психологічна характеристика спілкування в особливих умовах
Формування психологічної готовності до роботи в особливих умовах. Сутність і головні принципи формування психологічної готовності до роботи в особливих умовах, а також визначення факторів, що впливають на ефективність даного процесу.
Шляхи підвищення психологічної стійкості. Основні методи та прийоми саморегуляції. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.
Одним із шляхів підвищення ефективності діяльності фахівців оперативно - рятувальної служби є врахування тих індивідуальних особливостей, які повинні відповідати вимогам, що пред являє до них професія. Професія працівника дснс україни ставить підвищені вимоги як до фізичного, так і до психологічного стану людини, тому що відбувається здебільшого в умовах складних, екстремальних ситуацій. Як відомо, велика кількість соматичних хвороб має психогенний характер. їх початком є різного роду стресогенні чинники. Найбільш стресовими чинниками є події та ситуації, які пов язані з сімейними обставинами, з професійним становленням та взаємовідносинами в колективі. Якщо індивідуальні психологічні властивості людини не відповідають вимогам професії оперативно - рятувальної служби, то це перешкоджає швидкому й ефективному оволодінню професією, призводить до зростання плинності кадрів, вимагає значного психологічного напруження для якісного виконання роботи. Це є однією з причин перенапруження організму і травматизму особового складу.
При вирішенні службових завдань співробітники нерідко стикаються з необхідністю діяти в умовах дефіциту часу й інформації, у нестандартних умовах, які вимагають творчого підходу, в умовах підвищеної відповідальності за наслідки своїх слів і вчинків, а також в умовах конфліктності спілкування і психологічного протиборства. особистості в умовах, що є екстремальними за своїм характером, пов`язані з дією стрес - факторів підвищеної інтенсивності та несуть у собі головним чином безпосередню небезпеку для життя та здоров`я її суб`єкта, пов`язані з безпосереднім ризиком чи загрозою для його життя та здоров`я під час та після виконання професійних обов`язків; за інтегральними оцінками, до таких категорії осіб можна віднести пожежників і рятувальників, співробітників правоохоронних, спеціалізованих органів, військовослужбовців, космонавтів, пілотів, моряків, охоронців, шахтарів, водіїв, спортсменів, працівників аес і т. П а також інших осіб, що стали жертвами подій, пов`язаних зі специфікою професійної діяльності зазначених категорій фахівців (ліквідація наслідків стихійного лиха, природних катаклізмів, боротьба з організованою злочинністю, корупцією, тероризмом, оперативно - розшукова діяльність, виконання миротворчої місії в інших країнах і т. Таким чином, об`єктом дослідження, проектування психології діяльності в особливих умовах є факти і закономірності формування, функціонування суб`єктів діяльності (індивидуальних, групових) у різнобічних умовах середовища. При цьому середовище також розуміється широко (як таке, що включає предметні, соціально - психологічні, психофізіологічні, організаційні, гігієнічні, естетичні складові, фактори безпеки діяльності і т. У свою чергу діяльність в особливих умовах охоплює такі окремі її види як спілкування, гра, учіння, і власне оперативно - службова та службово - бойова діяльність. Методологічні основи вивчення процесів розвитку і функціонування особистості як суб`єкта діяльності в особливих умовах діяльності. Методологічні засади психології професійної діяльності співробітників (працівників) правоохоронного органу (спеціальної служби, силової структури). Теоретико - психологічні основи професійної діяльності співробітників (працівників) правоохоронного органу (спеціальної служби, силової структури). Психологія взаємодії співробітників (працівників) правоохоронного органу (спеціальної служби, силової структури) з об єктами професійної діяльності. Психологія об єктів професійної заінтересованості співробітників (працівників) правоохоронного органу (спеціальної служби, силової структури) з об єктами професійної діяльності. Психологічні основи роботи (отримання, обробка, передача тощо) співробітників (працівників) правоохоронного органу (спеціальної служби, силової структури) з інформацією та інформаційними джерелами. Детермінанти та закономірності ефективного психологічного впливу співробітниками (працівниками) правоохоронного органу (спеціальної служби, силової структури) на об єкти професійної діяльності. Психологічні фактори (чинники, умови) надійності та ефективності професійної діяльності співробітників (працівників) правоохоронного органу (спеціальної служби, силової структури). Психологічна готовність (відповідність, придатність) співробітників (працівників) правоохоронного органу (спеціальної служби, силової структури) до професійної діяльності. Детермінанти, критерії, діагностика, формування (корекція). Психологічна підготовка співробітників (працівників) правоохоронного органу (спеціальної служби, силової структури) до професійної діяльності. Вплив стресогенних чинників на представників екстремальних видів діяльності призводить до деяких негативних наслідків психічної діяльності цих представників. Для збереження людського потенціалу необхідно проводити цілеспрямовані заходи щодо підтримки оптимального стану психіки персоналу.
Це, в свою чергу, вимагає розробки заходів відновлення психоемоційного стану персоналу екстремальних видів діяльності, до яких входить діяльність рятувальників дснс. Як відомо, професійна діяльність дснс направлена на захист життя та здоров я людей від порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат (надзвичайних ситуацій) рятувальники, як ніхто, практично щодня зіштовхуються із ситуаціями реальної загрози життю та здоров я людей. На їх очах дуже часто гинуть діти, дорослі люди, трапляються різноманітні кризові ситуації. Працівник мнс україни практично завжди зіштовхується з людськими стражданнями, втратами, горем. Рятувальники в багатьох випадках залишаються останньою надією для постраждалого населення, зважуючи на можливість залишитися живими та отримати дієву допомогу.
Ці емоції не завжди носять позитивний характер, частіше усього вони бувають негативними. Постійне накопичення негатива призводить до стресу та дезадаптивних станів. Після виконання різноманітних професійних завдань кожному фахівцю ризиконебезпечного напряму діяльності необхідний певний час для відновлення особистісного фізичного та психічного здоров я. Реабілітація зазвичай передбачає, в першу чергу, медичну допомогу з використанням медикаментозного втручання. Але більшість фахівців дснс україни не потребує лікування й іншими шляхами досягає того стану, в якому вони перебували до надзвичайної ситуації. Якісна робота психолога дснс в межах відновлювального періоду забезпечується дотриманням низки принципів надання психологічної допомоги та застосуванням спеціальних форм і методів, що відображають специфіку.
Психологічне інформування особового складу про можливі негативні психологічні наслідки екстремальної діяльності та шляхи їх подолання. Психологічне консультування рятувальників з питань, що виникли з пережитими ними психологічними труднощами відновлювального періоду.
Для працівників оперативно - рятувальної служби дуже важливо ефективно справлятись (в більшості випадків самостійно) зі значними стресогенними навантаженнями, зокрема, із станом пригніченості, негативними, нав`язливими думками, із проявами депресії. існує багато засобів управління своїми емоціями, бажаннями та потягами, засобів боротьби із своїми шкідливими звичками, небажанням активно діяти, сприймати позитивно себе, людей та обставини. У силах кожної людини змінити не світ, щоб він відповідав її ідеальному образу, а себе і своє ставлення до себе і світу, щоб бути спокійною, вдоволеною життям та щасливою. Щасливі та радісні люди можуть випромінювати навкруги те, що мають у собі - щастя і радість. Діапазон запропонованих засобів дійсно дуже широкий. Від простих фізичних вправ до використання можливостей нашої уяви, від концентрації уваги на диханні та серцебитті до роздумів про сенс буття. Тому для кожної людини, що бажає бути спокійною та щасливою, знайдеться свій шлях досягнення цієї мети. Для зручності розглядання всі засоби саморегуляції можна поділити на групи за принципом зв язку їх із певними процесами та явищами у житті людини, які вона може використовувати для покращення свого емоційного стану.
Перш за все це дві такі групи. Саме психологічні засоби та психофізіологічні. Психологічні засоби - у їх основі лежить сприяння на психоемоційний стан через взаємозв язок емоцій та психічних процесів - пам яті, уяви, мислення, уваги та волі. Часто говорять про емоційно - вольові процеси, і тому вольові засоби базуються на свідомій саморегуляції діяльності та поведінки, що спрямована на подолання перш за все внутрішніх перепонів (страхів, негативізму психічної інертності) та зовнішніх труднощів при досягненні мети. Сюди відноситься влада над собою, самоконтроль, самопотяг, самопритиснення. і звичайно, найкращим рівнем вольової діяльності вважається вміння керувати своїми емоціями. Психофізіологічні засоби, що оптимізують психоемоційний стан в результаті реалізації закону взаємозв язку цнс з м язовою, дихальною серцево - судинною системою. М язово - емоційні засоби - використовують у саморегуляції зовнішні рухові та статичні прояви психоемоційного стану.
