мова і письмо
Етапи розвитку письма. Письмо — це система умовних лінійних (графічних) знаків для передавання тих чи інших елементів мови. Сама мова є знаковою системою відносно дійсності, а письмо — це знакова система відносно звукової мови (отже, письмо — це знаки знаків). дає змогу людям спілкуватися на великих відстанях і за великих часових проміжків (завдяки письму ми й сьогодні можемо знати, шо думали геродот, арістотель, володимир мономах, шекспір, хоча вони жили дужедавно й у різних країнах); - зберігає людський досвід, передаючи його з покоління в покоління (завдяки письму ми й тепер, через майже тисячу років, можемо користуватися мудрими рецептами авшенни); цікаво відзначити, що найдавніші написи, які дійшли до нас, переважно пов язані з господарською діяльністю людей (скільки зерна зібрано, скільки й кому його дано тощо). А) природні предмети, які використовувалися для передавання повідомлень (зламана гілка, покладений певним чином камінь, подарована квітка). Реліктом давнього предметного письма в україні є звичай зустрічати гостей хлі - бом - сіллю, вручати небажаному женихові гарбуза тошо; б) впорядкована система певних предметів. Це вже можна вважати зачатками справжнього письма. Найдавнішим графічним письмом були малюнки — піктограми. У піктографічному письмі інформація передається в малюнках. Малюнків не можна читати, їх можна лише тлумачити. Вони передають зміст повідомлення, але не відображають його мовної форми. Для передавання абстрактних понять таке письмо непридатне.
Наші далекі предки, певно, теж використовували піктографію. Малюнки поступово перетворювалися на умовні знаки, символи, набували переносного значення. Піктограми ставали ідеограмами (позначками для понять, думок). Найдавніше відоме ідеографічне ішсьмо — єгипетські ієрогліфи, месопотамський (шумерський) клинопис, а також китайське ідеографічне письмо. В україні — це символи, накреслені на великодніх писанках; візерунки, вишиті на рушниках греки, запозичивши у фінікійців їхнє консонантне письмо, додали до нього букви на позначення голосних звуків. Для цього вони пристосували й деякі фінікійські знаки. Наприклад, у фінікійській мові знак. Мислення - узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах, мисленн. Властивітакі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розвязення, висунення гіпотез тощо. Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу.
Вона створена зусиллями багатьох поколінь. В мови наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання… і поки живе мова – житиме й народ, як національність…. Мова нерозривно пов’язана із суспільством. Цей зв’язок на всіх етапах розвитку мови взаємозумовлений, оскільки поза суспільством мови немає, як не існує й суспільства без мови. Мова – це найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона є засобом, за допомогою якого люди обмінюються думками і досягають взаєморозуміння. Уміння говорити – не природжена, а набута здатність людини. Мова входить у соціальний досвід людства, розвивається разом із суспільством і засвоюється кожною людиною тільки завдяки спілкуванню з іншими людьми. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого, віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального і духовного життя. Бути засобом спілкування людей – це лише одна функція мови, щоправда, найголовніша – комунікативна. Суспільний характер мови, сама її суть значною мірою зумовлюються цією функцією і виявляються в ній. Проте роль мови не обмежується лише її комунікативною функцією. Мову не можна сприймати лише як засіб передачі думок, обміну ними між людьми. Вона безпосередньо пов’язана з формуванням думки. Більш того, у людини мислення здійснюється на мовній основі. Воно й виражається, і відбувається у слові, у формах мови, на основі граматичної будови, властивої мовній системі певного роду.
Бути засобом формування людської думки – це третя функція мови, яка настільки тісно переплітається з виражальною, когнітивною, що багато хто з учених розглядає їх як одну – мислеоформлювальну.
Усі функції мови існують в єдності. Люди, спілкуючись між собою, оформлюють свої думки в матеріальну оболонку – мову для передачі їх одне одному.
Саме в такій взаємодії своїх функцій мова є суспільним явищем. Оскільки мова є засобом оформлення людської думки, то цілком природно постає питання про співвідношення між мовою і мисленням. Мова і мислення виникли одночасно в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини і становлять діалектичну єдність. Це виявляється в тому, що мова можлива тільки в єдності з мисленням. Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка. Саме вираження думки, як і розчленування відповідного змісту думки на певні елементи, здійснюється за допомогою слів і мови. Отже, не буває мислення без мови, так само як і мова не може існувати без мислення, а лише в безпосередній єдності з ним. Метою мислення є отримання нових знань, їх систематизація, тоді як мова лише обслуговує пізнавальну діяльність людини, допомагаючи їй оформити думки і закріпити знання, передати їх, тобто людина мислить, щоб дізнатись і зрозуміти, а говорить для того, щоб передати думки, почуття, побажання. Розрізняючи одиниці мислення і мови, треба зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це образи, копії предметів дійсності. їм відповідають елементи мови. Поняття знаходять свій вияв у слові, а судження – у реченні, проте не кожному слову відповідає певне поняття (наприклад, службові слова, займенники, що не виражають поняття) і не кожне речення виражає судження (наприклад, питальні речення). Мова (власне, мовлення) – явище матеріальне.
