів і стали засновниками громад­ської профілактичної медицини та санітарної статистики. Пуб­лікуються перші твори узагальнюючого характеру з гігієни, що дало початок її формування як окремої наукової дисципліни. Для більшості країн європи середина xix ст. Була періо­дом утвердження та розвитку промислового капіталізму, інтен­сивного будівництва заводів і фабрик, виникнення й розвит­ку (часто хаотичного) нових промислових міст та селищ. Поряд із цим, усе більшого суспільного визнання одержу­вало розуміння того, що в цих нових історичних і соціально - економічних умовах вирішальне значення у справі охорони здоров я населення набуває профілактика захворювань. Цей період і став періодом зародження та наступного бурхливого розвитку науково - експериментальної гігієни. Крім того, ви­никнення наукової гігієни стало можливим завдяки досягнен­ням у галузі хімії, фізики, біології, мікробіології, математич­ної статистики, що якісно збагатили арсенал гігієнічних ме­тодів дослідження, дозволили проводити не лише описову, але й якісну та кількісну оцінку чинників навколишнього середо­вища і особливостей їх впливу на здоров я людини. Велика роль у формуванні науково - експериментальної гігієни на цьому етапі належить відомому німецькому вчено­му м. Петтенкоферу (1818—1901) та його учням. Наукові праці цього вченого, його роль у докорінній реорганізації викладан­ня гігієни та створенні наукової гігієнічної школи по праву дозволяють назвати його засновником сучасної наукової гігієни. Слід згадати й про великі заслуги м. Петтенкофера в підготовці викладачів гігієни для різних країн європи, зокре­ма для київського університету св. На відзнаку наукових заслуг м. Петтенкофера його було обрано почес­ним членом ученої ради медичного факультету університету.

Пирогова, який підкреслював. Ось де вміщується дійсний прогрес нашої науки. За - хар їна, котрий вважав гігієну «. Розвиток гігієнічної науки та санітарної практики в росії та в україні тісно пов язаний з діяльністю медичних факультетів вищих навчальних закладів, у стінах яких сформувалися перші вітчизняні гігієнічні школи. ініціатива організації першої окремої кафедри гігієни на­лежить медичному факультетові київського університету св. Рішення про створення такої кафедри вчена рада цього факультету прийняла у жовтні 1863 р але фактичне її відкриття відбулося лише в 1871 р. У цьому ж році, практично одночасно з києвом, було відкрито кафедру гігієни в петер­бурзі. У наступні роки починають працювати кафедри гігієнічного профілю в харкові, москві, казані, одесі та інших містах. Значний внесок у становлення і розвиток дореволюційної вітчизняної гігієни зробили о. Хлопін та інші видатні вчені - педагоги. Доброславін (1842—1889), закінчивши в 1865 р. Пе­тербурзьку медико - хірургічну академію, працював ординато­ром терапевтичної клініки. Після захисту дисертації перебу­вав у дворічному закордонному відрядженні, де проходив підго­товку до професорського звання з гігієни. Після повернення очолив першу в росії самостійну кафедру гігієни в петер­бурзькій медико - хірургічній академії (1871). Велике значення надавав необхідності впровадження в практику гігієни лабо­раторних методів дослідження, організував першу хіміко - ана - літичну гігієнічну лабораторію. Ерісман (1842—1915) був однією з найяскравіших осо­бистостей у суспільному житті росії кінця xix ст. Уродже­нець швейцарії, він у 1869 р. Переїздить до росії, де невдовзі (1882) стає засновником кафедри гігієни в московському уні­верситеті. За його безпосередньої участі створювалися сані­тарні організації московського губернського земства, санітарно - гігієнічні лабораторії і санітарна станція в москві (1884). Ерісман розглядав гігієну як науку, що органічно пов я­зана з медициною і є її невід ємною частиною. Він неоднора­зово підкреслював соціальне значення гігієни і писав із цього приводу.

Хлопін (1863—1929) закінчив фізико - математичний фа­культет петербурзького (1886) і медичний факультет московсь­кого (1893) університетів, був одним з найталановитіших учнів ф. Ерісмана, деякий час працював у одесі, очолював (1918— 1929) кафедру загальної та військової гігієни військово - медич­ної академії, багато уваги приділяв розробці методів санітар­но - хімічних досліджень, питанням гігієни водопостачання, охо­рони чистоти водоймищ та житла, гігієни харчування тощо. На той час у росії ще не було загальнодержавної системи санітарного нагляду.

Однак уже в 70—80 - ті роки xix ст. У петербурзі, москві, києві, пермі, одесі, казані й деяких інших губернських містах створюються санітарні комісії, санітарні станції, з являються перші санітарні лікарі. Серед них були видатні спеціалісти, активні громадські діячі, які зробили ва­гомий внесок у розвиток вітчизняної гігієни і санітарії. Плідно розвивалася гігієнічна наука наприкінці xix — на початку xx ст. її видатними представниками були в. Корчак - чепурківський та ін. Субботін (1842—1896) — один із піонерів вітчизняної гігієнічної науки. Прилук чернігівської губернії, він закінчив медичний факультет київського університету та ординатуру з терапії. Перебував у закордон­ному відрядженні, значну частину часу в м. Петтенкофера, де проходив підготовку до професорського звання з гігієни. Повернувшися до києва, організував у 1871 р. і більше як 20 років очолював кафедру гігієни при київському універси­теті св. Субботін — автор першого вітчиз­няного підручника з гігієни (1886), багатьох наукових праць з різних розділів гігієни, ініціатор створення санітарної комісії в києві. До когорти видатних громадських діячів та перших санітар­них лікарів україни належить уродженець полтавщини о. Корчак - чепурківський (1857—1947), який після закінчен­ня у 1883 р. Медичного факультету харківського університету працював земським дільничним та санітарним лікарем. Корчак - чепурківський — міський санітарний лікар києва. Він вів велику науково - викладацьку роботу як доцент кафедри гігієни київського університету (читав лекції з медич­ної статистики та епідеміології), завідував кафедрою гігієни київ­ського медичного інституту, брав активну участь у пропаганді гігієнічних знань, в організаційно - практичній роботі, спрямо­ваній на боротьбу з інфекційними захворюваннями, тощо. Автор багатьох наукових праць із профілактичної медицини, зокрема таких, як «зміни смертності в м. Першим із медиків україни був обраний дійсним членом академії наук, входив до складу всеукраїнського центрального виконавчого комітету.

На початку 20 - х років xx ст. В радянській росії створюють­ся підрозділи державної санітарної служби, закладається зако­нодавча основа їх діяльності. На з їзді санітарних лікарів україни видатний вітчизняний гігієніст о. Марзєєв висло­вив пропозицію щодо організації санітарно - епідеміологічних станцій (cec) на місцях як основної ланки державної сан - епідемелужби (першу cec було створено в 1922 р. Після прийняття відповідної постанови ради народних комі­сарів україни (1927) в республіці, а невдовзі на всій території радянської росії було створено обласні, міські та районні cec. Основним змістом діяльності cec у 20—30 - ті роки була ліквідація важких санітарних наслідків громадянської війни, розробка і застосування рекомендацій з будівництва і рекон­струкції населених місць, вивчення та оздоровлення умов по­буту та праці робітників металургійної, гірничодобувної та інших галузей промисловості, санітарний нагляд за будівниц­твом і експлуатацією водопоовідно - каналізаційних споруд, очисткою населених місць, охороною чистоти повітря тощо. Велика увага приділялася підвищенню гігієнічної освіти та ство­ренню санітарного активу серед населення країни. У 30 - ті роки склалася добре продумана система державно­го санітарного нагляду, розпочали працювати спеціально підго­товані лікарі—гігієністи й епідеміологи, в 1931 р. В московсь­кому, київському та інших медичних інститутах було створе­но спеціалізовані санітарно - гігієнічні факультети. Організаційне становлення санітарної служби, формуван­ня профілактичного напрямку медичної науки і практики йшло за безпосередньої участі перших керівників охорони здоро­в я срср м. Семашка (1874—1949) та 3. Соловйова (1876—1928). Успіхи санітарної служби цього періоду пов я­зані з діяльністю вчених - гігієністів, зокрема о. У період великої вітчизняної війни завдяки чіткій роботі сес, цивільних і військових санітарних лікарів та епідеміо­логів (серед них було багато українських учених - гігієністів та лікарів), попри важкі умови та чинники, які могли спричини­ти захворювання (переміщення великої кількості населення, значне погіршення побутових умов, харчування, водопоста­чання та ін. ), ані в армії, ані серед цивільного населення не було зареєстровано великих епідемій і в цілому зберігалося санітарне благополуччя. Якщо в довоєнні роки в центрі досліджень наукових уста­нов гігієнічного профілю та практичної діяльності санітарних лікарів були окремі прикладні питання охорони здоров я та оздоровлення навколишнього середовища, то в умовах повоєн­них років і передусім у 70—90 - ті роки xx ст. Та на межі тисячо­літь великої актуальності та першочергового значення набу­ває вивчення та поглиблений аналіз з метою подальшого гігієнічного нормування впливу на стан здоров я як окремих чинників навколишнього середовища, так і їх стійкого поєднан­ня. Надзвичайно важливими постають питання гігієнічного регламентування вмісту різних речовин природного та антро­погенного походження в ґрунті, воді, харчових продуктах, ат­мосферному повітрі та повітрі житлових приміщень. Значний внесок у розв язання означених питань зробили видатні українські вчені - гігієністи л. Останніми роками на перший план як предмет сучасних наукових досліджень у галузі гігієни та санітарії виходять про­блеми гігієни житлових та громадських будівель, медичної кліматології, профілактичної токсикології, охорони праці тощо. Розробка, виробництво та запровадження у повсякденну практику різноманітних хімічних речовин та сполук висуває у число пріоритетних завдання з вивчення закономірностей їх кругообігу, транслокації та акумуляції в різних компонен­тах біосфери і на цій підставі визначення ступеня негативно­го впливу на організм людини в цілому та окремі органи і системи зокрема. Наслідки аварії на чорнобильській аес та необхідність їх успішного подолання сприяють невпинному розвитку радіацій­ної гігієни, головним завданням якої є обґрунтування припус­тимих рівнів радіаційного забруднення навколишнього середо­вища, вивчення умов праці й стану здоров я людей, які мають або мали контакт із джерелами іонізуючого випромінювання, створення комплексу захисних заходів, які б забезпечували безпечні умови життєдіяльності. Зрештою, слід зазначити, що в центрі уваги сьогоднішньої гігієни як науки знаходяться дослідження, що стосуються визначення ступеня екологічного навантаження на кожну кон­кретну людину в сучасних умовах, питання профілактики ціло­го розмаїття соціально значущих захворювань і, отже, вдоско­налення адаптаційних процесів, які відбуваються в організмі у зв язку з необхідністю активного пристосування до умов перебування, проблеми гігієни дітей і підлітків, особистої гігієни та формування здорового способу життя, психогігієни тощо. із цього приводу видатний англійський учений е.