А саме мімічні прояви, позу, ходу, поставу та інше.
Підсумовуючи всі вищенаведені теорії та методики професійно - психологічного розвитку особистості, слід зазначити, що на даному етапі практика має багаточисельні факти його успішного використання отже, розуміння ролі психологічного тренінгу розвитку професійно важливих якостей в працівників оперативно - рятувальної служби підрозділів дснс в професійній підготовці фахівців буде сприяти розповсюдженню його використання в системі професійної підготовки. Визначення психолого - педагогічних умов формування психологічної готовності в процесі професійної підготовки рятувальників до діяльності в екстремальних умовах. Впровадження регресивних умов службової діяльності майбутніх фахівців пожежного профілю. Сутність психологічної готовності до шкільного навчання. Діагностика загальної шкільної зрілості. Критерії готовності дошкільнят до школи та їх розвиток. Особливості психодіагностики дітей дошкільного віку.
Процедура визначення готовності дитини до школи. Негативні зміни в станах та активності людей в екстремальних ситуаціях. Діяльність оператора в особливих умовах. Оцінка психологічної готовності льотчика до аварійної ситуації. Формування спеціальних навичок та вмінь в екстремальних ситуаціях польоту.
Проведення психокорекційної роботи як базової складової практичної психології в умовах дошкільного освітнього закладу.
Підвищення рівня готовності дитини до школи; розвиток тонких рухів руки і формування загальної обізнаності; технологічні етапи роботи. Вивчення материнства в історичному аспекті. Поняття післяродової депресії та фактори формування. Діагностика і психокорекція готовності до материнства. Психодіагностичне дослідження психологічної готовності жінки до материнства, висновки та рекомендації. Теоретичне обґрунтування психологічної готовності студентів до професійної діяльності у соціальній сфері. Способи подолання кризи професійного самовизначення. Можливості покращення організації навчально - виховного процесу професійної підготовки студентів. Поняття і функції материнства. Психофізіологічні аспекти і етапи формування готовності до материнства. Зміст та форми роботи психолога по підготовці жінки до материнства. Аналіз за допомогою анкетування психологічної готовності студенток до ролі матері. Психологічна характеристика спілкування в особливих умовах соціально - психологічний супровід дітей з особливими потребами в умовах інклюзивного навчання. Організація соціально - психологічного супроводу дітей з особливими потребами в умовах навчального закладу.
Форми, зміст та основні завдання участі психологічної служби системи освіти з питань впровадження інклюзивного навчання в навчально - виховних процес. Останніми десятиліттями в усьому світі відбуваються докорінні зміни у розумінні та забезпеченні якісної освіти для дітей з особливими потребами. В україні також набувають поширення новітні освітні технології, в основу яких покладено принцип урахування інтересів таких дітей. Одним з основних принципів міжнародних стандартів є право дітей з особливими потребами на інтеграцію в суспільство, основою чого є забезпечення таким дітям доступу до якісної освіти. В статті розкриваються питання специфіки організації психологічного супроводу дітей з особливими потребами в умовах інклюзивного навчання. В последние десятилетиями развитии общества происходят коренные изменения в понимании и обеспечении качественного обучения для детей с особыми потребностями. В украине также получают распространение новые образовательные технологии, в основу которых положен принцип учета интересов таких детей. Одним из основных принципов между - народных стандартов является право детей с особыми потребностями на интеграцию в общество, основой которой является обеспечение таким детям доступа к качественному образованию. В статье раскрываются вопросы специфики организации психологического сопровождения детей с особыми потребностями в условиях инклюзивного обучения. Незалежно від стану здоров я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, кожна людина має право на повноцінне життя, освіту, якість якої не відрізняється від якості освіти решти людей. Саме цей принцип є основним в організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами. інклюзивна освіта передбачає розширення участі всіх дітей, в освітньому процесі, в тому числі дітей з особливостями психофізичного розвитку.
інклюзивне навчання несе в собі істотні зміни в організації та практичній діяльності шкіл. Метою інклюзивної освіти є досягнення якісних змін в різних аспектах розвитку дітей цієї категорії - фізичному, соціальному, психологічному, розумовому, особистісному.
В україні процес інклюзивного навчання здійснюється шляхом організації спеціальних класів, включенням дітей з вадами до звичайних класів та навчання дітей за індивідуальною формою. Окрім того, продовжують свою діяльність спеціальні школи. Тобто заклади освіти міста є відкритими для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних чи інших особливостей. Впровадження інклюзивного навчання в навчально - виховних процес потребує організації соціально - психологічного супроводу всіх його учасників. Дітей, адміністрації, вчителів, медичних працівників, психологів, соціальних педагогів, батьків. Саме тому набуває актуальності питання організації соціально - психологічного супроводу дітей з особливими потребами в умовах навчального закладу.
Зв язок проблеми із важливими науковими та практичними завданнями. Зміст та основні завдання участі психологічної служби системи освіти з питань впровадження інклюзивного навчання визначено низкою нормативно - правових документів, зокрема, наказом міністерства освіти і науки україни від 11. Заходи плану дій розроблено з метою реалізації державної політики щодо забезпечення права дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, на здобуття якісної освіти, інтеграцію їх у суспільство. З урахуванням основних тенденцій щодо змін у системі освіти дітей з особливими освітніми потребами окреслено напрями діяльності, які потребують підвищеної уваги, одним з яких є психологічний і соціальний супровід інклюзивного навчання в україні. З метою залучення дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній простір передбачено різні форми їх навчання, зокрема, у спеціальних класах у загальноосвітніх навчальних закладах, що регламентується положенням про спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженим наказом міністерства освіти і науки україни від 09. 2010 № 1224, зареєстрованим в міністерстві юстиції 29. Зазначеними нормативними документами визначено основні завдання та напрямки психолого - педагогічного супроводу інклюзивного навчання. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв язання проблеми. Протягом останнього десятиліття вітчизняні науковці, зокрема в. Савченко та інші присвятили свої праці дослідженням проблеми залучення дітей з особливими потребами до навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, їх реабілітації та соціалізації до суспільних норм. Значний вплив на розвиток системи спеціальних навчальних закладів, удосконалення їх структури, розробку методик ранньої діагностики психічного розвитку дітей мали праці психологів л. В них обґрунтовано принципові положення щодо особливостей розвитку психічних процесів у дітей різного віку, ролі корекційного виховання у підготовці до шкільного навчання, механізмів формування їх соціально - комунікативної активності. В дослідженнях вчених вивчалася історія становлення і розвитку окремих напрямків спеціальної освіти дітей шкільного віку з різними психофізичними порушеннями. Одночасно аналізувалася історія виникнення наукових поглядів на ті чи інші прояви аномального розвитку та засоби їх психолого - педагогічної корекції. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Не дивлячись на достатню розробленість проблеми інклюзивного навчання в науковій літературі, питання ефективної організації соціально - психологічного супроводу залишається актуальним і відкритим. Формування цілей статті. інклюзивне навчання - це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання. Мета інклюзивної школи - дати усім дітям можливість повноцінного соціального життя, активного включення в життєдіяльність колективу однолітків, тим самим забезпечуючи найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів співтовариства. Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням здобутих результатів. Психолого - педагогічний супровід інклюзивного навчання та виховання потребує планування, додаткової професійної підготовки, а також контактів з фахівцями, які можуть надати відповідну допомогу.
інклюзивне навчання та виховання дітей з особливими потребами ставить перед освітнім закладом два серйозних запитання. «як допомогти їм нормально розвиватись. У розв язанні цих завдань у системі інклюзивної освіти вирішальну роль відіграє, issn насамперед, психологічна служба кожного конкретного закладу освіти. Зокрема, практичний психолог і соціальний педагог сприяють розвиткові соціальних умінь школярів, а також надають належну моральну підтримку сім ям дітей, їхнім рідним і вчителям, допомагають долати складні життєві ситуації. Шкільний психолог є експертом у проведенні як оцінювання розвитку, так і перспектив ситуації найближчого розвитку.
Суть діяльності шкільної психологічної служби полягає в супроводі дитини протягом її шкільного навчання, що дає можливість впровадити шкільну психологічну діяльність у навчально - виховну педагогічну систему.