Всі її одиниці зрештою втілюються у матеріально виражених мовних елементах – звуках. Мислення як властивість особливо організованої матерії – мозку, реалізуючись у поняттях, судженнях, висновках, навпаки, не матеріальне, а ідеальне, воно не має властивостей матерії. і мова, і мислення характеризуються специфічними ознаками. Ці ознаки досить істотні, на них неможна не зважати при докладній характеристиці як мови, так і мислення, бо саме врахування їх вказує, що мова й мислення не є тотожними, хоча й перебувають у діалектичній єдності, в нерозривному зв’язку.
Розуміння специфіки мови і мислення не суперечить положенню про їх єдність і взаємозумовленість, жодною мірою не свідчить про відрив мови від мислення. єдність, нерозривність мови і мислення, їх взаємозумовленість – незаперечний факт. Теоретичні засади граматики й типологія граматичних функцій можуть бути переконливо з ясовані тільки за умов попереднього визначення статусу граматичного ладу у загальній системі мови й ролі граматичних операцій у процесах мовленнєвої діяльності. Уособлення понять мови як системи й мовлення як форми вияву елементів мови визначило як першопочаткову проблему співвідношення мови й мовлення. Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. Більш широко проблема співвідношення мови і мовлення була викладена л. Гумбольдт уперше розглядав сутність мовленнєвої діяльності як взаємозумовленої кореляції двох процесів, що доповнюють один одного, з яких один розпадається на фази формування мовлення — думки та його звукової зашифровки, а інший — протилежний за своїм напрямом процес — складається з дешифровки і наступного відтворення думки, спираючись на знання мови і свій особистий досвід. Письмо — знакова система фіксації мови на площині за допомогою умовних графічних елементів двох вимірів для передавання інформації на віддалі й закріплення її в часі. Найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень виникли ще в первіснообщинному сусп - ві (кінець кам’яного віку). Зазнало еволюції, у ході якої історично склалися чотири його типи залежно від смислового обсягу графіч. Піктографічне, ідеографічне, складове та літерно - звукове.
Піктографічне (від лат. Pictus — писаний фарбами, намальований і грец. — найдавніший тип знакової фіксації мови. За допомогою малюнків (піктограм, тобто зображення на камені, дереві, глині предметів, дій і подій) схематично передавався заг. Зміст вислову без відображення мовних особливостей тексту (звуків, слів, їх послідовності і грамат. Відповідав полісинтет. Ладові первісних мов. З’явилося, очевидно, тоді, коли люди почали усвідомлювати і виділяти з мовного потоку речення, і остаточно оформилося, вірогідно, в епоху неоліту (8 — 6 тис. Деякі його елементи збереглися до нашого часу (напр дорожні знаки). ідеографічне (від грец. Прийшло на зміну піктографії в 4 — 3 тис. У зв’язку з дальшим розвитком людського мислення й мови і набутою ними здатністю до більших абстракцій та поділу мовлення на елементи — слова. Воно передавало абстр. Поняття, втілені в семантиці слова за допомогою усталеного набору зображень або графіч. — логографічне від грец. Поступом (виникненням рабовласн. Держав і потребою писемної документації для різних сфер екон. Системи, мало пов’язані з фонетикою мови, були зручні для старод. Різноетнічних держав і в кожній з них розвивалися самостійно. Найвідоміші з них — давньоєгипетське ієрогліфічне п. ), шумерський (з 4 - 3 тис. ) і аккадський (вавилоно - ассирійський, з серед. ) клинопис, який пізніше запозичили хети (бл. Народи; китайське ієрогліф. ), яке збереглося до нашого часу, п. єгипту, месопотамії і китаю. Логограми, які з часом набули міжнар. Характеру, застосовуються в складі допоміжних підсистем п. і нині (цифри, алгебраїчні й хім. Формульні знаки, дорожні знаки тощо). Почало формуватися складов е (силабічне — грец. — склад) п в якому кожен графіч. Знак відповідав складові слова. Менше знаків, ніж в ідеографічній, бо різних складів у мовах менше, ніж слів. Детальніше відображення фонет. Структури мови у складовому п. Досягалося тим, що до багатозначної ідеограми в кожному конкр. Випадку додавалися спец. Знаки, які передавали суто звукові елементи слова в цілому чи його частини, або знаки - детермінативи для уточнення кола понять, до якого належить слово. Вже забезпечував досить адекватну фіксацію мовлення і надійне відтворення тексту при читанні, отже, ним могли передаватися будь - які тексти. Формувалося двома способами. Перетворенням ідеогр. Систем (шумерське і