українська мова (за професійним спрямування) шевчук
Українська мова за професійним спрямуванням. Прочитайте уважно текст. З’ясуйте, який різновид наукової літератури він репрезентує. Складіть питальний і тезовий плани та визначте, аргументуючи, можливі сфери їх практичного використання. Мовна політика у сфері наукової комунікації повинна враховувати як пріоритети розвитку самої науки, так і інтереси національно - культурного будівництва. Розвиток науки й культури – різноспрямовані процеси. Наука тяжіє до єдності попри мовні кордони і бар єри ідеологій. Культура ж прагне неповторності, являє світові унікальний духовний портрет нації. і разом з тим це пов язані між собою процеси. Наукова творчість є інтелектуальною вершиною національної культури. Зв язок цей забезпечується національною мовою, її текстами. Якою ж повинна бути мова науки як інтеграл світового пізнання і водночас складова національних культур. Методологія у мові науки виділяє дві частини. Природну мову й мову формалізовану, яка надбудовується над природною, увиразнюючи окремі її фрагменти. Дискусія розгорнулася навколо того, чи повинна ота, неформалізована частина наукової мови уніфікуватися або ж доцільно, щоб вона була виражена відповідними національними мовами. При цьому висловлювалися дві крайні думки. Не треба наукову продукцію видавати національними мовами, це перешкоджає ефективній комунікації, до того ж економічно невигідно, пов язано з витратами на переклад, папір. Вилучаючи з науки національні мови, ми свідомо руйнуємо інтелектуальний потенціал нації, позбавляємо літературну мову наукового стилю, тексти якого зберігають фундаментальні інтелектуальні та духовні цінності. Соціальні, економічні та моральні наслідки цього зиску відчуваються вже зараз. Обговоренню проблеми мова науки у відношенні до національної мови, на наш погляд, бракує важливої дихотомії. Прибічники уніфікації наукової мови враховують лише другу площину цього протиставлення. Справді, історично наука розвивалася в умовах білінгвізму, мала мову - посередницю, функції якої в різні часи виконувала то одна, то інша з розвинених мов. Загальновідома роль грецької, латинської мов в античному світі, старослов янської – у слов янському.
Словотворчі засоби російської та української мов були недостатньо розвиненими для забезпечення потреб величезних нововведень, здебільшого термінів, стимульованих петровськими реформами. У цей період латина стає мовою комунікації києво - могилянської академії, братських шкіл. Чому латина у xix ст. Не виконувала вже тих функцій, хоча була відома, входила до програм гімназійного курсу.
Очевидно, вона була витіснена об єктивним процесом наукового пізнання. З ускладненням науки об єкт, який пізнає, прагнув найкращої, оптимальної форми вираження пізнаного. Такою формою могла бути лише мова думання, рідна мова. Численні самоспостереження вчених – представників віддалених наук – над характером власної творчості підтверджують цю тезу.
Мислення як частина внутрішньої наукової творчості оформлюється, вербалізується в них рідною мовою. Мовна політика останніх десятиліть в україні була спрямована на інтернаціоналізацію науки, створення умов для наукової комунікації і не враховувала, не стимулювала цей глибинний мовний момент наукової творчості. Наукова продукція математичних, природничих наук, тобто наук, які досягли значного ступеня формалізації, була переведена на мову - посередницю. Або російську, або англійську.
Відтак, у науковому стилі української мови з явилися лакуни, почалася девальвація наукового стилю, саме того зі стилів, яким мова зусиллями української інтелігенції розбудувалася в пожовтневий період, можна сказати, відродила його у своїй системі. Наслідки цієї ситуації настільки непересічні, що змушують не лише лінгвістів, взагалі науковців, а й викладачів навчальних закладів невідкладно з ясувати їх через усебічний аналіз проблеми. Семіологи вивели цікавий парадокс. У глобальному масштабі існування мовних бар єрів у науці сприяє її розвитку; в мікромасштабі, відносно окремих учених, воно є гальмом, оскільки наукова робота вимагає знання іноземних мов, або хоча б перекладних праць. Якщо соціальні умови. Кількість населення, що говорить національною мовою; кількість наукової інтелігенції, яка користується національною мовою в роботі; рівень розвитку літературної мови; стан термінологічної роботи – дозволяють, то і в гуманітарних науках, і в математичних, і в природничих, і в технічних науках функцію засобу наукової творчості й комунікації може виконувати національна літературна мова (за л. Назвіть обов язкові вимоги до оформлення цитат у науковій роботі. З’ясуйте, якими мають бути за кількістю та обсягами цитати в тексті наукової доповіді й статті. Сформулюйте всі правила наведення та оформлення цитат і проілюструйте їх прикладами з фахових текстів. Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовольняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах. Наукова термінологія – вище породження людської думки, національної за своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням. Професійне спілкування в будь - якій галузі неможливе без термінології. По - перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної людської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання, передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими темпами. По - друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У сучасному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають наукової сфери і висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як основи для порозуміння між фахівцями різних країн. По - третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо. Українська термінологія – одна з найдавніших природно сформованих національних терміносистем, витоки якої сягають періоду київської русі. У 14 - 16 століттях українська економічна термінологія представлена в актових книгах, грамотах, універсалах, перших українських словниках, працях г. інтенсивний розвиток української термінології економіки розпочинається з другої половини 19 століття, коли, долаючи суспільно - політичні перешкоди, з являються наукові економічні розвідки с. Навроцького та ін переклади українською мовою економічних праць г. У цей період економічна термінологія поповнюється лексемами банкротовання, відшкодування, бухгальтерія, льомбард, депозит, акцепт, дотація, субсидія, маклер, вексель, біржа, лізинг, брокер, рахунок, кредит, інтензивне господарство, прайс - курант, зиск, у биток та ін. Уперше за всю свою історію термінологія в україні розвивалася за визначеним планом і за державної підтримки. Зусилля фахівців і філологів координував інститут української наукової мови, створений 1921 року.
