кримінально-процесуальне право підручник
Захист свободи та особистої недоторканності людини і громадянина є складовою частиною взаємин індивіда і держави, людини і влади) - провідною проблемою політико - правової думки, що має багатовікову історію. В системі природних і невід ємних прав людини свобода й особиста недоторканність займає особливе місце, оскільки, якщо не захищена свобода і особиста недоторканність, то не захищені і всі інші права. Конституція рф в 2 ст. Встановила, що права і свободи людини є вищою цінністю, підкресливши, що визнання, дотримання і захист прав і свобод людини - обов язок держави. Все це не могло не позначитися на стані сучасної російської судової та правоохоронної системи, яка в останнє десятиліття зазнала значних змін. Ці зміни обумовлені двома обставинами. З одного боку, необхідністю дотримання міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини, надання максимальних прав і свобод окремої особистості, а з іншого боку - необхідністю вжиття адекватних заходів щодо протидії злочинам і різного роду правопорушень, зростання яких охопило російське суспільство. У зв язку з цим кримінальне судочинство як раз і стає зоною підвищеної небезпеки для прав і свобод людини і громадянина, який ще не визнаний винним судовим органом. Тому не випадково в сучасних умовах призначенням кримінального судочинства є захист прав і законних інтересів осіб і організацій, потерпілих від злочину, а також захист особистості від незаконного та необгрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав і свобод. Вся кримінально - процесуальна діяльність у російської федерації має проходити в руслі створення належних кримінально - процесуальних гарантій для всіх учасників кримінального судочинства. Кримінально - процесуальні гарантії при провадженні у кримінальних справах повинні створюватися в першу чергу учасниками кримінального судочинства з боку обвинувачення та судом. Тому і кримінально - процесуальна діяльність даних учасників кримінального процесу при провадженні по кримінальній справі повинна відрізнятися високою якістю їхньої участі, націленістю на захист прав і законних інтересів осіб і організацій, потерпілих від злочинів, захист особистості від незаконного та необгрунтованого обвинувачення, засудження, а також призначення винним справедливого покарання. Д аналізувати, правильно тлумачити і застосовувати кримінально - процесуальні норми, приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії у точній відповідності з кримінально - процесуальним законом рф, давати кваліфіковані юридичні висновки і консультації при провадженні у кримінальних справах, правильно складати і оформляти процесуальні документи. Цьому служить що вивчається навчальна дисципліна - кримінально - процесуальне право (кримінальний процес). Крім того, в навчальному процесі при розгляді норм кримінально - процесуального права повинно приділятися увага формуванню в учнів високих моральних якостей юриста. Даний підручник присвячений сучасній системі російського кримінально - процесуального права. З позиції чинного кримінально - процесуального законодавства рф розкриваються зміст основних принципів кримінального процесу, правове становище учасників кримінального судочинства, їх процесуальні функції і повноваження, система взаємопов язаних стадій кримінального судочинства та особливості провадження в кожній із стадій, порядок доказування по кримінальних справах і можливості застосування в кримінальному процесі даних, отриманих в результаті оперативно - розшукових дій, процесуальний порядок застосування запобіжних заходів та інших заходів кримінально - процесуального примусу, загальні умови і особливості виробництва слідчих дій, порядок оскарження дій і рішень, прийнятих в ході кримінального судочинства і т. У підручнику знайшли своє відображення окремі історичні аспекти розвитку кримінального процесу - розглянуто історичні типи кримінального судочинства. Підручник призначений для студентів та аспірантів юридичних вузів і факультетів, він може бути корисним практичним працівникам. Дізнавачам, слідчим, прокурорам, адвокатам і суддям, а також усім, хто цікавиться питаннями кримінального судочинства. Кримінально - процесуальне право підручник передмова. Главная > реферат >государство и право. Кримінально - процесуальний закон встановлює чіткий порядок розслідування злочинів, розгляду справ в судах і т. Кримінальна справа порушується у формі складання про це постанови чи ухвали, притягнення особи як обвинуваченого у формі винесення відповідної постанови і т. Отже, судочинство здійснюється в особливій процесуальній формі. Загальне поняття процесуальної форми формулюється слідуючим чином. Важливу рису процесуальної форми складає система вимог, закріплених нормами кримінально - процесуального права. Ця система передбачає наявність у своєму складі правил, які визначають коло і порядок діяльності всіх без винятку осіб, які приймають участь у процесі, послідовність, зміст і характер всіх їх дій, а також відповідальність за невиконання всіх цих дій. Крім того, кримінально - процесуальний закон встановлює. А) форми участі в кримінальному судочинстві зацікавлених у результатах справи осіб (наприклад, можливість написати обвинуваченим свої показання власноручно з обов’язковою відміткою про це в протоколі – ст. 146 кпк); б) вимоги мотивування і оформлення відповідним документом рішень, що приймаються органами дізнання, попереднього слідства та судом (наприклад, правило про обов’язкове мотивування вироку суду – ч. 327 кпк); в) обов’язковість ведення протоколу при провадженні слідчих дій чи на протязі всього судового розгляду справи, причому не тільки із вказівкою назви, але і з відображенням змісту цих дій (наприклад, допит експерта в суді передбачає занесення до протоколу питань, поставлених йому, та суті його відповідей на ці питання – ч. 311 кпк); г) підстави і порядок прийняття і відміни рішень органами і посадовими особами, які ведуть процес (наприклад, правило про те, що у випадку коли справа порушена без законних підстав, то прокурор закриває її, а коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи – ч. 100 кпк); процесуальні акти, належно письмово оформлені, складають, так би мовити, матеріалізовану частину процесуальної форми, найбільш видиму її сторону.