похідні від нього ассиро - вавилонське, еламське, хурритське, хетське, урартське п. ), критське (мінойське) лінійне складове п. Америці; б) шляхом самост. Розвитку систем на основі або під впливом ідеогр. (кіпрська, біблоська та ін. Пізніші системи складового п. Виникли з консонантно - звукового п. Внаслідок його вокалізації. Найпоширеніші з них системи п. індії — брахмі (8 — 7 ст. ), скоропис кхароштхі (5 ст. ) та похідне від них складове п а також ефіопське складове п. Для цих складових систем була характерною відсутність ідеограм, застосування для позначення складів з тотожними голосними або приголосними звуками графічно близьких знаків, що надавало цим системам чіткості й стрункості. Назви — алфавітне, фонемографічне) п що виявилося найзручнішим, сформувалося значно пізніше за складове, оскільки його виникнення пов’язане з розвиненим умінням людей розкладати мовлення на найпростіші елементи — звуки (фонеми). Знак (літера) передає окр. Літерно - звукове письмо має два різновиди. Консонантно - звуковий (консонантно - фонемографічний) і вокалізовано - звуковий (вокалізовано - фонемографічний). Консонантно - звукове письмо, в якому знаками позначалися лише приголосні звуки (консонанти), виникло в 2 - й пол. і закріпилося переважно в тих мовах, де значення коренів слів пов’язане з приголосними звуками (протосинайське, протоханаанське, угаритське, фінікійське, давньоєврейське, арамейське, арабське п. Голосні звуки не мали окр. Літер, і при читанні їх треба було вгадувати, що утруднювало розуміння написаного. Вперше консонантно - звукові знаки з’явилися в єгипетському п але вони тут вживалися поряд з ідеографічними, складовими й детермінативами. Творцями консонантно - звукового п. В чистому вигляді стали фінікійці (серед. Семітські народи в той час, коли в єгиптян уже існували консонантно - звукові ієрогліфи, а в ассиро - вавилонян сформувалася складова система клинопису.
Взято за основу в більшості нині існуючих літерно - звукових алфавітів. Його літери мали досить просту й зручну для написання й запам’ятовування форму.
Писали фінікійці горизонт, рядками справа наліво. Було витіснено арамейським і в кін. На основі фінік, консонантно - звукового алфавіту виникло пунічне (застосовувалося протягом 4 — 2 ст. В карфагені та його колоніях), давньоєврейське (палестина, 1 - а пол. ), арамейське (серед. Е передня й мала азія), грец. Архаїчне письмо, одна з найдавніших писемних складових систем індії брахмі і, можливо, південносемітська (південноаравійська) система п. Наступним етапом у розвитку літерно - звукового письма було виникнення на поч. Його вокалізовано - звукового типу, коли на письмі стали позначати як приголосні, так і голосні звуки. Перший крок у створенні вокалізовано - звукового п. Мові корені слів і афікси складалися як з приголосних, так і з голосних звуків і в розрізненні семантики слів голосні відігравали таку саму роль, як і приголосні, грец. Текст без голосних був майже незрозумілий. Поступово пристосували його до своєї мови. Вони змінили деякі літери фінік, алфавіту для позначення грец. Голосних і створили нові літери. ) для приголосних, яких не було у фінік. Письмо дало початок писемності всіх європ. На його основі з’явилося кілька почеркових різновидів, з них найхарактерніші — устав (унціал), курсив (скоропис) і рядкове (мінускульне) письмо. Розпалося на варіанти. А) західногрецьке, на основі якого виникли різні види давньоіталійської писемності — етруська (з 7 ст. ), латинська (з 6 ст. ), давньогерманське рунічне п. ) і, вірогідно, як відгалуження від західногрец. — численні писемні системи старод. Малої азії; б) східногрецьке, на основі якого виник грец. Класичний алфавіт (кін. Поширене разом з католицизмом лат. Письмо в епоху західноєвроп. Феодалізму набуло міжнар. Характеру й стало основою нац. Писемних систем народів зх. європи (німецької, французької, англійської, польської, чеської та ін. Оскільки звуковий склад багатьох нових західноєвроп. і слов’ян, мов істотно відрізняється від лат. Мови, великого поширення в нац. Орфографіях набули дво - і трилітерні сполуки для позначення однієї фонеми (англ. Sz, rz) та діакритичні знаки. Через інертність і консервативність деякі західноєвроп. Писемні системи (англ франц. ) протягом багатьох століть не зазнавали істотних реформ, унаслідок чого відбувся розрив їх з живим нар. На основі східногрец. Виникло коптське (християнсько - єгипетське) п. На базі греко - візант. Уставу (унціалу) з доданням кількох знаків латинського та рунічного