класифікація та види цін та світовому ринку презентацию

класифікація та види цін та світовому ринку презентацию

Види цін та їх класифікація. Класифікація цін і тарифів здійснюється залежно від багатьох факторів та обставин, які дозволяють виокремлювати деякі їхні групи за нижченаведеними ознаками. Виходячи з норми частини третьої ст. Вільні ціни можуть бути договірними та такими, що вста­новлюються суб єктами господарювання самостійно. Договір­ними є ціни, що встановлюються за згодою сторін та які зазвичай фіксуються в письмовій формі. При їх визначенні враховується новизна товару, його корисність, якість, доступність до придбання на ринку (рівень пропозиції), структура ринку, інші обставини. 178 гк україни, відповідно до закону та своїх установчих документів зобов язані здійснювати ви­конання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не мають права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у них такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. Згідно з частиною 3 ст. 178 гк україни визначено, що кабінет міністрів україни може у визначених законом випадках видавати правила, обов язкові для сторін публічного зобов язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недій­сними. Прикладом такого регулювання в господарських відносинах є постанова кабінету міністрів україни від 18. Зазначене стосовно публічних зобов язань суб єктів господа­рювання однаковою мірою стосується і державних фіксованих та регульованих цін у тих випадках, коли відповідні зобов язання виникають вже в сфері дії державних фіксованих і регульованих цін. Для прикладу регламентації відносин, що виникають у межах існування вказаних цін, можливо навести такий нормативний акт, як постанова кму від 08. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує кабінет міністрів україни. Фіксовані ціни прямо встановлюються державою в особі строго визначених державних органів, перелік яких встановлений поста­новою кму від 25. Фіксовані ціни не можуть бути збіль­шені або зменшені суб єктами господарювання. Регульовані ціни можуть бути максимально граничними або мінімально граничними. За частиною другою ст. 191 гк україни державні ціни встанов­люються також на продукцію (послуги) суб єктів господарюван­ня — природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб єктів затверджуються кабінетом міністрів україни. Органи, які регулюють діяльність суб єктів природних моно­полій, при прийнятті рішень щодо регулювання цін у відповідній сфері відносин враховують інформацію про діяльність суб єкта природної монополії, надану об єднаннями споживачів та іншими заінтересованими особами. Зокрема, особливий порядок передбачено в положенні про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо - технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затвердженому постановою кму від 22. Окрім цього, державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів державного бюджету україни. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продук­цію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. Відповідно до частини 5 ст. 191 гк україни, державне регулю­вання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення. фіксованих державних та комунальних цін; відповідно до ст. Отже, узагальнюючи, можна визначити, що державні ціни вста­новлюються. А) ресурси, які здійснюють визначальний вплив на загальний рівень та динаміку цін; б) продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення; в) продукцію (по­слуги) суб єктів господарювання — природних монополістів; г)на імпортні товари, придбані за рахунок коштів державного бюджету україни. Свої особливості має ціноутворення при здійсненні експортно - імпортних операцій. 189 гк україни та ст. індикативні ціни на товари затверджувалися мінекономіки україни, а їх застосування було обов язковим для суб єктів зед. Однак, беручи до уваги те, що індикативні ціни не відповідали правилам світової організації торгівлі (сот), членом якої стала україна, указом президента україни від 05. Отже, українські суб єкти зовнішньоекономічної діяльності самостійно визначають контрактні ціни, виходячи з договірних засад з урахуванням попиту та пропозиції, а також факторів недопущення застосування до них антидемпінгових санкцій. Оптова ціна в таких випадках включає в себе собівартість, прибуток і по­даток на додану вартість. За роздрібними цінами продукція вибуває зі сфери обігу та споживається в домашньому господарстві або виробництві. Склад роздрібної ціни характеризується наступ­ними елементами. За своєю структурою закупівельна ціна складається, по - перше, з собівартості, по - друге, з норм прибутку, які необхідні для продов­ження здійснення господарської діяльності в умовах ринкових від­носин не тільки простого, але і розширеного відтворення. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за переміщення вантажів та пасажирів, що стягується транспортни­ми організаціями з відправників вантажу та за перевезення населен­ня. Складові елементи тарифу — витрати та прибуток транспортних організацій, а також податкові зобов язання (в тому числі податок на додану вартість). Тарифи на комунальні та побутові послуги — це плата за по­слуги, що надаються населенню комунальними та побутовими службами. До них можуть бути віднесені. Наведені ціни, власне, як і вищеперелічені, визнача­ються затратами, які складають собівартість, та рівнем прибутку, необхідного для забезпечення існування таких організацій. Отже, види цін є вкрай різноманітними та відрізняються залежно від багатьох обставин своєї економічної та правової природи, що і зумовлює подальшу специфіку їхнього нормативного врегулювання, якість, ефективність та обґрунтованість якого в свою чергу має ви­рішальне значення для належного та стабільного розвитку ринкової економіки вашої держави. Класифікаційні ознаки цін. Ціни обслуговують різні галузі виробництв, призначаються на різні види продукції (робіт, послуг), а також використовуються як продавцями, так і покупцями. Для кожної зазначеної цілі використовуються свої види цін. їх номенклатура в сучасному світовому товаро - виробництві є значною, тому їх слід знати у всій різноманітності. З метою всебічного та поглибленого вивчення системи цін їх необхідно класифікувати за певними ознаками. Вирішенню цього завдання сприяє класифікація цін, яка схематично зображена на мал. Види цін за ступенем урахування в них витрат і прибутку.

Що вважати оптовою ціною, а що — роздрібною. Щоб уникнути плутанини, будемо вважати (незалежно від виду договору і порядку розрахунків з постачальником), що. Використання оптових та роздрібних цін при проходженні товаром шляху від виробника до споживача (в каналах товароруху) показане на мал. Розрізняють оптові ціни на продукцію виробничо - технологічного призначення і на товари народного споживання. Оптові ціни на продукцію виробничого призначення мають широку сферу дії і є кінцевими, а на товари народного споживання — проміжними. У ринковій економіці такі ціни повинні забезпечувати більшості підприємств галузі умови для простого й розширеного відтворення виробництва. інакше кажучи, підприємство, яке реалізує продукцію за оптовими цінами, повинно відшкодувати свої витрати на виробництво та реалізацію продукції й отримати такий розмір прибутку, який забезпечив би йому умови для виживання в умовах ринку.

Оптова ціна підприємства визначається при виході товару на ринок і дає обґрунтування доцільності такого виходу.