З 1924 року в соціально - економічному відділі інституту розпочала роботу економічна секція, яка підготувала «словник економічної термінології. Словник охоплював термінологію теоретичної і прикладної економіки, економічної географії, загальної статистики, фінансової науки. У ці ж роки з являються численні наукові, навчальні, популярні видання з економіки. Розвиток економічної термінології в цей період орієнтувався переважно на національні мовні ресурси, пор. Калькуляция – розцінка, процент – відсоток (похідні. Відсотковий, відсоткувати, відсотковуючи, відсоткування), доход валовый – прибуток гуртовий, казначейство – скарбниця, страхования – убезпечення, кредитор – кредитор, позичник; субсидия – допомога, субсидія; депонент – депонент, вкладам. 1933 року після виходу статті а. До кінця 80 - х років xx століття українська економічна термінологія розвивалася в напрямі мінімальних розходжень з аналогічною російською термінологією. З 1990 року з набуттям українською мовою статусу державної розпочався новий період розвитку української термінології економіки. На сучасному етапі можна виділити кілька підходів до розв язання проблем упорядкування української економічної термінології. Визначте за поданими анотаціями жанри відповідних наукових першоджерел і спрогнозуйте їх назви та, де не зазначено, адресатів. Прокоментуйте роль і функції довідково - рекомендаційних анотацій у пошуку наукової інформації. В) розглядається вплив різних видів методичного забезпечення самостійної роботи студентів на ефективність засвоєння ними навчального матеріалу.
Г) містить матеріали доповідей лінгвістів україни, росії, казахстану та сша, присвячених питанням теорії неології, змінам у словниковому складі слов’янських мов сьогодення, лексико - граматичним інноваціям у системному, когнітивному, комунікативному, контрактивному та лінгводидактичному аспектах. ґ) це перша спроба представити широкий спектр поглядів видатних учених на проблеми походження та розвитку української мови. Перевагу надано працям 20–30 - х років, які фактично донедавна були забороненими. Серед авторів – видатні українські вчені - мовознавці зі світовим ім’ям. Ця стаття рекомендується фахівцям, які бажають досягти успіху в своїй діяльності. Дуже корисна буде та інформація котру дає не тільки автор, а й авторитетні підприємці, які користуючись своїм досвідом допомагають реалізувати себе.
Але не тільки хороші знання і досвід допоможуть у формуванні власного іміджу, потрібно дбати і про психологічне здоров я і про зовнішній вигляд. За допомогою чітко сформованої активної життєвої позиції і знання про самопрезентацію, вміння нею користуватися, допоможуть вам досягти успіху в житті. Дисертація присвячується виявленню синтаксичного статусу абстрактно авторських речень в іерархічній системі предикативних одиниць українського художнього мовлення. Здійснено системний аналіз абстрактно - авторських речень в художньому мовленні з урахуванням їх формально - граматичних, структурно - симантичних й функціонально - стилістичних параметрів. Проаналізовано ряд сутєвих ознак таких речень у зіставленні, з одного боку, з особливостями узуальних (звичайних) речень, з іншого з особливостями пареміологічних одиниць. Зроблено висновки про те, що абстрактно - авторські речення являються особливими синтаксичними структурами в українському художньому мовленні. Як правило, являється, через деякий час, це дозволяє зробити висновки, формування вмінь і навиків, у цілому, у цій області науки, у той же час, у силу обставин, у роботі зустрічаються мовні огріхи, у роботі відзначено, у протилежність, у подібному випадку, у повному об’ємі, у найближчий час, у кінцевому рахунку, у даному випадку, у більшості випадків, у більшій мірі, тим не менше.
Образність у науковій прозі – це засіб прояву індивідуальної манери викладу, який сам по собі не є обов язковим для стилю наукової прози. Образність звичайно підсилює, відтіняє вже логічно аргументовану думку.