Головне завдання психолога, соціального педагога у роботі з сім єю полягає в тому, щоб батьки з їх допомогою змогли побачити реальну перспективу розвитку своєї дитини, з ясували можливі труднощі соціального розвитку, які виникають у певні вікові періоди, а також визначити свою роль у процесі психолого - педагогічного супроводу дитини. За необхідності психолог здійснює корекцію психічного стану батьків. Завдання психолога полягає в профілактиці невротизації або психопатизації батьків (особливо мам та бабусь) шляхом організації системи надання індивідуальних консультативних послуг. У рамках консультативно - корекційної допомоги батькам у розв язанні проблем психолог може використовувати різні форми роботи, до яких належить. Психолого - педагогічна підтримка батьків є життєво необхідною, тому що саме від батьків та їх внеску в процес виховання та навчання залежить повноцінний розвиток дітей з обмеженими можливостями. З метою впровадження системи психолого - педагогічного супроводу дітей шкільного віку, які навчаються в умовах інклюзивної освіти, суттєвим є організація і здійснення комплексного підходу, реалізація якого передбачає поетапне впровадження інклюзивної освіти, яке потребує проведення необхідних психосоціальних та педагогічних заходів, а саме.
Діагностика рівня розвитку дітей. Виявлення індивідуальних особливостей психічного, фізичного, інтелектуального розвитку; рівня розвитку психічних процесів; діагностики соціальної зрілості, інтелекту, стилю взаємодії педагогів і батьків з дитиною; розробка та затвердження індивідуальних програм навчання і розвитку з рекомендаціями для педагогів і батьків, розроблених за участі різних фахівців (лікаря, психолога, соціального педагога, педагога - дефектолога, учителя - логопеда). У межах діагностичної роботи психолого - педагогічного супроводу підлітків з особливими потребами пропонуються для використання такі психодіагностичні методики. Кондака); мотивація (дослідження мотивації досягнення а. Мехрабіан, проективна методика мотивації досягнення успіху та уникнення невдач х. Г екхаузен); міжособистісні стосунки, взаємодія (методика діагностики міжособистісних відносин т. Корекційний напрямок роботи психолога включає в себе систему заходів, які спрямовані на корекцію особистісних проявів поведінки та розвиток особистості клієнта за допомогою спеціальних засобів психологічної корекції (індивідуальні корекційні заняття, тренінги, ділові ігри). Таким чином, пріоритетними завданнями соціально - психологічного інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами є такі. Недопущення появи у дитини з особливими освітніми потребами психопатологічних рис особистості під впливом особливих умов її розвитку; недопущення затримки не тільки в набутті знань, а й у розвитку особистості, запобігання інфантилізму; допомога дітям в опануванні системи відносин зі світом і самим собою; стабілізація емоційного стану та укріплення вольових рис; корекційно - розвивальна робота з наявними дефектами; стимулювання позитивного ставлення до дефекту, віри в можливість його компенсації; оптимізація спілкування дитини з однолітками, батьками, педагогами; розробка і впровадження відповідних форм і методів роботи як умов успішного навчання дітей з особливими потребами. Праць кам янець - подільського державного університету.
Серія соціально - педагогічна. кам янець - подільський - 2006. Діти з особливими потребами та організація їх навчання. Впровадження інклюзивного навчання в закладах дошкільної освіти. Умови формування інклюзивної компетентності педагогічних працівників днз. Процес організації соціально - педагогічного супроводу дітей з особливми освітніми потребами дошкільного віку.
Концептуальні, змістові та методологічні засади моделі інклюзивної освіти для дітей шкільного віку у загальноосвітній школі і - ііі ступенів. Обґрунтування та експериментальна перевірка можливості інклюзивного навчання дітей з особливими потребами. Впровадження інклюзивного навчання, що передбачає залучення батьків, як активних учасників навчально - виховного процесу.
Необхідність вивчення сім ї, яка виховує дитину з особливими потребами. Перебування дитини з відхиленням в розвитку в соціумі. Поняття інклюзивного навчання, історія його становлення та розвитку.
Психологічна готовність вчителів до інклюзії як умова ефективного навчання дітей з психофізичними вадами. Критерії оцінки даного показника та головні фактори, що на нього впливають. Аналіз поняття інклюзивна школа як закладу освіти, який забезпечує інклюзивну модель освіти як систему освітніх послуг. Основні підстави для організації інклюзивного навчання. Позитивний вплив упровадження інклюзивного навчання для здорових дітей. Проблеми батьків дітей з особливими освітніми потребами та їх емоційні стани. Завдання та етапи роботи соціального педагога з батьками, кроки їхнього співробітництва. Форми роботи соціального педагога з батьками та оцінка її практичної ефективності. Характеристика розвитку системи інклюзивного навчання в україні. Вплив освітньої діяльності на процеси здобуття освіти неповносправними дітьми в країні. Організація першої школи для хлопчиків з порушеннями опорно - рухового апарату у 1865 році в лондоні. Главная > курсовая работа >психология. Серед чинників, що формують особистість, у психології вирізняють насамперед трудову діяльність, спілкування й пізнання. Аналізуючи ці найважливіші сфери людської діяльності, можна помітити такий факт. Форми й методи трудової діяльності людина засвоює багато років, спробами пізнання світу ми також оволодіваємо тривалий час, натомість спілкуванню людина не навчається цілеспрямовано ніколи й ніде.
Немає такої школи, в якій би навчали складного мистецтва спілкування. Звісно, досвід спілкування набувається людиною і в процесі праці, й у пізнавальній діяльності, проте цього замало. Велика кількість проблем у житті, зокрема, у сім ’ ї та навчальних закладах, виникають саме тому, що люди не мають навичок спілкування, не знають його механізмів, законів. Останніми десятиліттями інтерес до проблеми спілкування надзвичайно посилився. Це пов ’ язано насамперед із розвитком соціальної психології та підсиленням її впливу на всю систему психологічних наук. Сфера діяльності педагога відноситься до так - званого соціономічного типу, або до такого виду професійної діяльності, в якому головну роль відіграє процес спілкування. Воно виступає головним засобом, через який здійснюється реалізація завдань навчання та виховання. Якщо методичні аспекти педагогічного процесу й діяльності педагога в даний час значною мірою досліджені, то соціально - психологічний зріз і виховання, і навчання, і діяльності педагога й проблеми спілкування загалом не одержали в повній мірі ні теоретичного, ні прикладного осмислення. Дослідження соціально - психологічних феноменів педагогічного процесу в системі „викладач - студент являється в даний час особливо актуальним. Тому у даній роботі вважаємо за доцільне висвітлити певні психологічні труднощі, які виникають у процесі педагогічного спілкування у вищому навчальному закладі. Спілкування як психологічна категорія. Комунікативне завдання спілкування. Проблема спілкування має широке значення. Хоча спілкування стало предметом інтенсивних розробок останніх десятиліть, воно не є новою проблемою для вітчизняної психології. Дослідження в цій царині ведуть свою історію від в. Яценко та інших психологів, котрі розробляють проблеми спілкування сьогодні. Як взаємодія, стосунки між суб’єктами, які мають діалогічний характер (г. При цьому поняття „спілкування” розмежовується з поняттям „комунікація”. Традицією вітчизняної психології є взаємозв’язок поняття „спілкування” із категорією „діяльність”. На основі викладеного можна власне спілкування визначити як процес, спричинений потребами людей у спільній діяльності. Згідно з концепцією. Ананьєва, людина є суб’єктом трьох основних видів діяльності. Праці, пізнання та спілкування. Ломова та його послідовників, спілкування й діяльність - аспекти соціального буття людини. Згідно з їхнім підходом спілкування вивчається з позиції притаманної йому власної самостійності як процес, що необов’язково зумовлюється потребами у спільній діяльності, оскільки може бути й самомотивованим. Можна пригадати безліч ситуацій. Коли спілкування відбувалося, хоча й не було мотивованим потребою у спільній діяльності. ідея автономності та самоцінності спілкування узгоджується, зокрема, із концепцією а. Маслоу щодо структури фундаментальних потреб людини. Потреба спілкуватися у концепції а. Маслоу трактується як основна фундаментальна потреба людини. Спілкування необхідне людині щоб поділитися з іншими почуттями й переживаннями, отже, щоб відчути себе людиною. Фрустрація цієї базової потреби призводить до важких стресів. Зрозуміло, що йдеться про особливу цінність спілкування для людини, яке не можна звести до спільної діяльності. Наголосимо, що у спілкуванні ніхто з партнерів не повинен бути об єктом. Усі учасники спілкування є активними суб ’ єктами цього процесу, які визначають його динаміку та зміст. Спілкування завжди є взаємодією, завжди має здійснюватися за формулою „суб’єкт - суб’єкт”. Особливо це стосується професій соціономічного типу, до яких належить також професія педагога. Педагогічне спілкування є прикладом соціально - рольової нерівності, а тому завжди існує небезпека, що воно набере, зокрема, маніпулятивного характеру, коли студент стає об’єктом впливів та маніпуляцій викладача, які, наголосимо, можуть здійснюватися з найкращих намірів. В окремих теоретичних дослідженнях зроблено висновок про необхідність формування нового методологічного принципу психології - принципу спілкування (б. Цей принцип покладено в основу вивчення двох основних форм спілкування - як засобу організації діяльності та як задоволення потреби людини у безпосередньому контакті з іншими людьми. У „психологічному словнику” спілкування визначається як взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афектно - оцінного характеру.