Правильно оформлені процесуальні документи і процесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істини в справі, сприяють зміцненню режиму законності, захисту прав і свобод громадян. Діяльність учасників процесу, пов’язана з реалізацією їх прав та обов’язків, породжує певний вид суспільних відносин, які, будучи опосередковані і врегульовані нормами права, виступають як кримінально - процесуальні правовідносини. Ця форма наповнюється реальним змістом в результаті здійснення процесуальних дій, котрі, в свою чергу, дають поштовх для розвитку правових відносин. Норми кримінально - процесуального законодавства побудовані таким чином, що ними, як правило, одночасно визначаються характер і порядок дій та їх правові наслідки. Так, заява, що надійшла від громадянина, про скоєний злочин чи про приготування до злочину породжує правовідношення між ним і відповідною посадовою особою (слідчим, прокурором, органом дізнання, суддею). У громадянина з’являється право розраховувати на передбачену законом реакцію посадової особи (зареєструвати заяву, вжити заходів по її перевірці) і обов’язок нести відповідальність за завідомо неправдивий донос. У посадової особи з’являється обов’язок протягом певного строку прийняти певне рішення по заяві, що надійшла. Постанова посадової особи, слідчого, органу дізнання про збудження кримінальної справи породжує слідуючий ланцюг правовідносин. Виникає право проведення слідчих дій, обов’язок направити копію постанови прокурору, вжити заходів для відвернення чи зупинення злочину.
Реалізація прав і обов’язків, що виникли, пов’язує автора постанови правовідносинами з певним колом посадових осіб, організацій, установ, громадян. Термін “кримінально - процесуальні гарантії” вживається в юридичній літературі по - різному.
Однак слід відмітити той основний зміст, який в нього вкладається. Фактичне забезпечення правильного виконання по кожній кримінальній справі завдань правосуддя. Частіше всього кримінально - процесуальні гарантії визначаються як встановлені законом засоби, що сприяють успішному здійсненню правосуддя, захисту прав і законних інтересів особи. Як бачимо, це визначення є досить громіздким. Які саме завдання має кримінальне судочинство чітко визначено статтею 2 кпк. Проголошення завдань ще не означає їх автоматичного реального виконання. Важливо щоб із проголошенням завдань було закріплення умов і способів їх виконання. Важливими гарантіями досягнення цілей правосуддя, вирішення конкретних задач кримінального судочинства і захисту законних інтересів осіб, які приймають участь у справі, є принципи (основні засади) кримінального процесу.
Тут слід мати на увазі перш за все те, що норми, які виражають ці принципи, більш безпосередньо обумовлені цілями правосуддя, ніж будь - які інші норми, зміст яких полягає у встановленні порядку здійснення певної процесуальної дії, визначенні прав і обов’язків конкретних учасників процесу, регламентації умов і порядку складання кожного процесуального документу і т. Принципи кримінального процесу прямо витікають із завдань судочинства і тому саме вони і створюють основні умови їх успішного вирішення. Більшість принципів українського кримінального процесу піднесені до рангу конституційних (законність, рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, право людини на свободу і особисту недоторканість та ін. Не менш важливо і те, що самі принципи кримінального судочинства, в свою чергу, обумовлюють зміст кримінально - процесуальних норм, які визначають конкретний і детальний порядок провадження у кримінальних справах. У сукупності всі ці норми являють собою систему правових гарантій, які забезпечують швидке і повне розкриття злочинів, викриття і справедливе покарання винних. 5 кпк, виражаючи одну із сторін принципу законності, встановлює недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Це положення являє собою важливу гарантію успішного вирішення завдання кримінального судочинства – забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Одночасно з цим вказане положення обумовлює підстави і порядок притягнення в якості обвинуваченого. Розвиваючи зміст статті 5, стаття 131 кпк встановлює, що при наявності достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого. Крім посилання на наявність доказів як на єдину підставу для притягнення у якості обвинуваченого, кпк містить також детальну регламентацію порядку притягнення до кримінальної відповідальності. Такий принцип правосуддя, як гласність судового процесу, набуває якості кримінально - процесуальної гарантії в силу того, що забезпечує громадський контроль над діяльністю суду і цим сприяє встановленню справжніх обставин злочину, сприяє обвинуваченому у забезпеченні його права на захист, сприяє винесенню законного і обгрунтованого вироку.