п. єпископ вульфіла створив готське п. Народу вестготів, а в 9 ст. На цьому ж ґрунті створено слов’ян. Користувалися в київ. Русі, а потім — у староукр старобілорус. Писемність починається з 11 ст коли в південнорус. Пам’ятках стали відбиватися протоукр. Риси (злиття ы, і > и, рефлексація ђ > і, перехід е > о після шиплячих перед твердими приголосними, ствердіння шиплячих, губних і р тощо). Риси ще частіше й послідовніше виявились у староукр. Писемних пам’ятках 13 — 16 ст. Писемність формувалася на основі загальнорус. Писемних традицій і найважливіших особливостей живих говорів укр. Писемності, базуючись на кирилиці, зберігала майже всі знаки давньорус. Найдавнішим типом укр. Поширюється півустав і його численні різновиди (ранній, пізній, каліграфічний, діловий, біглий), а в кін. Виникає скоропис, який досяг найбільшого розвитку в 17 ст. Він відрізнявся від рос. Та білоруського як різними начерками тих самих літер, так і характером письма в цілому (окр. Його різновиди склалися залежно від місц. У заголовках розділів книжок застосовували складне й орнаментоване письмо — в’язь. З розділових знаків у давньорус. Писемностях вживалися крапка або комбінації з двох, трьох і чотирьох крапок — довільно, на розсуд писаря (найчастіше для позначення пауз або для розділення частин тексту). Для розмежування слів іноді вводили пробіли, які остаточно закріпилися у книгодрукуванні (кін. Книгодрукування в україні з кін. Здійснювалося традиц. Кириличним півуставом. Унаслідок реформи письма (див. Реформи алфавіту і графіки) в росії 1708 — 10 було спрощено й округлено накреслення більшості літер алфавіту (див. Гражданський шрифт), усунено надрядкові знаки — наголоси й титла, запроваджено араб. Систему позначення чисел замість літерної. Ці особливості були покладені також в основу сучас. Писемних систем східнослов’ян. Графіці було збережено для церк. Образцы древней письменности, снимки с судеб. И малоруського (xii — xviii вв. Спб, 1841, 1852; каманин и. Мат - лы по истории южнорус. Письма в xv — xviii вв. К 1899; добиаш - рождественская о. История письма в средние века. — ленинград, 1936; лоукотка ч. Возникновение и развитие письма. М 1965; панашенко в. Скоропису другої пол. Минск, 1987; півторак г. Слов’ян у контексті слов’ян. Доповіді на x міжнар. З’їзді славістів (софія, вересень 1988 p. Мова і письмо письмо. Значення письма в історії суспільства. Передумови виникнення письма. Письмо - штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомогою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі. Справді, звукова мова, яка є одним із найгеніальніших винаходів людства, обмежена в просторі й часі. За допомогою звукової мови неможливо передати інформацію на великі відстані, як і неможливо передати її безпосередньо майбутнім поколінням. Тому цілком природно, що людство шукало допоміжний засіб передачі інформації, який би усунув названі перешкоди. Таким засобом стало письмо. Винайдення письма без перебільшення можна вважати за важливістю другим після мови винаходом людства. Поява письма знаменувала інтелектуальну революцію. Люди отримали можливість передавати свій досвід прийдешнім поколінням, а нащадки отримали можливість чути голос минувшини. Це вплинуло на прискорення розвитку науки, техніки, культури та й загалом усієї цивілізації. Досвід поколінь став загальносвітовим набутком, наукові ідеї та відкриття стали загальнодоступними, зникла необхідність відкривати уже відкрите, а все це позначилося на інтенсифікації мислення й на науково - технічному й культурному прогресі загалом. Зросла й об єднувальна роль мови, оскільки письмо сприяло оптимальній організації суспільного життя, виробництва, торгівлі. Адміністративні документи, суспільно - політична й художня література згуртовували й етнос, який користувався однією мовою, і цивілізовані народи всього світу.
Навіть у наш час, коли винайдені засоби зберігання й передачі на відстань звукового мовлення (технічні засоби мовлення, радіо), роль письма в житті суспільства нітрохи не зменшилася. Письмо виникло приблизно шість тисяч років тому.
Правда, перші примітивні спроби графічної передачі інформації, віднайдені в печерах на півночі іспанії, належать до значно ранішого періоду - 20 тис. Е однак достатніх підстав назвати це письмом немає. У науці трапляються твердження, що письмо з явилося ще до виникнення звукової мови. Однак це не є достовірним, бо про що могли писати безмовні люди. Все було якраз навпаки. Між виникненням мови і винайденням письма минуло багато часу.