інформацію про оптові ціни підприємства містять каталоги, проспекти, прейскуранти фірм. Забезпечення достовірної інформації про оптову ціну підприємства є однією з передумов запровадження ринкових відносин в україні. За оптовими цінами виробника підприємство продає свою продукцію іншим підприємствам, а також підприємствам оптової торгівлі. Ці ціни використовуються на підприємстві при плануванні, обліку і аналізі товарної і реалізованої продукції, прибутку та інших вартісних показників діяльності підприємств, а також у розрахунках економічної ефективності виробництва, інвестиційних проектів його технічного переозброєння, доцільності одержаних кредитів та ін. Оптова ціна підприємства включає витрати виробництва й реалізації та прибуток підприємства, а також податок на додану вартість та акциз по підакцизних товарах (див. Вона являє собою ціну, за якою підприємство (трест, концерн чи транснаціональна корпорація) реалізує продукцію, роботи й послуги своїм підрозділам (філіалам, дочірнім підприємствам). За цією ціною здійснюється обмін комплектуючими, матеріалами, напівфабрикатами, послугами (у т. Управлінськими і платежами відсотків за кредит) усередині підприємства. Трансфертна ціна призначена для відшкодування витрат та забезпечення необхідного прибутку кожного філіалу, стимулювання його до більш раціонального господарювання. Ціни на внутрішньо фірмові поставки вважаються конфіденційними, тобто не розголошуються і, як правило, істотно відрізняються від ринкових цін. Вони можуть бути як вищими, так і нижчими за ринкові. Використання трансфертних цін дає змогу істотно підвищити конкурентну спроможність підприємства. Це може бути здійснено за рахунок зниження цін на сировину й матеріали, послуги, які надаються дочірніми підприємствами, що помітно підвищує конкурентоспроможність кінцевої продукції. Понижені трансфертні ціни деколи використовуються також для зменшення митних зборів та в інших цілях. Однак це суперечить антимонопольному законодавству україни. Закупівельні ціни застосовуються також при заготівлі продукції хутрового звірівництва, рибництва, закупках вторинної сировини. Застосування таких цін звільняє сільськогосподарські підприємства від витрат, пов язаних із транспортуванням, зберіганням та реалізацією продукції. В сільському господарстві колишнього срср застосовувалися диференційовані за зонами закупівельні ціни та система надбавок (знижок) до них. Такі закупівельні ціни та система надбавок (знижок) установлювались централізовано й періодично переглядалися. Проте більшість господарств була хронічно низькорентабельною або й збитковою, а необхідний паритет в обміні між промисловістю та сільським господарством був відсутній. У ході сучасної аграрної та загальної реформ в україні сфера застосування закупівельних цін звужується, а договірних — розширюється. Закупівельні ціни, що функціонують у сфері договірної (вільної) торгівлі, встановлюються залежно від попиту й пропозиції. Вони поряд із співвідношенням попиту і пропозиції до моменту постачання товару враховують також величину відсотка за кредит, затрати на фінансування біржових операцій, витрати на страхування і зберігання товару, комісійні брокеру.

За нормальної кон юнктури біржові ціни найчастіше вищі, ніж за наявний товар. Особливості встановлення та застосування біржових цін буде розглянуто у наступних темах. Як і всяка інша ціна, вона повинна компенсувати витрати постачальницько - збутових (оптових)організацій та забезпечити прибуток. До витрат таких організацій належать. Вантажно - розвантажувальні роботи, складування, зберігання, підсортування, доведення продукції до вимог споживачів, амортизація основних засобів, витрати на опалення, освітлення, енергетичні витрати на технологічні потреби та інше.

За роздрібними цінами організації роздрібної торгівлі і продавці на вільному ринку реалізують товари кінцевому споживачу - населенню. Якщо товари купуються з одночасною виплатою або перерахунком грошей, то роздрібні й оптові ціни набувають форми готівкових, а якщо з відстроченням виплати - кредитних. Роздрібні ціни тісно пов язані з іншими видами цін. На рівень, співвідношення, динаміку роздрібної ціни впливають споживчий попит, рух грошових доходів, інфляція, мода, національні особливості. Роздрібні ціни можуть відрізнятися за поясами та регіонами країни, бути постійними, тимчасовими, сезонними. На товари - новинки та товари підвищеного попиту можуть встановлюватись підвищені роздрібні ціни. Така ціна може істотно відрізнятися від ринкової, оскільки відображає унікальні та рідкісні властивості й ознаки товарів. Розрізняють два способи второвування цін на аукціонах. Аукціони з підвищенням і зниженням цін. Ціна аукціону значною мірою залежить від рівня професіоналізму особи, яка проводить аукціон. Базові ціни встановлюються на попередні види продукції визначеного призначення з фіксованими параметрами якості. Товаровиробник може встановлювати на нові види продукції лімітну, тобто максимально допустиму ціну, яка забезпечить зацікавленість споживачів у використанні нової продукції. Визначається вона на підставі вартісної оцінки поліпшення споживчих властивостей продукції, яке забезпечує відносне здешевлення її для споживача. Лімітна ціна визначається на початкових етапах розроблення (проектування) нової продукції і використовується для техніко - економічних розрахунків, обґрунтування доцільності її виробництва, встановлення договірних або прейскурантних цін. Проявляється в міждержавному переміщенні товарів, які знаходяться під впливом не лише внутрішнього, а й зовнішнього попиту і пропозиції. Оптимізує використання чинників виробництва, підказуючи виробникові, в яких галузях і регіонах вони можуть бути застосовані най ефективніше.

Виконує санаційну роль, прибираючи з міжнародного обміну товари і часто навіть їх виробників, котрі не спроможні забезпечити міжнародного стандарту якості за конкурентними цінами. Структура і напрям торгівлі окремих країн на світовому ринку визначаються зміною конкурентоспроможності їхніх товарів і послуг; в основу класифікації товарів можуть бути покладені різні ознаки. Міжнародна мобільність. Для визнання торгівлі міжнародною, продажу товару - експортом, а купівлі - імпортом необхідно, щоб товар перетнув кордон держави і цей факт був зареєстрований у відповідній звітності. При цьому немає значення, змінює товар власника чи ні. Так, якщо телевізор продано (передано) японською компанією своїй філії в україні, він вважається експортом японії та імпортом україни, незважаючи на те, що власником товару залишилась японська компанія. Здатність виготовити продукт для внутрішнього ринку не означає, що він буде визнаний товаром на світовому ринку, тобто його куплять за рубежем. Товари можуть не продаватися за рубежем з таких причин. Виходячи з міжнародної мобільності, товари поділяються на ринкові, тобто такі, що торгуються (рт), і на неринкові, такі, що не торгуються (нт). Ознака ринкові товари неринкові товари ціни визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на світовому ринку і знаходяться під впливом попиту і пропозиції на них як усередині країни, так і за рубежем визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на національному ринку.

Коливання цін на такі товари в інших країнах не мають значення підтримання внутрішнього балансу попиту і пропозиції підтримання балансу не особливо істотне, оскільки недостатність внутрішнього попиту можна компенсувати збільшенням попиту за кордоном, а нестачу внутрішнього споживання збільшенням поставок іноземних товарів. Підтримання балансу дуже важливе.

До ринкових товарів, як правило, відносяться такі групи товарів. Сільського господарства, полювання, лісового господарства, рибальство, товари видобувної й обробної промисловості; до неринкових - комунальні послуги і будівництво, оптова і роздрібна торгівля, ресторани, готелі, оборона, соціальні послуги, охорона здоров я, суспільні роботи і т. Розподіл товарів на ринкові і неринкові багато в чому залежить від транспортних витрат на їх переміщення за рубіж і від торгівельних бар єрів, що існують на цьому шляху.

Скорочення транспортних витрат зв язку з розвитком технології призводить до збільшення кількості ринкових товарів, а зростання державного протекціонізму призводить до їх скорочення. Товари споживчого попиту, що призначені для особистого споживання, індивідуального використання і відрізняються широкою номенклатурою та асортиментом (телевізори, холодильники, пральні машини, відеомагнітофони, автомобілі і т. Товари виробничого призначення, що використовуються в процесі виробництва інших товарів та визначають специфіку конкретної галузі виробництва (технологічне устаткування) або мають загальне призначення (мотори, крани). До них також належать транспортні засоби і пристрої, які застосовувються у виробничому процесі. Товари вибіркового попиту, що придбаваються після порівняння з аналогічними товарами відносно ступеня задоволення потреб, рівня якості, ціни і т. Предмети розкоші, що задовольняють індивідуальні потреби людей з великими коштами, які значно перевищують їхні повсякденні потреби. Продукція поділяється на стандартну (випускається для невідомого кінцевого споживача) та унікальну (виробляється на основі попередніх замовлень покупця і виготовляється з урахуванням погоджених заздалегідь між постачальником і покупцем техніко - економічних параметрів). Що являє собою міжнародна торгівля та які тенденції її розвитку.

Як визначається міра залежності країн від міжнародної торгівлі. Які чинники зумовлюють необхідність міжнародної торгівлі та який виграш вона приносить. У чому полягають специфічні риси міжнародної торгівлі. Які існують основні показники оцінки міжнародної торгівлі. У чому сутність балансу попиту та пропозиції на світових ринках. У чому особливості географічної та товарної структури міжнародної торгівлі. Які існують основні види ринків та товарів. Характеристика внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на формування цін на фінансовому ринку.