Провідними шляхами досягнення основної мети гігієни прийнято вважати охорону та оздоровлення навколишнього середовища, а також збереження та підвищення реактивності організму.

Охорона та оздоровлення навколишнього середовища зу­мовлює збереження природних чинників навколишнього сере­довища, зниження рівня й концентрації шкідливих чинників антропогенного походження, проведення запобіжного та поточ­ного державного санітарного нагляду, розробку санітарного законодавства, використання адміністративних заходів впливу тощо. Збереження та підвищення реактивності організму передбачає посилення специфічної реактивності організму, запро­вадження здорового способу життя, застосування індивідуальних заходів захисту організму, проведення медичного кон­тролю, медичних оглядів та лікарського професійного відбо­ру, організацію виробничого навчання та санітарної освіти. Вивчення природних та антропогенних чинників навко­лишнього середовища і соціальних умов, що справляють вплив на здоров я людини. Наукове обґрунтування і розробку гігієнічних нормативів, санітарних норм і правил, профілактичних заходів, що пози­тивно впливають на організм, сприяють збереженню та зміцненню здоров я людини. Запровадження у практику охорони здоров я гігієнічних рекомендацій, санітарних норм і правил, що розроблені, пе­ревірку їх ефективності та подальше вдосконалення. Здоров я людини, за визначенням вооз, являє собою стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність захворювань або інших фізичних дефектів. Здоров я людини — це процес збереження й розвитку біоло­гічних, фізіологічних, психологічних функцій і оптимальної працездатності (в. Здоров я населення (або громадське здоров я) визначаєть­ся сукупністю показників захворюваності, фізичного розвит­ку, інвалідності, медико - демографічними показниками тощо. До складу навколишнього середовища в широкому розумінні цього слова входить вся наша планета та космічний простір. У більш вузькому, спрощеному, розумінні навколишнє сере­довище являє собою лише біосферу, тобто зовнішню оболон­ку землі, в якій сконцентровані всі її живі речовини та відбу - вається їх активна діяльність. Під час взаємодії організмів з навколишнім середовищем у біосфері утворились екологічні системи, або біогеоценози, які являють собою специфічні си­стеми живих і неживих компонентів, що пов язані між собою обміном речовин і енергії (мал. Навколишнє середовище справляє постійний вплив на здо­ров я людини за допомогою певних матеріальних чинників. Фізичних або енергетичних, хімічних або речовинних, біоло­гічних або біотичних, психологічних або інформаційних. До фізичних чинників відносять сонячну радіацію, темпе­ратуру, вологість та швидкість руху повітря, атмосферний тиск, шум, вібрацію, іонізуюче випромінювання, погоду, клімат тощо. Зміст гігієни як галузі медичної науки і практики визна­чається переліком її основних розділів. Загальна гігієна, кому­нальна гігієна, гігієна харчування, гігієна праці, радіаційна гігієна, гігієна дітей та підлітків, гігієна екстремальних станів та військова гігієна, соціальна гігієна та ін. Загальна гігієна — вивчає загальну теорію і методологію гігієни та екології людини, історію гігієни, принципи гігієнічно­го нормування, загальні питання гігієни повітря, сонячної ра­діації, клімату, мікроклімату, погоди, освітлення, ґрунту, води, особистої гігієни тощо. Комунальна гігієна — вивчає проблеми гігієни населе­них місць та громадських будівель, водопостачання та атмос­ферного повітря, санітарної охорони ґрунту і водоймищ, нор­мування екологічних і гігієнічних чинників навколишнього се­редовища, які впливають на здоров я населення. Гігієна харчування — вивчає вплив на здоров я різних контингентів населення енергетичної цінності та якісного скла­ду харчових продуктів, режиму та умов харчування, обґрун­товує нормативи і рекомендації щодо організації раціонально­го харчування, вимоги до профілактики харчових отруєнь та аліментарних захворювань. Гігієна праці — вивчає вплив на здоров я людини умов та чинників виробничого середовища і трудової діяльності, роз­робляє гігієнічні нормативи і рекомендації з метою профілак­тики професійних отруєнь і захворювань, оптимізації умов праці, підвищення її ефективності, запобігання втомі і перевтомі. Радіаційна гігієна — вивчає вплив на здоров я різних контингентів населення іонізуючої радіації природного і техно­генного походження, розробляє гігієнічні нормативи і заходи щодо профілактики її негативної дії. Гігієна дітей та підлітків —вивчає та розробляє гігієнічні нормативи і рекомендації з питань впливу на здоров я дитя­чого та підліткового населення умов виховання, фізичної куль­тури, харчування, режиму навчальної і трудової діяльності, запобігання вадам психічного і фізичного здоров я. Гігієна екстремальних станів і військова гігієна — вивчає безпосередній та віддалений негативний вплив на гігієнічні показники довкілля і здоров я населення природних та техногенних аварій, катастроф і надзвичайних станів, а та­кож специфічних умов перебування та праці військовослуж­бовців та інших формувань у повсякденних і екстремальних ситуаціях. Соціальна гігієна — вивчає вплив соціальних умов жит­тя і праці на структуру захворюваності населення, окремі та інтегральні показники його здоров я тощо. Крім того, як окремі виділяють ще такі розділи (напрямки) гігієни. Психогігієна, авіакосмічна гігієна, гігієна залі­зничного та морського транспорту, герогігієна, гігієна розумової праці, гігієна лікувально - профілактичних закладів, особиста гігієна та ін. Слід мати на увазі, що деякі розділи (питання) гігієни ма­ють міждисциплінарний характер і інтегрують у собі теорію і практику декількох гігієнічних дисциплін. Показовим прикла­дом цього є гігієна лікувально - профілактичних закладів, яка ґрунтується на основних положеннях та прикладних аспектах загальної і комунальної гігієни, гігієни праці, гігієни харчу­вання, гігієни дітей та підлітків, психогігієни, а також радіа­ційної гігієни і органічно поєднує їх. Гігієнічна наука і санітарна практика виникли й розвива­ються в тісному контакті і взаємодії як з медичними, так і з багатьма природознавчими, технічними, фізико - математични - ми, хімічними, будівельними та іншими науками, зокрема таки­ми, як архітектура, будівництво, геологія, географія, астроно­мія, кліматологія, метеорологія, психологія, педагогіка, стати­стика та багатьма іншими. Так, для характеристики навколишнього середовища гігієна використовує дані і дослідження метеорології, географії, астро­номії, кліматології, радіології та ін. Під час вивчення здоров я людини — дані фізіології, біофізики, біохімії, анатомії, гісто­логії та ін. У ході проведення гігієнічних досліджень — дані біологи, хімії, математики, кібернетики, мікробіології та ін. Розглядаючи методологію окремої наукової дисципліни, слід зазначити, що в загальнонауковому розумінні цього поняття методологія як об єкт наукового пізнання являє собою вчен­ня про основні його закони, методи та принципи, вихідні за­сади теоретичної та практичної діяльності людини. Основою методології гігієни як пріоритетної галузі медич­ної діяльності є визнання тісного взаємозв язку людини з на­вколишнім середовищем, залежності здоров я від впливу його чинників та умов. Отже, предметна методологія гігієни — це сукупність науко­во обґрунтованих специфічних законів і категорій, методів та методик, що використовуються для встановлення закономірно­стей впливу численних чинників навколишнього середовища на здоров я людини. Згідно з ним порушення стану здоров я людей (хвороба, зниження резистентності, імунного статусу або адаптацій­но - компенсаційних можливостей організму), спричинене фізичними, хімічними, біологічними або психогенними еті­ологічними чинниками, може виникнути лише за наявності трьох рушійних сил. Джерела шкідливості (забруднювача) або комплексу шкідливостей, чинника (механізму) впливу або передачі цього забруднювача і сприйнятливого (чутли­вого до цього забруднювача) організму.