Спілкування - це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно - трудової діяльності як потреба людей сказати щось одне одному.
Суспільна сутність спілкування виявляється в його змісті, функціях, видах, формах, способах і мотивах. Прагнення до спілкування нерідко посідає значне, а то й провідне місце серед мотивів спільної практичної діяльності. Специфічна особливість педагогічної діяльності полягає в її нерозривній єдності зі спілкуванням. Після розв’язання педагогічного завдання викладач повинен ще розв’язати комунікативне завдання - організувати безпосередню взаємодію із студентами, через яку здійснюється реальний виховний вплив у практичній педагогічній діяльності. Комунікативне завдання є похідним до педагогічного, випливає з останнього та зумовлюється ним. інакше кажучи, комунікативне завдання є педагогічним, але перекладеним мовою спілкування. Від того, як складаються стосунки, залежить уся система спілкування особистості. У більшості студентів серед якостей, що характеризують людину як особистість, займає перше місце культура спілкування. Загальна культура, вміння спілкуватися, на думку студентів, залежить від сімейного виховання, яке молоді люди ставлять на друге місце.
Спілкування у студентському віці набуває особливого значення. Воно тісно пов’язане з навчальною діяльністю, яка здійснює підвищені навантаження на психіку студента, а повноцінне спілкування, як функціонально - рольове, так і емоційно - особистісне, забезпечують збереження психічного здоров’я студента. Структура комунікативного потенціалу студента. Період навчання у вищих навчальних закладах - це важливий період соціалізації людини. Соціалізація - це процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння соціального досвіду, у ході якого людина перетворює його у власні цінності, вибірково вводить у свою систему поведінки її норми та шаблони, які прийняті в певній групі та суспільстві. У студентському віці діють всі механізми соціалізації. Засвоєння соціальної ролі студента, підготовка до оволодіння соціальною роллю, механізми наслідування та механізми соціального впливу з боку викладачів та студентської групи. Студентський вік також характеризується прагненням самостійно й активно обирати той чи інший життєвий стиль та ідеал, а це відповідає умовам соціалізації, згідно з якими індивід повинен відігравати активну роль. Отже, навчання у вищих навчальних закладах є потужним фактором соціалізації особистості студента і цей процес іде впродовж самої життєдіяльності студентів і викладачів. На характер спілкування впливає диференціація особистісних рис, яка й дає змогу окреслити структуру комунікативного потенціалу студента, до якої належать. Психофізіологічні властивості індивіда - вроджені індивідуальні характеристики студента. Тип нервової системи, тип темпераменту, схильність до екстраверсії чи інтроверсії та ін. Мотивація спілкування й передусім ставлення студента до предмета спільної діяльності, учасником якої він є завдяки соціальному контактуванню. Це - сукупність характеристик, які утворюють домінування потреби в діловому спілкуванні, котра спричинює ґрунтовну мотивацію до ефективного учіння, дієве спрямування на навчальну діяльність. Контактність особистості. Цей блок моделі комунікативного потенціалу особистості обіймає широкий спектр індивідуальних особливостей самого процесу спілкування та входження студента у спільну навчальну діяльність, а саме.
Соціально - парцептивні здібності, щонайперше спроможність розуміти психологічні особливості іншої людини і враховувати їх у спілкуванні, виступаючи як суб’єкт та об’єкт групового пізнання. Важливе значення тут має емпатія як специфічне новоутворення, спрямоване на пізнання й розуміння іншої людини, рефлективність, товариськість, емоційну чутливість, здатність до антиципації й саморегуляції. Соціально - психологічні характеристики, які визначають місце особистості у системі міжособистісних, емоційних, предметних, групових відносин, взаємостосунків. Ці характеристики відображають не стільки процесуальний бік входження особистості у спільну діяльність з іншими, скільки його результативний бік, тобто досягнуту глибину входження в колективну співпрацю. Рефлективно - самооцінкові здібності, котрі характеризують якість усвідомлення особистістю власних комунікативних можливостей, адекватність самооцінки в повсякденних актах спілкування, професійно значущих ситуаціях та за умов екстремального контактування, правильність розуміння своєї участі у спільній навчальній діяльності й у системі соціально - психологічних відносин студентської групи. Комунікативні навички й уміння, тобто така інтегративна якість особистості, яка розвивається на підґрунті раніше засвоєних знань, навичок, виявляється у здатності ефективно виконувати комунікативну діяльність у нових мовленнєвих ситуаціях і є системотворчим компонентом професійної підготовки спеціалістів. У структурі комунікативного потенціалу традиційно виокремлюють критерії навичок ділового спілкування. Контактність, організованість, емоційна стійкість, рефлексивність, варіативність, якість мовлення, особистісний механізм спілкування. Стадії та стилі педагогічного спілкування. Орієнтування під час спілкування. Педагог адаптує власний звичайний стиль спілкування до конкретних умов, що склалися саме на цьому етапі. Така адаптація ґрунтується. Уточненні стилю спілкування у нових комунікативних умовах діяльності, що випливають із ситуації у групі та висунутих педагогічних завдань. Початкова стадія спілкування. На підставі нової інформації про ситуацію та конкретні умови коригуються обрані прийоми й способи спілкування. Система спілкування приводиться у відповідність до системи педагогічних знань, які викладач має розв ’ язувати. При цьому необхідно враховувати стереотипи, що істотно впливають на особливості сприймання педагогом особистостей студентів. Причому дуже часто це враження визначається не так змістовними характеристиками діяльності викладача, як його вмінням одягатися, манерою поведінки тощо. Зосередження уваги студентів (учнів) на викладачеві. Педагогічне спілкування буде продуктивне лише за умов концентрації довільної уваги студентів на викладачеві. При цьому не можна покладатися лише на офіційні правила взаємовідносин, які регламентують процес педагогічного спілкування. Викладач має розв’язувати цю проблему як важливе комунікативне завдання. Ефективність цього етапу залежить від сенсорної культури педагога, його вміння зрозуміти стан іншої людини, подумки відтворювати її переживання. Ефективність цього етапу істотно залежить від уміння педагога домагатися, щоб студент не лише почув, зрозумів, а й „побачив” внутрішнім зором почуте.
Звідси випливають вимоги образності, виразності мови викладача, точності та дієвості його формулювань, здатності впливати не лише на розум, а й на почуття студентів, стимулювати при цьому їхнє мислення, уяву, потребу в пошуковій діяльності. Таким чином, у стилі педагогічного спілкування проявляються особливості комунікативних можливостей викладача, характер його взаємин із студентами, творча індивідуальність викладача та особливості студентського колективу.
На основі порівняння класифікації різних підходів, виокремлюють такі стилі педагогічного спілкування зі специфічними для кожного з них параметрами. Труднощі педагогічної взаємодії. Важливою проблемою педагогічної психології є труднощі (бар’єри) у спілкуванні, характерні для взаємодії викладача зі студентом. „бар’єри спілкування є об’єктом спеціальних досліджень у контексті комунікативно - інформаційних теорій, соціально - психологічної теорії та когнітивної психології (д. Ці труднощі можна описати як суб’єктивне переживання людиною порушень у здійсненні спланованого спілкування через неприйняття партнера, нерозуміння його дій та слів, зміну комунікативної ситуації або власного психоемоційного стану тощо. її предметним змістом, тобто рівнем та характером опанування педагогом знань, створення умов для засвоєння яких є основою його діяльності; педагогічні труднощі співвідносяться зі змістом, формами та загальною логікою розвитку педагогічного процесу; з особливостями викладача як суб’єкта навчання та виховання; із процесом спілкування викладача із студентами. З постановкою та розв’язанням педагогічних завдань, що проявляються у недостатньому повному та точному плануванні дій, у зневажанні допущених помилок, недостатній гнучкості при перебудові завдань, звуженні їх змісту за рахунок ігнорування виховної та розвивальної функцій; з визначенням ефективного поєднання продуктивних, творчих форм роботи у навчальному процесі з репродуктивними, а також з організацією активних форм роботи, які забезпечать розвиток пізнавальної активності студентів. Педагогічні труднощі співвідносяться також з умінням викладача коригувати власні дії відповідно до особистих суб’єктивних особливостей. Вони можуть породжуватись недоліками самоконтролювання та самокоригування викладача, що проявляється в його низькій критичності до себе та недостатній рефлексії. Показовим є двояке ставлення педагогів до педагогічних помилок. Одні вважають їх неприпустимими, інші - обов’язковим елементом навчально - виховного процесу.