Сутність та структура платіжного балансу.

Участь україни в міжнародному поділі праці. Соглашение об использовании материалов сайта. Просим использовать работы, опубликованные на сайте, исключительно в личных целях. Публикация материалов на других сайтах запрещена. Данная работа (и все другие) доступна для скачивания совершенно быстро. Мысленно можете поблагодарить ее автора и коллектив сайта. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

історія розвитку фінансового ринку.

Принципи ціноутворення на фінансовому ринку.

Специфіка ціноутворення на фінансовому ринку.

Роль ціни в забезпечені рівноваги на фінансовому ринку та механізм її формування. Поняття інвестиційних процесів. Структура і форми інвестицій. Обґрунтування необхідності державного регулювання інвестиційних процесів на фінансовому ринку.

Сутність фінансового ринку та його функції. Особливості формування та розвитку ринку україни. Цілі державного регулювання ринку цп. Організаційна структура національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Компетенції комітетів нкцпфр. Основні напрямки діяльності національної комісії на фінансовому ринку україни у сфері регулювання. Огляд сутності, функцій та елементів фінансового ринку.

Розподіл фондів на фінансовому ринку.

Характеристика ринку короткострокових боргових зобов’язань, ринку цінних паперів та банківських позичок. Корпорації як нетто - позичальники на фінансовому ринку.

Ринок фінансових інструментів як складова частина фінансового ринку, його поняття, суб єкти, функції і структура. Джерела фінансових ресурсів та активи фінансових інститутів. Аналіз ситуації, що склалася на фінансовому ринку країн снд та на ринку україни. Рух грошових потоків на фінансовому ринку.

інструменти державного регулювання та складові грошового ринку (ринок позикових капіталів, ринок цінних паперів). Аналіз особливостей функціонування грошового ринку україни, його проблеми і перспективи розвитку.

Місце, роль небанківських фінансових інститутів на міжнародному ринку.

Перспективи розвитку парабанківської системи, ринку послуг ломбардів в україні. Шляхи вдосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в країні та напрями його розвитку.

Формування та розвиток світового ринку.

Поняття ціноутворення та його чинники. Попит та пропозиція як основний ціноутворюючий фактор. Супутні послуги та їх значення для формування ціни на товар. Особливості зовнішньоторговельних цін на світовому ринку.

Формування світового ринку пройшло багато стадій, перш ніж сформуватися в центр міждержавної торгівлі в його сучасному вигляді. Прийнято вважати, що остаточне формування світового ринку закінчилося до початку xx ст. Основа виникнення світового ринку - це міжнародний поділ праці та її міжнародна кооперація. Світовий ринок розвивався на основі внутрішніх ринків, що поступово виходять за національні межі. За своєю сутністю світовий ринок - це кінцева форма світової економіки, сфера стійких товарно - грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному розподілі праці. Світовий ринок є категорією товарного виробництва, де пошук збуту товарів виходить за рамки вітчизняних ринків; виявляється в міждержавному русі товарів, що знаходяться під впливом не тільки внутрішнього, але і зовнішнього попиту та пропозиції; оптимізує використання факторів виробництва (ресурсів, які необхідно витратити, щоб зробити товар), демонструючи виробнику, в яких галузях і окремих регіонах вони можуть бути застосовані найбільш ефективно; вибраковує з міжнародного обміну товари, а найчастіше і їхніх виробників, що не в змозі відповідати міжнародним стандартам якості при конкурентних цінах. Ціноутворення на світових товарних ринках відбувається під впливом факторів, що впливають на формування цін. Від цін залежить, які витрати виробників будуть відшкодовані після продажу товару, які ні, який рівень доходів, прибутку і куди будуть направлені ресурси, чи виникнуть стимули для подальшого розширення зовнішньоекономічної діяльності. В умовах ринкової економіки ціноутворення в зовнішній торгівлі, також як і на внутрішньому ринку, здійснюється під впливом конкретної ринкової ситуації. У принциповому плані поняття ціни подібно і для характеристики внутрішнього ринку, і для характеристики зовнішнього. Ціна в міжнародній торгівлі - це грошова сума, яку має намір одержати продавець, пропонуючи товар чи послугу, і яку готовий заплатити за даний товар чи послугу покупець. За характером, рівнем і сфері дії вони можуть бути розмежовані на п ять груп. Загальноекономічні, тобто діючі незалежно від виду продукції і конкретних умов її виробництва і реалізації. В умовах ринкового господарства співвідношення між попитом і пропозицією є найчастіше визначальним фактором ціноутворення, і його дія має постійний характер. Пропозиція виступає, як здатність всіх виробників дати на ринок необхідну кількість товару, здатне задовольнити склався на нього попит. Співвідношення попиту і пропозиції в умовах світового ринку відчуваються суб єктами зовнішньої торгівлі набагато гостріше, ніж постачальниками продукції на внутрішньому ринку.

Учасник міжнародної торгівлі зіштовхується на ринку з великою кількістю конкурентів, ніж на ринку внутрішньому.

Він зобов язаний бачити перед собою світовий ринок, постійно порівнювати свої витрати виробництва не тільки з внутрішніми ринковими цінами, але і зі світовими. Значно більше на міжнародному ринку і покупців. Крім того, в рамках світового ринку фактори виробництва менш мобільні. Свобода пересування товарів, капіталу, послуг і робочої сили значно нижче, ніж у рамках однієї конкретної держави. їх переміщення стримується національними кордонами, відносинами у валютній сфері, що протидіє вирівнюванню витрат і прибутку.

Все це не може не відбиватися на формуванні світових цін. Світовий товарний ринок - сукупність стійких, повторюваних операцій з купівлі - продажу даних товарів і послуг, що мають організаційні міжнародні форми (біржі, аукціони), або що виражаються в систематичних експортно - імпортних операціях великих фірм - постачальників і покупців. Загальним фактором є замінність пропонованого до реалізації товару іншим, що задовольняє покупця. На рівень світових цін впливають валюта платежу, умови розрахунку і деякі інші, як економічні, так і позаекономічні фактори. На світовому ринку можливі випадки т. і навпаки, нерідко пропозиція значно перевищує попит. Тоді основний обсяг продажів припадає на ті суб єкти міжнародної торгівлі, умови виробництва в яких найкращі, а ціни нижчі. У даному контексті не зайве відзначити і такий нюанс. Навіть якщо найбільший виробник товару в будь - якій країні є найбільшим постачальником цього продукту на національний ринок, то це не означає, що він займе лідируюче положення і на світовому ринку.

Часто на міжнародному ринку велику частину товарів реалізують країни, які є з економічної точки зору великими і потужними державами. При визначенні зовнішньоторговельних цін на ринку, слід враховувати відмінності в них з урахуванням позицій окремих сторін і ринкової ситуації. Ринкова ситуація весь час змінюється, що знаходить відображення в цінах. А це означає, що вона повинна бути предметом постійного спостереження і вивчення. В іншому випадку у визначенні цін можливі дуже серйозні помилки. В останні десятиліття важливу роль у ціноутворенні на товари в світовій торгівлі, займають супутні послуги, надавані виробником і постачальником будь - якого товару імпортеру чи кінцевому споживачу.

Це загальноприйняті умови постачання. Технічне обслуговування, гарантійний ремонт, інші специфічні види послуг, пов язані з просуванням, реалізацією і використанням товару.

Даний аспект особливо важливий у сучасних умовах, в період розвитку високих технологій, ускладнення машин і устаткування. Відомі приклади, коли вартість послуг при експорті обладнання і машин складала 60 - процентну частку в ціні поставки. Також на світові ціни впливає розвиток науки і нові технології, роблячи вплив на вдосконалення якісних характеристик товару.