За відсутності хо­ча б однієї із цих умов або рушійних сил процесу зміни ста­ну здоров я під впливом чинників навколишнього середови­ща для даної віково - статевої чи професійної групи людей не станеться. Другий закон гігієни — закон негативного впливу на на­вколишнє середовище діяльності людей. Відповідно до нього незалежно від своєї волі та свідомості, у зв язку з фізіологіч­ною, побутовою та виробничою діяльністю люди негативно впливають на навколишнє середовище, що тим небезпечніше, чим нижче науково - технічний рівень виробництва, культура населення та соціальні умови життя. Третій закон гігієни — закон негативного впливу на навко­лишнє середовище природних екстремальних явищ — визна­чає, що природне навколишнє середовище забруднюється не тільки під впливом фізіологічної, побутової та виробничої діяль­ності людей, але й унаслідок екстремальних природних явищ і катаклізмів, таких як спалахи на сонці, вулканічна діяльність, землетруси, активна циклонічна та антициклонічна діяльність тощо. Четвертий закон гігієни — закон позитивного впливу на навколишнє середовище людського суспільства — підкреслює, що у процесі створення сприятливих умов проживання і тру­дової діяльності людське суспільство залежно від соціального рівня розвитку, культури, досягнень науково - технічного про­гресу, а також економічних можливостей цілеспрямовано по­зитивно впливає на навколишнє середовище з метою його оздоровлення, запобігаючи забрудненню і, тим самим, підви­щуючи рівень здоров я населення. П ятий закон гігієни — закон негативного впливу забруд­неного (денатурованого) природного навколишнього середо­вища на здоров я людини — стверджує, що під час контакту людини з навколишнім середовищем, забрудненим фізіологі­чними виділеннями, побутовими або техногенними забрудню­вачами у кількостях, які перевищують гігієнічні нормативи, неминуче настає зміна стану здоров я в бік його погіршення. Шостий закон гігієни — закон позитивного впливу при­родного навколишнього середовища на здоров я населення — засвідчує, що природні чинники навколишнього середовища (сонце, чисте повітря, чиста вода, доброякісна їжа) позитивно впливають на здоров я людей, сприяючи його збереженню і зміцненню в умовах доцільного використання. У сучасній гігієні виділяють 5 основних, специфічних для цієї науки методів досліджень. Епідеміологічний метод вив­чення здоров я населення, метод санітарного обстеження, ме­тод гігієнічного експерименту, метод санітарної експертизи, метод санітарної освіти. Епідеміологічний метод — це сукупність різноманітних спо­собів вивчення здоров я населення, що перебуває під впли­вом різних ендогенних (генетичних, вікових, ендокринних та ін. ) і соціальних та природних екзогенних (фізичних, хімічних, біологічних та ін. ) чинників середовища перебування. Епідеміологічний метод передбачає комплексне вивчення як навколишнього середовища, так і передусім особливостей впливу його на організм і здоров я людини. існують 4 різновиди епідеміологічного методу вивчення здо­ров я населення, а саме.

Санітарно - статистичний метод, метод медичного обстеження популяцій, метод клінічного спостері­гання за людьми, які спеціально відібрані (волонтерами), та метод натурного експерименту серед широкого загалу населення. При цьому використовують такі методики дослідження, як фізичні, хімічні, фізико - хімічні, біологічні, медико - географічні, клінічні, фізіологічні, біохімічні, токсикологічні, санітарно - ста­тистичні та ін. Метод санітарного обстеження є одним з основних прийомів у роботі санітарного лікаря під час вивчення чинників сере­довища (навколишнього, виробничого, житлового і т. ), які впливають на здоров я та санітарно - побутові умови життя людей, і полягає в здійсненні візуального спостереження та санітарного опису чинника або об єкта, що підлягає дослід­женню. Виділяють 2 різновиди методу санітарного обстеження. Са­нітарний опис (оцінка санітарного стану об єкта за зовнішні­ми ознаками) та поглиблене санітарне обстеження з викорис­танням інструментально - лабораторних досліджень чинників навколишнього середовища. Метод гігієнічного експерименту передбачає проведен­ня експерименту (досліду) в реальних умовах (метод натур­ного гігієнічного експерименту) або його проведення в умо­вах лабораторії (метод лабораторного гігієнічного експери­менту). Виділяють 2 різновиди методу натурного гігієнічного експе­рименту.

Натурний, що стосується вивчення особливостей впливу чинників навколишнього середовища на здоров я лю­дей; та натурний, що стосується вивчення кількісних і якісних характеристик природного середовища, які склалися внаслі­док трудової та побутової діяльності людини. Суть методу лабораторного гігієнічного експерименту поля­гає в тому, що в лабораторних умовах на математичних, кібер­нетичних, санітарно - технічних та інших моделях і установках проводиться експеримент або з вивчення впливу чинників навколишнього середовища на здоров я людини, або з вивчення окремих чинників навколишнього середовища. Метод санітарної експертизи передбачає дослідження та розв язання будь - яких питань особами, які володіють сукупніс­тю спеціальних знань у галузі гігієни і санітарії. До числа об єктів, що підлягають санітарній експертизі, належать пит­на вода, продукти, підприємства громадського харчування, дитячі дошкільні та загальноосвітні установи, лікувально - профілактичні заклади, книги, дитячі іграшки, одяг тощо. Метод санітарної освіти являє собою гігієнічне виховання та навчання населення основам здорового способу житгя, пра­вилам профілактики захворювань, формуванню його загально - гігієнічної та екологічної грамотності. Підставою щодо забезпечення оптимальних умов для життє­діяльності людини та адекватного управління якістю середо­вища є гігієнічне регламентування. У зв язку із цим виникає нагальна потреба як загальноме - тодологічного, так і прикладного змісту в науковому обґрун­туванні оптимальних та гранично допустимих параметрів чин­ників навколишнього середовища, які служать основою для визначення та опрацювання гігієнічних нормативів, санітар­них правил і норм та профілактичних заходів. Гігієнічним нормативом називають чітко визначений діапа­зон параметрів чинника навколишнього середовища, який є оптимальним або безпечним з точки зору збереження нор­мальної життєдіяльності і здоров я людини, людської попу­ляції і майбутніх поколінь. В основі теорії й практики гігієнічного нормування знахо­дяться певні принципи, що їх використовують практично в усіх галузях наукового регламентування чинників навколиш­нього середовища. До провідних принципів гігієнічного нормування належать принципи примату (пріоритета) медичних показників, дифе­ренціації біологічних відповідей, розподілу об єктів санітар­ної охорони, урахування всіх можливих несприятливих впливів, пороговості, залежності ефекту від концентрації (дози) та часу впливу, лабораторного експерименту, агравації та відносності нормативних положень. Основними складовими сучасної гігієни і санітарної практики є громадська та індивідуальна гігієна. індивідуальна гігієна охоплює коло питань, що вирі­шує окрема людина і які торкаються її особистого здоров я. До сфери інтересів громадської гігієни входять питання, що стосуються здоров я різних контингентів населення, населен­ня в цілому і вирішення яких не підвладне окремій людині (санітарна охорона атмосферного повітря, питної води, ґрун­ту, профілактика шумових, вібраційних та радіаційних впливів, умови та охорона праці на виробництві, санітарний режим підприємств громадського харчування тощо). Між індивідуальною та громадською гігієною існує тісний зв язок. З одного боку, що кращими є загальні для всього насе­лення гігієнічні та екологічні умови навколишнього середови­ща, то ефективнішими є заходи особистої гігієни. З іншого, — дотримання гігієнічних вимог в особистому житті не відок­ремлено від здоров я інших людей (наприклад, паління нега­тивно впливає на нащадків, змушує оточуючих перебувати в зоні пасивного паління тощо). Досягнення мети і реалізація завдань у галузі профілакти­ки здійснюється двома основними формами практичної діяль­ності санітарної служби, що міцно взаємопов язані, а саме.

Шляхом проведення запобіжного (попереднього) і поточного санітарного нагляду.

Запобіжний санітарний нагляд — це заходи санітарної служ­би, спрямовані на забезпечення дотримання гігієнічних норм і вимог у процесі планування, проектування, будівництва, ство­рення та уведення в експлуатацію різних об єктів. Поточний санітарний нагляд — це заходи санітарної служ­би, спрямовані на дотримання гігієнічних норм і вимог у про­цесі функціонування тих чи інших об єктів (після уведення їх в експлуатацію), зокрема стосовно умов перебування та праці людей, профілактики харчових та професійних отруєнь і захво­рювань, запобігання забрудненню навколишнього середови­ща тощо. Держава зобов язана надавати санітарним лікарям права обстежувати різні об скти, контролювати дотримання в них належних сані гарно - гігієнічних умов, накладати адміністра­тивні стягнення на винних в їх порушенні. Структуру санітарно - епідеміологічної служби україни та її основного підрозділу, яким є санітарно - епідеміологічна стан­ція, наведено на мал. Відправною точкою діяльності санітарного лікаря, критерієм правильності її спрямування, змісту і результатів мас бути здо­ров я населення. Вивчення і визначення його рівня та основ­них показників — важлива складова спільної роботи санітар­ної служби й лікувальних закладів. Діяльність медичного працівника в галузі профілактики має психологічні і деонтологічні особливості, які суттєво відрізня­ються від обов язків, притаманних фахівцям лікувального профілю. Останні в професійному плані, як правило, повсяк­денно спілкуються з окремими хворими та їхніми родичами. Сфера міжособистісних професійних контактів фахівців ме - дико - профілактичної справи значно ширша і, в деяких аспек­тах, значно складніша та відповідальніша. Адже діяльність са­нітарних лікарів пов язана зі збереженням здоров я не однієї людини, а багатьох, інколи сотень тисяч, людей. У процесі її виконання постійно виникає потреба в спілкуванні з керівни­ками і працівниками різноманітних установ і закладів (органів влади, різних державних інспекцій, промислових підприємств, закладів торгівлі та громадського харчування, комунального господарства та проектних організацій, лікувально - профілак - тичних установ та дитячих закладів тощо). Така різнобічність повсякденних службових контактів вимагає володіння знан­нями не тільки з медичних дисциплін. Вона зумовлює не­обхідність високого рівня психологічної і деонтологічної під­готовки та відповідних рис характеру, без яких неможливі конструктивні плідні міжособистісні контакти під час вирі­шення важливих проблем профілактичного та оздоровчого змісту.