Письмо виникло в епоху, коли в людей з явилася потреба передати інформацію віддаленим членам роду чи іншим племенам або щось увіковічнити, тобто в період уже складніших суспільних відносин. Виникненню письма передував тривалий підготовчий період. Спершу були спроби передачі на відстань інформації способами, які мало нагадували графічне письмо. Йдеться про так зване предметне письмо, або протописьмо, - оптичні мнемонічні системи, які не відтворюють безпосереднього мовлення, а є нагадуванням чи підказкою для особи, яка приймає повідомлення. Такі засоби інформації практикували різні племена вже в епоху неоліту (уііі - ііі тисячоліття до. Мнемонічним і символічним знаком міг бути предмет чи декілька предметів і ритуальні дії з ними. Такі способи спілкування збереглися й до наших днів. Так, зокрема, в північноамериканських індіанців передача томагавка означала оголошення війни, а спільне викурювання люльки - укладення миру.
В україні символічні знаки використовували в обряді сватання. Якщо дівчина погоджувалася вийти заміж за хлопця, що сватався, то пов язувала сватів рушниками, а руку нареченого хусткою, коли ж ні, то вручала хлопцеві гарбуз, звідки й пішли вислови гарбуза дістати, гарбуза з їсти, які означають відмову тієї, до кого сватаєшся; зазнати невдачі. До предметів - символів можна віднести хліб і сіль, певні квіти (в подарунок), а до мнемонічних - пов язаний на пам ять вузлик на хустині. Рудиментами предметного письма можна вважати виставлені на вітрині хлібної крамниці хлібобулочні вироби, підвішений чобіт біля входу у взуттєву майстерню тощо. Цікавий факт предметного письма описав грецький історик геродот (v ст. Скіфи послали персам жабу, мишу, птаха і п ять стріл. Жерці перського царя дарія прочитали це послання так. Якщо ви, перси, не вмієте літати, як птахи, стрибати по болотах, як жаби, і ховатися під землею, як миші, ви всі будете знищені нашими стрілами. Розгадуючи це послання, перси враховували й те знання контексту, хто такі скіфи, який у них спосіб життя, як вони воюють тощо. Усі наведені факти - приклади мнемонічного і символічного письма. Однак існувала, а подекуди й досі існує умовна сигналізація, коли самі речі нічого не виражають, а використовуються як умовні знаки. Наприклад, перуанське вузликове письмо кіпу й ірокезьке черепашкове письмо вампум. Письмо кіпу - паличка з різнокольоровими шнурками з вузликами. Зміст передають кольорами шнурків і кількістю та формою зав язаних на них вузликів. Письмо вампум - це пояс або жезл із прикріпленими до нього різними за кольором і розміром черепашками. інформацію передають порядком розташування, способом поєднання і кольором черепашок. Зрозуміло, що стороння людина не прочитає такого послання, бо про значення такого письма необхідно попередньо домовитися. Предметним письмом можна передати лише дуже прості, елементарні повідомлення (вказівки, сигнали лих - землетрус, наступ ворогів тощо). Пошуки форм і способів передачі складніших повідомлень зумовили появу графічного письма. У діловому спілкуванні, де використовується мова, функціонують три основні елементи. Суб єкт мовної комунікації, мовне повідомлення й об єкт (отримувач) повідомлення. Якісне функціонування мови проявляється в трьох аспектах. А) утворенні мовних елементів; б) формуванні змісту повідомлення; в) готовності об єкта сприймати й опрацьовувати ці повідомлення. Розглянемо ці аспекти більш детально. Мова - це процес перекодування думок у звукові або графічні структури (символи). Цей процес пов язаний не лише з думками, він охоплює також особисті й міжособисті фактори (ставлення до певної ситуації, емоції). Звідси й специфічне вираження мови у відповідному тоні й гучності голосу, а також спрямуванні погляду.
Тон мови служить індикатором психологічного стану того, хто говорить. Судячи з тону, співрозмовник може зрозуміти, чому його повчають, що докоряють тощо. За тоном легко здогадатися, чи вірить сам доповідач у те, що він доносить до слухачів, і чи надає цьому значення. Але буває й так, що тон і зміст повідомлення не співпадають. Наприклад, тон м який, а зміст доповіді жорсткий. Гучність голосу проявляється в його діапазоні, резонансі, темпі. Діапазон голосу - використання в мові високих та низьких тонів. Монотонна мова (здебільшого середніх тонів) сприймається аудиторією з неохотою. Резонанс - це наявність у голосі таких характеристик, як шипіння, сиплість. Довготривалий стан підлеглості в житті, як правило, приводить до слабкого резонансу голосу, а владі особистості мають у голосі металевий резонанс. Темп пов язаний зі швидкістю продукування мови. (швидко, сповільнено, з середнім темпом), оскільки він асоціюється з логікою, діловитістю. ілюстратори - це жести, які підкріплюють повідомлення. Наприклад, піктографи, тобто картинне відтворення предмету повідомлення. Жести - ілюстратори добре фіксуються слухачами. Регулятори - це усмішка, кивок головою, спрямування погляду.