Впровадження нових технологій підвищує продуктивність праці, ефективність виробництва, знижує витрати праці. В умовах нтр в абсолютному вираженні ціна росте практично для всіх груп товарів. Однак з урахуванням т. Корисного ефекту (наприклад, зростає швидкість, надійність і т. ) відносна вартість товару, а значить, і його ціна для споживача знижується. При аналізі цін варто враховувати і рух економічного циклу, що у сфері міжнародних економічних відносин має певну специфіку.

Так, в стадії депресії, ціни, як правило, не підвищуються. і, навпаки, у стадії підйому в зв язку з перевищенням попиту над пропозицією ціни зростають. Ці явища поширюються на міжнародну торгівлю уповільнено, в залежності від сфери та глибини цих явищ і тим більше на фазі кризи і підйому.

Необхідно відзначити, що в залежності від виду товарів і товарних груп динаміка зміни цін відрізняється. Справа в тому, що ціни світового ринку базуються на інтернаціональній вартості, сформованої ведучими країнами - експортерами. Внутрішні ціни ґрунтуються на національній вартості і відбивають витрати національних виробників. Як правило, світова ціна нижче внутрішньої. Розрив між ними може складати більше 30%, при цьому на готові товари він значніший, ніж на сировинні, що пов язано з більш високим рівнем тарифних і нетарифних бар єрів при ввезенні готової продукції. ) чи відшаровуються при експорті від внутрішніх цін (податкові, амортизаційні, транспортні та інші пільги, субсидії і т. Множинність світових цін обумовлена, зокрема, різною якістю товару, різними умовами постачання, характером торгової угоди (звичайна, спеціальна), термінами постачання, упакуванням і т. От чому при абсолютному значенні ціни необхідно докладно вказувати наступні реквізити. Третьою особливістю світових цін є їх швидке старіння, що відбиває зрушення в кон юнктурі товарних ринків. Так, на рухливі біржові товари ціни протягом дня коливаються іноді в межах 100% й більше.

У іншому випадку при визначенні ціни угоди можливі серйозні помилки. Нафтові війни хх століття, періоди еволюції механізму ціноутворення на нафтовому ринку.

Аналіз світового ринку нафти. Рівні запасів сирої нафти і нафтопродуктів. Місце україни у світовому ринку нафти. Економічна суть поняття ціноутворення в міжнародній торгівлі. Цінові стратегії на зовнішньому ринку.

Методи та умови ціноутворення в міжнародній торгівлі. Аналіз процесу формування ціни при виході на міжнародний ринок тов азовська кабельна компанія. Поняття міжнародного ринку позикових капіталів. Передумови формування та розвитку світового ринку позикового капіталу.

Сучасні тенденції розвитку ринку позикових капіталів, лізингу, становлення та розвиток іпотечного ринку в країнах латинської америки. Специфіка товарів та організації торгів на ринку золота. Попит на золото як технологічну сировину промисловості та приватну тезаврацію золотих виробів. Динаміка пропозицій і попиту світового ринку золота. Формування добичі та торгівлі золотом в україні. Теоретико - методологічні основи розвитку і функціонування світового ринку.

Країни - постачальники і країни - імпортери. Місце україни на світовому ринку рибопродуктів. Реформування механізму державного регулювання зовнішньої торгівлі україни, його перспективи. Валюта як грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товарів і послуг. Демонетизація золота на рівні функціонування національних грошей. Головне призначення світових грошей. Використання валютного курсу.

Валюта - грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товарів і послуг. Взагалі грошова одиниця будь - якої країни називається валютою. У сучасних умовах міжнародний обмін товарами і послугами став можливим лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента, коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнародний засіб обігу або платежу, - це світові гроші, функціональною формою яких є валюта. Протягом тривалого часу в ролі світових грошей завдяки своїм властивостям виступало золото. Базою вартісних відносин була національна вартість, що формувалася в межах кожної окремої країни. Але золото поступово втратило свої монетарні функції. Спочатку відбувалася демонетизація золота на рівні функціонування національних грошей, а згодом - і в міжнародних відносинах. Змінюється природа і функціональна роль світових грошей. Вони перетворюються на самостійну грошову форму і є матеріальним носієм інтернаціональної вартості. Національні гроші продовжують виконувати весь комплекс функцій, пов язаний з обслуговуванням обігу товарів і послуг на внутрішньому ринку, але втрачають свою самостійність під час обслуговування міжнародних відносин. Але, незважаючи на широке застосування, сутність цього економічного терміну не знайшла однозначного трактування. Деякі економісти визначають валюту як грошову одиницю будь - якої країни. Зведення поняття валюти до грошової одиниці у всіх визначеннях у кращому випадку некоректне, оскільки грошова одиниця - лише незначна складова явища грошей, пов язана з масштабом цін, і вона не спроможна вичерпати таку складну функцію грошей, як світові грошей. Враховуючи сказане, ми згодні з професором савлуком м. і у тому що найбільш прийнятним є визначення валюти як будь - яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов язане із зовнішньоекономічними відносинами. Валюта обслуговує міжнародний сектор економіки. На її основі функціонує валютний ринок, формується валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви. Головним призначенням світових грошей стає виконання функцій інтернаціональної міри вартості, за якою порівнюються не безпосередньо вартості окремих товарів, а купівельні спроможності національних валют. Таким чином, вони поєднують національні грошові вартості. іноземна валюта - грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитна та платіжні засоби в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках. Міжнародна грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб. Це колективна валюта, міжнародні грошові емісії якої здійснюють міжурядові валютно - кредитні організації. Тепер у системі міжнародних валютних відносин ключові позиції займають саме колективні валюти. Це форма світових грошей, позбавлених товарної основи. інвестиційною підвалиною, що забезпечує можливість застосування колективних валют, є утворення і функціонування міжнародних валютних союзів. У межах окремих союзів колективні валюти використовуються не тільки як міжнародна інтернаціональна міра вартості шляхом зіставлених валютних курсів, а і як міжнародний платіжний засіб і засіб нагромадження. Сформувалися такі види міжнародних валют, як. Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб певної країни, що імітується національною банківською системою. Національна валюта є основою національної валютної системи. Наприклад, для росії - це кошти, номіновані в рублі, для україни - у гривні, для сша - долари. іноземна валюта - це грошова одиниця, що імітується банківською системою інших країн. іноземна валюта є об єктом купівлі - продажу на валютному ринку, зберігається на рахунку у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави. Винятком можуть бути тільки періоди сильної інфляції. Міжнародна валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що імітується міжнародними фінансово - кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами. Один з головних чинників, забезпечують можливість застосування міжнародних валют, - це утворення і функціонування міжнародних валютних союзів. Основними ознаками таких міжнародних формувань є. На перший погляд здається, що входження будь - якої країни у валютні союзи пов язано з певними обмеженнями у самостійності розвитку валютного ринку.

Однак, як засвідчує світовий досвід, таке обмеження не є деструктивним. Навпаки, воно посилює конкурентні переваги деяких країн, сприяє їх економічному розвитку.

Наприклад, сьогодні найбільш поширені два валюти - сдр і євро. Різні форми світогосподарських зв язків - торгівля товарами та послугами, виробниче та науково - технічне співробітництво, міграція робочої сили та розвиток світового туризму, рух позичкового капіталу та інвестицій - формують міжнародний попит і відповідні пропозиції щодо тієї чи іншої національної валюти. Щодо валютних запасів країни розрізняють резервну валюту.

Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, у якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями та іноземними інвестиціями. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн - учасниць світової валютної системи. Так, в ролі резервної валюти використовують долар сша, японську єну, фунт стерлінгів. Для того, щоб валюта набула статусу резервної, необхідно, щоб країна - емітент займала одне з головних місць у світовому виробництві, в експорті товарів і капіталів, мала розвинуту мережу кредитно - банківських установ на власній території та за кордоном, вільну конвертованість валюти, а також впроваджувала її в міжнародний обіг через банки та міжнародні валютно - фінансові організації. Конвертованість національної грошової одиниці - це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки. Таким чином, неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обмінювати на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. У свою чергу конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться та ввозяться через кордон. Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу, тобто вона притаманна саме ринковій економіці. Для адміністративно - командної економіки конвертованість є чужим явищем. Конвертованість національної валюти за поточними операціями є однією з основних статутних вимог міжнародного валютного фонду для його членів. Україна оголосила про своє приєднання до цієї статті на підтвердження поточної конвертованості у 1997 році. повна конвертованість, за якої здійснюється вільне використання національної валюти для всіх категорій суб єктів підприємства на будь - які цілі. Прикладом повністю конвертованих валют є. Долар сша, австрійський долар, англійський фунт стерлінгів, канадський долар, японська єна, євро, сдр тощо. часткова конвертованість, за якої вводяться певні обмеження на обмінні операції. Обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб єктів підприємництва або за певними видами операцій. На вимогу мвф, вказані обмеження не повинні зачіпати платежі за поточні міжнародні операції, інакше валюта втрачає за регламентом фонду статус конвертованої. Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для резидентів - внутрішньою. Режим зовнішньої конвертованості сприяє припливу у країну іноземної валюти. Валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій, або валюта як товар, що є предметом купівлі - продажу - є міжнародна торгова валюта. Міжнародна резервна валюта - це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги тощо. її головною функцією є створення валютних державних резервів. Продовжуючи класифікацію видів валют, слід зазначити, що, крім названих вище валют за ознакою емітентів валютних коштів, виділяють ще такі валюти. валюта оплати - валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту; - валюта угоди - валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Економічні, політичні, культурні та інші форми зв язків між окремими країнами породжують грошові відносини між ними, пов язані з оплатою отримуваних товарів і послуг у валюті. Валютні відносини є основним елементом зовнішньоекономічної діяльності різних економічних суб єктів. Вони включають у себе всю сукупність економічних відносин, що виникають у процесі кредитно - грошових і розрахунково - кредитних відносин у міжнародній сфері. Розвиток валютних відносин можливий за існування особливого ринку, на якому можна вільно купувати або продавати валюту.

Такий ринок називається валютним. Валютний ринок - це система економічних і організаційних відносин по купівлі - продажу іноземних валют. Валютні ринки служать механізмом здійснення міжнародних розрахунків по зовнішній торгівлі. Валютно - розрахункові операції - вид банківської діяльності купівлі - продажу іноземної валюти. Під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності завжди виникає потреба в обміні однієї національної валюти на іншу.

Саме тому встановлюється валютний курс. порівняння, зіставлення вартостей товарів на національному і світовому ринках. На цій основі національні витрати порівнюються з суспільно необхідними інтернаціональними витратами праці; - ступінь довіри до валюти на світових валютних ринках; міждержавна і соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньополітичного курсу, міждержавний авторитет; по - перше, за його допомогою долається економічна обмеженість національної грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності в інтернаціональну.

Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення світової грошової системи. По - друге, на основі валютних курсів здійснюється порівняння вартісних показників окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення - продуктивності праці, заробітної плати, темпів економічного зростання, а також платіжного балансу країни. Валютний курс - це механізм реалізації інтернаціональної вартості товарів і послуг. По - четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється національний продукт між країнами - учасницями міжнародних економічних зв язків. Після другої світової війни відповідно до бреттон - вудської угоди було введено режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси відігравали вирішальну роль до 1976 року, коли вони визначались на основі золотого паритету чи на договірній основі. Внаслідок краху бреттон - вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети були скасовані та встановлений режим плаваючих курсів валют. Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держави можуть за взаємною угодою визначати межі їх плавання. Більшість країн установили керований плаваючий курс за яким нині існує кілька варіантів фіксації курсу.

Прив язка його до кошика валют; прив язка до однієї провідної валюти; поступова девальвація курсу в межах валютного коридору.

Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних валютних відносин. Величина валютного курсу та режим його функціонування впливає практично на всю систему макро - та мікроекономічних показників країни, на її конкурентні позиції у світовій економіці, перерозподіл ресурсів, збалансованість платіжного балансу тощо. Тому визначення валютного курсу та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної держави. Фіксація курсів по відношенню до стійких валют чи міжнародних валют на рівні, що фактично склався на валютному ринку.

Фіксація, що передбачає регулярний перегляд або межі можливих відхилень. Курс, який змінюється за деякою визначеною наперед схемою, наприклад, з урахуванням очікуваної зміни індексу інфляції. Потребує втручання держави. Вони коректуються валютними інтервенціями центральних банків з метою уникнути тимчасових різких коливань. За умов золотого стандарту рівень валютних курсів визначався рівнем золотого паритету валют, тобто співвідношенням їх золотого вмісту.

Валютний курс міг відхилятися від золотого паритету тільки на вартість перевозу золота однієї країни в іншу.

Межі відхилення валютного курсу від валютного паритету називалися золотими точками. Нижня межа відхилення дорівнювала валютному паритету мінус витрати на перевезення золота. Вона відповідала мінімальному курсу валюти і називалася нижньою золотою точкою. При зниженні валютного курсу країни до її нижчої точки починався вивіз золота. Це пояснюється тим, що попит на інвалюту перевищував пропозицію. Нижня золота точка називалася ще експортною. Верхня межа відхилення дорівнювала валютному паритету плюс витрати на перевезення золота. Вона відповідає максимальному курсу валюти і називається верхньою золотою точкою. При підвищенні курсу валюти до верхньої золотої точки починався ввіз золота до країни. У зв язку золотого цим верхня золота точка називалася ще імпортною. За умов золотого стандарту валютний курс був відносно стійким, оскільки гарантувався вільним обміном банкнот на золото та можливістю вільного вивозу золота золотого однієї країни до іншої. У зв язку золотого демонетизацією золота порядок визначення валютного курсу докорінно змінився, що викликано несталістю сучасних грошових систем. Нині немає законодавчо фіксованої бази для формування валютних курсів. Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності національних валют. Купівельна спроможність валюти виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю у порівнянні золотого базовим періодом. Величина економічно обґрунтованого курсу валюти може визначатись також на підставі обрахунку ввп за цінами визначеними у національній валюті та в окремій іноземній вільноконвертованій валюті чи в екю. Частка від їх ділення дає валютний курс. У україні з високими темпами інфляції курс валюти буде знижуватися відносно до валют тих країн, де нижчі темпи інфляції і, безперечно, знецінення валюти тягне за собою подальше зростання внутрішніх цін. У загальному вигляді взаємозв язок між цінами і валютним курсом можна показати за схемою. У даній ситуації важливо визначити межі коливань курсу в ширині валютного коридору на основі реальних макроекономічних параметрів. Поряд із ціновим існує метод розрахунків, спертий на визначення співвідношення ефективних витрат виробництва у країнах, що порівнюються. До ефективних витрат відносять. Заробітну плату, норму позичкового процента, ренту, показник продуктивності праці. Однак сам розрахунок валютного курсу - не найскладніша операція. Важче створити систему забезпечення твердого валютного курсу.