Біологічна дія і гігієнічне значення сонячної радіації зумов­лені тим, що вона є основним природним джерелом теплової та світлової енергії, без якої неможливе існування органічно­го життя на землі. Сонячна радіація безпосередньо впливає на різноманітні фізіологічні функції та біохімічні процеси в організмі людини. Завдяки сонячній радіації відбуваються ат­мосферна циркуляція, випаровування та кругообіг води, фор­муються погода й клімат, здійснюється синтез органічних ре­човин. Сонячна радіація є важливим чинником забезпечення нормального функціонування зорового аналізатора та регуля­тором біологічних ритмів організму, сприяє підтриманню при­родного імунітету людини тощо. За своєю фізичною природою сонце — це величезний га­зовий шар діаметром 1 500 000 км, у надрах якого відбувають­ся термоядерні реакції, температура його може сягати 40 000 000 °с. Температура зовнішньої поверхні сонця (вона складається з хромосфери, фотосфери і корони) становить 6000 °с. Сонце розміщене відносно близько від землі. Ця відстань становить 100 діаметрів сонця, тобто 150 000 000 км. Тому про­цеси, що відбуваються на сонці, постійно впливають на біо­сферу нашої планети. Проявами інтенсивності цих процесів є кількість та площа сонячних плям, кількість та потужність хромо­сферних спалахів, випромінювання радіочастотного діапазону, іонізуюче випромінювання, магнітні поля тощо. Процесам сонячної активності властива певна циклічність, яка має різну тривалість. Найкраще вивчений і найвідоміший 11—12 - річний цикл, який характеризується наявністю 4 основ­них фаз активності. Підйому, максимуму, спаду та мінімуму.

Потік сонячної енергії, який випромінюється в космічний простір, у тому числі у вигляді так званого сонячного вітру в напрямку до землі, має широкий спектр випромінювання і вклю­чає такі складові. Корпускулярне випромінювання (протони, електрони, нейтрони, інші корпускули), у - випромінювання, рен­тгенівське випромінювання, ультрафіолетове (уф) випроміню­вання (10—400 нм), видиме світло (400—760 нм), інфрачервоне випромінювання (760—4000 нм), випромінювання радіочастот. Співвідношення основних складових сонячного спектра, який доходить до поверхні землі, відрізняється від спектра, що його випромінює сонце.

Магнітоатмосфера та атмосфера землі за­тримують значну частину корпускулярного та уф - випроміню - вання. Якщо у первинному випромінюванні питома вага уф - ра - діації становить 5—6%, то до поверхні землі доходить тільки 1 % цієї радіації. Затримується, насамперед, короткохвильова час­тина уф - радіації, яка досягає поверхні землі лише в діапазоні від 180 до 400 нм. Біологічна дія сонячної радіації залежить від довжини хвилі, енергії та тривалості дії її окремих складових, а також від ре­цептора, на який впливає випромінювання. інфрачервона радіація (760—4000 нм) залежно від довжини хвилі проникає в товщу шкіри на глибину від 0, 1 до зо—40 мм, і, отже, створює поверхневу теплову дію, посилює шкірне дихання, розширює судини, збільшує інтенсивність кровообі­гу та всмоктування, стимулює продукцію речовин, зменшує пошкоджувальну дію продуктів розпаду.

Лікувальні дози інфрачервоного випромінювання широко використовують у фізіотерапії різних захворювань і травма­тичних ушкоджень. Видима радіація (760—400 нм) може сприйматися зоровим аналізатором (специфічний зоровий вплив видимого світла) і поверхнею шкіри. В останньому випадку вона здатна створю­вати тепловий і фотохімічний ефекти, які можливі лише за наявності так званих фотосенсибілізаторів (речовин, здатних поглинати випромінювання). Під дією видимого світла з енер­гією понад 5 ев відбувається збудження молекул фотосенси­білізатора з передачею їх енергії іншим молекулам та утво­ренням біологічно активних речовин. Фотосенсибілізаторами можуть бути деякі природні речовини, лікарські засоби, продукти нафтопереробки тощо. Особливої уваги потребує запобігання фотосенсибілізувальній дії сонячної радіації у виробничих умовах, а саме під час роботи з речовинами, що мають власти­вості фотосенсибілізаторів, внаслідок чого можуть виникати дерматити, екзема, пухлини. Григор євим (1974) погода характеристика погоди дуже сприятлива погода сприятлива погода погода, що потребує посиленого медичного контролю погода, що потребує суворого медичного контролю стійка погода, частіше зумовлена антициклоном, відсутність істотної хмарності, опадів. Атмосферний тиск — вище за 760 мм рт. Атмосферний тиск — 760—755 мм рт. Атмосферний тиск— 754 - 745 мм рт. Атмосферний тиск — нижче за 745 мм рт. До сезонних змін погоди, зумовлених кліматом даної місце­вості, люди, які постійно там проживають, у більшості випадків адаптовані. інша річ, коли відбуваються так звані аперіодичні різкі зміни (коливання) атмосферного тиску, температури, сонячної та геомагнітної активності. Саме вони і є головною причиною несприятливих хворобливих реакцій людини на погоду і виникнення так званих геліометеопатологічних ре­акцій. Геліометеопатологічні реакції (гмпр) — це сукупність не­сприятливих для здоров я і працездатності людини об єктив­них та суб єктивних змін, які виникають в організмі внаслідок впливу окремих погодних (космічних, геофізичних, метео­рологічних, синоптичних) чинників або їх комплексу.

Прояви гмпр різноманітні і залежать від віку, стану організму, наяв­ності хронічного захворювання та його характеру, а також деяких інших внутрішніх та зовнішніх чинників. Залежно від цього гмпр проявляються головним болем, підвищенням (або зниженням) артеріального тиску, болем у суглобах та у серці, порушеннями серцевого ритму, сну, дратівливістю, погіршен­ням настрою, зниженням працездатності тощо. Таблиця 6 медична класифікація погоди за в. Наближення відрогу, гребеня, безградієнтної ділянки підвищеного тиску.

Наближення циклону, сідловини, улоговини, безградієнтної області зниженого тиску.

Віддалення теплого фронту або фронту оклюзії за типом теплого. Розрізняють три ступені важкості гмпр. Легкий (скарги переважно загального характеру — порушення сну, знижен­ня працездатності, легке нездужання, біль у суглобах, нерізко виражені психоемоційні реакції); середньої важкості (загаль­не нездужання, коливання артеріального тиску, посилення симптомів, характерних для основного хронічного захворю­вання) та важкий (гострі порушення мозкового кровообігу, гіпертонічні кризи, загострення ішемічної хвороби серця, на­пади бронхіальної астми тощо) ступінь перебігу метеопатоло - гічних реакцій. Хоча у розумінні механізму зв язку самопочуття людини з погодою ще достатньо білих плям, сам факт його наявності, зокрема у питаннях виникнення та перебігу різних захворю­вань, незаперечний. Особливо значним він є при захворюван­нях серцево - судинної системи та органів дихання. У дні з не­сприятливою погодою (проходження погодного фронту, різкі перепади тиску та температури, геомагнітні бурі тощо) вірогід­но збільшується кількість гіпертонічних кризів, інфарктів міо­карда, мозкових інсультів, випадків раптової смерті осіб із захворюваннями серцево - судинної системи. Накопичено також безсумнівні дані про вплив сонячної активності на поширеність хвороб органів кровообігу.

Вони свідчать про те, що кількість загострень серцево - судинних захворювань та їх наслідки перебувають у просторово - часо­вому зв язку з такими явищами, як хромосферні спалахи на сонці, проходження активно - спалахових ділянок через цент­ральний меридіан сонця, геомагнітні бурі, інші прояви геліо - геомагнітної активності. Великий інтерес для визначення ступеня впливу сонячної активності на виникнення і перебіг серцево - судинних захво­рювань становить синхронне порівняння показників, що до­сліджуються у різних віддалених один від одного населених пунктах. Оскільки сонячні впливи мають планетарний харак­тер, можна припустити, що вони повинні реєструватись одно­часно в різних населених пунктах земної кулі. Це припущення підтвердили результати аналізу добової частоти інфаркту міо­карда в києві, санкт - петербурзі та караганді. Аналіз засвідчив, що з 68 днів, коли в усіх трьох містах частота інфаркту міокарда була в 1, 5—2 рази вища за середньорічний рівень, 61 день (89, 6 %) характеризувався підвищеною сонячною активністю. Більш як 60 % осіб, хворих на хронічні неспецифічні захво­рювання легенів, також є метеочутливими. Серед хворих на хронічний обструктивний бронхіт така чутливість досягає 72 %. Дуже чутливі до погодних впливів хворі на бронхіальну астму.

Це захворювання особливо поширене в регіонах з високою вологістю, яка поєднується з високою або низькою темпера­турою повітря, частими контрастними змінами погоди. За та­ких погодних умов астматичні напади виникають значно час­тіше і мають значно важчий перебіг. Добре відома підвищена чутливість до змін погоди хворих на ревматичні захворювання. Ревматичний біль у сугло­бах, що супроводжує зміни погоди, є одним із класичних при­кладів метеотропної реакції. При ревматизмі (як і при деяких інших захворюваннях) спостерігається чіткий сезонний ритм перебігу хвороби. У помірному кліматі україни частота загос­трень збільшується найчастіше ранньою весною та в осінньо - зимові місяці, тобто в період, коли панують несприятливі, кон­трастні погодні умови. є численні дані про зв язок з погодними умовами захворю­вань шлунково - кишкового тракту, нирок та сечовивідних шляхів. Пора року і погодні умови впливають на виникнення та перебіг численних хвороб нервової системи та органів чут­тя, психічних захворювань, хвороб шкіри тощо. Кількість до­рожньо - транспортних пригод також пов язана з геліогеофі - зичною активністю. Характеризуючи вплив погоди на здоров я людини, слід пам ятати, що він може бути не лише прямим, але й опосеред­кованим. Так, хмарна погода знижує інтенсивність біологічно активної уф - радіації. З погодою пов язане і таке шкідливе для здоро­в я явище, як смог, що інколи спостерігається в містах з інтен­сивним рухом автотранспорту.