Деякі статті кримінально - процесуального закону одночасно і надають права тому чи іншому учаснику процесу, і забезпечують здійснення цих прав. Прикладом може слугувати ст 14 кпк, яка проголошує недоторканість особи і одночасно встановлює гарантію цього права – обов’язок прокурора негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком. Особливими якостями кримінально - процесуальних гарантій володіють відповідні до процесуальних прав учасників кримінального процесу сформульовані в законі обов’язки суду, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання. Ці обов’язки закріплені у статті 53 кпк, де сказано, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані роз’яснити особам, що приймають участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. У згаданому обов’язку вказаних органів найбільш повно проявляється перенесення центру ваги із проголошення на забезпечення фактичного користування правами, які надано особі в кримінальному судочинстві. Законодавець, враховуючи як можливість, так і реальність помилок у судово - слідчій практиці, ставить завдання – ліквідувати несприятливі матеріальні і моральні наслідки незаконних дій і рішень в кримінально - процесуальній сфері. Для реалізації кримінально - процесуальних гарантій важливе значення має правова культура суспільства та його членів, яка є складовою частиною духовних гарантій законності. Послідовне виконання засад законності, активне використання прав і виконання юридичних обов’язків можуть бути забезпечені лише на основі високої правової культури. Це стосується всіх громадян, але особливо – посадових осіб. Правова культура слідчого чи судді зовсім не зводиться до їх професійної майстерності. Це ще й глибока повага людини, її прав та інтересів, високе почуття законності. Коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого - небудь з них, а також родичами обвинуваченого; коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; при наявності цих підстав слідчий і особа, яка проводить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. Відвід слідчому і осбі, яка провадить дізнання, за цими підставами може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, а слідчому – і захисником. Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин. У статті 54 кпк україни передбачені обставини, які виключають участь судді у розгляді справи. Ці ж правила стосуються і прокурора. Отже, рокурор не може брати участі в розгляді кримінальної справи. Якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого - небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; проте коли прокурор брав участь у проведенні попереднього слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції, в касаційному порядку чи в порядку нагляду, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу(ч. Питання про відвід прокурора на попередньому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а в суді – суд, який розглядає справу, відповідно до правил, передбачених частинами 1 і 2 статті 57 кпк. Якщо справа розглядається суддею одноособово, він одноособово вирішує питання про відвід прокурора. Якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого - небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в касаційному порядку чи в порядку нагляду, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю(ч. Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в порядку нагляду, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої за його участю(ч. Суддя, який брав участь у розгляді справи в порядку нагляду, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції і в касаційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в порядку нагляду, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано(ч. Суддя, який брав участь у розгляді справи в судовій колегії в кримінальних справах верховного суду україни, що діяла як суд першої, касаційної або наглядної інстанцій, не може брати участі в розгляді цієї справи на пленумі верховного суду україни. Проте участь у розгляді справи на пленумі не є перешкодою для участі судді у розгляді тієї ж справи у складі судової колегії в кримінальних справах верховного суду україни (ч. При наявності вищезгаданих обставин суддя і народний засідатель зобов язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, громадським обвинувачем, підсудним, захисником, громадським захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками (ст. Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства. Відвід, заявлений судді або народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якого відводять. Суддя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу.
При рівності голосів суддя вважається відведеним. Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті. Заява про відвід судді, який одноособово розглядає справу, подається у письмовому вигляді не менш як за три дні до судового розгляду справи. Відвід, заявлений судді, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови районного (міського) суду.
Коли до складу районного (міського) суду обрано одного суддю або коли відвід заявлено голові районного (міського) суду, питання про відвід вирішується постановою голови міжрайонного (окружного) суду.
Відвід, заявлений голові військового суду гарнізону, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови чи заступника голови військового суду регіону, військово - морських сил. В такому ж порядку вирішується питання про відвід, заявлений в судовому засіданні. У випадках, коли відведено головуючого суду, а також при його самовідводі слухання справи відкладається для заміни його іншим суддею або справа передається до вищестоящого суду для вирішення питання про її підсудність. Крім слідчого, прокурора і судді, процесі також можуть приймати участь громадський обвинувач, захисник чи громадський захисник, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, а також перекладач, експерт, спеціаліст і секретар судового засідання. Але кпк і для них передбачено обставини, які виключають їх участь в кримінальному судочинстві. Так громадським обвинувачем не може бути особа, коли вона є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого - небудь з них, коли вона брала участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий або особа, яка провадила дізнання, а також коли вона особисто або її родичі заінтересовані в результатах справи (ст. При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов язків громадського обвинувача в справі. На цих же підставах вона може бути усунута судом від участі в справі як з власної ініціативи, так і за клопотанням учасників судового розгляду.
Обставини, які виключають участь у справі захисника чи громадського захисника передбачені статтею 61 кпк. Захисником чи громадським захисником не може бути особа, яка брала участь у даній справі як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, особа, яка допитувалася або підлягає допиту як свідок. Захисником чи громадським захисником не може бути також особа, яка є родичем кого - небудь із складу суду, обвинувача або потерпілого. Адвокат не може брати участі у справі як захисник також і тоді, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або коли він брав участь у справі як перекладач чи понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває у родинних стосунках. При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов язків захисника в справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом. Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий або особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також особа, що є родичем кого - небудь із складу суду або обвинувача (ч. Адвокат не може брати участі у справі як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача також і тоді, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або коли він брав участь у справі як перекладач чи понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває у родинних стосунках (ч. При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов язків представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача в даній справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі слідчим, прокурором або судом. Правила, які обмежують участь судді або народного засідателя в розгляді кримінальної справи і зазначені в статті 54 кпк, стосуються також перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання з тим обмеженням, що їх попередня участь у цій справі як перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.