А) стримуюче (у разі відсутності умов для подолання утруднень або коли має місце незадоволеність собою, наприклад, занижена самооцінка); б) деструктивне, руйнівне (коли воно призводить до розпаду діяльності, виникає бажання піти з навчального закладу, або взагалі змінити професію. ) сьогодні труднощі у спілкуванні розглядаються з різних позицій залежно від класифікації. Зокрема, при діяльнісному підході виділяються мотиваційні та операційні утруднення, які співвідносяться з двома основними сторонами спілкування. Комунікативною та інтерактивною. Останні, у свою чергу, виявляються у пізнавальній, афективній і поведінковій сферах особистості. Наслідувальний (механічне копіювання стилю, манери спілкування референтного для студента педагога) - усвідомлювальний, проте не завжди ефективний; аналізуючи типи педагогічної взаємодії, і. Котова вказує, що найбільш бажаним типом є той, який має у своїй основі гуманістичну педагогічну концепцію, що базується на побудові позитивної системи взаємин, авансуючи особистість, формуючи конструкти самосвідомості, та який забезпечує психологічний захист особистості. Тип взаємодії має бути не стереотипним, а динамічним і враховувати весь континіум умов життєдіяльності особистості. Це пов’язано з такими особливостями педагогічної взаємодії, як її систематичність і безперервність, переходи від аудиторних форм до не аудиторних, від навчально орієнтованих до науково - пошукового, від офіційно - регламентованого до неофіційно - регламентованого спілкування. Петровський, специфіка педагогічного спілкування у вищій школі пред’являє особливі вимоги до етико - психологічної основи взаємодії вченого - педагога й студентів - майбутніх фахівців. Досліджуючи психологічні умови спілкування в освітньому процесі педагогічного внз, і. Саванович указує, що досить важливим є врахування того, що особистісно - рольова взаємодія передбачає особливий тип педагогічного спілкування, коли вчений - педагог прагне зрозуміти особистість студента, поважає його як вищу цінність і встановлює з ним гуманні взаємини в навчальному процесі вузу.
Така взаємодія сприяє розвитку гуманістичної сутності студента, реалізації його здібностей, формуванню його гуманітарного кругозору й активної життєвої позиції. Виокремлюють певні особливості діалогічного спілкування. Такий діалогічний підхід може успішно реалізуватися тоді, коли сформульована установка викладача на безумовне прийняття особистості студента, на доброзичливе й довірливе спілкування. На перший погляд, слухати - не так уже й складно. Ніщо не загрожує нам так, як невміння слухати, яке породжує невпевненість, некомпетентність. Ми не чуємо й зникає спілкування. Погано, коли не слухають і не чують нас. Відсутність живої реакції слухачів, зворотної інформації ускладнює розвиток спілкування, створює ефект глухої стіни, бар’єру, з цим пов’язане поняття вдячна (або невдячна) аудиторія. Якщо ж у ролі слухачів педагоги, то нові знання, що могли б розширити їх свідомість, лишаються поза їх межами. Не слухати - приректи себе на труднощі у спілкуванні. Уміти слухати, бути уважним і терплячим, готовим не тільки зрозуміти й прийняти інший життєвий досвід, події, стан обізнаності студента в тих чи інших питаннях, а й емоційно пройнятися інформацією, що йде від іншого справа нелегка. Має значення й характер відносин між учасниками спілкування. Довіра - недовіра, симпатія - антипатія, взаємооцінка, рівень авторитету, статус влади та форми його реалізації тощо. Дружба, глибинне взаємопроникнення учасників діалогу дозволяє їм чути іншого з півслова. Уважно слухають підлеглі керівника, студенти викладача, колегу в ситуації спілкування удвох. Слухання за умов публічного виступу є часто індикатором значимості мовця та інформації. Тут уважність присутніх може значно знизитись, дехто процес слухання лише імітує. Слухати, щоб адекватно і яскраво сприймати інших (студентів, викладачів), досягти взаєморозуміння, розвивати відносини, мати точні, надійні і різнобічні відомості про оточуючий світ, а відтак - інформацію для роздумів, бути об’єктивним і справедливим при оцінюванні студентів, постійно вчитися, слухаючи лекції, повідомлення, теле - і радіопередачі тощо, вчити при цьому унікальному, важливому для багатьох професій умінню студентів. Під професійно - педагогічним спілкуванням ми розуміємо систему прийомів та методів, що забезпечують реалізацію цілей та завдань педагогічної діяльності, що організовують, направляють соціально - психологічну взаємодію педагога та його вихованців. Складниками цієї взаємодії є обмін інформацією, міжособистісне пізнання, організація й реалізація взаємостосунків за допомогою різноманітних комунікативних засобів із метою здійснення виховного впливу, а також цілісна педагогічно - цілеспрямована самопрезентація особистості педагога в аудиторії. Педагог виступає активатором цього процесу, він організовує його та управляє ним. Якщо розглядати співробітництво викладачів і студентів у системі педагогічного спілкування у вищому навчальному закладі, то важливим тут постає його емоційне забарвлення, яке впливає на діяльність у процесі занять, на самостійну роботу, участь у наукових дослідженнях, на професійну діяльність та ін. При цьому навчальний процес на належному рівні може забезпечуватись оптимальною системою взаємин. Важливе значення має гуманістична сутність педагогічної діяльності, що полягає в умінні поважати особистість своїх вихованців. Душевна чуйність, емпатія педагога є важливим компонентом його діяльності. Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що спілкування у вузі передбачає взаємодію вчених - педагогів, студентів. Така взаємодія має базуватися на їхньому співробітництві, психологічному контакті, особистісно - рівноправних взаєминах, що формують конструкти самосвідомості та сприяють розвиткові гуманітарної сутності особистості як суб’єкта творчої праці. Особливо значущим це є у підготовці майбутніх фахівців - представників комунікативних професій. Список використаної літератури. Становлення, розвиток. Психологічна характеристика спілкування в особливих умовах 11. Психологічна характеристика спілкування. Суть, функції, сторони спілкування. Спілкування - специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства; в спілкуванні реалізовуються соціальні відносини людей. 2) інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між людьми, наприклад, треба погодити дії, розподілити функції або вплинути на настрій, поведінку, переконання співрозмовника; 3) перцептивная сторона спілкування включає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Сприйняття і оцінка реакцію у відповідь співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв язку.
1) відкрите (бажання і уміння виразити повне свою точку зору і готовність врахувати позиції інших) - закрите спілкування (небажання або невміння виразити зрозуміло свою точку зору, своє відношення, інформацію, що є); 1. Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людину як потрібний або заважаючий об єкт. Якщо потрібен - те активно вступають в контакт, якщо заважає - чи відштовхнуть підуть агресивні грубі репліки. Якщо отримали від співрозмовника бажане, то втрачають інтерес до нього і не приховують цього. Ділове спілкування, коли враховують особливості особистості, характеру, віку, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особові розходження. Межличностное спілкування друзів, коли можна торкнутися будь - яку тему і не обов язково вдаватися до допомоги слів - друг зрозуміє вас і по виразу обличчя, рухам, інтонації. Світське спілкування. Суть світського спілкування в його безпредметності, т. Люди говорять не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках. Кинестика вивчає зовнішні вияви людських почуттів і емоцій; міміка вивчає рух м язів особи, жестика досліджує жестовие руху окремих частин тіла, пантомимика вивчає моторику всього тіла. Пози, поставу, поклони, ходу.