Отже, незаперечна наявність тісного зв язку перебігу різних захворювань з погодними умовами підкреслює необхідність проведення відповідних лікувально - профілактичних заходів, які спрямовані на підвищення адаптаційних можливостей люди­і їй, її загальної стійкості до несприятливих впливів навколиш­нього середовища та полягають у дотриманні загально - гігієнічних рекомендацій у повсякденному житті і трудовій діяльності (раціональне харчування, рухова активність, загар­товування, активний відпочинок, перебування на свіжому повітрі, відмова від паління та вживання алкоголю, нормаліза­ція сну тощо). Слід наголосити, що додержання правил особи­стої гігієни також є неодмінною умовою підтримання доброго самопочуття і підвищення стійкості до несприятливої погоди. Для підвищення метеостійкості і запобігання загостренням захворювань рекомендується проводити невідкладну, або опе­ративну, та сезонну, або курсову, профілактику.

Невідкладну профілактику здійснюють напередодні (за 1—2 дні) несприят­ливої погоди, в період її погіршення, а також протягом 2— з днів після стабілізації погоди. Сезонну профілактику метео - чутливим людям проводять протягом 2—4 тижнів у найнебез - печніші за погодними умовами періоди року і безпосередньо перед ними (табл. Такими періодами, наприклад для осіб з ішемічною хворо­бою серця і гіпертонічною хворобою, в кліматичних умовах центральної україни є відповідно лютий — квітень і листо - пад - грудень; у прикарпатті — січень — березень, травень, листопад - грудень (в. Однак знову слід наго­лосити, що конкретну схему курсу лікування, лікарські пре­парати, їх дози, інші призначення та рекомендації визначає лікар з урахуванням індивідуальних особливостей перебігу ос­новного захворювання, характеру праці і побутових умов, а також ступеня чутливості пацієнта до погоди. Під кліматом розуміють стійку сукупність погодних умов, характерних для даної місцевості в різні пори року, що вста­новлена за даними багаторічних спостережень. Гігієнічне значення клімату дуже велике.

Саме клімат виз­начає можливості щодо проектування і будівництва громадсь­ких та промислових будівель, рекомендації з питань забезпе­чення раціонального харчування, одягу, взуття, режиму праці населення, навчання та виховання підростаючого покоління, запобігання виникненню та загостренню різних захворювань. На відміну від погоди, яку характеризують метеорологічні, синоптичні та геліогеофізичні показники, що реєструють про­тягом короткого проміжку часу, для визначення кліматичних особливостей місцевості необхідно знати показники, які відображують довгострокові процеси в навколишньому при­родному середовищі. Такими показниками є абсолютні мінімальні, абсолютні максимальні, середньорічні, середньомісячні та інші критеріальні показники основних метеорологічних чинників. Головним критерієм, що характеризує клімат, є середньо­річна температура повітря. Крім того, для вирішення практич­них питань теплозахисту необхідно знати середню температу­ру найхолоднішого (січень) і найтеплішого (липень) місяців, річні зміни температури, амплітуду її коливань та ін. Дуже важливими показниками є також вологість, кількість опадів, атмосферний тиск, переважні напрямки і швидкість руху по­вітря, світловий клімат, глибина промерзання ґрунту тощо. Для кожної кліматичної зони характерні певні параметри та особ­ливості річних коливань вищезгаданих показників. Найважливішим чинником, що утворює клімат, є географіч­не положення, передусім тому, що саме від нього залежить кут нахилу земної поверхні до сонячних променів і кількість тепла, що надходить. Окрім географічного положення, такими чинниками вва­жають висоту над рівнем моря, тип поверхні (вода, суша), близькість до морів та океанів, а також ландшафтні умови. Розрізняють 7 основних кліматичних поясів. Тропічний (0 — 13° географічної широти, середньорічна температура — 20 — 24°с), жаркий (відповідно 13 — 26° і 16 — 20°с), теплий (26 — 39° і 12 — 16 °с), помірний (39 — 52° і 8 — 12°с), холодний (52 — 65 °і 4 — 8°с), суворий (65—78° і 0°4 °с), полярний (78—90° і - 4 і більше °с). Разом з тим, залежно від рельєфу місцевості, висоти над рівнем моря і розташування водної поверхні прийнято виділя­ти такі види клімату.

Різкоконтинентальний (великий перепад температури повітря від сезону до сезону, помірна вологість), помірно континентальний (незначні зміни температури повітря від сезону до сезону, помірна вологість), морський (незначні зміни температури протягом року, велика вологість), високог­ірний (температурні характеристики різноманітні відповідно до географічного положення, головна особливість — зниже­ний тиск) та клімат пустель (сухий, можливі значні зміни тем­ператури). Згідно з медичною класифікацією розрізняють щадний та подразнювальний типи клімату.

Якщо щадний характеризуєть­ся мінімальним навантаженням на систему терморегуляції організму і, отже, оптимальними умовами для успішного пере­бігу адаптаційного процесу, подразнювальний у свою чергу зумовлює досить суттєве навантаження на стан терморегуля­ційних систем організму і характеризується вираженими зру­шеннями з боку адаптаційно - компенсаційних механізмів, що забезпечують гомеостаз організму.

Акліматизація являє собою надзвичайно складний соціально - біоіогічний процес, що зумовлений ходом еволюційного розвитку і передбачає реалізацію цілої сукупності фізіологіч­них реакцій, які спрямовані на пристосування до нових умов перебування. Причому на характер та особливості перебігу процесів акліматизації впливають численні чинники, серед яких передусім слід назвати гігієнічні, економічні та соціально - пси­хологічні. Акліматизація характеризується наявністю певних фаз. Початкової, перебудови динамічного стереотипу та стійкої акліматизації. Початковій фазі, або, як її ще називають, фазі орієнтації, властиві поява перших орієнтаційних рефлексів та загальна загальмованість цнс. Фаза перебудови динамічного стереотипу, або фаза екзаль­тації, може відбуватися за двома типами. Перший тип харак­теризується сприятливим перебігом та поступовим перехо­дом у третю фазу акліматизаційного процесу.

При другому типі спостерігаються виражені дизадаптаційні метеоневрози, метеорологічні артралгії, цефалгії, міалгії, невралгії, загострення хронічних захворювань. Однак якщо вжито ефективні ліку­вально - профілактичні та гігієнічні заходи, такий тип може пере­йти в 3 - тю фазу.

Водночас, якщо перебіг процесу є дуже не­сприятливим, такого переходу не спостерігається, патологічні прояви посилюються, акліматизація не відбувається. Фаза стійкої акліматизації, або фаза вирівнювання (норма­лізації), характеризується стабільністю обмінних процесів, відсутністю розладів харчування, нормальною працездатністю, звичайним рівнем і характером захворюваності, нормальною народжуваністю, добрим фізичним станом, належним розвит­ком дітей і підлітків. Отже, акліматизація — це процес активного пристосування. Аби вона була успішною, необхідно вжити комплекс певних заходів. Велике значення надається вихідному стану здоров я та типу нервової системи. Неабияку роль відіграють загартову­вання, індивідуальне тренування, переїзди до іншої кліматич­ної зони у перехідні періоди, що характеризуються відсутністю різких відмінностей кліматичних та погодних умов. Але найбільш вагоме значення мають гігієнічні заходи, що сприяють активній акліматизації. Так, різний світловий клімат на півночі і півдні визначає необхідність корекції уф - опромінення. На півночі слід застосовувати джерела освітлення, близькі за спектром до зви­чайного світла, уводити режим штучного освітлення в період полярної ночі. Разом з тим на півдні необхідно ослаблювати надмірне уф - опромінення, що дозволяє уникати канцероген­ного ефекту, запобігати тепловим та сонячним ударам. На півночі енергетична цінність харчування має компенсу­вати енерговитрати, завищені на 15—25 %, воно має бути раціональним за складом, беручи до уваги спосіб життя в цій місцевості і, отже, вміщувати не менше як 14 % білків, пере­важно тваринного походження, та не менше як зо % жирів. Особливого значення набуває додаткова вітамінізація їжі. Одяг у північних районах має запобігати тепловтратам, зок­рема радіаційним, тому він повинен бути малотеплопровід - ним, сухим (вологість збільшує теплопровідність) та вітроза­хисним. Водночас на півдні одяг повинен сприяти втраті теп­ла передусім шляхом випаровування. Взуття на півночі має бути на 2—3 розміри більшим, щоб надягти додаткові шкар­петки, панчохи. Таким чином, для вирішення низки питань профілактично­го змісту у своїй практичній діяльності лікар повинен знати кліматичні та погодні умови місцевості. Дані про них можна отримати в закладах гідрометеослужби. Комітет з гідрометеорології і контролю навколишнього при­родного середовища об єднує метеостанції, метеопости, об­серваторії, науково - дослідні заклади, спеціальні кораблі та експедиції, які проводять регулярні метеоспостереження (1 раз на 3 год), дані про які фіксують у спеціальних журналах. Аналіз провідних погодно - та кліматохарактеризуючих по­казників дозволяє лікареві визначити кліматичну зону, вияви­ти основні несприятливі кліматичні та погодні чинники, обґрун­тувати конкретні рекомендації щодо житлового будівництва (теплозахист, розміщення, гідроізоляція, набір і площа при­міщень та ін. ), а також стосовно організації раціонального харчу­вання, профілактики світлового голодування, вибору оптималь­ного взуття та одягу, профілактики різних захворювань. Життя та здоров я людини тісно пов язані з навколишнім середовищем (біосферою). Одним із найважливіших компо­нентів цього середовища є вода, без якої неможливі були б зародження і послідовний розвиток органічного життя на землі. Не випадково регіонами формування стародавньої цивілізації стали території, розташовані поблизу річок тибр, євфрат, ніл, йордан. Про велике значення води свідчать історичні доку­менти, релігійні видання тощо. Величезні світові запаси води мають особливе значення для існування сучасної людини. Загальний об єм води на земній кулі досягає 1, 5 млрд км 3. Якщо прийняти їх за 100 %, то роз­поділ водних ресурсів буде таким. На частку світового океа­ну— 93—94 %, підземних вод — 4, 12 % (із них прісних — 0, 76 %, таких, що пов язані з активним водообміном, — 0, 27 %), вод річок, озер, боліт та інших поверхневих об єктів — 0, 06 %, льодовиків та постійного снігового покриву — 1, 65 %. Таким чином, відносні запаси прісної води не такі вже й великі і складають усього 2, 63 % від загальної кількості води на земній кулі. Хоча об єм води в річках становить усього 0, 0002 % від загальних світових запасів, проте вони є одним із головних джерел питного водопостачання, оскільки основні запаси прісної води зосереджені в льодовиках і їх практично не ви­користовують (мал. На відміну від взаємозамінюваних природних джерел теп­ла (вугілля, нафти, газу) практичної заміни воді немає. Тому цій проблемі потрібно приділяти значну увагу промисловості і побуті. З ясовано, що якщо вода з одного несправного крана тече непреривною цівкою завтовшки із сірник, то за добу піде в каналізацію і буде втрачено майже 500 л води. На жаль, бурхливий розвиток виробництва, поява і розвиток великих міст (урбанізація) та інші процеси, що супроводжують сучасний етап історичного розвитку людства, вкрай негативно відбилися на природному середовищі проживання людини. У річки й інші водоймища часто без всякої фільтрації вики­дається велика кількість промислових та побутових стоків, що різко погіршує гігієнічні показники води, а інколи унемож­ливлює її використання для питних цілей через високий вміст хімічних, токсичних речовин і хвороботворних бактерій. Колоній в 1 мл, в річці москві — понад 40 тис, у міських каналах санкт - петербурга — понад 500 тис. На пляжі лузанівка, що в одесі, було знайдено 240 тис. Колоній в 1 мл води, а на пляжі великого фонтану — майже в іоразів більше.