Але який би режим валютного курсу та механізм валютного регулювання не були обрані, передусім необхідна збалансованість державного бюджету, торгового та платіжного балансів при сталості цін. Як зазначалося, валютного курсу основі визначення та прогнозування курсів валют лежать паритети їх купівельних спроможностей. Проте, ряд чинників може спричиняти значне відхилення валютного курсу від їх основи. перш за все, це зміна попиту і пропозиції валюти на ринку, на яку позначається стан платіжного балансу країни. Якщо активне сальдо платіжного балансу зростає, то збільшуються валютні надходження в країну і пропозиція їх порівняно з попитом. А це призведе до зростання курсу національної валюти. і навпаки, якщо стан платіжного балансу погіршується, тоді зростає попит на іноземну валюту, що призведе до падіння курсу національної валюти. У свою чергу на стан платіжного балансу впливають такі чинники. Зміна структурами виробництва і динаміка ввп, конкурентоспроможність національної продукції, кон юнктури внутрішніх і світових цін на ринках партнерів тощо. Як засвідчує світова практика, валютні операції далеко не завжди здійснюються для торговельних та фінансових розрахунків. У багатьох випадках визначальною мотивацією у суб єктів валютного ринку може бути отримання спекулятивного прибутку.

на динаміці валютних курсів відчутно позначаються норма процента, яка регулює міграцію та розміщення капіталів. Наприклад, підвищення рівня позичкових процентів стимулює залучення іноземного капіталу і, відповідно іноземної валюти, а зниження - заохочує відплив капіталів за кордон. Але підвищення процентних ставок має, слід пам ятати, і тіньову сторону.

Воно здорожує кредит і пригнічує інвестиційну діяльність усередині країни. ступінь розвитку ринку цінних паперів складає здорову конкуренцію валютному ринку.

Фондовий ринок може безпосередньо залучати іноземну валюту, а також залучати національну валюту для придбання іноземної валюти. нарешті, ступінь довіри до валюти визначається станом економіки та політичною обстановкою у країні. При цьому враховуються не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, а й перспективи їх динаміки. Крім того, валютний курсу надзвичайно чутливий до чинників, що визначають політичну та соціальну ситуацію в країні. Поглиблення економічних реформ, розвиток фінансово - кредитної і банківської системи, введення національної валюти україни сприяли становленню і зміцненню валютного ринку україни та зростанню кількості експортерів та імпортерів в україні. Продовження процесу економічних перетворень, інтеграція україни у світову економічну систему, вихід на міжнародні фінансові ринки, удосконалення валютного законодавства і нормативних баз сприяли тому, що розвиток валютного ринку в останні роки характеризувався. Збільшенням операцій в іноземній валюті у всіх сегментах; удосконаленням законодавчої і нормативної діяльності суб єктів валютного рику; введенням нових видів валютних операцій і форм розрахунків; врегулюванням діяльності нерезидентів на українському ринку.

Тому в даний час є досить актуальним вивчення валютних операцій в банках як поширеної форми розрахунків. Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов язана з рухом між країнами товарно - матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості. На відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як. єдиний чековий закон, затверджений женевською конвенцією у 1931 p єдиний закон про переказний та простий вексель прийнятий женевською вексельною конвенцією у 1930 р уніфіковані правила та звичаї для документальних акредитивів, остання публікація яких здійснена міжнародною торговельною палатою у 1993 р уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких набула чинності з 1 січня 1996 р уніфіковані правила для контрактних гарантій, виданих мтп у 1978 р уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті на вимогу, видані мтп у 1992 р. №458, та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Подібний розмах уніфікації міжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликаний інтернаціоналізацією господарських зв язків, збільшенням обсягів міжнародних торгівельних угод і розрахунків, універсалізацією банківських операцій. Однією із особливостей використання міжнародних розрахунків є те, що деякі держави використовують валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні рахунки. Валютні обмеження - це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну і платежів за міжнародними угодами. Основними причинами валютних обмежень є. Нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розбіжності в платіжних балансах. Головна мета їх введення концентрація валютних цінностей у руках держави, а також вирівнювання платіжного балансу і підтримання валютного курсу, національної грошової одиниці. В україні до подібних обмежень належать. Обов язковий продаж експортерами 50% валютної виручки на ринку, регламентування строків платежів за експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами за експортом. 90 - денний термін зарахування валютної виручки на рахунок експортера. Форми міжнародних розрахунків різняться за розміром участі комерційних банків у їх проведенні. Мінімальна участь банків спостерігається при банківському переказі, більш значна - при інкасо і максимальна - при акредитиві. Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера. Мінімально при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально - при акредитиві, який за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив. Робота кожного комерційного банку в рівній мірі як впливає на загальне економічне становище, так й залежить від нього за своєю структурою та динамікою. Банк здійснює купівлю - продаж безготівкової валюти, виконуючи доручення клієнтів, конвертує кошти клієнтів в будь - яку валюту, яка використовується на міжнародних фінансових ринках, котра необхідна клієнтам для виконання своїх обов язків перед контрагентами нерезидентами. Банк здійснює наступні види валютообмінних операцій. Купівлю іноземної валюти по дорученню клієнта за національну валюту; продаж іноземної валюти по дорученню клієнта за національну валюту; конверсійні операції. Банк здійснює валютообмінні операції на міжнародних валютних ринках і на міжбанківському валютному ринку україни. Для того, щоб банк закупив або продав валюту для клієнта, клієнту необхідно пред явити заявку на купівлю - продаж. Основою для проведення даних операцій являються документи на купівлю - продаж валюти. Опції на міжбанківському валютному ринку україни дозволяється здійснювати тільки суб єктам цього ринку, до яких відноситься. Національний банк україни; уповноважений банк; уповноважені фінансові установи; уповноважені банки і уповноважені фінансові установи здійснюють валютообмінні операції на міжнародних валютних ринках згідно правил, що встановлені на цих ринках, і нормативно - правовими актами нбу, що регулюють здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку україни. Для початку торгової сесії банк, як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за рахунок коштів, що належать йому, виконує заявки і доручення клієнтів на купівлю - продаж валюти. Незадоволені вимоги клієнтів, що стосується купівлі - продажу цих валют, банк включає в заявку на участь в торговій сесії. Заявка на участь в торговій сесії подається в нбу в день проведення торгової сесії до її початку.

Банку забороняється брати участь в торговій сесії без отримання підтвердження нбу про прийняття заявки. В заявці банк за кожною іноземною валютою вирішує об єм її купівлі або продажу.

Функції грошей як засобу обігу та особливого товару, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. історія виникнення грошей. Особливості функціонування грошової системи. Сутність закону грошового обігу.

Гривня - національна валюта україни. Еволюція грошей у xx столітті. Значення вивчення грошей для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Необхідність грошей для функціонування економіки. Вплив їх на ринок товарів і послуг. Визначення сутності грошей через їх функції. Гіпотеза власної вартості неметалевих грошей. Міра вартості як економічна функція грошей. Гроші як одиниця рахунку, як засіб обігу та платежу, як засіб нагромадження і заощадження. Функція світових грошей. Гроші — еквівалент вартості усіх інших товарів. На базі розрахунку вартості використання грошей протягом певного періоду часу ґрунтуються концепції майбутньої та теперішньої вартості грошей. Декурсивний та антисипативний способи нарахування відсотків. Сутність, види та класифікація конверсійних операцій. Характеристика учасників валютного ринку, основні валюти ринку forex. Специфіка валютних операцій на умовах спот. Поняття валютного курсу та котирування валют. Правила визначення крос - курсів валют. Поняття та класифікація електронних грошей, схема їх обігу.

Міжнародний досвід запровадження та використання електронних грошей. Аналіз сучасного стану використання електронних грошей як платіжного засобу, перспективи для здійснення масових платежів. Поняття та загальна характеристика, класифікація та різновиди, цілі використання та функції, економічна природа. Металістична, номіналістична та кількісна. Сучасна система регулювання валюти, її головний зміст та напрямки вивчення. Класифікація та види цін та світовому ринку презентацию зовнішньоекономічна діяльність підприємства (2006) 9. Класифікація підприємств, що діють на світовому ринку.