Відвід, заявлений перекладачеві, експертові і спеціалістові під час провадження дізнання чи попереднього слідства, вирішується особою, яка провадить дізнання, слідчим або прокурором. Відвід, заявлений під час судового розгляду секретареві судового засідання, перекладачеві, експертові і спеціалістові, вирішується судом або суддею, який одноособово розглядає справу (ст. Віддаючи бочарова до суду за ч. 83 кк, суддя зазначив у постанові, що розгляд даної справи призначається за участю державного обвинувача. Про захисника у постанові не згадувалось. У судове засідання з’явились державний і громадський обвинувачі, захисник у розгляді справи участі не брав. Хоча до протоколу судового засідання прикладена заява бочарова про те, що він буде захищатися сам, з його касаційної скарги видно, що підставою для відмови від захисника стала неявка адвоката у судове засідання. Які порушення кримінально - процесуального закону були допущені судом. Яке рішення має прийняти касаційна інстанція за скаргою засудженого бочарова. Стаття 45 кпк говорить про те, що участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника у порядку, передбаченому частиною другою статті 46 кпк. При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя постанову (ч. Як видно з умов задачі, відмова від захисника відбулась у судовому засіданні. Якби це відбулось на попередніх стадіях, то про це був би протокол, складений особою, яка провадила дізнання, або слідчим, при відданні до суду - постанова судді. У нашому випадку, віддаючи бочарова до суду, суддя зазначив у постанові, що розгляд даної справи призначається за участю державного обвинувача, а про захисника в постанові не згадувалось. Частина перша статті 289 кпк говорить. ”якщо в судове засідання не з’явиться прокурор або захисник і якщо неможливо замінити їх іншими особами, слухання справи належить відкласти. Заміна захисника, що не з’явився, допускається тільки за згодою підсудного. ” отже, суд повинен був, за згодою підсудного, замінити захисника, або, якщо той не погодиться чи захисника замінити неможливо – відкласти слухання справи, а не приймати від підсудного бочарова заяву про відмову від захисника і продовжувати слухання справи. Це можна вважати істотним порушенням кримінально - процесуального закону, бо були обмежені права бочарова на захист. Частина перша статті 370 кпк говорить. ” істотним порушенням кримінально - процесуального закону є такі порушення, які обмежили засудженого в здійсненні його права на захист або обмежили права потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, або інакше перешкоджали чи могли перешкодити суду об’єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обгрунтований вирок”. Частиною другою статті 370 передбачені випадки, коли вирок належить скасувати. Пункт четвертий частини другої статті 370 як підставу для скасування вироку передбачає розгляд справи судом без участі захисника в тих випадках, коли за законом його участь обов’язкова. 370, касаційна інстанція повинна скасувати вирок і, керуючись ч. 375, направити справу для нового розгляду в суд, який встановив вирок, але в іншому складі або в інший суд. Поняття та призначення кримінально - процесуального права. Значення та завдання кримінального процесу.
Елементи кримінального процесу.
Стадії кримінального процесу.
Наука кримінального процесу.
Предмет науки кримінального процесу.
Методи науки кримінального - процесу.
Кримінальний процес як навчальна дисципліна та її звязок з іншими галузями права. Звязок кримінального процесу із законодавством про судойустій, прокурорський нагляд, адвокатури. Звязок з кримінальним правом, криміналістикою та експертологією. Звязок кримінального процесу з цивільними галузями права. Теперішній час визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього. Саме кримінально - процесуальне право належить до навчальних дисциплін, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. В реальному житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом. Це компас юридичної науки й законодавчої практики. Ми зобовязані реальними справами забезпечувати крокування тільки в заданому напрямку.
Дані людям межі свободи варто відстоювати рішуче, мужньо і професійно. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян. У нашій курсовій роботі ми поставили собі за мету.
Тема курсової роботи, була обрана саме для того, щоб допомогти тим хто пізнає ази кримінально - процесуального права, та має намір поглибленого вивчення кримінально - процесуальної науки. Термін процес походить від латинського procedere й означає рух, діяльність. Як зазначають вчені процесуалісти, сутність кримінального процесу проявляється в його спрямованості на захист суспільного та державного устрою, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. У цьому розумінні кримінальний процес має правоохоронний характер. Чинне законодавство зокрема ст. 1 кримінально - процесуального кодексу (в подальшому кпк) зазначає, що призначенням кримінально - процесуального кодексу україни є визначення порядку провадження у кримінальних справах стаття 1 в редакції закону №2857 - 12 від 15. Зміст кримінального процесу становить втілена у форму правових відносин діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також інших учасників процесу, спрямована на вирішення названих завдань у галузі боротьби зі злочинністю. Кримінальній процес не вичерпується системою дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, спрямованих на вирішення завдань кримінально - процесуального провадження які зазначенні у ст. Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Аналізуючи дану статтю необхідно сказати, що кримінальна - процесуальна діяльність здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором та судом і має свої мету та завдання. На шляху до досягнення цієї мети субєкти процесу мають вирішити низку конкретних завдань. Але слід мати на увазі, що вказані рішення можуть прийматись тільки при одержанні такої несумнівної системи доказів, яка б беззаперечно підтверджувала, що саме підозрюваний (обвинувачуваний) скоїв злочин, і виключала б можливість іншого твердження. Викриття винних означає встановлення всіх осіб, які причетні до вчиненого злочину, отримання неспростовних доказів, що підтверджують винність кожного з них, зясування і доведення за допомогою доказів усіх епізодів злочинної діяльності кожного із обвинувачуваного. і всебічне дослідження всіх обставин справи, як тих, що викривають, так і тих, що виправдують обвинуваченого, а також тих, що помякшують або обтяжують його відповідальність, встановлення всіх фактів, що належать до предмета доказування і необхідні для розвязання справи по суті. Під істиною в кримінальному процесі розуміють відповідність висновків органів дізнання, слідчого, прокурора і суду про всі істотні обставини справи (подіто злочину, винність особи тощо) тому, що мало місце в дійсності. Кримінальний процес україни. Кожному засобові вчинення злочину відповідає відома сукупність слідів. Аналізуючи той або інший засіб учинення злочину, можна заздалегідь уявити собі, де і які сліди можуть бути залишені, і навпаки, відправляючись від окремих виявлених слідів, можна уявити собі засіб, яким зроблено злочин. Необхідно відзначити, що діяльність слідчого, органу дізнання, прокурора або суду не можна розглядати як заволодіння готовими доказами. Цей процес містить у собі активну діяльність по пошуку джерел інформації, закріпленню отриманих даних і їх дослідженню. Доведення не обмежується пізнанням істини для себе.