Не обійшли наслідки сильного забруднення промисловими і тваринними відходами та хімікатами і, здавалося б, добре захищені підземні води. Значно погіршилась якість питної води в деяких підземних джерелах водопостачання луганської, до­нецької, дніпропетровської, запорізької та інших областей із розвинутою мережею гірничовидобувних, коксохімічних та інших промислових підприємств. Міссісіпі, волгу, дніпро та ін. Щороку в річки та інші водоймища світу скидається понад 400 км 3 промислових та побутових стоків, здатних зробити непридатними для пиття майже 7000 км 3 чистої водщ таке становище не може не справляти негативного впливу як на середовище перебування людини, так і безпосередньо на її організм. Слід підкреслити і той незаперечний факт, що вода є невід ємною складовою нашого організму, провідним чин­ником підтримування оптимальної життєдіяльності кожної осо­бистості. Причому вода в організмі може знаходитись у вільному (вода судинного русла) і зв язаному (вода інтерстиціального просто­ру) станах та як конституційна (внутрішньоклітинна) вода. Тканини організму людини являють собою водно - колоїдні системи. Вода бере безпосередню участь у багатьох складних біологічних процесах життєдіяльності, є універсальним роз­чинником, без якого неможливі ці процеси. Вода необхідна для процесів травлення, проміжного обміну.

Про вагоме фізіо­логічне значення води свідчить і те, що тіло людини містить близько 72 % води. У крові цей показник досягає 83 %, у печінці — 68 %. У організмі новонародженої дитини середній вміст води на 9—10 % перевищує цей показник у дорослої людини. Майже вся вода, що потрапляє в організм, зосереджується в травному каналі. Через шлунок та кишки вода всмоктується в кров і лімфу.

Плазма крові майже на 90 % складається з води. За добу через нирки проходить 600—700 л крові — у 100 разів більше, ніж утримується в організмі. Дуже важлива роль води в забезпеченні теплового комфор­ту людини. Випаровування з поверхні шкіри за нормальних умов складає 20—50 г за 1 год. Залежно від^зовнішньої темпе­ратури, вологості повітря та навколишніх предметів випаро­вування може збільшуватися або зменшуватися, що призво­дить до перегріву або охолодження організму.

При великих фізичних навантаженнях і дискомфортному (перегрівному) мікрокліматі протягом 1 год може випаровува­тися більш як 0, 5 л поту.

При цьому різко збільшуються втра­ти різних солей, мікроелементів, вітамінів. Підраховано, що за 70 років життя залежно від місця проживання, клімато - погодних особливостей, побутових умов та умов праці люди­на виділяє в середньому від 50 до 150 т поту.

Без достатнього забезпечення організму людини водою нор­мальна його життєдіяльність неможлива. Відомо, що втрата води від 1 до 5 % від маси тіла спричиняє видимі патологічні зміни (в ялість рухів, підвищення температури тіла, дратів­ливість, сонливість та інші ознаки перегріву). Якщо втрати води досягають 10 % і більше, це може призвести до важких наслідків і навіть смерті людини. Втрата води в кількості 20 % вважається смертельною (а в жаркому кліматі смертельною може бути і втрата 15—20 %). Вода поряд із сонячною радіацією та повітрям — один із головних чинників загартовування та оздоровлення. У лікар­ській практиці широко застосовують мінеральні води. В украї­ні здійснюється розлив мінеральних, лікувальних і столових вод більше ніж із 60 джерел (понад 1000 млн л на рік). Функ­ціонує понад зо бальнеологічних санаторіїв та інших ліку­вально - оздоровчих закладів. У них використовують вуглекислі, сульфідні, радонові та інші води. Такі мінеральні води, як нафтуся, миргородська, поляна квасова, лужанська, березів - ська, добре відомі і користуються заслуженим попитом у на­селення. Загальна потреба у воді включає. Фізіологічну потребу та потребу у зв язку з використанням води для гігієнічних цілей (особиста гігієна), прибирання приміщень, миття посуду, пран­ня білизни, поливу зелених насаджень і т. Фізіологічна потреба у воді дорослої людини в умовах по­мірного клімату складає в середньому 2—3 л на добу.

Ця вода надходить в організм шляхом вживання води, чаю, різних на­поїв, з продуктами, рідкими кулінарними виробами і в неве­ликій кількості (0, 45—0, 63 л) — за рахунок обмінних процесів в організмі. Залежно від рівня санітарно - технічного благоустрою та по­в язаного з ним поліпшення культурних і гігієнічних умов життя кількість води, що її використовує людина, коливається в ши­роких межах. У сучасних містах із централізованим водопос­тачанням, гарячою водою, газом та каналізацією кількість води на одного мешканця в середньому складає 300—500 л і більше на добу.

історичні документи свідчать про те, що стародавній водопровід, побудований рабами риму з водозабором із річки тибр, забезпечував населення цього міста водою в кількості в середньому 1000 л на добу.

Велика кількість води необхідна для промисловості, сільсько­го господарства. Якщо для виробництва 1 т бавовняної ткани­ни потрібно приблизно 250 м 3, то для виробництва 1 т ацетат­ного шовку необхідно 2660 м 3, лавсану — 4200 м 3, капрону — 5500 м 3 води. Неважко підрахувати, що тільки один великий хімічний комбінат, який виробляє приблизно 15 т синтетич­них тканин за добу, впродовж 1 року витрачає на це вироб­ництво приблизно стільки води, скільки необхідно для річного водовикористання місту з 200 тис. із стародавніх часів воду використовують як джерело енергії. Різні гідроенергетичні системи були відомі за багато століть до нашої ери і функціонували, зокрема, у стародавньому єгипті, стародавній індії, стародавньому китаї, країнах близь­кого і середнього сходу.

Нині в деяких країнах світу (норве гія, канада, франція та ін. ) на частку гідроелектростанцій при­падає понад 50 % загальної кількості вироблюваної електро­енергії. Отже, серед основних функцій, які виконує вода у повсяк­денному житті людини, слід виділити фізіологічну, санітарну, господарсько - побутову, виробничу та фізкультурно - оздоров­чу функції. Підраховано, що у житлових районах з локальним водого­ном або з вуличними водорозбірними колонками вони станов­лять зо—50 л на добу на 1 людину, в будинках з централізованим водопостачанням та з внутрішньою каналізацією, проте без ванн — 125—160 л на добу на 1 людину, в будинках з централізо­ваним водопостачанням — 250—350 л на добу на 1 людину.