Вони сигналізують про ставлення доповідача до аудиторії. Кому слід зупинитися, а кому почати розмову.
При цьому утвердилися певні штампи. Долоня витягнутої руки, повернена до аудиторії, означає долоня внизу - я зараз поясню долоня доверху - ось так треба. А) почісування й рухи окремими частинами тіла; б) дотики й похлопування слухачів; в) маніпулювання певними предметами (ключами, олівцем, окулярами і т. Всі вони сприймаються слухачами негативно. Емблеми - це жести - замінники слів або навіть цілих висловів. Прикладом можуть бути складені за манерою рукопотискування й підняті над головою руки, що означає до побачення. Емблема у вигляді двох розведених пальців руки, яка за формою нагадує букву v означає перемога. Доповідач повинен усвідомити для себе важливу істину.
Помилки в застосуванні емблем не прощаються. Афектори виражають емоції. Це рухи різними частинами тіла, в першу чергу лицевими м язами, які відіграють особливо важливу роль в системі мовної поведінки людини. У даному випадку ми маємо справу з проблемою читання обличчя людини, яке було відоме ще з давніх часів. Уже давно експериментально доведено, що весь спектр емоційних переживань людини відображається на її обличчі. Це здивування, страх, злість, відраза, радість, засмучення. Щоб справити на слухачів вплив, слід забезпечити гармонійне поєднання слів та жестів. Цьому ж принципу підпорядковується й спрямування погляду, яке служить каналом зв язку між тими, хто спілкується. Націленість погляду супроводжує цілком конкретні вислови. Управляти ним не так просто, однак знати, як проявляється в комунікації даний феномен, дуже важливо. Тепер про саме повідомлення. Менеджер будь - якого рівня часто виступає перед аудиторією. Спостереження показують, що успішні публічні виступи керівників сприяють зростанню їхнього авторитету.
За своїм оформленням будь - який усний виступ є різновидом лекції, бесіди^ розповіді. Він вважається дуже складним видом спілкування. Його успішність залежить від багатьох складових. Практика майстрів усного виступу дає такі корисні поради. O до усного виступу слід готуватися; o робити повідомлення необхідно у вигляді розповіді; o вірити самому в те, що говориш; o уникати монотонності в голосі; o дивитися на аудиторію; o слідкувати за власною позою; o користуватися жестами лише тоді, коли необхідно підкреслити який - небудь факт; o слідкувати за вимовою; o намагатися уникати повчань. O існує можливість детально перевірити написане; o письмове повідомлення може бути основою для колективної дискусії; o читачу легше зрозуміти деталі повідомлення, особливо цифровий матеріал; o читач може перечитати місця, складні для розуміння; o друковане слово зберігається для наступних поколінь. Слабкі сторони письмової мови. O автор не має можливості прикрасити свою мову мімікою та жестами; o читач може легко відволіктися від тексту; o автор не може точно знати, хто буде знайомитися з його матеріалом. існує декілька етапів роботи над текстом - підготовчий, написання тексту, редагування, оформлення. На підготовчому етапі обмірковується мета повідомлення, уточнюється особистість адресата, підбирається необхідний матеріал, визначається форма подачі повідомлення. При написанні тексту необхідно бути акуратним у виборі слів. Ділові попери мають бути зрозумілими, зручними у читанні. У реченні повинна міститися лише одна думка, висловлюють бути компактними. Вся інформація в тексті повинна бути об єднана на певній основі. O прочитати уважно весь текст і скласти своє враження; o визначити середню кількість слів у реченні (якщо ця цифра близька до 18 - все нормально); o перевірити перевагу кількості коротких слів над довгими (кількість коротких слів повинна переважати); o перевірити цифровий матеріал, таблиці, цитати; o звернути увагу на граматику, правопис, підбір слів, стиль письма. O наявність поля; o виділення абзаців у тексті; o чіткий і зрозумілий заголовок; o хорошу якість друку; o список літератури. Документи та інші носії інформації. У процесі комунікації важливе місце належить документам, які є носіями інформації. Під документами розуміють спеціально створені предмети для передачі та збереження інформації. Документи класифікуються за рядом ознак. За формою вони поділяються на письмові (рукописні, машинописні, друковані), іконографічні (кіно - , відео - і фотодокументи), фонетичні (магнітні записи). За статусом документи можуть бути офіційними (видані органами влади, закладами) та неофіційними (анкети, заяви, скарги). За джерелом інформації розрізняють первинні та вторинні документи. За ступенем персоніфікації документи можуть бути особовими (автобіографії, характеристики, заяви) й безособовими (звіти, протоколи зборів). Процес, пов язаний зі складанням документів, їх зберіганням, називають діловодством. До його функцій входить розгляд і облік документів, контроль виконання, транспортування, вдосконалення документообігу.