Українська мова (за професійним спрямування) шевчук шевчук с. Невербальні засоби спілкування. Мовлення - не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів - жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби. Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування а. Піз стверджує, що за допомоги слів передається всього 7% інформації, тоді як звуковими засобами - 38%, а за допомоги міміки, жестів і поз - 55 % 40. Без сумніву, вербальні і невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками. Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій. Словесними передається чиста інформація, а невербальними - ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Вміння користуватися ними сприяє формуванню культури спілкування. На думку американських вчених, для формування першого враження від співрозмовника важливими є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин 41. Міміка репрезентує шість основних емоційних станів. Гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство. Лабунська розробила схему мімічних кодів емоційних станів (див. З мімікою тісно пов язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника. Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою - лінія між очима, є діловим. Він не опускається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей - то це соціальний погляд. інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно. Жести - символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямленими пальцями - прошу слова. До жестів - символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного. O вказівний палець спрямований прямовисно до скроні, а великий підтримує підборіддя - негативне або критичне ставлення до почутого; поза - це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють закриті й відкриті пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати - то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус - займе спокійну невимушену позу.
і насамкінець, хода людини, тобто стиль пересування, теж належить до важливих невербальних засобів спілкування. За ходою можна впізнати емоційний стан співрозмовника - гнів, страждання, гордість, щастя. Хода тяжка, коли людина гнівається, легка - радіє, в яла, пригнічена - страждає. Найбільша довжина кроку, коли людина почувається гордо. Окрему систему становлять ритміко - інтонаційні невербальні засоби. інтонація, гучність, темп, тембр, тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх - також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Горе, сум, втому передають м яким і приглушеним голосом. Темп мовлення теж відтворює певний стан людини. Швидкий - переживання і стривоженість; повільний - пригнічення, горе, зарозумілість чи втому.
До такесичних засобів спілкування відносять і динамічні дотики у формі потиску руки, поплескування по плечах, поцілунку.
Доведено, що динамічні дотики є не лише сентиментальною дрібницею спілкування, а й біологічно необхідним засобом стимуляції. Вони зумовлені багатьма чинниками. Професійним статусом партнерів, віком, статтю, характером їх знайомства. Потиск руки може бути трьох типів. Домінантним (рука зверху, долоня розвернута вниз), покірним (рука знизу, долоня розвернута вверх) та рівноправним. Екстралінгвістична система - це наявність під час спілкування пауз, а також різних вкраплень у голос - сміху, плачу, покашлювання, зітхання. Ці засоби доповнюють словесні висловлювання. Спілкування завжди просторово організоване.
Американський антрополог. Холл увів термін проксеміка, що означає близькість. Вчені виокремлюють чотири дистанції між учасниками спілку вального акту.
Проксеміка - це не тільки відстань між спілкувальниками, а й конфігурація, яку вони творять. Якщо спілкувальники сидять навпроти, вони частіше конфліктують. За звичайної розмови доцільно розташовуватися під кутом один до одного. Під час ділової зустрічі сідають з одної сторони столу.
Незалежна позиція визначається у розташуванні по діагоналі. 1 мета та завдання навчального курсу 1. 2 автор (автори) курсу 2 учасники 3 графік навчання 3. 1 змістовий модуль 1 3. 1 законодавчі та нормативно - стильові основи професійного мовлення 3. 2 змістовий модуль 2. Професійна комунікація 3. 3 змістовий модуль 3 4 зміст курсу 4. 1 змістовий модуль 1. Законодавчі та нормативно - стильові основи професійного мовлення 4. 1 теоретичний матеріал 4. 2 практичні завдання 4. 3 самостійна робота 4. Основи культури української мови 4. 1 практичні завдання 4. 2 самостійна робота 4. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні 4. Професійна комунікація 4. Спілкування як інструмент професійної діяльності 4. Риторика і мистецтво презентації 4. Культура усного фахового спілкування 4. Форми колективного обговорення професійних проблем 4. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації 4. Документація з кадрово - контрактних питань 4. Довідково - інформаційні документи 4. Етикет службового листування 4. 2 самостійна робота 5 ресурси 5. 1 рекомендована література 5. 2 інформаційні ресурси. Мета та завдання навчального курсу.
Мета є підвищення рівня загальномовної підготовки, мовної грамотності, комунікативної компетентності студентів, практичне оволодіння основами офіційно - ділового, наукового, розмовного стилів української мови, що забезпечить професійне спілкування на належному мовному рівні. Сформувати чітке і правильне розуміння ролі державної мови у професійній діяльності; забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог культури усного й писемного мовлення; виробити навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні; розвивати творче мислення студентів; виховати повагу до української літературної мови, до мовних традицій. Сформувати навички оперування фаховою термінологією, редагування, коригування та перекладу наукових текстів. ґрунтовно засвоїти норми сучасної української літературної мови й практично оволодіти ними; правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до комунікативних намірів; влучно висловлювати думки для успішного розв’язання проблем і завдань у професійній діяльності; сприймати, відтворювати, редагувати тексти офіційно - ділового й наукового стилів; скорочувати та створювати наукові тексти професійного спрямування, складати план, конспект, реферат тощо, робити необхідні нотатки, виписки відповідно до поставленої мети; складати різні типи документів, правильно добираючи мовні засоби, що репрезентують їх специфіку; послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.
Коментарі
Дописати коментар