Органолептичними показниками якості води є прозорість, колір, запах, присмак і температура. Люди завжди надавали великого значення саме органолептичним властивостям пит­ної води. Дійсно, уявімо таку ситуацію — за своїми хімічними та іншими властивостями будь - яка вода безпечна і придатна для вживання, але якщо в цю воду додати нешкідливий харчо­вий барвник, що забарвлює її в темно - синій колір, то людина, яка керується зовнішніми органолептичними ознаками обов яз­ково утримається від вживання такої води. Хімічні властивості води визначаються вмістом у ній різних мікро - і макроелементів, різноманітних хімічних елементів та сполук, а також ступенем мінералізації. У більшості природ­них вод рівень мінералізації, що зумовлений наявністю твер­дого залишку, становить 300—400 мг на 1 л. Цей показник може бути і вищим. Звичайно він (у нашій півкулі) збільшується у південних географічних широтах і зменшується у північних. Що більша мінералізація води, то вона твердіша. Високо - мінералізована (тверда) вода, особливо при високому (більше як 300—400 мг на 1 л) вмісті сульфідів і хлоридів, набуває неприємного присмаку (гірко - солоного), впливає на секрецію і моторику шлунка і кишок. Тверда вода непридатна для мит­тя волосся, використання з метою задоволення господарсько - побутових потреб. Вміст у воді деяких мікроелементів суттєво впливає на стан здоров я людини, зумовлює виникнення специфічних захво­рювань. При цій хворобі нітрати, що по­трапили в організм немовляти, перетворюються на нітрити, які, вступаючи у зв язок із гемоглобіном, утворюють метге­моглобін, тим самим блокуючи основну функцію гемоглобі­ну — сполучатися і транспортувати кисень до органів і тка­нин організму.

Відомо, що концентрація мікроелемента фтору в питній воді впливає на стан зубів і кісткового скелета. У ряді регіонів земної кулі, частіше в гірських та передгір - ських, поширене захворювання щитоподібної залози — енде­мічний зоб. Виникнення цієї хвороби пов язане з нестачею йоду у воді і місцевих харчових продуктах. Медико - географічні дослідження доводять зв язок між рівнем твердості води і ступенем поширення серцево - судин­них захворювань. Рівень останніх більш високий у регіонах із м якою водою і навпаки. Вода має велике епідеміологічне значення і може бути чин­ником розвитку численних інфекційних захворювань. Водним шляхом можуть передаватися такі захворювання, як кишкові інфекції (черевний тиф, паратифи, холера, дизентерія та ін. ), зоонозні хвороби, вірусні захворювання, гельмінтози тощо. Використання води, забрудненої збудниками цих хвороб, може спричинити епідемічні спалахи. В історії людства відомо декілька великих епідемій водного походження, що призвели до масових важких захворювань населення. Зокрема, водні епідемії холери в гамбурзі в 1892 р що забрали життя близь­ко 9 тис. Осіб, та в санкт - петербурзі в 1908 р коли захворіло 29 тис. На основі численних наукових досліджень та спостережень сучасна гігієнічна наука сформулювала чіткі вимоги до якості питної води. існують спеціальні міжнародні, регіональні і дер­жавні стандарти, в яких викладено ці вимоги. Доброякісну питну воду характеризують такі органолептичні показники. У природній воді міститься декілька десятків різноманітних хімічних речовин, концентрація яких може значно коливати­ся залежно від хімічного складу ґрунтових порід, які беруть участь у формуванні води, глибини водоносного шару, харак­теру джерела (відкритий, підземний), наявності та інтенсив­ності забруднення, кліматогеографічних та інших чинників. Мінералізацію води можна оцінити за інтегральними по­казниками, до числа яких слід віднести щільний залишок, ак­тивну реакцію та ступінь твердості води. Щільний залишок, що являє собою загальну кількість роз­чинених у воді мінеральних речовин (у міліграмах на літр), які залишилися після випаровування профільтрованої води за тем­ператури 110 °с, дозволяє судити про загальну мінералізацію води. Активна реакція (plj) у природних водах коливається від 6, 5 ==. 9у273гідно з держстандартом вона має бути в межах 6, 5— 8, 5. Визначення ph має важливе значення у разі можливого забруднення систем водопостачання стічними водами. Твердість води відображує вміст у воді розчинних солей кальцію і магнію. Розрізняють загальну твердість сирої води (зумовлену солями кальцію та магнію), усунену (жорсткість, зумовлену гідрокарбонатами, що можна усунути під час кип я­тіння) та постійну жорсткість, яка зберігається після кип ятін­і їй. Кількісно твердість води виражають у мілігрм - еквівален - тах на літр. Твердість води суттєво впливає на її якість та на організм людини. Проявом непрямого впливу твердості є погіршення органолептичних властивостей води, що обмежує її спожи­вання. У жорсткій воді погано розчиняється мило та синте­тичні мильні засоби, тому в такій воді важче мити волосся, прати одяг та білизну, в ній погано розварюються продукти, швидше утворюється накип на стінках посуду, у котлах, систе­мах гарячого водопостачання. Тверда вода може спричинити диспепсичні розлади, порушення моторики травного каналу, її погано переносять люди з чутливою шкірою. Вплив води на здоров я може бути пов язаний із вмістом у ній окремих макро - і мікроелементів та деяких хімічних речо­вин і сполук. Серед них найбільше гігієнічне значення мають нітрати, сульфати, фториди, хлориди та залізо. Нітрати є кінцевим продуктом розпаду і перетворення орга­нічних білкових сполук, у зв язку з чим вони можуть служити одним із показників органічного забруднення води. Сульфати надають воді гіркувато - солоного присмаку і мо­жуть негативно впливати на травний канал, зумовлюючи роз­виток диспепсичних явищ. Фториди мають ґрунтове походження і, як правило, у відкри­тих водоймищах містяться в невеликих концентраціях. Найважливішими показниками бактері­ального забруднення питної води вважають мікробне число, колі - титр та колі - індекс. Мікробне число являє собою кількість колоній, що вирос­тають внаслідок посіву 1 мл води на поживне середовище (м я - со - пептонний агар) за температури 20° та 37. °с після 24 год вирощування. Колі - титр — це найменша кількість досліджуваної питної води, в якій виявляють 1 кишкову паличку, колі - індекс — кількість кишкових паличок в 1л води. Залізо міститься в підземних та поверхневих водах у ви­гляді бікарбонату закису заліза та гідрату окису заліза, які надають воді каламутності та стороннього забарвлення. Вода має велике санітарно - епідеміологічне значення як чинник передачі інфекційних захворювань і, вміщуючи пато­генну мікрофлору, може спричинити виникнення таких хво­роб, як кишкові інфекції (черевний тиф, паратифи, шигельоз та ін. ), холера, геморагічний лептоспіроз, туляремія, бруце­льоз, аденовірусна інфекція та ін. У зв язку з розвитком централізованого водопостачання особливо небезпечними є епідемії водного походження, до числа головних особливостей яких слід віднести масовість (ура­жується велика кількість людей); раптовість та локальність (первинні захворювання охоплюють мешканців, які спожива­ють воду з одного й того самого джерела); а також можливість запобігання та припинення первинної захворюваності шля­хом ефективного знезараження води. Ураховуючи той факт, що пріоритетне місце серед інфекцій­них захворювань водного походження мають кишкові інфекції, під час гігієнічної експертизи води як санітарно - показовий мікроорганізм використовують кишкову паличку — е.