O централізовану, при якій вся документація скеровується в один центр організації (канцелярію); o децентралізовану, при якій документи надходять за призначенням у відділи, підрозділи тощо; o змішану.
У комунікаціях важливим є постійне вдосконалення, яке полягає у створенні умов для ефективного розвитку міжособової та організаційної складових. Японська мова використовує три різні системи письма одночасно. існує два алфавіти, що складаються із складів— хіраґана і катакана —що має символи, які дозволяють записати кожну базову мору (склад. ) разом із записом слів по складах також використовують канджі, ієрогліфічну систему письма історично запозичену із китаю. Однак, канджі значно змінилися від часів їх запозичення, тому не рекомендується вивчати їх китайське і японське написання одночасно. ) як правило, кожен канджі представляє рідні для японської мови морфеми, а також запозичені китайські морфеми. Це означає, що кожен канджі як правило має дві або більше варіантів вимови. Тобто кожен окремий конкретний. ) (канджі) має множину різних прочитань. ) прочитання є наближеним варіантом звучання китайських слів, як зокрема саме слово. Це прочитання як правило використовується для слів складених із декількох канджі, крім прізвищ людей, в яких використовується. Канджі можуть мати декілька прочитань. Деякі канджі, що мають суто японське походження не мають он - читання. ) це прочитання що відповідає рідному японському звучанню, що відповідає за змістом даному.
Так само може бути декілька кун - читань даного канджі, або жодного. Хоча існує більше ніж 50000. ), японський уряд затвердив список із 1945 так званих. ) для “щоденного використання”, або. ) (дзьойо кандзі) що рекомендується використовувати в публікаціях, газетах та на телебаченні, але як правило рекомендується що доросла людина має розпізнавати близько 3000 різних канджі. Раніше для записування різних варіантів вимови і для запису японських слів, яких бракувало в китайській мові, використовувалася певна множина китайських символів, манйоґана. Десь близько у 800 рр. Е це написання розвинулося і з явилося курсивне письмо - хіраґана. Цей спосіб письма використовувався здебільшого у поезії, а також його використовували жінки, але не мало загальноприйнятого вжитку і було не припустиме для написання історичних документів або наукових праць. інша форма написання, катакана також набула розвитку із китайських символів, деякі з них виникли з тих самих символів що і хіраґана, а деякі ні. Цим можна пояснити подібність між деякими символами хірагани і катакани, в той час як деякі з них повністю відрізняються. Катакана в основному використовується для запозичених слів іноземного походження. іншими словами, катакану можна розглядати як деякий еквівалент ще одного написання складів, як наприклад у нашій мові існує різний вигляд друкованих літер і написання цих літер курсивом. Ці два типи письма мають загальну назву кана. ” кожна кана містить по 45 символів і вони як правило систематизовані у таблицю, що називається ґодзюон. ), п ятдесят звуків) але деякі звуки з цієї таблиці yi, ye, wi, wu, we є застарілими і не вживаються у сучасній японській мові, тобто фактично існує 45 звуків. N не рахують, бо вона не являє собою мору.
Що розділяє два сполученні речення, і знак повної зупинки. Що вказує на кінець речення. Для того, щоб розділити слова, які читач може не розділити між собою або не знати як прочитати (найчастіше використовується у випадках, коли декілька слів іноземного походження записані послідовно катаканою), використовується точка по середині. Замість лапок використовуються дужки. Під час рукописного написання, і зокрема при написанні у курсивному чи каліграфічному стилях, використання правильного порядку штрихів є основоположним і необхідним. Крім того, деякі символи виглядають дуже схоже але по різному пишуться. Якщо при вивченні мови практикувати і читання і написання одночасно, стає легше розрізнювати ці символи, практикуючи лише читання це може даватися не просто. Мова і письмо святлана ціханоўская прапанавала літве змяніць афіцыйную назву беларусі на літоўскай мове.