Важливим етапом просування підприємства на світовий ринок є пошук і вибір зовнішньоекономічного партнера, тобто контрагента. Контрагентами в зед називають сторони, що перебувають у договірних відносинах щодо купівлі - продажу товарів, надання послуг, міжкраїнного руху факторів виробництва тощо. Так, контрагентом експортера виступає імпортер, орендодавця — орендатор, виконавця — замовник. Вдалий вибір іноземного партнера має важливе значення для забезпечення ефективності зед, запобігання непорозумінням, фінансових втрат. Основним суб єктом, або ж контрагентом в зед виступають підприємства, частка яких становить 80—85 % від загальної кількості контрактів, що укладаються. Решта припадає на міністерства, відомства та спілки підприємців, які зазвичай не висувають комерційних цілей і здійснюють свою зовнішньоторгову діяльність із стратегічних міркувань, або у випадку відмов ринку.

Наприклад, товарно - кредитна корпорація при міністерстві сільського господарства сша скуповує надлишки сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку країни і продає їх за кордон як продовольчу допомогу.

Підприємства, що діють на світовому ринку, класифікуються за низкою ознак. Залежно від виду господарської діяльності та характеру операцій підприємства поділяються. На промислові, торгові, транспортні, страхові, інжинірингові, туристичні та ін. Організаційно - правова форма підприємства відповідає нормам цивільного і торгового права певної держави і визначає відповідальність і правомочність пайовиків підприємства, форми звітності, порядок оподатковування отриманого прибутку, структуру органів управління підприємством, порядок його ліквідації тощо. Організаційно - правовий статус підприємства визначає. Відповідно до норм права окремих держав організаційно - правові форми діяльності підприємств розрізняються і мають свої, специфічні для кожної країни, особливості. Однак можна виділити основні види організаційно - правових форм іноземних, підприємств і їх основні риси, характерні для різних правових систем і загальні для більшості розвинених країн. Приватні підприємці, або комерсанти, — фізичні особи, які здійснюють господарські операції в різних сферах діяльності (виробничій, торговій, транспортній тощо). Приватні підприємці укладають комерційні угоди від свого імені і несуть пов - 1 ну відповідальність усім своїм майном за власними зобов язаннями. Найманих працівників до числа підприємців або комерсантів не відносять. Вони беруть участь у господарській діяльності під визначеним найменуванням. індивідуальний підприємець не підлягає публічній звіт - 1 ності і не є юридичною особою. В сучасній ринковій економіці діють мільйони індивідуальних підприємців, які працюють в основному в сферах роздрібної торгівлі й обслуговування населення і, звичайно ж, не займають домінуючих позицій, які належать об єднанням підприємців. Об єднання підприємців функціонують у вигляді господар - ських товариств. До першої групи належать товариства, при організації яких підприємці об єднують свої капітали, беруть особисту участь у їх діяльності і несуть необмежену майнову відповідальність за їхніми зобов язаннями. До таких товариств відносять. При створенні товариств другої групи об єднуються тільки капітали підприємців, які особисто не беруть участь у веденні справ. Управління здійснюють професійні менеджери, призначені засновниками. У випадку банкрутства такого товариства його засновники, звичайно, ризикують своїми внесками, але водночас їхня майнова відповідальність ніби заздалегідь обмежена, вони можуть попередньо розрахувати розмір підприємницького ризику.

До таких об єднань відносять. До третьої групи належать товариства, що водночас мають ознаки повного товариства і товариства, заснованого на участі капіталу, а саме.

Зупинимося детальніше на основних видах об єднань підприємців. Повне товариство (відкрите товариство) — це об єднання двох і більше осіб для здійснення підприємницької діяльності, які особисто беруть участь у справах товариства і несуть необмежену і солідарну відповідальність за зобов язаннями підприємства перед кредиторами не тільки вкладеним капіталом, але й усім своїм майном. іншими словами, вимоги кредиторів можуть бути задоволені за рахунок майна самого товариства і за рахунок особистого майна всіх його учасників. Договір не може виключити майнову відповідальність будь - кого з учасників перед третіми особами. Майно повного товариства є спільною власністю його членів і формується з різних за видом і розміром внесків його учасників. Компаньйонами повного товариства можуть бути фізичні особи, а також юридичні особи (наприклад, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю). Повне товариство поширене в багатьох країнах. Кредитоспроможність повного товариства є значною внаслідок необмеженої відповідальності компаньйонів усім своїм майном. Найменування такого товариства має містити прізвище принаймні одного компаньйона з доповненням, що вказує на існування товариства, або прізвища всіх компаньйонів. Заснування відбувається шляхом укладання принципово вільного від визначеної форми договору товариства з подальшою його державною реєстрацією. У заявці на реєстрацію мають зазначатися прізвище, ім я, громадянство і місце проживання кожного компаньйона, місцезнаходження товариства, дата початку ним діяльності. Майно товариства належить усім компаньйонам у сукупності і має бути чітко відділене від майна, що перебуває в приватній власності окремих компаньйонів. Майно товариства формується за рахунок внесків компаньйонів. Як компаньйони, так і товариство в цілому підлягають оподаткуванню. Учасники такого товариства зобов язані зробити відповідний внесок до статутного капіталу, виявляти сумлінність у веденні справ і не займатися недозволеною конкуренцією. Необмежена відповідальність, пов язана з включенням усієї особистої власності учасників, робить повне товариство найбільш ризикованою для компаньйонів формою товариства. — представництво (наприклад, у відносинах із третіми особами представництво повного товариства здійснюється будь - ким із його учасників у повному обсязі, якщо в договорі не обумовлений інший порядок); — ліквідацію товариства (товариство може бути розпущене у випадку виходу з нього або оголошення про неплатоспроможність одного з учасників, а також за рішенням самих учасників). У всіх правових системах повне товариство визнається юридичною особою, яка виступає у господарських взаємовідносинах під власним найменуванням, але не підлягає публічній звітності. В організаційно - правовій формі повного товариства діють в основному невеликі підприємства і, хоча їх кількість велика, вони відіграють другорядну роль в економіці високорозвинених країн. Командитне товариство — це об єднання двох чи кількох осіб, в якому учасники (повні товариші) несуть відповідальність як своїм вкладом, так і своїм майном, а вкладники (командисти) — тільки своїм вкладом. Командист має деякі права на контроль. Так наприклад, він може вимагати копію балансу і переглянути бухгалтерські книги й документи з метою контролю за балансом. Укладати угоди від імені такого товариства можуть тільки повні товариші. Для заснування командитного товариства потрібна наявність як мінімум одного повного товариша й одного командиста, яким може виступати і юридична особа. У деяких країнах (наприклад, у сша і фрн) юридична особа може виступати й у ролі повного товариша. При вибутті з товариства повного товариша договір товариства припиняється або оформляється заново. Вибуття командиста не веде до припинення діяльності товариства, а його внесок переходить у спадщину.

Порядок реєстрації командитного товариства такий самий, як і повного товариства. Найменування командитного товариства має містити прізвище принаймні одного компаньйона із доповненням, що вказує на існування товариства. У торговий реєстр мають бути внесені. Розподіл прибутку і збитку командитного товариства визначається в договорі товариства. Компаньйони підлягають обкладенню прибутковим податком, а саме товариство підлягає обкладенню податком на прибуток. Значного поширення ця організаційно - правова форма підприємництва не набула і використовується в основному дрібними і середніми підприємствами. Акціонерно - командитне товариство діє відповідно до законодавства про товариства, створюється на підставі статуту, зареєстрованого державними органами. Члени товариства — це один або декілька повних товаришів; командистами є акціонери. Акції вільно продаються або розподіляються серед вкладників капіталу.