Coli, кількість якої дозволяє судити про наявність бактеріального забруднення води. Колі - титр являє собою найменшу кількість води, що її пода­но для дослідження, в якій виявляють кишкову паличку, і для чистої водопровідної води він становить не менше ніж 300, для води забруднених і добре обладнаних криниць — не мен­ше ніж 100. Колі - індекс являє собою кількість кишкових паличок віл води, і для чистої водопроводної води він має складати не більше ніж 3, для води незабруднених і добре обладнаних криниць — не більше ніж 10. З метою нормування ступеня забруднення води сапрофіт­ною флорою в цілому використовують так зване мікробне число, що являє собою кількість колоній, які виростають на поживному середовищі (м ясо - пептонний агар) через 24 год після посіву 1 мл води за температури 37 °с. „величина мікроб­ного числа в чистій водопроводній воді не повинна перевищу­вати 100 в 1 мл, у воді незабруднених і добре обладнаних криниць — 300—400 в 1 мл. Для забезпечення споживання населенням нешкідливої для здоров я питної води слід проводити регулярний лаборатор­ний санітарно - гігієнічний контроль її якості. Для оцінки ре­зультатів досліджень використовують спеціальні нормативні документи (стандарти). Цей стандарт регламентує вміст у воді шкідливих речовин (їх гранично допустимі концентрації) за нормативом добового споживання 3 л води. Багато країн світу користуються своїми стандартами, які в основному ґрунту­ються на мспв—73, проте враховують природні та інші регіо­нальні особливості. Основним документом, який регламентує гігієнічні вимоги до якості питної води в україні, є державні санітарні правила і норми «вода питна. Ці прави­ла і норми визначають придатність води для питних цілей на підставі оцінки її безпеки в епідемічному відношенні, нешкідли­вості хімічного складу, органолептичних властивостей і радіа­ційної безпеки тощо. У разі виявлення фекальних коліформ у двох послідовно відібраних пробах води слід протягом 12 год розпочати дослі­дження води на наявність збудників інфекційних захворю­вань бактеріальної або вірусної етіології (з урахуванням особ­ливостей конкретної епідситуації). За паразитологічними показниками (личинки та яйця гельмінтів, клітини, цисти лямблій, криптоспоридій, а також у разі погіршення епідемічної ситуації — дизентерійних амеб, балантидій, хламідій та ін. ) питна вода має відповідати вимо­гам, що наведені в табл. Крім того, слід зазначити, що вода не повинна містити інші токсичні компоненти (ртуть, кадмій, нітрити, ціаніди, хром, 1, 1 - дихлоретилен, 1, 2 - дихлоретан, бенз(а)пірен) у концентра­ціях, що визначаються стандартними методами досліджень. Органолептичні показники та гранично допустимі концен­трації компонентів, що нормуються за впливом на органолеп­тичні властивості питної води, наведено в табл. Радіаційна безпека питної води визначається за гранично допустимими рівнями сумарної об ємної активності природ­них а - та (з - випромінювачів, наведеними в табл. У разі пе­ревищення цих рівнів слід провести вивчення радіонуклідно - показник одиниця вимірювання норматив число патогенних кишкових найпростіших у 25 дм 3 води, що досліджується число кишкових гельмінтів у 25 дм 3 води, що досліджується клітини (цисти) клітини (яйця, личинки) відсутність відсутність. Вони засновані на доцільності урахування як максимально допустимих, так і мінімально необхідних рівнів їх вмісту у воді. Дослідження показників, що характеризують фізіологічну повноцінність питної води, рекомендується про­водити в обсязі, наведеному в табл. Пр — показник розведення (до зникнення запаху, присмаку); ном — нефелометричні одиниці каламутності; — величини, зазначені в дужках, допускаються з урахуванням конкретної ситуації. Вищенаведені показники регламентують якість води під час організації централізованого водопостачання. Для оцінки якості води у випадку організації місцевого водопостачання, вихідної якості води з різних джерел та води для рекреаційного викори­стання слід орієнтуватися на дані, наведені в табл. Для організації питного водопостачання можна використо­вувати воду з різних джерел. Відкриті водоймища, підземні води, атмосферна вода. До цієї групи належать річки, струм­ки; озера. Порівняно із закритими водоймищами, відкриті є набагато загрозливішими з епідеміологічної точки зору, оскільки легко забруднюються ззовні, можуть містити збудників різних кишкових та інших інфекційних захворювань. У них можуть накопичуватися шкідливі хімічні та радіоактивні речовини. Однак за умови відповідного знезараження і кон - диціонування вода з відкритих водоймищ, зокрема таких по­тужних, як річки, широко використовується для централізо­ваного водопостачання населених місць. Для цього будують спеціальні водогони. Останні являють собою комплекс споруд, що створюють складну систему інже­нерних і санітарно - технічних елементів. Базову схему такої системи подано на мал. Очищення передбачає проведення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення органолептичних властивостей, фізичних якостей та хімічного складу води. До основних методів очищення належать освітлення та знебарвлення (шляхом відстоювання, фільтрації, коагуляції та флокуляції), дезодора­ція (завдяки аеруванню, вуглюванню, обробці окислювачами. Характер запаху, смаку або присмаку описове визначення запаху, смаку або присмаку інтенсивність, бали немає не відчувається дуже слабкий не відчувається споживачем, проте виявляється під час лабораторного дослідження слабкий помічається споживачем, якщо звернути на це його увагу помітний легко відчувається і викликає несхвальний відгук про воду сильний змушує втримуватися від пиття дуже сильний настільки сильний, що робить воду непридатною до вживання. Та фільтрації через активоване вугілля), пом якшення (за до­помогою фізичного, хімічного та фізико - хімічного методів), опріснення (з використанням дистиляції, електролізу, діалізу, випаровування під вакуумом та виморожування), знезалізнення тощо. Знезараження являє собою поліпшення мікробного складу води. Головними засобами знезараження вважають фізичні (використання уф - випромінювання, ультразвуку, увч - та свч - иолів, високовольтного імпульсного струму, а також кип ятін­ня) та хімічні (застосування препаратів хлору, срібла, пере - кисних сполук, озонування) методи. Проте найпоширенішими, звичайно, є хлорування питної води, до основних різновидів якого відносять хлорування нормальними дозами (за хлорпотре - бою), перехлорування, подвійне хлорування та хлорування з преамонізацією. Знешкодження дозволяє усунути з питної води токсичні хімічні речовини та сполуки шляхом кип ятіння, фільтрації через спеціальну шихту, хлорування післяпереломними доза­ми та суперхлорування. Дезактивація полягає у видаленні з питної води радіоактив­них речовин і передбачає здійснення комплексу заходів, які полягають у відстоюванні, коагуляції, фільтрації через спе­ціальну шихту, а також, в обов язковому порядку, хлоруванні. У забезпеченні доброякісною водою, яка доходить до спо­живача, велике значення має не тільки повнота й ефективність її очищення і знезаражування на головних спорудах водого­ну.

Відомо багато випадків забруднення води, пов язаних із неправильною експлуатацією і незадовільним технічним ста­ном водогінної розвідної мережі, передусім, у разі порушення герметичності мережі, перепаду тиску в ній, пересікання во­догінних труб із каналізаційними, аварійних ситуацій тощо. Щоб уникнути таких порушень, забороняється, зокрема, розташовувати водогінні труби поряд із каналізаційними, у разі їх пересікання водогінні труби розміщують вище від ка­налізаційних не менше як на 0, 5—1 м. У цих місцях споруджу­ють спеціальні захисні пристрої на каналізаційних трубах (до­даткові зовнішні труби - кожухи, простір між ними і каналі­заційною трубою заповнений жирною глиною або іншим водонепроникним матеріалом). Після ремонтних робіт та пе­ред початком експлуатації водогінну мережу дезінфікують, про­пускаючи через неї протягом 1, 5—2 год хлоровану воду з відносно великою концентрацією активного хлору (80—100 мг). Дезінфекція може проводитися й іншими методами, наприк­лад, заповненням водогінної мережі непроточною хлорованою вищеописаним способом водою з експозицією до 12—24 год. Мешканці мають бути поінформовані про дезінфекцію ме­режі — користуватися водою в цей час забороняється. Води і відповідність її вимогам держстандарту підлягає регу­лярному лабораторному контролю, який здійснюють власник водогону і санітарно - епідеміологічна служба за спеціальним графіком, а також вибірково поза ним. До цієї групи джерел водопостачання відно­сять так звану верховодку, ґрунтові та міжпластові підземні води (мал. Верховодка являє собою перший від поверхні землі шар води, який існує непостійно і є своєрідним фільтра­том атмосферної води. Отже, із санітарної точки зору, верхо­водка для організації водопостачання непридатна. ґрунтові води — це перший від поверхні землі водоносний горизонт підземних вод, що постійно існує завдяки наявності пласту водонепроникних порід (вапняк, глина, граніт). У гігіє­нічному відношенні ґрунтові води характеризуються достат­ньо високою прозорістю та незначним забарвленням і можуть бути використані для організації місцевого водопостачання, проте за умови проведення постійного санітарного контролю. Однак найбільш придатними для організації водопостачан­ня за рахунок підземних вод є міжпластові води, що заляга­ють на другому, третьому та інших водоносних горизонтах. Для купання для парусного спорту 10 000. Міжпластові води характеризуються найкращими органо­лептичними, хімічними та бактеріологічними показниками і можуть бути безнапірними та напірними, або артезіанськи­ми, тобто самостійно виливатися на поверхню землі. Дощова вода характеризується слабкою мінералізацією, є дуже м якою, не має стороннього присмаку і, отже, може бути використана для постачання водою окре­мих сімей і груп населення за умови адекватної організації процесу її збирання. Наведемо одну з класифікацій, яка ділить дефекти надання медичної допомоги в залежності від їх юридичної оцінки, визначення форми принципу провини на п ять основних груп. Умисні злочини медичних працівників. В їх основі лежить юридична форма провини - умисел, коли особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала небезпечний характер свого дії чи бездіяльності, передбачала можливі наслідки або бажала їх настання. Найбільш характерний приклад для медичного працівника - ненадання допомоги хворому.

Необережні дії медичних працівників. В їх основі лежить інша форма суб єктивної сторони вчиненого правопорушення вина, що виражається в легковажність, самовпевненості або недбалості. У цьому випадку особа, яка вчинила правопорушення, передбачала небезпечний характер своїх дій або бездіяльності, але безпідставно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала настання небезпечних для здоров я і життя наслідків, хоча при достатньої кваліфікації і необхідної пильності повинна і могла їх передбачити. Прикладами можуть служити наслідки недостатнього обстеження хворого, необережного виконання медичних маніпуляцій або порушень офіційних правил. Винним у кримінальній закону визнається особа, яка вчинила діяння навмисно або з необережності. Ще в 2000 р нами була виділена група дефектів, що має юридичну спрямованість і пов язана з порушеннями законодавства про охорону здоров я громадян, інших нормативних документів у сфері охорони здоров я громадян і ігноруванням невід ємних для медичної діяльності етичних норм. Порушення законодавства і прав громадян в галузі охорони здоров я та основ медичної етики. іноді вони зустрічаються в якості самостійного дефекту, який завдав шкоди здоров ю пацієнта або порушує його права. Але частіше поєднується з іншими дефектами медичної допомоги з числа наведених вище.

Правові порушення, допущені на різних етапах організаторами охорони здоров я і лікарями, пов язані з недостатнім знанням медичними працівниками етико - деонтологічних принципів спілкування з пацієнтом і колегами, основних положень федерального законодавства про охорону здоров я, особливо прав громадян, пацієнтів, наказів міністерства охорони здоров я росії, що включають правила, інструкції по своїй спеціальності, нормативних документів територіального органу управління та даного медичного закладу, що регламентують їх діяльність. Доречним в цьому відношенні є введення наказом мінздравсоц - розвитку росії від 23. 2010 № 541н кваліфікаційних характеристик посад працівників у сфері охорони здоров я. Названа група недоліків все частіше стає основною причиною виникнення конфліктів зі все більш грамотним у правовому відношенні пацієнтом. Сюди слід віднести рідкісні випадки дії лікарів в умовах, коли існує об єктивна неможливість передбачити наслідки цих дій. Це алергічні, токсичні реакції при застосуванні лікарських засобів або вакцинації, раптова смерть від рефлекторної зупинки серця при його катетеризації чи іншої маніпуляції, в тому випадку, якщо все, що належить в таких випадках, було передбачено і зроблено. При відсутності ознак необережності обидва останніх дефекту не є злочинами, проте для вирішення питання про необгрунтованість обвинувачення лікарів проводиться судово - медична експертиза.