Воно спрямовано на те, щоб довести встановлену істину до усіх. У цьому розумінні сліди злочину в ході розслідування не тільки збираються і досліджуються, а й процесуальне закріплюються, перевіряються, пристосовуються до використання в судовому доказуванні. Самі докази підтверджуються іншими допоміжними доказовими даними, що забезпечує використання як доказів лише достовірної інформації, а отже безпомилковість висновків. Забезпечення правильного застосування закону потребує насамперед встановити істину.
Тільки встановивши істину, органи попереднього слідства, дізнання і правосуддя можуть забезпечити правильне застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був би притягнутий до відповідальності і підданий справедливому покаранню і жодний невинний не був би засуджений. Правильне застосування закону означає насамперед правильне застосування норм кримінального права, включаючи висновок про наявність чи відсутність складу злочину і правильну кваліфікацію дій обвинувачуваного, а також неухильне додержання норм конституції україни та самого процесуального законодавства, безумовне дотримання принципів кримінального процесу і процесуальної форми. Нарешті правильне застосування закону означає справедливість прийнятого рішення. Не може бути законного, але несправедливого рішення, так як і справедливого рішення, прийнятого з порушенням закону.
23 кпк україни при провадженні дізнання, попереднього слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобовязані виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.
Орган дізнання, слідчого, прокурора і суд, які зобовязані визнати відповідну особу потерпілою, розяснити їй право на цивільний позов та вжити заходів щодо накладення арешту на майно і вклади обвинувачуваного та відшкодування завданої потерпілому шкоди. З конституції україни права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Основні права і свободи людини закріплені в конституції україни (ст. Охорона прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб здійснюється органами дізнання, слідчим, прокурором, захисником і судом шляхом. Дотримання законності в своїй діяльності; недопущення безпідставного і незаконного втручання в гарантовані конституцією права і свободи; попередження та вжиття заходів щодо припинення порушень прав і свобод людини чи юридичної особи, ким би такі порушення не вчинялись; відновлення існуючих прав і свобод у разі їх порушення та забезпечення відшкодування завданої порушеннями моральної і матеріальної шкоди; надання юридичної допомоги громадянам у самостійному захисті свої прав і свобод; повної реабілітації невинуватих осіб, незаконно притягнутих до відповідальності. Людині гарантується судовий захист прав і свобод. Суди не вправі відмовити у судовому захисті прав та свобод людини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність посадових і службових осіб. У постанові пленуму верховного суду україни № 7 від 30. 97 про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина зазначається, що судам слід посилити вимогливість до якості дізнання і попереднього слідства в кримінальних справах. У стадії судового розгляду суди повинні зясовувати, чи було виконано під час попереднього розслідування справи вимоги процесуального закону, чи не були порушені права підозрюваного, обвинуваченого при затриманні, арешті, проведенні обшуку та чи не були обмежені права потерпілого й інших учасників кримінального процесу.
Суд повинен реагувати на виявлені порушення закону і ставити питання про притягнення винних у них посадових осіб до передбаченої законом відповідальності. Навмисне порушення закону чи несумлінне виконання його, якщо це призвело до тяганини при розгляді справи й істотно обмежило права і законні інтереси громадян, слід розглядати як неналежне виконання суддею професійних обовязків, яке тягне передбачену законом відповідальність. Ми підтримуємо думку міхеєнка м. Проблеми розвитку кримінального процесу в україні. Обєктом кримінально - процесуального права є кримінально - процесуальні відносини потерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також відносини між іншими учасниками кримінального процесу.
Издание 3 - е дополненное и переработаное.
Систему кримінально - процесуального права утворюють норми права загальної та особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути. До загальної частини норми, якими визначаються задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя. Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально - процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу грошевий ю. Норми кримінально - процесуального кодексу україни мають відповідати за суттю і змістом положенням конституції україни, приводитись у відповідність з її нормами. Кримінально - процесуальні відносини являють собою, як справедливо зазначає м. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом кримінально - процесуальних відносин строгович м. Курс советского уголовного процесса. У кримінальному процесі є пясть основних функцій; 1) розслідування, 2) нагляд, 3) обвинувачення, 4) захист. Функція правосуддя спрямована на всебічне вивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення та захисту, встановлення обєктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті. Кримінальний процес не зводиться тільки до судового розгляду.
Акту правосуддя передує попереднє розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.
Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом умов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою. Як зазначають науковці, це діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати стадіями кримінального процесу михеєнко м. Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу.
Будучи самостійними, вони водночас перебувають у звязку з іншими стадіями і утворюючи єдину систему кримінального процесу.
Певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності субєктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження. В роботі ми коротко проаналізуємо кожну із стадій. Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, які породжують кримінально - процесуальні відносини. У даній стадії процесу компетентні органи у специфічній процесуальній формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання пояснень, витребування матеріалів, провадження оглядів тощо) зясовують наявність у подіях ознак злочину.