1) прагматична - відображає потребностно - мотивационние причини і реалізовується при взаємодії людей в процесі спільної діяльності. Аналіз основних етапів дослідження соціально - психологічних особливостей спілкування у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці. Характеристика складових спілкування в соціальній психології. Огляд вербальних та невербальних компонентів спілкування. Охарактеризовано вербальні та невербальні компоненти спілкування. Проведено констатуючий експеримент, спрямований на виявлення соціально - психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності. Розроблено практичні рекомендації щодо покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності. Актуальність дослідження. Кожна людина має потребу у спілкуванні, налагодженні соціальних контактів. Постає вона як необхідність у нових враженнях, почуттях, знаннях, у бажанні поділитися з кимось своїми переживаннями й думками, обмінятися певною інформацією, налагодити стосунки. Спілкування є невід ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційно - чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності. Вони необхідні в колективній діяльності, оскільки становлять культурно - комунікативну основу соціального життя суспільства. У процесі розвитку індивіда потреба у спілкуванні має соціально - вибірковий характер. Феномен спілкування виявляється в численних взаємозв язках людей, в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці тощо. Спілкування є й одним із виявів людської сутності, особистісною формою існування й функціонування суспільних відносин. Воно відображає об єктивну потребу людей жити в соціумі, об єднуватись і працювати один з одним. Спільна діяльність не може відбуватися без координації дій, узгодження цілей, обміну думками, формування внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань. А це можливо лише завдяки спілкуванню. Спілкування охоплює різноманітні взаємозв язки, міжособистісні взаємини, здійснюється у різних формах і за допомогою різних засобів, які, будучи невід ємним чинником культури, постійно вдосконалюються, збагачуються. Розробка загальнопсихологічних теорій спілкування при груповій взаємодії надано у роботах вітчизняних вчених м. Якубинського та закордонних психологів (е.
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальному дослідженні соціально - психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності та у розробці практичних рекомендацій щодо покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності. На основі результатів констатуючого експерименту розробити практичні рекомендації щодо покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності. Методологічну та теоретичну основу дослідження склали положення загальнопсихологічних теорій спілкування м. Петровської; теорія трансактного аналізу е.
Харріса; розробка практики ділового спілкування у роботах г. Бойко); теоретичне значення дослідження полягає в узагальнені та розширенні знань щодо соціально - психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності; у теоретичному обґрунтуванні чинників, що впливають на ефективність міжособистісної взаємодії в процесі соціальної інтеракції. Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані вчителями та педагогами для покращення взаємодії з учнями в процесі спілкування; учасниками різних соціальних груп для гармонізації взаємодії та взаємопорозуміння. Також отримані результати можуть використовуватися в процесі психодіагностичної роботи при надані психологічної допомоги. Проблема спілкування в процесі групової взаємодії розглядалася багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Нижче будуть наведені найзначніші концепції, що мають відношення до досліджуваної теми. Буєва припускає, що “спілкування є безпосередньо спостерігаєма і переживана реальність і конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особова форма. Леонтьєва, спілкування слід розглядати як визначену сторону діяльності, тому що воно присутнє в будь - якій діяльності в якості її елемента. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємопов язані сторони. Комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується), інтерактивну (організація взаємодії тих хто спілкується) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами і встановлення на цій основі взаємопорозуміння). Аналіз досліджень психологів приводить до висновку про те, що незалежно від того, чи визнає це сам дослідник, чи ні, але фактично майже всі дослідження орієнтовані на один із вищеназваних теоретичних напрямків. Поряд з вище переліченими авторами, значення спілкування і його вплив на розвиток особистості вивчали такі радянські психологи, як. Психологічний спілкування вербальний. Ананьєв підкреслює, що особливою і головною характеристикою спілкування як діяльності є те, що через нього людина будує свої відносини з іншими людьми. “поведінка людини виступає не тільки як складний комплекс видів його соціальної діяльності, за її допомогою приймає форму предметів оточуючий його світ, але і як спілкування, практична взаємодія з людьми в різноманітних соціальних структурах”. Розглядаючи психологічне значення взаємодії, що здійснюється в формі спілкування, . Ананьєв неодноразово підкреслює, що, будучи обов язковим компонентом праці, навчання, гри і всіх інших видів діяльності, які передбачають взаємодію людей, вона є основою, без якої неможливе пізнання ними діяльності, формування у них емоційного відклику на цю дійсність і основаного на цьому пізнанні і емоційним відношенням поведінки в цій дійсності. Спілкування, - пише він, - настільки ж соціальне, як і індивідуальне явище.
Пантоміміка і жестикуляція, інакше кажучи, неречові форми спілкування, стають такими саме тоді, коли експресія поведінки виконує комунікативну функцію. Окрім речових і неречових засобів спілкування, . Ананьєв чітко показав значимість категорії спілкування для загальної, вікової і педагогічної психології, а також для психології індивідуальних різностей. М ясищев також вніс значний вклад в розробку комплексу питань, що стосуються психології спілкування. М ясищева, зв язок відбиття людьми одне одного в спілкуванні з їх взаємовідносинами очевидний. В спілкуванні відбиваються стосунки людей з їх різноманітною активністю, вибірковістю, позитивним або негативним характером. Засобом або формою спілкування і відносин є відносини людини з людиною. Причини, які визначають наявність або відсутність відповідності між відношенням і звертанням учасників спілкування, в. М ясищев бачив не лише в особливих властивостях кожного з тих хто спілкується, але і в обставинах спілкування, і, зокрема, в характері малої групи, яку утворюють люди, які спілкуються. Він вважав, що взаємовідносини відіграють значну роль в характері процесу взаємодії, і, в свою чергу, представляють результат взаємодії. Ті переживання, які виникають в процесі взаємодії, укріплюють, руйнують або реорганізують відносини. М ясищева, в основному були в галузі загальної психології, але деякі його роботи були розроблені з точки зору медичної психології. Особливостями ділового спілкування по визначенню а. Партнер в діловому спілкуванні завжди виступає як особистість завжди значуща для суб єкта; людей, що спілкуються, вирізняє велике взаєморозуміння в питаннях справи; головне завдання ділового спілкування - продуктивне співробітництво. До психологічних механізмів сприйняття в міжгруповому спілкуванні по визначенню а. Потєряхіна відносять процес соціальної стереотипізації. Сутність його в тому, що відображення однієї або іншої людини будується на основі одних або інших схем. Комунікація за твердженням а. Потєряхіна, буде ефективною лише тоді, коли одержувач повідомлення правильно виконає його розшифровування, інакше виникне непорозуміння. Він вважає, що більшість конфліктів виникає при невірному тлумаченні ставлення до партнера. Найголовніше для ділового спілкування вміння говорити та вміння вислухати. Вміння говорити передбачає вивірене формування своєї думки, зрозумілість мови подання матеріалу, орієнтація у спілкуванні на реакцію співрозмовника. Ковальова, ділове спілкування - це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією, вагомою для тих, хто спілкується, що передбачає визначення наступних питань. Які за якістю засоби комунікації та яким чином вірно ними користуватись в процесі спілкування; яким чином долати комунікативні бар єри непорозуміння та робити комунікацію успішною. Ланга, свідчать що втрати при монологічному спілкуванні складають близько 50%, а в деяких випадках і 80% від обсягу поданої інформації. Найефективнішою формою спілкування є діалог. Розглядаючи структуру діалогового спілкування, п. Міцич виділяє п ять його стадій. Початок бесіди, передання інформації, аргументація, нейтралізація, прийняття рішень. Цим стадіям відповідають п ять основних принципів ведення ділових бесід. Звернути увагу співрозмовника, збудити у нього зацікавленість, детально обґрунтувати бесіду, виявити інтереси й усунути сумніви, втілити інтереси співрозмовника в остаточне рішення. Міжособистісне спілкування є взаємодією людей, в якій кожен учасник реалізує певні цілі, водночас пізнаючи і змінюючи себе й співрозмовника. Для соціальної психології принциповим є взаємозв язок спілкування і діяльності. Маючи за основу ідею їх єдності, вона тлумачить спілкування як реальність людських взаємин, які охоплюють усі форми спільної діяльності людей. Це означає, що будь - які форми спілкування належать до специфічних форм спільної діяльності. Згідно з таким розумінням спілкування не обов язково зумовлюється потребою у спільній діяльності, воно може реалізовуватися і як самомотивований процес. Очевидним є те, що діяльність людини, її спілкування з іншими взаємопов язані й відокремлено існувати не можуть. Навіть спілкування з собою відбувається так, що людина подумки продовжує розмову зі своїм партнером. Спілкування є явищем соціальним, його природа виявляється в соціумі. Будучи актом передавання соціального досвіду, норм поведінки, традицій, воно сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності, задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зусилля людей, сприяє об єктивному виявленню особливостей поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоційно - вольової та мотиваційної сфер. Його соціально - психологічна специфіка полягає в тому, що у процесі взаємодії суб єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається обмін думками, інтересами, почуттями, діяльністю, інформацією тощо. У результаті спілкування реалізуються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об єднання (розмежування) людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність будь - яких контактів залежить від взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню. У міжособистісних контактах розкривається увесь спектр якостей, комунікативний потенціал, соціальна значущість особистості, виявляються людські симпатії та антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність. Це свідчить про необхідність знати відносини між учасниками контактної групи, адже від них залежить система спілкування окремої особистості, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються при взаємодії 18. Становлення та розвиток особистості за таких умов є результатом психологічного впливу одного суб єкта на іншого у процесі взаємодії, діалогу.