При котируванні на фондових біржах ціна на акції, природно, може відхилятися від номінальної вартості, що залежить від попиту і пропозиції. Управління товариством здійснюють повні товариші, вони ж несуть необмежену і солідарну відповідальність за його зобов язаннями. Акціонери ж ризикують тільки падінням курсу своїх акцій. Повним товаришем може бути і юридична особа. На відміну від звичайного командитного товариства, акціонерно - командитне може одержувати додаткові кошти від емісії (додаткового випуску) акцій і вільного їх продажу на ринку цінних паперів. Вкладникам капіталу в такій організаційно - правовій формі, як акціонерно - командитне товариство, безумовно, імпонує і податковий режим, що дає їм можливість уникати подвійного оподаткування. Справа в тому, що акціонерні товариства в обов язковому порядку повинні платити податок на одержуваний прибуток, і крім цього податком обкладаються дивіденди, одержувані акціонерами. Дивіденди, що виплачуються акціонерно - командитними товариствами, оподатковуванню не підлягають. Незважаючи на зазначені переваги, акціонерно - командитні товариства значного поширення поки не набули, тому що в розвинених країнах є законодавчі обмеження на залучення позикових коштів у формі випуску облігацій. Товариство з обмеженою відповідальністю — це правова форма об єднання вкладників капіталу.

Законодавство ряду країн обмежує кількість членів такого товариства. Але навіть якщо і немає обмежень, число їх, як правило, значне.

У такому товаристві найчастіше беруть участь добре знайомі особи. За рахунок внесків учасників формується статутний капітал. Товариство з обмеженою відповідальністю у всіх правових системах визнається юридичною особою і несе виключну майнову відповідальність за своїми обов язками. Пайовики — члени товариства можуть бути фізичними і юридичними особами (правда, у деяких країнах, наприклад у франції, участь юридичної особи забороняється). Товариство засновується на підставі статуту і має обов язково реєструватися в державних органах. Пайовикам видається пайове свідоцтво про внесок. Воно дає право на одержання частини прибутку, не є цінним папером і не може на відміну від акцій ділитися або передаватися третім особам без попередньої згоди інших пайовиків. Цим і забезпечується закритий характер товариства. Учасники відповідають за зобов язаннями товариства тільки своїм внеском, який дає право на одержання частини прибутку і право голосу.

Товариство може існувати навіть з одним пайовиком. Законом не дозволяється товариству з обмеженою відповідальністю випускати облігаційні позики і оголошувати публічну передплату на паї. Це обмежує фінансові можливості товариства, а отже, і виробничі можливості. Тому порівняно з акціонерними товариства з обмеженою відповідальністю знаходяться в менш сприятливих умовах. На загальних зборах пайовиків вирішуються найбільш важливі питання діяльності товариства. Управління справами і укладання угод від імені товариства можуть здійснювати один або декілька розпорядників, що призначаються загальними зборами. Розпорядниками можуть бути особи, що не є членами товариства. Товариства з обмеженою відповідальністю зобов язані вести торгові книги, однак публікувати дані про результати своєї господарської діяльності, свій статут вони не зобов язані. Найбільш поширені товариства з обмеженою відповідальністю в країнах західної європи. У фрн такі товариства становлять більш як 90 % усіх об єднань підприємців; у цій формі зазвичай існує основна частина великих концернів. Акціонерне товариство — основна організаційно - правова форма великих підприємств, об єднання капіталів шляхом випуску акцій, які є цінними паперами та обертаються на фондовому ринку.

Засновується на основі статуту і підлягає обов язковій державній реєстрації. Від статуту необхідно відрізняти договір, що укладають між собою засновники і яким вони керуються при здійсненні спільних дій із заснування товариства. Засновниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Статус акціонерного товариства дає його інвесторам ряд переваг. Акціонери не несуть відповідальності за зобов язаннями товариства перед його кредиторами. Зазвичай закон передбачає відповідальність акціонерів перед кредиторами тільки у випадку неповної оплати акції, якщо це передбачено статутом, у розмірі невиплаченої суми. Майно товариства цілком відособлене від майна окремих акціонерів. У випадку неплатоспроможності товариства акціонери ризикують лише можливим знеціненням акцій. Оскільки ризик обмежений заздалегідь обумовленою сумою, це робить акціонерне товариство найбільш прийнятною формою інвестування капіталу і створює перспективи для централізації численних розрізнених капіталів. За акціонерної форми є можливість об єднання практично необмеженої кількості вкладників, у тому числі дрібних, при цьому зберігається контроль великих вкладників за діяльністю товариства. Акціонерне товариство — найбільш стійка форма об єднання капіталів, тому що вибуття окремих вкладників не тягне за собою припинення діяльності товариства. Вкладник має право самостійно й у будь - який момент продати свої акції без попередньої згоди інших акціонерів. Акціонерне товариство має найбільші можливості використання зовнішніх джерел фінансування. Можливе створення акціонерного товариства, всі акції якого належать одній особі (створення таких товариств дозволяється не у всіх країнах). Початковий капітал акціонерного товариства утворюється в результаті продажу акцій. У початковий період становлення товариства акціонерний капітал є основним, а іноді і єдиним джерелом фінансування діяльності. На кошти, отримані від реалізації акцій, купуються земельні ділянки, зводяться виробничі приміщення, купуються устаткування, сировина і матеріали для виробничих потреб. Надалі діяльність товариства усе більшою мірою фінансується за рахунок одержуваного прибутку (капіталізації прибутку) і зовнішніх джерел — банківських кредитів і облігаційних позик, а роль акціонерного капіталу як джерела фінансування поступово знижується. Акціонерному товариству як юридичній особі цілком належить право власності на вкладені в товариство капітали. Акціонери не можуть вимагати повернення вкладених сум, крім випадків реорганізації або ліквідації товариства. Але ціна акції в цьому випадку не стабільна і залежить від співвідношення попиту і пропозиції, які у свою чергу залежать від стану господарства в цілому, від економічних підсумків діяльності товариства за визначений період часу і, нарешті, від розмірів дивідендів, що виплачуються за цими акціями. Права акціонерів поділяються на майнові й особисті. Майнові — це право на одержання оголошеного дивіденду і право на частину вартості майна товариства при його ліквідації. Особисті — право на участь у голосуванні на загальних зборах акціонерів, право на інформацію. Кожна акція дає право на один голос. Оскільки рішення на акціонерних зборах приймаються більшістю голосів, тому природно, що власник контрольного пакета акцій по суті і приймає рішення. Що ж стосується обов язків акціонерів, то єдиний їхній обов язок — оплатити акцію. Акціонерне товариство підлягає публічній звітності. Відповідно до законодавства кожної країни регулюється питання про те, які документи й у якій формі мають бути опубліковані. У періодичній пресі або окремими випусками публікуються квартальні і річні звіти. Акціонерні товариства ведуть торгові книги. Зміст їх — комерційна таємниця, яку охороняє закон. За акціонером зберігається право ознайомлення з торговими книгами, але тільки у випадку пред явлення позову і відповідно до постанови суду.

В англії діє дещо інша класифікація підприємств. Тут розрізняють товариства (об єднання осіб) і компанії (об єднання капіталів). Товариства бувають двох видів. Товариство з необмеженою відповідальністю відповідає повному товариству країн континентальної європи. Англійським правом воно не визнається юридичною особою і не підлягає обов язковій реєстрації. Товариство з обмеженою відповідальністю відповідає командитному товариству.

Воно є юридичною особою і підлягає реєстрації. Товариства з обмеженою відповідальністю тільки тим, що вона є юридичною особою, їх кількість не значна. Компанії з обмеженою відповідальністю відрізняються від акціонерних тим, що тут створюється пайовий капітал, а пай не дробиться. У сша функціонують два види об єднань. Товариства не визнаються за законом юридичною особою. Вони бувають повні й командитні. Корпорація — це акціонерне товариство. Капітал ділиться або на акції, або на паї, між якими немає відмінності. Корпорації у різних штатах мають різне правове становище щодо податків і зборів. За характером власності підприємства поділяються на приватні, державні, кооперативні. За приналежністю капіталу і контролю підприємства можуть бути національними, іноземними, багатонаціональними. За обсягом операцій поділяються на великі, середні та малі.