Стадія порушення кримінальної справи закінчується винесенням постанови про порушення кримінальної справи або постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. В останньому випадку кримінальний процес не знаходить продовження. Попереднє розслідування полягає у провадженні органами дізнання та попереднього слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин, і правильне застосування закону.
У цій стадії кримінального процесу особі, яка вчинила злочин, предявляється обвинувачення і надається право мати захисника та захищатись самому всіма передбаченими законом засобами. Прокурор здійснює нагляд за додержанням законності в діяльності органів досудового розслідування, санкціонує окремі рішення слідчого. Основний зміст розслідування становить діяльність зі збирання, дослідження, оцінки, перевірки та використання доказів (доказування), розкриття злочинів, забезпечення встановлення істини та захисту прав і свобод людини. Підсумкові рішення, що приймаються у цій стадії кримінального процесу, можуть бути такими. Закриття справи; складання обвинувального висновку та направлення справи до суду; направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до судового розгляду (віддання обвинуваченого до суду) та організації судового розгляду.
Підсумковими рішеннями у даній стадії кримінального процесу є рішення про призначення справи до судового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідування або про закриття справи. Ця стадія передбачає розгляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та розвязання справи по суті. У цій стадії вирішується питання про винність або невинність обвинуваченого, виноситься вирок і призначається справедливе покарання особі, яка вчинила злочин. Саме у цій стадії реалізуються засади кримінального судочинства, згідно з якими правосуддя здійснюється тільки судом, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду та відповідно до закону.
Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального), або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування. Апеляція може бути подана. На вироки, які не набрали законної сили, постановлені місцевим судом; на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, постановлені місцевим судом; на ухвали (постанови), постановлені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; на окремі ухвали (постанови), постановлені місцевим судом; на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених законом. Апеляція може бути подана потерпілим, засудженим, його захисником, прокурором та іншими зазначеними в ст. Касаційні скарги і подання на судові рішення місцевих судів та на ухвали апеляційних судів, постановлених щодо цих вироків, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили. До виключної стадії належить перегляд судових рішень у порядку виключного провадження, а саме.
Відновлення справ у звязку з нововиявленими обставинами; відновлення справи і провадження в звязку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотного порушення кримінально - процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення. Цю стадію прийнято називати виключною тому, що кримінальна справа перебуває в ній в особливій, виключній ситуації, коли переглядається законність та обґрунтованість вироку, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили. Відбувається перегляд вироку, що виконується. Перш ніж перейти до питання предмету науки кримінального процесу ми вважаємо що потрібно визначити поняття. Необхідно зазначити, що особливе значення в кримінально - процесуальній науці має теорія доказів, яка досліджує поняття та джерела доказів, критерії їх допустимості, засоби збирання і дослідження доказів, особливості судового доказування. Без належного доказування неможливе встановлення істини, а без істини неможливі ні правосуддя, ні справедливість. Саме цьому значне місце в наукових дослідженнях займають проблеми доказового права та практики його застосування, процесуальної форми, методики і тактики провадження слідчих дій. Методи науки кримінального процесу представляють собою систему логічних і спеціальних пізнавальних засобів та прийомів, застосовуваних в необхідно доцільному порядку для проведення дослідження. Вони включають загальнонаукові методи дослідження, застосовувані в суспільних науках. Після визначення можна і перейти до характеристики кожного з них. Конкретно - соціологічний метод включає в себе метод спостереження, вивчення юридичних актів та інших документів, опитування, комплексного соціального дослідження, статистичного аналізу, соціального експерименту.
Він є базовим методом кожного емпіричного дослідження. Він дає змогу розширити бачення шляхів розвязання досліджуваних проблем, забезпечити його повноту і всебічність, оптимізувати наукове дослідження. Він включає в себе логічну обробку фактів (класифікацію) й аналіз залежностей (пошук звязків і перевірки гіпотез). В гносеологічному плані факти представляють собою обґрунтоване знання, яке отримане шляхом описання окремих фрагментів дійсності в визначеному просторово - часовому інтервалі. Факти, які входять в емпіричний базис науки, поділяються на дві групи. У процесі теоретичного пізнання зясовується зміст явищ і фактів, розкривається їх внутрішня сутність, єдність і протиріччя, виявляються причинно - логічні звязки. Тут одержані на емпіричному рівні дані піддаються науковій обробці, аналізу, обміркуванню від конкретного до абстрактного і навпаки. Емпіричні дослідження можуть виконувати тут роль перевірки наукових гіпотез. Умовно - наукове дослідження можна моделювати за такою схемою. В юридичній науці проблема часто представляє собою окрему задачу, яку слід вирішити. Вирішення проблеми можливе в єднанні теоретичних і емпіричних досліджень. Для його провадження висуваються наукові гіпотези. При висуненні гіпотез використовуються емпіричні знання, індукція, аналогія, інтуїція, мислиме моделювання. З гіпотези за допомогою дедукції виводяться можливі слідства. Безумовно, для їх перевірки знову застосовуються методи емпіричного дослідження. Розрізняють емпіричну і концептуальну перевіреність гіпотез і теоретичних положень взагалі. Емпірична перевіреність зводиться до зіставлення виведених з гіпотези наслідків із фактичними даними емпіричних досліджень. На наш погляд важливим фактором є те, що наука кримінального процесу досліджує розвиток процесуальної теорії і законодавства в нерозривному звязку з розвитком державності в цілому, вивчає досвід зарубіжних країн, історичну спадщину, досягнення правової думки людства. Вона спирається на узагальнення слідчої, судової, прокурорської та адвокатської практики і має своїм головним завданням сприяння поліпшенню практичної діяльності, яке вирішується шляхом усунення виявлених недоліків, втілення передового досвіду, внесення наукових пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення, законодавства і практики його застосування. Таким чином провівши аналіз тенденцій розвитку процесуальної науки дозволяє нам зробити висновок, що найближчим часом будуть мати найбільшу актуальність дослідження таких проблем. Удосконалення інституту безпосереднього виявлення злочину, зміцнення статусу процесуальної самостійності і незалежності слідчого і суддів, теорії і практики доказування, допустимості доказів, використання в доказуванні даних, здобутих оперативно - розшуковим шляхом та за допомогою сучасних науково - технічних методів і засобів, зміцнення гарантій істини і захисту прав та свобод людини, зокрема захисту сфери приватного життя при провадженні досудового слідства, забезпечення безпеки учасників кримінального процесу, участі захисника на досудовому слідстві, провадження слідчих дій. Удосконалення провадження в справах приватного обвинувачення і по протокольній формі; розширення прав потерпілого і забезпечення відшкодування завданої йому злочином матеріальної і моральної шкоди, удосконалення інституту повернення справи на додаткове розслідування, становлення суду присяжних, мирових суддів і спрощення процесуальної форми судочинства, реалізації принципу змагальності в кримінальному процесі, забезпечення справедливості правосуддя, реабілітації невинуватих і відшкодування заподіяної їм шкоди. Необхідно зазначити, що кримінальний процес як навчальна дисципліна належить до фундаментальних, нормативних, обовязкових, професійно орієнтованих юридичних дисциплін і посідає провідне місце в професійній підготовці юристів. Навчальна дисципліна кримінальний процес будується на базі процесуального права, практики його застосування і науки кримінального процесу.
Вона вивчає чинне процесуальне законодавство, процесуальну діяльність і процесуальні правовідносини, теорію та історію кримінального процесу.
Конституція україни визначила пріоритетні напрямки розвитку правової системи, основні соціальні цінності і головні завдання та обовязки держави. З конституції україни людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави в усіх сферах діяльності. Ці фундаментальні положення, безумовно, стають принципами кримінального процесу, визначають його зміст і форму.
Поряд із цими вихідними положеннями в ст. Тісний взаємозвязок існує між кримінальним процесом та законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру, в якому закладено принципи організації і діяльності суду, адвокатури, прокуратури та органів попереднього розслідування, закладені гарантії незалежності і недоторканності суддів, як важливої умови їх обєктивності і неупередженості, закріплені гарантії діяльності адвоката, що дозволяють йому ефективно здійснювати повноваження захисника в кримінальному процесі. Основні положення названого законодавства, які безпосередньо стосуються здійснення кримінально - процесуальної діяльності, знаходять закріплення в кримінально - процесуальному кодексі україни. З другого боку, аналіз кримінально - процесуальної діяльності нерідко дає емпіричну базу для вироблення наукових ідей, які втілюються як у кримінально - процесуальному законі, так і в окремих законодавчих актах щодо статусу суддів, прокуратури, адвокатів. Між кпк україни та актами, що регламентують статус судових і правоохоронних органів, не повинно бути суперечностей. Кримінальний процес та кримінальне право це в свою чергу невідємні елементи кримінального законодавства. Кримінальне право визначає підстави кримінальної відповідальності, юридичний склад злочину та види покарань. Норми кримінального права не можуть бути реалізовані без застосування норм кримінально - процесуального права. Кримінальне - процесуальне право визначає порядок встановлення підстав кримінальної відповідальності по конкретних кримінальних справах та порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальний процес є засобом реалізації норм кримінального права. Звязок кримінального процесу з експертологією проявляється в сфері вирішення завдання встановлення обєктивної істини. Для її досягнення нерідко виникає потреба в застосуванні спеціальних знань, досягнень природознавчих та інших наук. Найбільш ефективною формою використання спеціальних знань на досудовому слідстві є призначення судових експертиз. Експертиза значно поширює пізнавальні можливості слідства і суду, дозволяє використовувати під час розслідування чи судового розгляду кримінальної справ весь арсенал сучасних науково - технічних засобів і спеціальних знань. У кримінально - процесуальному кодексі україни (ст. Цими нормами визначаються підстави, порядок призначення і проведення експертиз. Водночас порядок, умови, методологія, строки проведення судової експертизи, правила роботи з речовими доказами, права й обовязки експертів регламентовані законом україни від 25 лютого 1994 р. Про судову експертизу та підзаконними нормативними актами, які розвивають і конкретизують положення інституту судової експертизи, визначені в кримінально - процесуальному кодексі україни. Звязок кримінального процесу з криміналістикою. іншими словами, це наука про злочини, сліди злочинів та їх взаємозвязок. Вона вивчає особливості окремих слідів, методику їх виявлення, збирання, фіксації та дослідження, розробляє рекомендації щодо провадження криміналістичної експертизи. Головним завданням криміналістичної експертизи є ідентифікація, встановлення тотожності осіб та предметів і речовин за їхніми слідами. Відповідно обєкти експертного дослідження поділяють на ідентифіковані та ідентифікуючі. Поряд з цим за допомогою криміналістичної експертизи встановлюється групова належність обєктів та вирішуються діагностичні задачі. Криміналістична експертиза, узагальнюючи і накопичуючи досягнення хімії, фізики, біології, медицини та знання, здобуті фахівцями багатьох інших наук, стає все більш природничою, комплексною та універсальною, її методологія поповнюється досягненнями інших наук і найбільш пристосована до методики розслідування злочинів. Це робить її найпоширенішою експертизою в слідчій практиці. Водночас слід зауважити, що всі досягнення криміналістики можуть застосовуватись тільки в рамках кримінально - процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми. Здобуті фактичні дані можуть бути використані в судовому доказуванні тільки, якщо вони відповідають встановленим процесуальним законом правилам допустимості доказів. Звязок з міжнародним правом. У процесуальних нормах втілюються міжнародні правові акти щодо захисту прав і свобод людини, правила поведінки посадових осіб щодо затриманих та арештованих. Міжнародні угоди про взаємодопомогу держав у сфері кримінального судочинства, по суті, створюють окремий інститут процесуального права україни. При постанові вироку судом повинні отримати оцінку всі докази, розглянуті ним у ході судового розгляду.