Становлення особистості відбувається у процесі реалізації її комунікативних здібностей, якостей, умінь, комунікативної програми поведінки. На цьому рівні реалізуються перцептивно - рефлексивні, емоційно - емпатійні можливості особистості, виникає взаєморозуміння (непорозуміння) між учасниками спілкування. Ця класифікація рівнів є дещо умовною, оскільки під час спілкування одночасно може відбуватися і обмін нормами, знаннями, цінностями, і взаємовплив, взаєморозуміння тощо. Спілкування як складна система взаємозв язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, важливий аспект його способу життя. Спілкування як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії людей у конкретний період свого життя. Функціональні можливості спілкування реалізуються на різних рівнях, залежать від особливостей соціально - психологічного середовища, соціальної ситуації, змісту і мети взаємодії. Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передавання інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії. Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального. За безпосередністю контактів розрізняють міжособистісне та масове спілкування. Йдеться про те, що учасниками спілкування можуть бути як конкретні індивіди, так і опосередковані групи людей. Невербальна комунікація. Невербальне спілкування відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення, можна шляхом аналізу міміки, жестів, інтонації оцінити правильність, щирість мовної інформації. Невербальні засоби передання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Надто близька, як і віддалена, дистанція негативно відбивається па ефекті спілкування. Збільшення міжособистісного простору може викликати неприємні почуття. Зацікавлені один в одному співрозмовники зменшують дистанцію спілкування, психічно тривожні намагаються збільшити відстань. Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Міжособистісний простір впливає на візуальний контакт (контакт очима). Тому візуальний контакт є надзвичайно важливим у невербальному спілкуванні. Фіксація погляду на іншому означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Взаємний візуальний контакт легше підтримувати, обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного, можна з ясувати, які між ними стосунки. Ми схильні довше дивитися па тих, ким захоплюємося, уникаємо погляду в ситуації суперництва. Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до нього співрозмовника. Погляд може регулювати розмову.
Під час спілкування інформативну функцію виконують експресивні реакції (від лат. Міміка, пантоміміка, жести, інтонація голосу.
Вони характеризують інтенсивність вияву переживань людини. Характерною ознакою міміки (експресивних рухів м язів обличчя) є її універсальність та специфічність для вираження різних емоцій. інтерпретація емоцій пов язана з подвійною природою міміки. З одного боку, міміка зумовлена природженими факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах, радість, біль. Вони зрозумілі людям різних культур. Національні, етнічні, культурні стандарти відбиваються на мімічних реакціях, зумовлюють певну форму їх протікання. Найбільш експресивними є губи людини, її брови, рухи м язів у нижній частині обличчя. Емоційні переживання людини можна визначити з її пантоміміки. Вербальна комунікація. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь - якому разі вона мас діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти. У процесі спілкування мовлення виконує також інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок, емоційних зв язків між членами групи (тобто цей вид інформації мас соціально - емоційний характер). інструментальна інформація більше пов язана з регуляцією власне діяльності. З допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між членами групи. Мовлення с засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно - позитивний вплив (заохочення) та емоційно - негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. Вміння промовляти є давнім предметом дослідження. У діалозі нас частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Сутність його полягає у невтручанні в мову співрозмовника (умовно - пасивне слухання). Відображення почуттів акцентує увагу на емоційному стані співрозмовника, його ставленні до змісту бесіди. Хоча різниця між почуттями та змістом повідомлення певною мірою відносна і її не завжди можна чітко визначити, але у випадках, коли співрозмовник побоюється негативної оцінки, він може приховувати своє ставлення до певних подій, фактів. Спілкування - це та сторона людської діяльності, яка передбачає зв язок, взаємодію та взаємовплив людей у процесі матеріального та духовного виробництва. Це спосіб реалізації соціальних відносин, які відбуваються через безпосередні або опосередковані контакти, в які особистість або група вступають у процесі їх життєдіяльності. Рівні спілкування - ритуальний (соціально - рольовий); діловий (спільна діяльність); інтимно - особистісний (задоволення потреб у співчутті, емпатії). Афіліація - це потреба у спілкуванні, емоційному контакті, дружбі. Передумовою виникнення афіліації є атракція - позитивні відчуття по відношенню до іншого, потреба у дружбі з ним. Контактна, інформаційна, стимулююча, координаційна, розуміння партнера, емотивна, встановлення відносин, вплив на інших. Структура спілкування (за г. Комунікація (передача інформації); інтеракція (взаємодія, спільна діяльність між людьми); соціальна перцепція (сприйняття іншого). У структурі інтеракції відокремлюють дві сторони - внутрішня (обмін почуттями, емоціями) та зовнішня (обмін вміннями, навиками, що є практичним аспектом спілкування). Серед форм міжособистісної взаємодії відокремлюють. Деструктивні форми (агресія, обман, егоїзм, конфлікт) та конструктивні форми (дружба, любов, альтруїзм). Вступаючи в спілкування, тобто звертаючись до кого - небудь із питанням, проханням, наказом, пояснюючи або описуючи щось, люди ставлять перед собою ціль вплинути на іншу людину.
Цілі спілкування відбивають потреби спільної діяльності людей. Це не виключає випадків порожньої балаканини, так званого фатичного спілкування (від лат. Спілкування має або припускає деякий результат - зміну поведінки й діяльності інших людей. Таке спілкування виступає як міжособистісна взаємодія, тобто сукупність зв язків і взаємовпливів людей, що складаються в процесі їх спільної діяльності. Міжособистісна взаємодія являє собою послідовність розгорнутих у часі реакцій людей на дії один одного. Спільна діяльність і спілкування протікають в умовах соціального контролю, здійснюваного на основі соціальних норм прийнятих у суспільстві зразків поведінки, що регламентують взаємодію й взаємини людей. Суспільство виробляє як соціальні норми специфічну систему зразків поведінки, ним прийнятих, схвалюваних, культивуємих і очікуваних від кожного, хто перебуває у відповідній ситуації. їхнє порушення включає механізми соціального контролю, що забезпечує корекцію поведінки, яка відхиляється від норми. Діапазон соціальних норм надзвичайно широкий - від зразків поведінки, що відповідає вимогам трудової дисципліни, військового довга й патріотизму, до правил увічливості. Соціальний контроль у процесах взаємодії здійснюється відповідно до репертуару ролей, використовуваних людьми, що спілкуються. Під роллю розуміється нормативно схвалюваний зразок поведінки, очікуваний навколишніми від кожного, хто займає дану соціальну позицію (за посадою, віковими або статевими характеристикам, положенням в родині тощо). Взаємодія людей, що виконують різні ролі, регулюється рольовими очікуваннями. Прагне або не прагне людина, але навколишні очікують від нього поведінки, відповідної до певного зразка. Не можна уявляти собі процеси спілкування завжди й при всіх обставинах, що гладко протікають і позбавлені внутрішніх протиріч. У деяких ситуаціях виявляється антагонізм позицій, що відбиває наявність взаємовиключних цінностей, завдань і цілей, що іноді обертається взаємною ворожістю - виникає міжособистісний конфлікт. Причиною виникнення конфліктів є також неподоланні значеннєві бар єри в спілкуванні, що перешкоджають налагодженню взаємодії людей, які спілкуються. Значеннєвий бар єр у спілкуванні - це розбіжність змістів висловленої вимоги, прохання, наказу для партнерів, що створює перешкоду для їхнього взаєморозуміння й взаємодії. Крім загальноприйнятої системи значень, слова, як і інші факти свідомості людини, мають деякий особистісний зміст, деяку особливу значимість, індивідуальну для кожного. Співвідношення значень і особистісного змісту було досліджено в працях о. Якщо зовнішня чуттєвість зв язує у свідомості суб єкта значення з реальністю об єктивного світу, то особистісний зміст зв язує їх з реальністю самого його життя в цьому світі, з її мотивами. Особистісний зміст і створює упередженість людської свідомості. Особистісний зміст, тобто особливу значимість для людини, здобуває те, що зв язує цілі діяльності з мотивами її здійснення. За взаємодією й комунікативною стороною спілкування виступає його перцептивний аспект - здійснюване в спілкуванні взаємне сприйняття його учасників. Спілкування стає можливим тільки в тому випадку, якщо люди, що вступають у взаємодію, можуть оцінити рівень взаєморозуміння й усвідомити те, що являє собою партнер по спілкуванню. Учасники спілкування прагнуть реконструювати у свідомості внутрішній світ один одного, зрозуміти почуття, мотиви поведінки, відношення до значимих об єктів. Однак ця реконструкція внутрішнього світу іншої людини - завдання досить складне.