Святлана ціханоўская даслала міністру замежных справаў літвы габріэлюсу ландсбергісу ліст з заклікам змяніць назву нашай краіны на літоўскай мове з baltar. Раней габріэлюс ландсбергіс сам выказаў прапанову, каб офіс ціханоўскай звярнуўся да літвы з такім лістом. Вось поўны тэкст ліста. Вы закранулі тэму афіцыйнай назвы нашай краіны і дзяржавы ў літоўскай мове, удакладненне якой магло б стаць знакам павагі літвы да сувэрэнітэту беларусі і падтрымкі моўна - культурнай ідэнтычнасці беларускага народу.
Цяперашняя афіцыйная назва baltar. Sija, на жаль, успрымаецца як калька з расейскай назвы белоруссия, вядзе да памылковай асацыяцыі з дзяржавай расеяй. Сярод прапановаў, якія ўжо гучалі ў літоўскім экспертным асяроддзі, форма belarusi. Нашым экспертам бачыцца найбольш прымальнай. іх аргументы наступныя. Натуральна, мы не ўмешваемся ў пытанні агульнай кадыфікацыі нормаў літоўскай мовы. Дзяржаўная камісія літоўскай мовы пастановай № 48 ад 26. „пра назвы дзяржаваў“ пастанавіла была афіцыйна называць нашу дзяржаву baltar. Sijos respublika, а ў якасці кароткіх традыцыйных назваў краіны ўжываць g. Аднак у канкрэтнай сітуацыі беларусі было б магчыма размежаваць традыцыйныя назвы рознага паходжання, з аднаго боку, і кадыфікацыю абноўленай афіцыйнай назвы, з другога (аналагічна пратакольнай пастанове камісіі № pn - 11 ад 21. 2020 аб назве грузіі). Для афіцыйнай змены назвы нашай краіны і дзяржавы ў афіцыйных дакументах літоўскай рэспублікі ёсць юрыдычная падстава, а менавіта п. Заканадаўчы акт быў тады ж перададзены праз дыпламатычныя каналы іншым дзяржавам і ў міжнародныя арганізацыі. Адпаведна ў ангельскамоўных дакументах аан і ў ангельскамоўных краінах ужо з 1991 году пачалі ўжываць форму belarus замест ранейшай byelorussia. У наступныя гады ў розных мовах свету адбываўся паступовы пераход да транслітараванай або блізкай да арыгіналу назвы нашай краіны — ці ў агульным ужытку, ці толькі ў афіцыйным (напр нарматворчы слоўнік нямецкай мовы duden назву belarus азначае наступным чынам. Адпаведна ўрады нямеччыны і аўстрыі выкарыстоўваюць форму belarus у афіцыйнай дакумэнтацыі). Прыняты цяпер у літоўскай мове тэрмін baltarusija ёсць дакладнаю калькаю расейскай назвы белоруссия, асацыюецца з эпохай ссср і змястоўна не адпавядае назве беларусь (агульнапрынятай у беларускай мове, а таксама прынамсі афіцыйна ў расейскай) у двух галоўных аспектах. Назва беларусь этымалагічна паходзіць ад гістарычнай назвы русь. У літоўскай мове кадыфікаваны тэрмін rusi. Аднак другая частка літоўскага тапоніма baltarusija супадае з тапонімам rusija, якім абазначаецца цяперашняя дзяржава расея. Назва беларусь з гледзішча сучаснай мовы суцэльная і на марфэмы не дзеліцца. Колішні корань бел - этымалагічна мог значыць не колер, а геаграфічную арыентацыю ці ступень палітычнай свабоды. Сёння гэта вызначыць немагчыма, адпаведна няма падставаў калькаваць гэты складнік назвы краіны на іншыя мовы коранем колеру.
Другі складнік - русь за некалькі стагодздзяў інтэграваўся з першым. Літоўская граматыка вымагае граматыкалізацыі транслітараванае назвы. Выглядае, што форма belarusi. Адпавядала б і граматычным вымаганням літоўскай мовы, і традыцыі (rusi. ), і не пярэчыла б беларускаму закону 1995 г. Аднак тут, як і ў пытаньнях утварэння неабходных дэрыватаў (прыметніка, назваў жанчын і мужчын паводле нацыянальнасці) слова за літоўскімі мовазнаўцамі. Што да слова gudija з архаічнай традыцыяй, то корань gud - , паводле к. Бугі, мае першаснае значэнне ‘чужы’, ‘іншапляменны’ і толькі з цягам часу пачаў абазначаць менавіта беларусаў. Маючы адпаведную традыцыю ў тым ліку ў афіцыйнай практыцы міжваеннай літоўскай рэспублікі (напр. Ministerija), назва gudija магла б заставацца варыянтам для неафіцыйнага ўжытку.
На гэты момант афіцыйную назву нашай краіны і дзяржавы да беларускага арыгіналу наблізілі ў 24 дзяржавах эўропы.
Коментарі
Дописати коментар