Вирок суду може бути обвинувальним або виправдувальним. Обвинувальний вирок постановляється в тому випадку, коли в ході судового розгляду доведена винність підсудного у вчиненні злочину.
Виправдувальний вирок постановляється у тих випадках, коли не встановлено сама подія злочину; коли встановлено, що підозрюваний не причетний до скоєння злочину; коли в його діянні відсутній склад злочину.
Якщо колегією присяжних винесено виправдувальний вердикт, суд зобов язаний постановити виправдувальний вирок. У тих випадках, коли наявні докази сумнівні чи є недостатніми для прийняття рішення по справі (мається тільки визнання підсудного, не підтверджене доказами), а можливості подальшого пошуку додаткових доказів повністю вичерпані, суд виносить виправдувальний вирок за непричетністю підсудного до скоєння злочину.
Включення в виправдувальний вирок будь - яких формулювань, що ставлять під сумнів невинуватість виправданого, не допускається. Відсутність складу злочину в діянні підсудного визнається підставою для постановлення виправдувального вироку тоді, коли подія мала місце, факт вчинення підсудним певних діянь встановлено, але вони не є злочинними згідно з чинним законодавством. Закон вимагає виносити обвинувальний вирок лише у разі, коли в ході судового розгляду винність підсудного підтверджена сукупністю досліджених доказів. Обвинувальний вирок не може бути заснований на припущеннях. З цього випливає, що обвинувальний вирок постановляється лише за умови, що в ході судового розгляду винність підсудного доведено, що вирок ґрунтується на безперечних і переконливих доказах, коли судом досліджені всі виниклі по справі версії і наявні суперечності з ясовані і оцінені. Усі сумніви щодо недоведеності обвинувачення, якщо їх не вдалося усунути, тлумачаться на користь підсудного. Обвинувальний вирок з призначенням покарання, що підлягає відбуванню засудженим. Такий вид вироку можливий, коли винність підсудного доведена і призначене судом покарання за чинним законодавством підлягає відбуванню. При постанові обвинувального вироку з призначенням покарання, що підлягає відбуванню, суд зобов язаний у вироку вказати вид покарання, його розмір і початок обчислення строку відбування покарання. Покарання має бути справедливим. Воно призначається в межах санкції кримінального закону, що передбачає злочин, у вчиненні якого підсудний визнаний винним. Суд при призначенні покарання повинен враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, особистість винного, зокрема обставини, пом якшувальні і обтяжуючі покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення засудженого і на умови життя його сім ї. Обвинувальний вирок із звільненням від призначеного судом покарання постановляється, коли винність підсудного доведена, але у зв язку з певними обставинами він звільняється від відбування покарання. Закон визначає випадки, коли суд постановляє обвинувальний вирок із звільненням від призначеного покарання. Б) до моменту постановлення вироку видано акт амністії, який звільняє від застосування покарання, призначеного за вироком суду (ч. 302 кпк); в) коли час перебування підсудного під вартою у справі, що розглядається з урахуванням правил заліку, встановлених кк, повністю поглинає покарання, призначене за вироком суду (ч. 302 кпк); г) якщо призначене судом покарання поглинається часом, проведеним в психіатричному стаціонарі особою, до якої були застосовані примусові заходи медичного характеру в разі вчинення ним злочину в стані осудності і у якого після його вчинення настало психічний розлад, що робить неможливим призначення покарання та його виконання (ст. 433 і 446 кпк); д) якщо при засудженні неповнолітнього за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, суд визнає, що ця особа може бути виправлений без застосування кримінального покарання, суд має право, ухваливши звинувачувальний вирок, звільнити неповнолітнього засудженого від призначеного покарання і застосувати до нього примусовий захід виховного впливу (ч. 432 кпк); е) якщо при засудженні неповнолітнього за вчинення злочину середньої тяжкості або тяжкого злочину, крім зазначених у ч. 32 кк, суд визнає достатнім приміщення неповнолітнього засудженого до спеціальної навчально - виховної установи закритого типу органу управління освітою, то суд, постановляючи обвинувальний вирок, що звільняє його від призначеного покарання і направляє його у вказане установа на строк до настання повноліття, але не більше трьох років (ч. Суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання в тих випадках, коли винність підсудного доведена, але до моменту винесення вироку особа, яка вперше вчинила злочин невеликої та середньої тяжкості, внаслідок зміни обстановки перестало бути суспільно небезпечним або вчинене нею діяння перестало бути суспільно небезпечним (п.
Коментарі
Дописати коментар