Суб єктові безпосередньо даний лише зовнішній вигляд інших людей, їх поведінка й учинки, використовувані ними комунікативні засоби, і йому доводиться проробити певну роботу для того, щоб, опираючись на ці дані, зрозуміти, що являють собою люди, з якими він вступив у спілкування, зробити висновок про їхні здатності, думки, наміри тощо. Перцептивний аспект спілкування - це сприйняття, розуміння й оцінка людини людиною. Пізнаючи інших людей, індивід одержує можливість краще, більш надійно визначити перспективи спільної діяльності з ними. Від точності прочитання їх внутрішнього світу залежить успішність погоджених дій. Рефлексія входить до складу сприйняття іншої людини. Зрозуміти іншого означає, зокрема, усвідомити його відношення до себе як до суб єкта сприйняття. Таким чином, сприйняття людини людиною можна вподібнити подвоєному дзеркальному відбиттю. Людина, відбиваючи іншого, відбиває й себе в дзеркалі сприйняття цього іншого. У процесах спілкування ідентифікація й рефлексія виступають у єдності. Якби кожна людина завжди розташовувала повною, науково обґрунтованою інформацією про людей, з якими вона вступив у спілкування, то вона могла би будувати тактичні взаємодії з ними з безпомилковою точністю. Однак у повсякденному житті суб єкт, як правило, не має подібної точної інформації, що змушує його приписувати іншим причини їх дій і вчинків. Каузальна атрибуція здійснюється найчастіше неусвідомлено - або на основі ідентифікації з іншою людиною, тобто при приписуванні іншому тих мотивів або почуттів, які сам суб єкт, як він уважає, виявив би в аналогічній ситуації, або шляхом віднесення партнера по спілкуванню до певної категорії осіб, у відношенні якої вироблені деякі стереотипні уявлення. Людина утворює стереотип як образ людини, яким користується як штампом. Стереотипізація може створюватися як результат узагальнення особистого досвіду суб єкта міжособистісного сприйняття, до якого приєднуються відомості, отримані із книг, кінофільмів тощо. У курсовій роботі з метою дослідження соціально - психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності були застосовані наступні методики. Методика призначена для вивчення рівня комунікативного контролю. Шнайдером, люди з високим комунікативним контролем постійно стежать за собою, добре інформовані, де і як поводитися. Управляють своїми емоційними проявами. Разом з тим вони зазнають значних труднощів у спонтанності самовираження, не люблять непрогнозованих ситуацій. Люди з низьким комунікативним контролем безпосередні й відкриті, але можуть сприйматися навколишніми як зайво прямолінійні й нав язливі. Уважно прочитайте 10 висловлень, що відбивають реакції на деякі ситуації спілкування. Але стримана в емоційних проявах, співвідносить свої реакції з поведінкою оточуючих людей. Пропонований тест - опитувач містить 20 питань. До кожного з питань дана шкала відповідей. Уважно прочитайте кожне питання й обведіть кружечком номер обраної вами відповіді. Постарайтеся відчути себе вільно й відповідати щиро. Надавайте перевагу тій відповіді, яка першою приходить вам у голову.
У процесі обробки результатів підраховують величину показника імпульсивності пі. Цілеспрямованості й наполегливості. Чим більше величина показника імпульсивності пі, тем вище імпульсивність. Високий рівень імпульсивності характеризує людину з недостатнім самоконтролем у спілкуванні й діяльності. імпульсивні люди часто мають невизначені життєві плани, у них немає стійких інтересів, захоплюються то одним, то іншим. Люди з низьким рівнем імпульсивності, навпаки, цілеспрямовані, мають ясні ціннісні орієнтації, проявляють наполегливість у досягненні поставлених цілей, прагнуть доводити почату справа до кінця. Якщо імпульсивність висока, то слід скласти програму самовиховання, спрямовану на її зниження й збільшення цілеспрямованості. При цьому слід урахувати особливості локусу суб єктивного контролю. Відмінністю даної методики є не тільки доступність, але й широта й інтегральність діагностичного діапазону.
Вона дозволяє визначити крім тонких форм проявів агресивності й потребу в ній, і ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи перемикання агресивності. Низький рівень агресії (від 0 до 8 балів) звичайно свідчить про нещирість відповідей респондента, про його прагнення відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються в людей зі зниженою самокритичністю й завищеними домаганнями. Невисокий рівень агресії (9 - 20 балів) відзначається в більшості опитуваних. Він звичайно буває обумовлений спонтанною агресією й сполучений з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі об єкти (у цьому, можливо, немає необхідності). Підвищений рівень агресії (від 31 до 40 балів). До атрибутів, характерних для її середнього рівня, звичайно додаються показники розплати, провокації. 1), низький показник комунікативного контролю мають п ять випробуваних; середній показник мають шість випробуваних; високий показник комунікативного контролю мають два випробувані. Тобто, більшість випробуваних мають середній показник комунікативного контролю. інші випробувані мають, здебільшого, низький показник. 2), низьку комунікативну імпульсивність мають шість випробуваних; середню комунікативну імпульсивність мають чотири випробувані; високу комунікативну імпульсивність мають три випробувані. 3), низьку комунікативну агресивність мають два випробувані; невисоку комунікативну агресивність мають три випробувані; середню комунікативну агресивність має один випробуваний; підвищену комунікативну агресивність мають чотири випробуваних; високу комунікативну агресивність мають три випробувані. Більшість випробуваних, які мають низьку здатність до комунікативного контролю за результатами першої методики, за результатами другої методики мають високу комунікативну імпульсивність та за результатами третьої методики - високу або підвищену комунікативну агресивність. Ті випробувані, які мають високу здатність до комунікативного контролю, проявляють низьку або середню комунікативну імпульсивність та низьку або невисоку комунікативну агресивність. Ті випробувані, які мають середню здатність до комунікативного контролю, демонструють середню комунікативну імпульсивність та підвищену комунікативну агресивність. Серед випробуваних було тільки два чоловіки, за результатами другої та третьої методики вони мають низькі або невисокі результати, тобто не здатні до прояву імпульсивності та агресивності при міжособистісному спілкуванні. Проблема консолідуючого спілкування військовослужбовців в умовах тактико - спеціальних навчань. Розробка динамічної моделі цього процесу в особливих умовах діяльності, впровадження програми психолого - педагогічної роботи з корекції поведінки військових. Дослідження патогенно - дисгармонізуючих чинників, здатних впливати на особистість у процесі виконання професійно - посадової ролі. Теоретичне тлумачення поняття професійної деформації особистості та особливості цього процесу в умовах військової діяльності. Вивчення рівня психічного здоров’я у співробітників спеціальних підрозділів овс в сучасних умовах, клінічні особливості межової психічної патології, особливості її динаміки та наслідків реакцій дезадаптації, їх зв’язок із специфічними умовами праці. Мова як універсальний засіб спілкування. Особливості спілкування між комунікантами, сутність комунікативного процесу.
Комунікативні цікавинки, принцип кооперації г. Визначення критеріїв реабілітованості військовослужбовців із районів військових конфліктів залежно від факторів впливу бойової обстановки. Дослідження центральних ознак професійної безпеки особистості. Характеристика основних теоретичних конструктів вивчення цього психологічного феномену.
Визначення та розгляд психологічного змісту професійної надійності в особливих умовах діяльності. Спілкування як компонент педагогічної діяльності. Аналіз структури та етапи професійного педагогічного спілкування. Встановлення контактів між людьми та взаємодія суб’єктів засобами знакових систем. Стадії професійного спілкування педагога з учнем. Формування готовності майбутніх психологів до професійної діяльності в особливих умовах. Моделі психологічної служби по пріоритетності надання допомоги різним категоріям її об єктів. Підходи реформування вищої школи в умовах інтеграції україни в європу.
Національно - психологічні особливості індивіда. Вплив традиційних етнокультурних норм спілкування на взаємодію людей. Показники і характеристики культури спілкування, її основні елементи та соціальні цінності. Культурні цінності спілкування в україні. Проведення аналізу психологічної підготовки військовослужбовців до ведення бойових дій. Проведення аналізу поняття психологічної підготовки, її структурних компонентів, запропонування шляхів удосконалення психологічної підготовки під час бойових дій.
Коментарі
Дописати коментар